Майдан приніс і пройдисвітів, і романтиків, але романтики закисли

Музикант Олег Скрипка в інтерв'ю програмі "Бацман" на телеканалі "112 Україна" розповів про наївність та недолюбленість українців, про те, що артисти співпрацюють з політиками не від хорошого життя, а також про свою місію

Майдан приніс і пройдисвітів, і романтиків, але романтики закисли

Олег Скрипка

Музикант

Музикант Олег Скрипка в інтерв'ю програмі "Бацман" на телеканалі "112 Україна" розповів про наївність та недолюбленість українців, про те, що артисти співпрацюють з політиками не від хорошого життя, а також про свою місію

***

Інтерв'ю відбулося 10 травня

Бацман: В ефірі програма "Бацман".

Пане Олеже, доброго вечора. Україна щедро народжує геніїв, талантів. Але чомусь так історично складається, що у всі часи, щоб їм реалізуватися, зазвичай, їм треба їхати і шукати кращої долі десь за кордоном. Чому так?

Скрипка: Не в курсах. Мене народив Таджикистан. З Таджикистану я переїхав у Росію, потім поступив у Київ, а потім з Києва виїхав до Франції, а потім з Франції повернувся сюди. Але мені здається, що це міф. Коли ми кажемо, що в Україні всі генії нещасні. Завжди є історія про Моцарта і Сальєрі, чи Пушкіна вбили, чи Кутузов і Суворов, які так і не були заслужені при житті.

- А герої нашого часу в Україні це хто? З кого молоді свої біографії малювати?

- Є молодь, яка ведеться на медійні фігури, і вони беруть приклад з медійних фігур, чи сучасних чи історичних. Імідж історичних фігур редагується, в залежності від політичної ситуації.

- Серед живих - рецепт чи порада від Олега Скрипки - хто це, для вас? Хто герої нашого часу?

- Мені здається, що треба покладатися на своє серце, чи чуйку.

- Що ваше серце вам каже?

- Ну я ж людина творча, і в мене творчі друзі, і герої є безпосередньо мої друзі. Я їх знаю і не ведусь на імідж. Наприклад, я дуже гарно знаю Тараса Чубая. Це легендарна людина, прекрасний співак, син легендарної людини - Гриця Чубая. Це справжні українці, я ціную їх слово, ціную його пісні, знаю, хто він такий. Я знаю Тараса Компаніченка. На сьогоднішній день це лідер кобзарської традиції, яка в Україні має 1000 років може. Він живий представник, він кобзарює, на сьогоднішній день. Я знаю Ніну Митрофанівну Матвієнко - я з нею співав. Це діва української естрадної пісні. Коли мені було років 12, я перший раз в Мурманській області почув українською мовою пісню "Ой летіли дикі гуси". Це в перший раз в мене від музики мороз по шкірі був. Я безпосередньо знав Богдана Сильвестровича Ступку. Я з ним спілкувався, в театрі працював. Ясно, що мені везе більше, ніж іншим людям - я знаю людей не по глянцю.

- А є хоч хтось в українській політиці, кому ви вірите?

- Апріорі політикам вірити не можна.

- Може когось з політиків ви знаєте і розумієте, що нормальна людина?

- Та вони всі нормальні люди в побуті. Я з одним військовим недавно спілкувався, і він мені сказав геніальну річ. Він пішов в армію, щоб звільнити територію України, і потрапив в ситуацію, яка на сьогоднішній день є в армії. Він сказав - це розсіл з прокислими огірками, і скільки б ти туди свіжих огірків не кидав, вони будуть киснути і нічого ти не зробиш. Треба весь розсіл вилити, помити діжку, заново це все засолити: тоді  будуть нормальні огірки. Ось у нас така ситуація: людина потрапляє в політику - вона там закисає. Майдан приніс і проходимців, і романтиків. Романтики закисли. Треба критичну масу порядних людей.

- Хто зараз головний ворог України?

- Головний ворог України - людська наївність українців. Українці, все ж таки, більше слухають слова, і я в тому числі, а не дивляться, що людина робить. Ми не користуємося своєю історією. Якщо говорити про вибори, то ми ведемося на емоції, на слова. А політики - це люди, які дуже гарно вміють говорити. А якщо не вміють говорити, то іншими прийомами користуються, і це спрацьовує.

- Який ваш сценарій, як би ви бачили закінчення війни? Росія має віддати Україні Крим, має вивести свої війська і техніку з Донбасу, виплатити компенсацію Україні? От як би ви це бачили?

- Це буде початок моєї передвиборної кампанії, ця промова.

- Будете балотуватися?

- Не буду. Але якщо я вже зараз почну про це говорити, то прийдеться балотуватися автоматично. Ми, "ВВ", грали в Гаазі концерт. Прийшла купа людей в вишиванках, нас дуже гарно приймають. І я взяв і ляпнув, емоційно: "Приємно тут, в Голландії, в Європі, в Гаазі, виступати, де буде скоро суд над Росією". І раз - третина залу виходить. Я не знав, виявляється, росіяни були. На нас же росіяни давно не ходять. А в Голландії вони ж на розслабоні - вони взяли і прийшли. І вони потім підійшли, деякі: "Ви нас не любите, навіщо ви нас ображаєте?" А виявляється я був провидцем. Суд в Гаазі відбувся.

- Давайте почнемо зараз вашу передвиборчу кампанію: пункт 1.  

- Немає передвиборчої кампанії. Мене і так з Вакарчуком постійно плутають.

- А як це буває?

- Ти граєш на сцені - це років 5 тому. Людина преться на сцену і каже: "Славік, зіграй щось з Павлика". І мені - 100 гривень. Постійно на вулицях: "Святослав, можна з вами сфотографуватися?"  Нас дуже багато відомих пик в телевізорі, ми всі змішалися і людям байдуже, нафіг. Головне, щоб відома людина була - і до ліку святих. Телевізор це ж ікона. Люди з телевізору же розказують, як жити. Я повертаюсь до того питання: що робити молодим людям? Не вірити пикам з телевізору. А вірити собі, чи гуглити хоча б, перевіряти інформацію.

- Якщо Вакарчук піде в президенти, ви його підтримаєте?

- Яким чином?

- Словом, ділом, голосом своїм у дільниці.

- Грати на концертах в підтримку?

- Не знаю. Реально ви за нього проголосуєте? Ви ж на вибори підете?

- Не знаю.

- А за нього проголосували би, якщо б пішли?

- Якщо би пішов? Мій дідусь по маминій лінії, він росіянин, казав: "Если бы да кабы, во рту росли грибы".  

- Вакарчук був би гарним президентом?

- А він гарний музикант?

- Мені подобається. Талановитий.

- А гарний музикант обов’язково буде гарним президентом?

- Зовсім ні.

- А гарний президент може бути гарним музикантом?

- Чого ви не хочете про нього говорити - бо він ваш друг, чи навпаки? Я хочу від вас оцінок: як ви його оцінюєте з точку зору не музиканта, а його політичної кар’єри. У президенти він ще не заявив, що він йде, але це видно - він розпочав політичну кар’єру.

- Я просто не слідкую. Якщо він вирішив йти в політику, значить, це його справа. Я відмовився від "заслуженого", від президентства. Я вирішив, що це не моє. Я людина мистецька, я займаюсь творчістю. Мені постійно намагаються навішати всяких там політичних штук. Безумовно, є для цього засоби, бажання, це класно продається. Але я цим не займаюся.

- А в підтримку якого президента чи кандидата в президенти поїхали б в турне, як музикант? Ось на цих виборах, які вже дуже скоро будуть. Чи взагалі за жодного ніколи не поїдете з концертами по Україні?

- Я зрозумів, що у вас провокативна передача - я не дивився інших передач. У мене нема телевізора і ніколи не було. Звичайно, в артистів концертів небагато на сьогоднішній день. Глядачі мусять зрозуміти: якщо артисти йдуть в політику, чи вони виступають за політиків, чи вони ляпають язиком щось за політиків, - це від того, що люди погано ходять на концерти. Це не від гарного життя насправді. Ми, українці, страждаємо, тому що ми недокохані. І у нас всі проблеми від того. Агресія чи сентиментальність занадто - від недолюбленості. Ми недостатньо любимо один одного. А ми, артисти, стаємо артистами, тому що хочемо, щоб нас любили. А якщо люди не ходять на концерти, то артисти повинні грати корпоративи, грати політику, повинні лицемірити для того, щоб лишатися артистом. Якщо ти не будеш це робити, в тебе не буде коштів і ти підеш копати картоплю чи чимось іншим займатися. Тому це ризикована річ, безумовно. Наприклад, коли був Янукович і Ющенко, всі артисті построїлися і половина грала за Ющенка, половина - за Януковича. Ми грали за Ющенка, за потребою часу, тому що це була революція, наїв, ми хотіли зламати ситуацію. І ми це і зробили. Потім був такий рух, коли всі об’єдналися і говорили, що треба за Юлю. Всі, хто рухався на музичному ринку, вони були всі. Безумовно, мені поступила пропозиція і я зробив зустрічну пропозицію. Я сказав: "Я людина творча і мені дуже складно світити обличчям за бабки. Є кошти, їх треба засвоїти в якійсь мистецькій темі для політика. Давайте знайдемо таку мистецьку формулу - на підтримку фестивалю". Вийшло, що політик підтримав мої мистецькі проекти. Якщо зараз мені буде пропозиція, я зроблю таку саму пропозицію. В мене зараз "Країна мрій", яка горить "синім пламенем", тому що немає коштів. В Україні на фестивалі немає коштів. Можна інвестувати в мистецький проект так, як тоді я запропонував: ми знаємо, що політик підтримує, але нема прапорів, нема промов, нема грубої тотальної реклами.

- Я хочу вас ще про одного вашого прихильника спитати: про Дмитра Медвєдєва. Я знаю, що він у вас на концерті був. На скількох він був ваших концертах?

- Коли готувалася Олімпіада зимова, російська, була компанія по рекламі, і в цій компанії був такий фестиваль Red Rocks. Ми були хедлайнерами цього Red Rocks. Ми не зрозуміли, чому ми туди потрапили, тому що там були всі росіяни. Виявляється, це було під патронатом Медвєдєва. Один раз в Сочі ми грали цей фестиваль і наш виступ поставили вдень. Виявилося, що це підлаштували під приїзд Медвєдєва. Виявляється, він хотів подивитися "ВВ" - йому це подобалося.

- Він танцював під вас?

- Так, він танцював. Потім ми виступили і він поїхав. Видно було, що він приїхав на наш виступ. І один раз, я так розумію, передвиборча кампанія була Путіна і Медвєдєва, вони конкурували, коли Путін собі придумав, що він може піти на другий термін, і організували автомобільні перегони Пітер - Київ. Зібрали російські і українські команди, і ми їхали з Пітеру з концертами і доїхали до Києва. Була сцена, російський і український прапори, і там теж був присутній Медвєдєв.  

- Ви з ним познайомилися?

- Ні, він був далеко.

- Зараз десь тихенько підпільно слухає вашу музику?

- А може і не слухає. Ми же вже не друзі. Я просто спілкуюся вже набагато рідше з росіянами і я бачу, як змінюється. Люди ж дивляться на ікону під рушником, в даному випадку телевізор, у них змінюється свідомість.

- Якщо би зараз перед вами з’явився Володимир Путін і сказав: "Олег, здраствуй", що б ви йому сказали?

- Максимально уникнути такої ситуації треба. Чого йому зі мною зустрічатися? Я що, такий серйозний, як Ким Чен Ір?

- А у вас немає, реально, того, що за ці всі роки "накіпєло на душе", що йому би ви хотіли сказати?

- У мене "накіпєло на душе" і вже років десять тому пройшло. У мене вже нічого "нє накіпело". Те, що ми пережили… А я пережив дві революції, Радянський Союз і т.п. Я на все так філософськи дивлюся - в мене вже не накипіло ні на кого.

- Тобто ви на нього не реагуєте: у вас злості не залишилося?

- Це дуже небезпечна людина. Там треба уникнути всіма можливими способами зустрітися з ним. І уникнути, взагалі, бути на території, де він знаходиться. Тому ми в Росію і не їздимо.

- Ваш останній концерт у Росії був у лютому 2014-го року. Якого саме числа?

- Не пам’ятаю.

- Майдан вже був і стояв. Це до розстрілів, чи після?

- До розстрілів.

- А де це було саме? Як це було?

- Це був Пітер, клуб "Космонавт". Як правило, такі концерти домовляються за півроку. Був "біток", були люди з українським прапором, були люди в вишиванках, традиційно. Чим ближче до війни, тим більше в Росії було таких людей. Це був кінець нашого світового туру, присвячений випуску нашого альбому, який називався "Чудовий світ". Це почалося зі Львова. Ми виступаємо у Львові - там Майдан. Ми виступаємо в Чернівцях - там Майдан. Приїжджаємо в Київ - там Майдан. І тур наш закінчився в Пітері.

- Чого туди Майдан не принесли?

- Ну там шини палили. Не допалили.

- А що ви тоді відчували? Ви тоді зрозуміли, що це ваш останній концерт? Ваші емоції ви пам’ятаєте?

-  Було дуже стрьомно. Ще розстрілу Майдану не було і Крим ще не відтяпали. Але стрьомно було виступати в Росії, починаючи з 4-го року. Особливо в глибинку приїжджаєш російську: - "Добрий вечір". - "А по-русски не можешь?" Тобто воно вже почалося, вже 14 років там накручувалося серйозно. Але Пітер завжди був вільнодумний. І тому Пітер прийняв тоді дуже класно. У росіян  потім же все перемінилося. Я недавно зустрічав своїх друзів з Пітеру. В Ізраїлі ми грали концерт, півроку тому. Це реально мої давні друзі - Льоня Федоров з групи "Аукцион". Він зіграв сольник  і ми зустрілися. Дуже цікава їх реакція: "Да че там - это ерунда. Пусть политики грызутся". Я думаю, що вони не розуміють, що це вже не пройде, що це на багато років. А може і на віка ця ситуація.

- Хто з п’яти президентів України найбільше ваш?

- Мій президент - Елвіс Преслі. Був Марлі. Співаки - мої президенти. Політики - це функціонери, українці давно не вірять в президентів. Є такі благостні американці, які не знають, хто в них президент. І така думка в українців є. Я був би щасливий не знати, хто в мене президент. Хай вони займаються своєю справою. Це складна справа, безумовно, але якщо вони туди лізуть - їм це дуже хочеться.

- А хто з п’яти президентів слухає вашу музику чи є фаном вашим?

- Я думаю, що ніхто.

- З того часу, як почалася війна, як Росія розв’язала проти України війну і російські артисти зникли з українського ринку, заробляти стали більше? Саме ви, як група?

- Я хочу ще до політики повернутися. Артисти, політики і батюшки - вони конкуренти. Це борці за душі чи за розум людей. Хто з них бреше, хто не бреше - то таке, але ми конкуренти. Тому питати, чи ми любимо політиків - безумовно, це конкуренти. Політики намагаються "поюзати" артистів, а іноді артисти "юзають" політиків.

- Грошей стало більше після цього, як ринок звільнився від росіян?

- Україна жебракує у Заходу. В Україні стало набагато менше коштів, а ще враховуючи те, що можливо дві третини наших концертів були в Росії, це була наша аудиторія, як не дивно, хоча жодного російського слова не звучало. Український товар музичний продавався дуже добре. У нас нема цих концертів, стало концертів більше за кордоном, але за кордоном ми не отримуємо таких гонорарів, як ми отримували в Росії.

- В рази скільки менше?

- В п’ять. І я думаю, це не тільки у нас. Це у всіх.

- Ви сказали: "Люди, які не можуть вивчити українську, мають низький IQ. Таким ставлять діагноз - дебілізм. Треба їх відокремити, тому що вони соціально небезпечні, треба створити гетто для них". Ваша мама росіянка. Вона вдома якою мовою з вами говорить?

- Те, що зараз відбувається, називається інформаційна бомба. Вона була застосована до мене. Люди дуже багато чого говорять в приваті. Якщо ми записуємо те, що людина говорить в приваті, і починаємо з цим активно працювати - відбувається такий ефект.

- А те, що я зацитувала, це було не інтерв’ю, а це було оф-рекордс вами сказано?

- Я зі студентами говорив. Це моя приватна думка, не публічна. А я людина імпульсивна. Тим паче, вона відредагована таким чином, щоб вона гарно продавалася. Може і зарізко я висловився. Це ми, українці, знаходимося тут в гетто, безумовно, особливо в Києві. Не говорячи вже про східну Україну. Я давно не знаходжуся в гетто, у мене україномовна родина.

- Тобто мама вивчила українську?

- Ні, моя мама розмовляє російською мовою. Я говорю про дітей, про дружину. Ми маємо проблему, як і всі україномовні люди тут: з мультиками, зі спілкуванням, з вчителями. Мені треба знайти вчителя по фортепіано, по конях, по дзюдо, і вони мусять бути всі україномовні. А це майже нереально.

- Так ви їм забороняєте з бабусею спілкуватися?

- Вони спілкуються. Вони ходять в школу - там всі діти російськомовні. Слава богу, що у нас така школа, що вчителі, нарешті, зараз не переходять на російську мову. Після уроків всі діти розмовляють російською, вчителі - російською, потім вони йдуть купити іграшки: іграшки всі російською мовою, книжки купити українською мовою складно.

- Але бабуся з онуками спілкується?

- Безумовно, спілкується. Вона вже немолода людина, їй складно вивчити українську мову: вона говорить зараз на суржику. В мене мама по-справжньому мудра людина. Вона не купляється на всю ці фігню.

- Ви жалкуєте, що ви це сказали?

- Мені шкода тих людей, які займаються такими речами. Мені шкода журналістів, яких цікавить тільки провокувати оце. Їх не цікавлять люди. Коли я жив у Франції, якщо я не володію французькою мовою, я не куплю батон.

- Я була у Франції багато разів. Я не знаю французької, лише англійську. Я там нормально функціонувала.

- Якщо ти турист. Якщо ти  живеш, хочеш отримати роботу, спілкуватися з людьми, ти не можеш не говорити французькою мовою. Просто там є курси безкоштовні. Я ходив на курси.

- Так ви це можете запропонувати вашій мамі, якщо ви так ставитеся до українців: "Мамо, хоч ти і літня людина, йди на курси української мови".  

- Про це була мова - моя зустріч зі студентами. Якщо люди живуть в цій країні, але нехтують цією культурою, нехтують її історією, зневажають цю країну - автоматично, вони зневажають мене. Тому що я вважаю, що я українець, зі мною треба розмовляти українською мовою, тому що я живу в своїй країні. А коли я український музикант і для цього треба було, щоб тисячі людей померли, для того, щоб українську музику ставили в ефіри…

- Ну, не за музику помирали - за свободу, за європейські цінності, за демократію.

- В тому числі.

- І за свободу, в тому числі, говорити тією мовою, якою ти хочеш.  

- Це ви маніпулюєте. Прийшла жінка на український мультик "Вкрадена принцеса". Виходить з мультику і говорить: "Это ж по Пушкину "Руслан и Людмила", на украинском языке". Я їй відповідаю: "А яка різниця?"  

- Коли ви кажете, що це я маніпулюю, це не так, тому що це ви маніпулюєте, коли розділяєте: мої родичі - це окремо, а для всіх інших людей - дебілізм, IQ і гетто. Тому я і підняла це питання: якщо стандарти, то для всіх.

- Людина, якщо не вивчила українську мову: а) - у неї низький IQ.

- У вашої мами низький IQ?

- Моя мама розмовляє на суржику і вона вже старенька. Якщо людина соціально активна і не розмовляє українською мовою, є дві можливості. Чи вона не приймає цю країну і не приймає історію: вона може ще не знати, що вона живе в Україні. Це теж питання до IQ. І б) - вона антиукраїнська, вона проти цієї країни. Тобто вона соціально небезпечна людина. Ви розмовляєте українською мовою, тому що у вас високий IQ.

- Ні, тому що у мене був клас з поглибленим вивченням  української  мови і літератури. Я перемагала на всеукраїнських олімпіадах.

- Значить люди, які не володіють мовою, у них проблема, реальна.

- А якщо вони володіють, але коли хочуть, говорять тою мовою, якщо хочуть? Як ви до них ставитеся? В побуті вони можуть використовувати іншу, чи ні?

- Прекрасно. Я говорю французькою, англійською, іспанською трошки говорю, російською з людьми, які мене не розуміють, коли я говорю українською.

- Після всього, що відбулося в інформаційному просторі, до вас не приходили, не пропонували зробити спільний проект з Іриною Фаріон, яка каже, що ті, хто не знає української мови - недолюди, і їм треба забороняти роботу мати в Україні і т.д.?

- Тобто ви мене в партію "Свобода" відправляєте?

- Ні, ви самі себе відправляєте.

- Я це сказав в приваті. Це не моя програма.

- А як ви ставитеся до Ірини Фаріон?

- Я її не знаю.

- А ви про її ідеї такі чули?

- Ні. Але скоріше за всього, це якась путінська програма. Скоріше за всього - провокашка. Зробити з українців фашиків - це ж з 50-их років програма ця працює.

- Просто ваша заява про гетто теж розколола суспільство.

-  Це не моя заява - це заява ФСБ. Це ж вони все придумали. Це вони заявили.

- Це ваші слова і вас процитували.

- Вас підслухали, ви десь там в курилці щось говорили, а потім це опрацювали, щоб розколоти суспільство.  

- А яке це ЗМІ "злило"?

- Всі.

- Перше ж було - всі підхопили.

- Я знаю хто - це дуже проукраїнське ЗМІ. Знову ж таки проект, ми знаємо, кого.

- Скільки разів вас кликали в політику і хто це був?

- То ви для цього мене запросили? Я думав, щоб ми поговорили про Мистецький Арсенал. Я думав, ми про культуру говоримо. Давайте поговоримо про подію, яка післязавтра відбудеться. Я прийшов на цю планету дарувати світло людям. Фестиваль "Країна мрій" був для того, щоб люди прийшли і якусь нову інформацію отримали. Одна людина зробила мені класний комплімент. Він прийшов на концерт і сказав: "Я приходжу на концерт однією людиною, а йду іншою, і вже назад ніколи не змінюся". І я зрозумів - це є моя програма, місія. В тому числі дізнаватися про наше минуле. Післязавтра ми робимо подію, яка називається "Світле Бароко". Україна мала колись культурний розквіт. Це був доросійський період бароко, і вже російський період бароко - він теж продовжувався. Як не дивно. Ми мали свій стиль створений, бароко, український. За радянські часи це було прикрито від уваги людей. Ми маємо високе походження - про це треба говорити. Ми зробимо такий вечір високого стилю. Я, взагалі, за високий стиль. Нам нав’язують низький стиль, в тому числі і в розмовах, спілкуванні. Але у нас були світлі часи. Будуть звучати пісні часів бароко. Я адаптував декілька своїх пісень під клавесин - буду співати під клавесин. Люди будуть в строях українського бароко. Це - бал. Якщо ми хочемо себе відчути панами, шляхтою українською, то треба прийти. 

- Я вам дякую за це емоційне і цікаве інтерв’ю.

відео по темі

Новини партнерів

Загрузка...