Петро Мага в програмі "Гордон" на "112 Україна"
112.ua

Гордон: В ефірі програма "Гордон", і сьогодні мій гість – поет, телеведучий, режисер та сценарист Петро Мага.

Доброго вечора. Ти сумуєш за своєю малою батьківщиною, Закарпаттям? Чим для тебе є Закарпаття?

Мага: Для мене Закарпаття – це село із 37 хат. Навколо Закарпаття завжди було трошки брехні. Тоді коли Закарпаттю ніби давали можливість обирати, чи бути з Радянською Україною чи не бути, то тоді люди голосували за те, щоб залишитися в складі Чехії, тому що за чехів вони жили якнайкраще. Я – скажений патріот України, але треба просто сказати, що в нас дуже нехороший край у сенсі роботи. У Чикаго першими поселилися закарпатці, тому що Закарпаття завжди не мало роботи. Зараз у Закарпатті вирізано весь ліс, тому Закарпаття для мене це ще й біль.

- Що таке, на твій погляд, патріотизм і що таке націоналізм?

- Я пам’ятаю слова Ф. Раневської, що життя – то така штука, затяжний стрибок: з одного місця у могилу. Ми всі з’явилися з однієї утроби. Ми всі підемо в одну яму. Я ніколи не скажу (в релігійному плані), що я краще, ніж буддист чи мусульманин. Так само я ніколи не поділю народи. У моєму селі було 70% мішаних сімей. Я тішився, що я знав різні мови. Я угорською, словацькою можу писати вірші. Я вчився на угорському факультеті в театральному інституті.

- За що тобі вручав грамоту С. Міхалков?

- Я почав займатися художньою самодіяльністю дуже рано. Ми взяли друге місце в Радянському Союзі серед агітаторів – боротьба з алкоголізмом, бюрократією. Це було у Львові в Будинку залізничників, і ми програли тільки москвичам. І мене відправили отримувати грамоту. Міхалков сказав, що мені потрібно вступати до театрального, і я вже ні про що більше думати не міг.

- Ти навчався в театральному інституті ім. Карпенка-Карого і працював згодом актором у Чернівецькому театрі ім. О.Кобилянської.

- Не тільки. Я працював і на Лівому березі, і в Театрі на Подолі. Я працював у Чернівецькому театрі сім років, застав там видатних старших людей, а потім застав там найстрашніші часи. Зарплату видавали зарізаними свинями.

- Якщо б не такі страшні часи для акторів, ти б залишився працювати актором?

- Прийшов молодий режисер, все помінялося, почали грати якісь хороші речі. Але влада просто хлопця з’їла і прислала нового режисера. Я зрозумів, що я там більше не залишуся.

- Важко було пробиватися нагору?

- Ні. Для мене м. Київ щось рідне, м’яке. Сталося це завдяки П. М. Зіброву, і я тішуся, що в мене є такий друг і кум. Коли я прийшов до нього, то мало того, що він мене забрав до себе, він поселив мене в офісі. Я дев’ять місяців там жив, а потім купив "вбиту" квартиру. Зібров брав мене за руку і водив на всі "тусні". Там він мене знайомив зі співаками і говорив їм, що я можу написати гарні пісні. Завдяки йому минув період такого "стряхування провінціалізму". Я дуже швидко зрозумів, чим і як живе Київ, і що, в принципі, чим люди крутіші, тим вони простіші. Богдан Сильвестрович Ступка після якогось вечора, який я вів, підійшов до мене і сказав, що хотів би мені зробити трепанацію черепа, щоб поцілувати мій мозок.

- Ти автор багатьох пісень українських виконавців. Українська культура, на твій погляд, провінційна чи ні?

- Ні в якому разі. Якщо подивитися на російську культуру, то там все поробили наші. Над всіма передовими аранжуваннями у Пугачової працювали брати Гадюкіни. Просто наша культура інакша, і слава Богу. Чому французи ні на кого не схожі? Вони націоналісти в дуже хорошому сенсі цього слова. І в них квотування. Є пісні-терористи. Це жах. Зараз ці шлягери залишилися там, вони сюди не проникають. А мені зараз подобаються речі, які робить А. Мірзоян. Є дуже багато цікавих людей. Треба розвивати своє.

- Те, що російських співаків не пускають зараз до України, дало поштовх до  розвитку української естради?

- Я думаю, що дало, тільки мені це все не подобається. Я вважаю, що російські співаки як явище мали зникнути через голосування наших людей ногами. А я запевняю, що якби приїхав зараз С. Михайлов, то "Україна" була б набита людьми. Але з’явився О. Винник – молодий, цікавий, вихований Німеччиною, з хорошими піснями. На любителя. Але жінкам подобається, зал набивається. Випала ніша – зайнято нашими артистами, я тим тільки тішуся.

- Тобто ти б пускав російських артистів до України?

- Я би розібрався з тим, хто і як підписував листи, тому що мені особисто прикро за Ю. Башмета. Мене щиро здивувала Лоліта Мілявська. Де вона побачила "бандерівців", які побили її маму в центрі Києва? Вони несуть солідарну відповідальність з В. В. Путіним. Я дружу з одним президентом – В. А. Ющенком, і вважаю, що він був на своєму місці, тому що він поки що єдиний  президент, який формував націю. Те, що його обзивали останніми словами, проте ні за ким не приходив чувак з пістолетом, – це його найбільша заслуга. І те, що зараз люди у нас у більшості своїй почуваються вільними, це все почалося з В. А. Ющенка. Коли він був президентом, я ні разу не був поруч з ним. Коли він перестав бути – я почав спілкуватися.

- Чи є в української держави патріотичне ставлення до українських артистів? Потрібні артисти державі?

- У частини людей є. Але взагалі треба говорити про загальний культурний рівень. Він дуже паскудний. Все одно у нас слухають шансончик.

- Чи потрібні мовні квоти на українську музичну продукцію?

- Потрібні обов’язково. 26 років минуло, виросло покоління людей, які вже своїх дітей народили. І нічого. Я, як людина, яка вчилася в російській школі, як людина патологічно грамотна в російській мові, не можу чути, як Київ розмовляє російською. Я не можу чути, як Луганськ, Донецьк… Наші артисти поки що не потрібні народу нашому. Для мене є особистою образою, що до Т. Петриненка не прийшли люди на перший концерт до палацу "Україна". Т. Петриненко – дивовижно талановита людина, і він дуже багато зробив свого часу для української пісні.

- Як ти ставишся до українських співаків, які гастролюють у Росії?

- Колись думав: Бог їм суддя. Аж поки не побачив, як в село привезли пацаньонка, розірваного по діагоналі фугасом. Я ж їздив до Москви, і не раз, працювати, тому що в такій структурі, як "Газпром", у першій десятці осіб п’ять наших. І мене часто запрошували. Я був там ведучим: українською мовою, у вишиванці, з анекдотами про москалів. Я літав туди бізнес-класом, жив у шикарному люксі, і гонорар мій був приблизно в 2,5 рази більше, ніж в Україні. Але тільки-но це почалося – баста. Мене і до Криму кликали неодноразово, тому що там залишилися друзі, світлі, хороші люди. Елементарні речі – на ювілей поїхати. Але я не їжджу в краденій машині. А для мене зараз Крим – як крадена машина. Я не можу.

- Якщо ти зустрінешся з А. Лорак, що ти їй скажеш?

- Я з нею ніколи не спілкувався. Мені нема про що з нею говорити. Бог дав їй дуже хороший голос, хороші зовнішні дані, а про все інше промовчу. Мені болить Тая, тому що я знаю, що вона дуже хороша людина. Свого часу вони потрапили в солодке оточення людей, які раптом їм показали, що можна жити зовсім інакше. Знімати із себе відповідальність за те, що Тая "коштувала" от стільки, а потім заспівала з Басковим і почала "коштувати" от стільки, бо тепер вона ж з Москви виступає… Але хіба ж не ми прогиналася перед Москвою?

- З Україною зараз все гаразд?

-  Ні. Як на мене, корупція спрямувалася стрімкими потоками в одні й ті ж самі руки. Україна весь час наступає на одні граблі, тому що носить їх із собою. Я їздив Канадою, і для мене це був шок, тому що Канада дуже схожа на Україну, тільки з євроремонтом. Якщо кожен поприбирає у себе в під’їзді, то у нас буде Канада. У нас завжди має бути поводир, який має кудись когось вести. Мені не треба поводиря. Я привів все до ладу навколо себе і створив своє життя. Хай кожен створить своє життя, і тоді станеться диво.

- Що ти думаєш про український політикум?

- Я завжди порівнюю з першим скликанням ВР. Вони билися зі старою партійною номенклатурою, вони стогнали у захваті, коли заносили український прапор до ВР вперше. Там були академіки, колишні політв’язні, викладачі. Хто зараз?

- Хоч хтось з українських політиків тобі подобається?

- За свою прагматику, жорсткість, вміння систематизувати мені подобається В. І. Балога. Багато хто розказує, що він "господар" Закарпаття. Хай подивляться, що він зробив там, де він хазяйнує. Я дуже люблю людей, які, коли приходять там, де нагажено, відразу починають навколо себе саджати квіти. Куди б Балога не прийшов – він починає з того, що ремонтує все навколо. Він є перфекціоністом. Був у ВР І. Лисов, який побудував тут стрибковий комплекс. Він – господар. Мені дуже хочеться, щоб ця країна стала країною закону, і щоб господарі пішли нафіг з ВР і зайнялися господарством. Тому що зараз всі приходять до ВР тупо захищати свій бізнес, інакше його відіжмуть, заберуть.

- Дуже багато людей дізналися про тебе вперше саме з програми С. Шустера. Ти сумуєш за ним і за цією програмою?

- Шустер поїхав додому. Він пише книгу в Італії. Я чекав до останнього моменту, що у нас щось відновиться. Я сумую за ним, тому що він, по суті своїй, є дуже цікавою людиною. У чомусь нещасна, в чомусь щаслива. Іноді занадто жорстка, але з ним ніколи не було нудно. 11 років я пробув поруч. Я не можу сказати, що ми були друзями і ходили один до одного  в гості. Коли він приходив до мене в гості, це завжди кумедно закінчувалося. Одного разу він трохи випив і купив в мене кота за 50 грн, а на другий ранок не міг зрозуміти, звідки він у нього взявся. Він така людина… трошки непристосована до життя. Але, по суті своїй, дуже добра, і сам цього боїться.

- Ти часто їздиш з київським "Динамо" за кордон. Це любов назавжди?

- Так.

- У тебе дуже багато хороших, світлих і розумних віршів, пісень.

- З того, що вліпило по голові самому, – це моя співпраця з О. Білозір ( "Чорна квітка", присвячена вдовам). Це раз. А друга – єдина пісня, яку один із телеканалів не пустив в ефір, тому що там є такі слова: "Не заробляйте, хлопці, на війні, немає в світі більшого цинізму"

- Вірш наостанок?

-Більшість українських політиків – полова. У мене є такий вірш – "Полова".

- Дякую, Петре.