"Куплю собі пачку вітамінів і трохи ще попрацюю тут". Як займаються наукою в Україні

Сьогодні в світі кожен одинадцятий дорослий хворий на діабет. Цей недуг традиційно ділиться на два типи: перший – це генетична хвороба імунної системи, та другий, що здебільшого є наслідком нездорового способу життя. Надмірне споживання фаст-фуду, солодких газованих напоїв, чіпсів тощо може спричинити процеси незасвоєння інсуліну. Саме цей гормон відповідає за зниження рівня цукру в крові. Такі збої ведуть до розвитку цілої купи захворювань, підвищення ризику серцевого нападу, інсульту, сліпоти, хвороби нирок та навіть ампутації кінцівок. Над спробами подолати діабет працюють групи вчених зі всього світу. В Україні також є такі дослідники. Про те, як їм доводиться працювати, чи допомагає держава та як олігархи реагують на наукові стартапи, 112.ua розповів біохімік Олег Лущак

"Куплю собі пачку вітамінів і трохи ще попрацюю тут". Як займаються наукою в Україні

Ольга Прядко

Журналіст

Сьогодні в світі кожен одинадцятий дорослий хворий на діабет. Цей недуг традиційно ділиться на два типи: перший – це генетична хвороба імунної системи, та другий, що здебільшого є наслідком нездорового способу життя. Надмірне споживання фаст-фуду, солодких газованих напоїв, чіпсів тощо може спричинити процеси незасвоєння інсуліну. Саме цей гормон відповідає за зниження рівня цукру в крові. Такі збої ведуть до розвитку цілої купи захворювань, підвищення ризику серцевого нападу, інсульту, сліпоти, хвороби нирок та навіть ампутації кінцівок. Над спробами подолати діабет працюють групи вчених зі всього світу. В Україні також є такі дослідники. Про те, як їм доводиться працювати, чи допомагає держава та як олігархи реагують на наукові стартапи, 112.ua розповів біохімік Олег Лущак

Чи багато науковців сьогодні намагаються вирішити питання лікування діабету?

Важко оцінити точну кількість, але вона велика. Є окремі дослідні лабораторії. Також існують наукові установи, в яких проводять дослідження цього захворювання і шукають шляхи його лікування. Досить поширена практика створення певних об’єднань науковців. Наприклад, Європейська федерація дослідження діабету (EFSD) проводить багато заходів (конференцій або воркшопів), а також займається фінансуванням проектів через систему грантів. Однозначно – кількість досліджень зростає, однак ефективне лікування поки що перебуває на стадії розробок.

Який з методів, що зараз випробовують вчені, може принести найшвидші результати?

Існує два типи діабету. Діабет 1-го типу – це здебільшого вроджена проблема. Як правило, в організмі порушене виробництво інсуліну, або він виробляється у недостатній кількості. Найперспективніший варіант лікування – вживлення в організм клітин, які здатні виробляти інсулін. Це дозволяє полегшити стан хворих. Важко говорити, як швидко пройдуть клінічні випробування цього методу, але на моделях він працює досить класно. Таке лікування діабету буде персоналізованим, бо у кожної людини своя форма патології.

Діабет 2-го типу розвивається у відповідь на дію певних чинників. Одна з найбільш поширених причин – це неправильне харчування. Зокрема споживання значної кількості вуглеводів або транс-жирів може бути причиною виникнення діабету. Успішність лікування хвороби залежить від того, на якій стадії її виявили: на ранній чи розвиненій. При діабеті другого типу інсулін, як правило, виробляється у надлишковій кількості, проте м'язові тканини недостатньо ефективно на нього реагують. Це призводить до зменшення транспортування глюкози в клітини і, як наслідок, підвищення її вмісту у крові. Велика кількість як інсуліну, так і глюкози призводить до розвитку багатьох патологій. Наприклад, у великої кількості людей, хворих на діабет, з часом розвивається сліпота через порушення обмінних процесів у кришталику ока.

Над яким методом лікування діабету працюєте ви?

Наша дослідницька група припустила, що використання наночастинок може допомогти у лікуванні діабету. Ідея полягала в тому, що є певні іони металів, які мають дію, подібну до інсуліну: наприклад, хром і молібден. Вірогідно, це дасть змогу хворим на діабет 1-го типу скоригувати дозу інсуліну та зменшити побічні ефекти від хвороби. Треба розуміти, що поки неможливо вилікувати її повністю, тільки на ранній стадії можна запобігти її розвитку.

Новини за темою

Розвиток діабету 2-го типу потенційно можна буде зупинити за умови раннього діагностування, підвищивши чутливість клітин до інсуліну. Діабет не лікується, але ми могли б спробувати розробити технологію зменшення патологій. Наприклад, якщо пригнітити дію інсуліну на мозок (а саме він найбільше "страждає" від діабету 2-го типу), то можна навіть сповільнити його старіння.

Наскільки вчені просунулися в дослідженнях старіння мозку?

Для того, щоб якось впливати на процеси старіння мозку, потрібно дослідити, як все працює. З розвитком технологій і лабораторних технік накопичується все більше експериментальних знань. Однак є відчуття, що чим більше ми знаємо, тим більше ще потрібно дізнатися. Ті фактори, які були невідомі або не розглядались як значущі раніше, стають визначальними. Моя дослідницька група має ідею дослідити механізми, пов'язані зі сповільненням процесів старіння під дією обмеження харчування. Відомо, якщо організм з віком зменшує споживання їжі, то потенційно його когнітивні функції зберігатимуться довше. Ми намагаємося об’єднати це твердження з теорією запалення (з віком кількість запальних процесів зростає). Хочемо з'ясувати, як відрізняється метаболізм у людини, мозок якої старіє швидше. Якщо ми будемо знати, на що впливати, це дасть нам можливість принаймні подумати, як це можна зробити.

Які дослідження у майбутньому будуть більш перспективними: комплексні чи дослідження однієї проблеми?

Основна проблема дослідників у тому, що вони сфокусовані на вузькому колі питань. Буде результат, якщо під один знаменник вдасться підвести людей із різних галузей. Наприклад, у Німеччині є дослідники старіння мозку, але у них бракує знань із біохімії, щоб розібратися з проблемами метаболізму. Потрібно розуміти, звідки мозок бере енергію для функціонування. Саме біохімічні питання допомагає їм вирішувати наша група дослідників.

В Україні є розуміння, що потрібні нові підходи до проведення досліджень?

Тут ми можемо порівняти українську і світову науку. У світі всі співпрацюють. У нас вчені бояться відкритості і позбавляють себе можливості на альтернативні думки, а іноді й конструктивну критику. За 15 років я знайшов можливість співпрацювати лише з двома лабораторіями, але сподіваюсь що співпраця у межах України розшириться. У світі все більше схиляються до обговорення. На одній з конференцій я поділився результатами нашої роботи і планами на майбутнє. Присутні мені порадили багато класних ідей і необхідність звернути увагу на нюанси, про які ми навіть не замислювались. Точки зору були різні, а тому зав'язалась дуже цікава дискусія. Фактично, я вийшов звідти з повністю сформованим проектом. У нас в Україні бракує можливості обговорювати результати зокрема і перспективні проекти загалом. Вчені навіть під час презентації на конференціях дуже неохоче діляться тим, що вони роблять.

Україна приєдналася до європейської програми "Горизонт 2020". Чи відчули науковці, які працюють у царині медичних досліджень, зміни в своїй роботі?

За цією програмою українські науковці отримали приблизно 17 млн євро. Хто з дослідників отримав ці кошти, я не знаю. Але, як на мене, проблема цієї програми в тому, що для отримання гранту необхідно вже мати прототип, чинну модель чи якесь конкретне рішення. "Пошукових" програм для розвитку чи перевірки ідей просто немає. Хочуть велику кількість попередніх результатів. Отримати європейський грант простіше тим українським проектам, де є унікальна технологія. Або гранти, для яких потрібна територія нашої країни.

Новини за темою

Тому, як правило, фінансування шукаємо самі: зараз подали проект на програму RISE. Це більше програми з обміну досвідом між спеціалістами різних галузей. Основне завдання – саме об’єднати спеціалістів з різними експертизами. Це важливо, бо успішні гранти зазвичай формуються при наявності сформованої різнопланової команди дослідників.

Як ви оцінюєте для розвитку науки ту підтримку, яку декларує держава?

Хотіли б вірити, але думаю, що нічого не буде, принаймні у найближчому майбутньому. По-перше, потрібно збільшувати фінансування в десятки разів. Навіть якщо ці гроші будуть, їх потрібно дати тим людям, які зможуть їх реалізувати, а не просто роздати. Бо просто збільшення фінансування без зміни правил розподілу приведе до банальному дерибану. У нас немає правильної системи оцінки проектів. Минулого року грантів МОН дали 247, я був по рейтингу 239. Це притому, що коли я минулого року подавався на фінансування, взагалі нічого не отримав. Для порівняння: з поданих європейських грантів вигравали біля 70%. В Україні до минулого року ця цифра для мене була 0. Коли я хотів подивитися рецензії тих, хто оцінює гранти, мені сказали, що у МОН впав сервер, де зберігалися рецензії. Цього року я виграв грант, який спільно фінансують Український науково-технічний центр і МОН. УНТЦ справно виконує свою частину програми, тоді як МОН – ні. Міністерство мало б покривати витрати на придбання обладнання і реактивів. Мені сказали, що в бюджет МОН цих грошей не заклали.

Що робити в такій ситуації далі?

У мене з певною періодичністю виникає бажання залишити Україну, але тут є свої нюанси. У нас є багато ініціативних і розумних учнів, студентів та аспірантів. Якщо і я виїду, то залишиться ще менше людей, які зможуть їх вчити робити науку. Хоча багато людей з мого оточення вважають це ідіотизмом, я поки працюю тут. Погано те, що раніше науковці їхали працювати у рамках певних проектів, а зараз просто їдуть геть. Я поки вірю, що ситуація може змінитися. В інституті, де я працюю, мені виділили площу під лабораторію, але на тому все закінчилося. Не можу її навіть обладнати. Для нормального рівня лабораторії потрібен десь мільйон доларів. Якщо хоча б 200-300 тис. дол. – вже буде європейського рівня лабораторія. Щоб реалізовувати класного рівня проекти, потрібно більше обладнання.

Новини за темою

Проблеми у нас на кожному кроці. Навіть у базових речах. Якщо держава і виділяє кошти на реактиви чи обладнання, то дістає бюрократія. І після тонн паперів та неадекватності бухгалтерів не залишається бажання працювати з державною підтримкою. До того ж реактиви у нас удвічі дорожчі, ніж у Європі, а їх доставка може тривати місяцями. Для порівняння – строк доставки реактивів у Німеччині – 1-2 дні. Найексклюзивніші, які потрібно штучно синтезувати, можна чекати до тижня. Спланувати дослідження при таких умовах та цінах просто неможливо. Якщо накльовується щось класне, то доводиться їхати до знайомого в Німеччину та в кишені привозити ці реактиви. Цього разу їхав з Німеччини автобусом, бо довелося везти реактиви.

В Україні треба розробити нову структуру фінансування науки, що дозволить нормально обладнати лабораторії. Можливо, навіть створити певний простір, куди люди зможуть приїжджати та працювати. Щоб у науковців був стимул повертатися після роботи за кордоном. Повертатись туди, де будуть адекватні зарплати, умови і забезпечення.

Можливо, меценати погодились би фінансувати такі проекти в України?

Я не можу аргументувати нашим олігархам, наскільки це потрібно. Вони не хочуть вкладати кошти у такі проекти без перспективи отримання прибутків.

У нас створюють простори для ІТ. Чому відмовляють зробити для науки?

Айтішники приносять гроші дуже швидко. Це повернення інвестицій та швидкий прибуток. У наукових дослідженнях на результат можна чекати роками. Але, якщо вдасться зробити відкриття, то дивіденди будуть серйозними. В Європі такі простори дуже популярні. Бюджет того ж товариства Макса Планка – десятки мільярдів, з них значна частина – це донації.

Новини за темою

Наука ж в Україні – це не бізнесовий проект. А наші бізнесмени такі проекти не розглядають, навіть якщо мають кошти. Вони навіть стартапи фінансують з гарантією повернення. Тому я не знаю, як буде далі, але, сподіваюся, що куплю собі пачку вітамінів групи В і трохи ще попрацюю в Україні.

Бесіду вела Ольга Прядко

відео по темі

Новини за темою

Новини за темою

Новини партнерів

Загрузка...