Народний артист України Юрій Рибчинський у програмі "Гордон" на телеканалі "112 Україна". 06.05.2017
112.ua

Гордон: В ефірі програма "Гордон". Сьогодні мій гість – поет Юрій Рибчинський.

Доброго вечора, Юрію Євгеновичу. 2004-го року ви стояли на Майдані поруч з Ющенком і Тимошенко. Не пошкодували про це?

Рибчинський: По-перше, там були не тільки Ющенко і Тимошенко. Там були І. С. Плющ і багато інших. Ні. Я вважаю, що це одна з найкращих сторінок моєї біографії.

- У тому, що в нас погана влада (завжди), винна сама влада чи, може, народ?

- Владу обирає народ. Оскільки вибирає, то і відповідальність за ті чи інші вчинки має бути навпіл: на 50% винний народ, а на 50% - влада. Який народ – така і влада.

- Наприкінці 2013-го – початку 2014-го у нас стояв ще один Майдан. У вас були якісь особливі надії, пов’язані з цим Майданом?

- Ні. З другим Майданом у мене ніяких сподівань на краще не було, тому що я зробив висновки з першого Майдану. Оскільки після нього не було засуджено тих, хто призвели до цього Майдану, то я розумів, що нічого не буде і після другого Майдану.  

- Тобто ви стали розумнішим?

- Звичайно, людина має мінятися – двічі вона однаковою не буває. Це не значить, що людина, як хамелеон, має мінятися. Але якісь висновки з якихось речей має робити.

- Поет – особлива людина. Він завжди відчуває те, чого не відчувають інші. Вам сьогодні ситуація в Україні подобається?

- Я думаю, що вона нікому не подобається. Насамперед – українському народу. Ні, не подобається, звичайно.

- У відкритому листі 29 січня 2014 року ви написали: "Мені, корінному киянину, дуже не хочеться, щоб вул. Інститутській повернули її торішню назву – Жертв революції".

- Я ще там написав, що я бачу Україну між солдатами ВВ і повсталими, в якої сини перебувають по різні боки барикад. І однаково боляче буде, коли загинуть і з тієї, і з другої сторони.

- У мене складається враження з того листа, який було опубліковано за місяць до подій, що ви – пророк.

- Мені важко про себе так казати. Одного разу я був пророком, коли передбачив рахунок матчу "Барселона"  – "Динамо" (Київ). А щодо політичних подій, то вони настільки зараз мінливі та швидко змінюються, що тут дуже важко бути пророком.

- Що ви думаєте про Путіна?

- Я про нього взагалі не думаю, ніколи. Я думаю, скоріш, про царя Ірода, про царя Соломона, про Е. Піаф. Нащо мені про нього думати?

- Я хотів би, щоб ви прочитали свої вірші про Чеченську війну.

- Шел домой я, шел с войны, шел с Кавказа я.
Что о ней мне говорить да рассказывать?
Интересная война для истории:
Со своими на своей территории.

На той доблестной войне воевал я,
Трижды раненный, в плену побывал я,
На лице моем чеченцы безжалостно
Расписались боевыми кинжалами,
Так лицо мое они исковеркали,
Что не мог я сам узнать себя в зеркале.

Я из плена убежал, но не ведал,
Что давным-давно забвенью я предан,
Что жена моя в родимой сторонке
Получила на меня похоронку.

Шел с войны я, шел из плена из вражьего,
Шел домой я, похороненный заживо,
Шел я мертвый и живой одновременно.
Вот и дом родимый мой под сиренями.
И, волнуясь, постучался в калитку я,
Вышла женушка моя смуглоликая.

Вышла женушка моя чернобровая,
Не узнавши, как с чужим, поздоровалась.
И представился я ей от отчаянья
Сослуживцем, мужа однополчанином.

И меня она в наш дом пригласила,
Стол накрыла и вином угостила,
Показала все мои фотографии,
Рассказала мне мою биографию.
Не заметил я с ней нежной, желанною,
Как настала ночь, такая туманная.

Я хотел уйти — она не пустила.
И мне белую постель постелила.
А потом пришла ко мне, приласкала,
И всю ночь со мною мне изменяла.

И клялась, что в первый раз с ней такое
С той поры, как стала мужней вдовою.
И уснула, без вины виноватая,
Вся счастливая, сном крепким объятая.
А я встал, оделся и, не лукавствуя,
Написал на зеркалах: "Благодарствую!".

И ушел я, а куда – сам не ведаю:
В ночь безлунную и в даль беспросветную.
А жена моя проснулась – и ахнула:
Нет нигде меня, и двери распахнуты,
И на зеркале, узнавши мой почерк,
Поняла вдруг, с кем спала этой ночью,
И босая побежала за мною
Проторенною тропинкой лесною,
И до самого речного причала
Все бежала и "прости" мне кричала.

И казалось мне, что это Россия
У меня за все прощенья просила...

- Як ви думаєте, Росія попросить у нас коли-небудь пробачення?

- Вся Росія, може, до цього і не дійде, але я так плекаю надію, що, можливо, в майбутньому якийсь розумний чоловік буде на чолі Росії, і він це зробить. Він має це зробити. Як німці зробили це щодо євреїв.

- Коли ви пишете такі вірші, серце кров’ю обливається?

- Звичайно. Я ж родом з Радянського Союзу, де ми були в одній державі, в одній комунальній тюрмі жили. Гаразди і негаразди в нас були спільні. Я дружив з Черномирдіним, бував у нього в гостях, і коли заводили розмову про те, що можливий якийсь конфлікт, він завжди казав, що це божевілля, що такого ніколи бути не може. Я думаю, що ще кілька років тому 99% із нас теж так думали.

- А що робити з Донбасом Україні?

- Якщо в Криму більшість людей, які там жили, пішли та проголосували, не повстали, не сказали "ні", якщо вони не хочуть жити в Україні, то для мене Крим є відрізаним. Донбас якось шкода втрачати, але якщо люди, які воюють на тому боці, нас ненавидять, то насильно милим не будеш. Навіщо втрачати життя людей за те, що вони ніколи не стануть українцями! Для мене Україна там, де є українська мова, українська культура, українська пісня лунає. Де живуть люди, які навіть говорять російською мовою, але є патріотами України. Це Росія може розбухати від територій і вважати, що їй треба бути великою, як вагітній. Нормальна Україна повинна бути від кордону до кордону українською Україною.

- Тобто Крим і Донбас, на вашу думку, не повернуться до України?

- Вони, може, і повернуться, але, з моєї точки зору, ця ракова пухлина, як Донбас, не потрібна. Що почнеться, коли раптом Путін суне нам Донбас, і ми почнемо робити списки тих, хто воював, хто який злочин вчинив, хто був колабораціоністом,  замість того щоб йти до Європи і робити нормальне життя. Це будуть колосальні гальма для нас.

- О. Скрипка сказав, що тих, хто не знає української мови, потрібно в гетто засунути. 

Новини за темою: Привіт від Дорна: Як соцмережі тролять Олега Скрипку після його слів про мовне "гетто"

- Це прості радикальні рішення, і вони нічого не вирішують. Як не дивно, вони працюють не на українську мову, не на українську культуру, а на нашого ворога. Путін і його поплічники мріють, щоб були саме такі вислови, щоб сказати, який у нас ворожий націоналізм. Це складне питання. Мовне питання складалося століттями, і шабельним штурмом його вирішити не можна. Треба було з 1991 року розробити дорожню карту, стратегію, як поступово Україну зробити україномовною. Скрипка неправий в тому, що у людини, яка розмовляє російською мовою, менший IQ. Я думаю, що у російськомовних поетів, одних з найкращих поетів сьогодення – Б. Херсонського, О. Кабанова, IQ набагато більше, ніж в О. Скрипки. Повинна бути стратегія, тому що дорослі люди, яким вже за 40, так швидко не можуть перебудуватися. Ця стратегія повинна мати стосунок до людей, які тільки народилися, молодих. Олег дуже талановитий, я його дуже люблю, але кожен із нас спересердя може щось сказати.  

- Як ви ставитеся до політичної діяльності вашого сина Євгена?

- Нормально ставлюся. Він прямий, радикальний. Він виріс в інший час. Час, в який я живу, вже належить йому, а не мені. Я думаю, що він чогось досягне в політиці.

- Ваші пісні співають майже всі зірки російської естради. Які у вас з ними зараз стосунки?

- З різними – різні. З Кобзоном ми були друзями десятки років, але якщо людина назвала наш український гімн бандерівським, то вона втрачає все, що багато років існувало між нами. Я не хочу називати всіх, з ким я перестав спілкуватися. А спілкуюся я з Джигарханяном, Крутим, Дунаєвським, з Малініним, Леонт’євим. З багатьма.

- 1 квітня помер Є. Євтушенко.

- Він був для мене вчителем. Це був перший поет, якому я в шкільні роки приніс свої вірші тут, у Києві. Потім я дружив з ним все життя. Для мене він був поетом світового значення.

Новини за темою: Наймолодший член Спілки письменників, поет, письменник, публіцист і актор: Біографія Євгена Євтушенка

- Що ви думаєте про українських співаків, які постійно гастролюють у Росії?

- Те саме, що думаю про тих, хто є гастарбайтерами і заробляють гроші за кордоном. Вони різні. Я думаю, що вони – що б там про них не казали – люблять Україну. Вони ж не їздять до тих, хто стріляє в українців, і не треба вірити пропаганді, що 80% там підтримують Путіна й анексію Криму. Прийде час – і ми зрозуміємо, що більшість росіян люблять Україну.

- Міністерство культури, на вашу думку, Україніпотрібно?

- У Російській імперії міністерства культури не було, а культура була – і Толстой, і Гоголь, і Чайковський. У багатьох країнах світу такого відомства немає. З моєї точки зору, ті гуманітарні міністерства, які залишилися такими, як у радянські часи, мають бути зовсім іншими. Якщо ми йдемо до Європи, то вони мають бути на зразок того, що є в Польщі, у Франції. Культура, якщо вона є, то вона не зникне, навіть якщо зникне міністерство культури.

- Чи потрібна в Україні декомунізація?

- Дивлячись, що під нею розуміти. Я ніколи не був членом комуністичної партії, але комуністичну ідею вбити не можна. З нею навіть боротися не можна. Можна боротися тільки з варварськими втіленнями цих ідей, якими займалися Ленін, Сталін та їхні послідовники. Сама комуністична ідея – гуманна ідея. Скандинавські країни скористалися роботами Маркса і водночас не втратили переваги, які давав капіталізм. Крім того, історію вбити неможливо. Можна не любити маршала Жукова, але він був. Це радянські війська захищали Київ і визволяли його. Історію ж переписати неможливо. Чи можна заборонити партію? Можливо.

- Перейменування вулиць потрібні?

- Тут має бути логіка. Насамперед потрібно повернути перші історичні назви. Вся історія повинна бути в Києві.

- Чи потрібен у Києві проспект Бандери?

- Я не бачу ані позитивів, ані негативів, коли є вулиці Шухевича чи Бандери.

- З ким бути Україні, з ким іти поруч, куди йти?

- Передусім треба йти із самим собою. Треба зрозуміти, що якщо ми будемо залишатися такими, які ми є на сьогодні, ніхто з нами ані дружити, ані допомагати нам не буде. А йти треба до кращого життя. Але нас обдурили, і ми маємо право знову повернути ядерну зброю, ми маємо відродити, поставити на перше місце професію військовика і стати насамперед військовою державою.

- Сьогодні у нас у країні є моральні авторитети?

- Є. Ліна Костенко, М. Попович, І. Драч, Д. Павличко.

- Якою повинна бути українська національна ідея?

- По-перше, рано чи пізно Україна повинна стати україномовною. По-друге, українська ідея – це ідея потужної, сильної держави. У нас повинна бути найсучасніша зброя, в тому числі ядерна.

- Скажіть, в Україні світло в кінці тунелю є?

- До тунелю ще треба доїхати, але я думаю, що є. Смішно жити в Україні, одній з найкращих територій, які надав Господь людям, і не вірити в те, що рано чи пізно буде і добро, і буде правда. Ми й сьогодні вже живемо в іншій Україні, ніж жили років 40-50 тому. Ми вже пройшли багато тунелів. Я думаю, що право жити в самостійній Україні ми будемо виборювати ще багато разів. І до цього треба готуватися. Над Україною щодня сходить сонце, і я вірю в майбутнє України більше, ніж у майбутнє Росії. Ще багато у нас в історії скаже своїх слів людина зі зброєю, яка повернеться з Донбасу, ще багато буде попереду. Але все одно все закінчиться хеппі-ендом. Рано чи пізно до влади в Україні прийде людина, яка не буде красти, брехати, яка все зробить для того, щоб Україна стала найкращою державою в Європі.

- Дякую вам, Юрію Євгеновичу.