Крим – по-справжньому Божий

Український боксер Олександр Усик в інтерв'ю програмі "Гордон" на телеканалі "112 Україна" розповів про роль віри у його житті, про поєдинок з Гассієвим, а також про те, чому він би відмовився від звання "Героя України"

***

Крим – по-справжньому Божий
112.ua

Український боксер Олександр Усик в інтерв'ю програмі "Гордон" на телеканалі "112 Україна" розповів про роль віри у його житті, про поєдинок з Гассієвим, а також про те, чому він би відмовився від звання "Героя України"

Гордон: В ефірі програма "Гордон". Сьогодні мій гість – видатний український боксер Олександр Усик.

Олександре, доброго вечора. Раніше про таких хлопців, як ви, говорили: геройський хлопець. У моєму розумінні ви абсолютно геройський хлопець. Ви народилися в 1987 році в Сімферополі. Це був Радянський Союз. Ви – радянська людина?

Усик: Я думаю, що мої батьки, Надія Петрівна та Олександр Анатолійович, якого вже, на жаль, немає, виховали мене за старими мірками.

- Які асоціації виникають у вас при слові "Крим"?

- Це мій дім. Це дім, де залишилися ще жити сестра, родичі, куми, друзі. Це дім.

- Гарний півострів, чи не так?

- Абсолютно правильно. Я нещодавно, після поєдинку, був на морі, в церкві, до якої я почав ходити до духовного наставника. Це чудове місце.

- Найяскравіший спогад дитинства?

- Ми жили ... Район такий був – "Сільгоспінституту". Ми бігали, там поле було і була машина – іномарка. Ми вилазили на цю машину, із заднього скла з'їжджали, а коли виходив господар (він дуже голосно кричав), ми бігли наосліп.

- У Сімферополі моря немає. Куди ви їздили?

- Ми їздили до Євпаторії електричкою. Грошей не платили – перебігали з вагона у вагон.

- Яке найулюбленіше місце у вас у Криму?

- Місхор. Я часто туди їжджу і часто там відпочиваю.

- У дитинстві ви займалися народними танцями, дзюдо і футболом. Якими танцями ви займалися?

- Народними українськими танцями. Танцював гопачок – були шаровари, червоні чоботи, вишиваночка, папаха.

- Чия була ідея віддати вас на народні танці?

- Ми жили в Чернігівській області, це мамина батьківщина. Ми поїхали в 94-му році. Цим потрібно було займатися, тому що іншого абсолютно нічого не було.

- Гопак, що став вже знаменитим, на рингу одразу після перемоги на Олімпіаді в Лондоні – це експромт чи ви знали, що ви це зробите?

- Я планував це зробити, тому що хотів показати нашу українську культуру, яку ми, люди, на жаль, забуваємо.

- Ви знали, що виграєте тоді?

- Я йшов до цього. Я дуже хотів цього. Ще будучи хлопцем, засинаючи, я читав молитву й уявляв, як я боксую на Олімпійських іграх.

- Все було на Олімпійських іграх, але гопака ще не було. Ви розуміли, що ви першовідкривач?

- Там переді мною Денис Беринчик, член національної збірної, який став срібним призером, він там теж намагався. Але я це зробив у фіналі, і це широко по всьому світу розійшлося.

- Дзюдо і бокс – вони, взагалі, сумісні?

- Коли ми з Чернігівської області повернулися назад до Криму в 99-му році, то я ходив на дзюдо. У мене батько займався боротьбою. У школі була секція, і ми ходили на дзюдо.

- Якщо зійдуться в поєдинку дуже хороший дзюдоїст і дуже хороший боксер, хто переможе?

- Боксер має  тримати дистанцію і встигнути вдарити, бо якщо дзюдоїст візьме за одяг, то шансів немає: млин – і вниз головою полетить.

- Ви ще й футболом займалися. Ви грали за юнацьку команду "Таврії" на позиції лівого півзахисника і подавали, кажуть, великі надії.

- Виходило, але не було коштів для подальшого розвитку футболу, тому що потрібно було платити за тренування, за поїздки, за форму. А ми – звичайна робоча сім'я, в якій було дуже мало коштів. Я розумів, що їх немає, і, звісно, пішов із футболу.

- Але "Таврія" була першим чемпіоном України. Ви розуміли, що граєте у великій команді?

- Звісно. Я досі граю у футбол, їжджу з ветеранами збірної України грати. Грають Ващук, Єзерський, який за "Таврію" грав. Коли у мене є можливість, я залюбки з хлопцями їжджу.

Новини за темою

- За яку команду ви вболіваєте сьогодні?

- За "Динамо" (Київ). Я з дитинства за неї вболіваю.

- До секції боксу ви прийшли в 15 років. Пізно, чи не так?

- Так.

- Коли заведено приходити – в 7-8?

- У 7-8 можна приходити, коли тренер ставитиме школу боксу: правильно крокувати, правильно бити, захисні дії. Я прийшов у 15, і Лапін Сергій Юрійович, мій перший тренер, заслужений тренер України, прийняв мене. Через багато років він сказав: "Я бачив у твоїх очах вогник". Він мене одразу в спаринги поставив. Мені дали по обличчю, але я дуже сильно огризався, і він сказав, що з цього може щось вийти.

- Чому бокс?

- Батько казав, що в мене може вийти. Я говорив, що мені подобається футбол. Який там бокс! Там б'ють. А він каже: "Для того щоб тебе не били, маєш бити ти". Я щодня Всевишньому дякую за те, що він мене спрямував у цей вид спорту, тому що цей вид спорту дуже сильно відображає життя. Життя іноді ставить на коліна, відраховує тобі 10, щоб ти піднявся. Так ось бокс – це дуже сильне відображення життя.

- Що вам найбільше в боксі подобається? За що ви найбільше його любите?

- За те, що він мене навчив робити ті речі, які я роблю у житті, – рішучі речі. Десь промовчати, почекати, зловити дистанцію, подивитися на противника, що він робитиме.

- І швидкість ухвалення рішення?

- Так. Це чоловічий вид спорту. Якщо ти недостатньо сміливий або завзятий, то ти не займатимешся спортом, бо ризикуєш бути побитим. Або будеш займатися на рівні "групи здоров'я", як мій тренер говорить.

- Ви закінчили Львівський інститут фізкультури. З абсолютно російськомовного Сімферополя переїхали до "бандерівського" Львова. Складно не було?

- Мені не було складно, тому що я добре розмовляю українською мовою. Але я там розмовляв російською, і мене всі розуміли. Коли хтось зі мною розмовляв українською, я теж це робив. Але я перед цим закінчив ще в Сімферополі Запорізький національний університет (філія була в Сімферополі), і вже до Львова я вступав як до аспірантури.

- У 2008 році ви почали займатися у Анатолія Ломаченка, батька свого друга і майбутнього кума – Василя Ломаченка. Що вам це дало як боксеру?

- Я з ним став олімпійським чемпіоном. Він додав моментів, яких я не вмів робити. Я був контратакувальним боксером: відтягнути, нахилитися, завдати удару. Він навчив трохи іншому: йти вперед, крокувати. І фізично я став сильнішим. Ми почали робити багато речей, які, як мені здається, мало хто робить: плавати, бігати, їздити, жонглювати, затримки дихання. Такий великий пакет, який всі не роблять.

- Тобто як тренер-академік?

- Це не просто академік, це академіще.

- При цьому у футбол ви продовжували грати?

- Так, ми частенько грали у збірній з іншими збірними, які приїжджали до нас. Ми дуже часто грали команда на команду, і ми практично завжди вигравали.

- Ви любите голи забивати?

- Навіть буває, що й забиваю, так.

- Які голи були найяскравішими? Звідки і куди?

- Я забивав навіть з кутового. Я знаю, хто такий великий Лобановський.

- Хто ваші кумири в боксі?

- У мене немає кумирів, тому що я побожна людина. У мене є улюблені боксери, на яких я дивлюся, читаю про них і думаю, що вони зробили дуже багато не тільки в боксі, але й у житті. Це Мохаммед Алі, Василь Ломаченко. Багато є боксерів, які крім боксу роблять дуже багато речей для тих, хто оточує їх.

- А ось наявність у нас в Україні братів Кличків, Ломаченка, вас, Гвоздика говорить про те, що Україна є однією із провідних боксерських країн світу?

- Абсолютно правильно. У нас все йде всупереч. Хлопці, які потрапляють до збірної, виходять з підвалів. Вони хотіли кидати, так само, як і я, йти десь працювати, тому що не було грошей, висіли на шиї батьків. Я вчився в університеті, але намагався йти десь попрацювати, фрукти збирали-продавали, щоб не сидіти у батьків на шиї. І це все – всупереч. Хлопці вилазять з нетрів, тому що це спорт бідних. Вони стають чемпіонами, легендами і потім таким же хлопцям допомагають.

- У вас травми сильні були?

- Перед поєдинком з Муратом Гассієвим у мене була травма ліктя, але доктор Веремій Артем Олегович мене вилікував, відновив, зробив операцію. Він – чудовий молодий спеціаліст. Я йому дуже вдячний. Такі люди потрібні – які навчаються, які будують. Він впорався і веде мене досі.

- Бокс – це вміння зазнавати болю. Який найсильніший біль був у вас за час вашої боксерської кар'єри?

- Іноді під час важких тренувань, коли триває ОФП, буває, спину потягнеш, ще щось, а потрібно боксувати. Або шийний, грудний затисне, а ти маєш боксувати – не можна зупинятися. Я з болем розмовляю. Я кажу, що він слабший за мене. Я сміюся над ним усередині себе, і таке враження, що я трохи божевільний.

- Бокс – це удари, сильні струси, розсічення тощо. Які у вас були найяскравіші?

- У мене, дякувати Богові, за весь період занять боксом і виступів не було жодного розсічення і струсу.

- І жодної пластики на обличчі?

- Ні. Те, що у мене є шрам на брови, так це моя рідня сестра Вікторія впустила мене, коли я був зовсім маленьким.

- Як вам вдалося дійти до такого піку в кар'єрі і не зазнати серйозних ударів по обличчю?

- Це тренер Лапін Сергій Юрійович, який говорив, що краще завдати одного удару, але пропустити нуль, ніж пропустити дев'ять і завдати десять. Ми дуже багато працювали над захисними діями. Ми приходили в зал о третій годині, а йшли о десятій. Він міг хлопців змушувати бити нас, а ми не мали права бити.

- Ваш успіх – це більше талант чи праця?

- Це ґарувати. Є талант, який потрібно розкривати. 99% – це праця, а 1% – це талант. Якщо не будеш ґарувати (в усьому, не тільки в боксі), якщо ти не працюєш – ти не їси.

- Мені доводилося чути дуже часто: "Та що там боксери, його ж б'ють по голові - він дурний". Тобто боксери від початку - "дурні". Ви прекрасно орієнтуєтеся в тому, що відбувається довкола, прекрасно говорите і маєте прекрасний інтелект. Це виключення із правил?

- Більшість хлопців-боксерів через те, що дуже швидко потрібно вирішувати, дуже багато читають літератури різного характеру. І якщо він дурний, то він у житті така людина, і необов'язково бути боксером. Це – стереотип, який хтось придумав.

- Вам активно не подобається політика. Чому?

- Там мало правди. Мало дій, мало роботи. Ми маємо бути творцями, ми маємо будувати. Бджолами маємо бути. Будемо будувати – буде все добре. Багато розмов – мало дій. Чим відрізняються дії від розмов? Якщо ти сказав, то ти зробив. Якщо ти говориш, а не робиш, – все.

Новини за темою

- Ви відчуваєте "фальшак" у політиці, ось цю прірву між нормальними людьми і політиками?

- Є таке.

- До 2014 року ви відчували себе українцем?

- Я відчував себе українцем завжди. Мені про це говорив батько: "Ти – українець". Я вчив гімн України, на уроці української мови я співав гімн перед усім класом. Вчителька мені аплодувала.

- Коли у 2014 році Росія анексувала Крим, я пам'ятаю свої відчуття: "Це неможливо, цього не може бути". Які у вас були відчуття?

- Я дивлюся на те, що все відбувається з волі Господньої, бо Бог допускає все те, що відбувається. З якихось причин, наших. Він дав нам апостолів, які говорять, що нам робити, а ми вже вибираємо свій шлях. Він каже, що нам робити, а ми вже вибираємо свій шлях. Він каже: ось цей шлях – це шлях спасіння, а цей шлях – інший. І ми часто сумніваємося, який же нам шлях обрати. Шлях спасіння – дуже важкий. Це шлях страждання, це важкий шлях, бо треба йти, пробиватися крізь якісь терни.

- І спасіння не всі хочуть.

- Так. Вони хочуть жити тут, зараз і сьогодні, забуваючи, що ми маємо побудувати для себе дорогу, якою ми спасемося.

- Для вас анексія Криму стала особистою трагедією?

- Дуже незручно. Незручно їздити, якісь межі з'явилися, розбіжності між людьми, злість. Це катастрофа.

- А відчуття, що частину серця у вас вирвали, є?

- Звісно, у мене є внутрішні мої переживання, але через молитву вони заспокоюються.

- Сьогодні з кимось у Сімферополі, у Криму ви спілкуєтеся?

- Так. У мене дуже багато друзів, тренер мій живе там, мій перший тренер, мій клуб. Звісно, я не припиняю з ними спілкуватися чи їздити туди, тому що у мене там поховані мої пращури. Коли ти починаєш літати, не забувай, з ким ти повзав. Треба пам'ятати, звідки ти взагалі вибрався, тому що мене там знали від початку: спочатку на районі, потім у місті, потім в усьому Криму. Мене підтримували мої однокласники, друзі, їздили на змагання.

- Переважна більшість кримчан щасливі, що вони тепер у Росії, вони не приховують цього. Від них вам закиди є, що ви виступаєте під українським прапором, що ви не прийняли російського громадянства?

- Можливо, є. Але моє оточення ані крапельки мене не засуджує і підтримує в усіх моїх діях, тому що я роблю те, що я роблю. Я ні в кого нічого не забираю, я ні в кого нічого не прошу.

- Від питання "Чий Крим?" ви старанно ухиляєтеся. Ви говорите: "Крим – це Крим. Росіяни й українці – це слов'яни, і не розділяймо їх". Але я не можу не запитати: так чий же все-таки Крим?

- Божий. Це по-справжньому.

- Крим коли-небудь буде все-таки українським чи ні?

- Все залежить від народу. Або від волі Господньої.

- Але ви думаєте про це чи намагаєтеся не думати на цю тему?

- Я намагаюся про це не думати, тому що думки заводять кудись далеко. Тож жену їх геть.

- У липні відбувся ваш поєдинок з Муратом Гассієвим у спорткомплексі "Олімпійський" у Москві. Спорткомплекс вміщує десь 35 тис. глядачів. Напевно, більше навіть було?

- Так, 35 тис.

- Ви поїхали до Москви, що, з мого погляду, було дуже ризиковано. Якби ви програли, ви просто були би тут ізгоєм. Вас би зрівняли самі розумієте з чим. Звинуватили би чи не в державній зраді. Ви розуміли, що ви ризикуєте?

- Звісно.

- Ви що, були впевнені у своїй перемозі?

- Самовпевненість – це погано, а бути впевненим у собі – це дуже добре. Треба бути впевненим у собі – те, що ти робиш і чого прагнеш. Якщо ти не дивитимешся туди, куди тобі потрібно йти, то у тебе нічого не вийде. Мені дуже багато разів говорили, що в мене нічого не вийде. Але я не слухаю, у мене є мій шлях, і те, що Він (подивився вгору) мене веде, я йтиму туди, куди Він мене веде.

- Тобто ви розуміли, що здобудете перемогу?

- Так. Я ж тренувався, я ж готувався.

- Ви не думали, що якщо раптом зірки не так зійдуться і ви програєте. то це кінець?

- Ні, не думав про це. Навіть гадки у мене не було про це.

- Як приймали росіяни вас там?

- Мені дуже сильно сподобалося, що й та сторона, й ті, хто приїхав, наші співвітчизники, коли грали гімни, всі вставали, і не було такого, щоб хтось фукав або хтось не встав. Підвівся весь зал, і ніяких інцидентів або ще чогось не було.

- Це несподівано було, що зал підвівся?

- Напевно. Але це дуже добре, що люди починають щось розуміти. Що це маячня – бути злим щодо когось там, що потрібно будувати, а не руйнувати.

- Коли весь зал підвівся під час виконання українського гімну, про що ви подумали?

- Що вони поважають мене.

- Стільки, скільки ви зробили для України в цей момент, жоден із тих балакунів, які проти вас потім тут стали, в думках своїх навіть уявити не може. Але коли українець приїжджає до Москви (для мене це лігво ворога) і звучить у Москві український гімн, і прапор піднімається, і люди розуміють, що українець переміг у Москві росіянина, то що може бути більше на сьогодні! Ви відчували себе героєм того вечора?

- Ні. Я не відчуваю себе героєм у жодних ситуаціях і в жодних поєдинках, які я проводжу. У чому мій героїзм полягає? У тому, що я виконую свою роботу? Ту, що я люблю? Я що люблю, те й роблю. Якщо це дає комусь натхнення на певні дії, на певну роботу, то я це робитиму. Мені здається, так має бути: мають бути люди, які мотивуватимуть тих, хто, можливо, розчарувався в чомусь, йти вперед, прощати, любити, вчити любити, будувати. Я хотів заїхати до однієї бургерної і наступного дня поїхав туди зі своєю командою, і коли я поїв, вийшов і побачив це скупчення людей, які хотіли сфоткатися, то я подумав: ого, затримаюся я тут. Вони відмінно приймали.

- Я спілкуюся з багатьма росіянами, і дедалі більше люди розуміють, що народи не винні. Політики-негідники завели цю ситуацію в такий глухий кут. Ви стикалися з таким розумінням?

- Так. Я і зараз розумію, що народи не винні.

- Росіяни говорили вам, що "ми не винні, що це вони там"?

- Такого не було. Просто вони говорили, що ми підтримуємо тебе. До мене підійшов хлопець із Костроми, сказав, що приїхав на мій бій підтримати мене. І поки я йшов до роздягальні, таких зупинок було чимало: люди просили сфотографуватися, автограф взяти.

- Як ви гадаєте, чому тут після такої перемоги вас почали обливати брудом? Що це було?

- Не потрібні нікому ці перемоги (я маю на увазі нагорі). Я не знаю, що це було: піар якийсь, завдання якесь. Я навіть не читав про це нічого.

- Образа була?

- Образа – це більше щось жіноче. А ось легеньке розчарування або засмучення – так: навіщо ти це говориш?

- Прем'єр-міністр Гройсман запропонував присвоїти вам звання Героя України. Ви написали, що "я від цього звання, якщо мені його присвоять, відмовляюся". Чому?

- Я не вважаю, що я зробив щось героїчне. Є дуже багато в нашій країні людей, які зробили набагато більше. Це лікарі, вчителі, наукові співробітники. Є багато людей, які роблять більшу роботу, ніж я. Вони заслуговують на це, а я – ні.

- Гассієв повівся дуже гідно. Буде реванш чи ні?

- Це все залежить від менеджерів наших. Вони будуть домовлятися, і якщо для нас це буде вигід-но, то чом б й ні? Але є плани піти вище. Наразі я готуюся до іншого поєдинку. Гассієв – дуже вихований хлопець, з дуже чоловічим серцем. Пояси, які я виграв... WBA Super Champion – його привезли новий, а IBF червоного кольору – віддається. Мені його зробили новий. Я прийшов до нього в роздягальню, віддав йому цей пояс, ми з ним сфотографувалися, обнялися, У нього в роздягальні було багато представників Осетії. Вони сказали, що ми молодці, справжні чоловіки.

- Років через 10-15 ви б його запросили на день народження?

- Залюбки. У мене залишилися про нього дуже хороші враження: батьки виховали його, як справжнього чоловіка. Цього дуже бракує нині – чоловічого виховання.

- Ви – олімпійський чемпіон. Абсолютний чемпіон світу. Єдиний володар чемпіонських поясів за всіма престижними версіями серед професійних боксерів сучасності. Досягли всього. На зіркову хворобу ніколи не хворіли?

- Гадаю, що на початку кар'єри вона була.

- На якому титулі вона з'явилася?

- Я став призером чемпіонату Європи в 19 років. Потрапив у 19 років на чемпіонат України – виграв його, приїхав призером чемпіонату Європи – трохи мене "крутануло". Але, дякувати Богові, що були зі мною ті люди, які пояснили: через печінку, через голову. Хлопці старші, які забороняли перебувати на районі: щоб я йшов до залу або був на навчанні. Вони сіли і пояснили: якщо шлях обрано – ти йдеш і досягаєш великих вершин, якщо працюватимеш, або ж шлях, коли ти їдеш на сезон чи в інше місце.

- Що ви почали тоді робити?

- Пропускати тренування, не надто серйозно ставитися до тренувань.

- Через голову і печінку дійшло швидко.

- Абсолютно правильно, тільки так доходить – "битие определяет сознание".

- Ви – заможна людина. У вас великі гонорари. На що ви витрачаєте гроші?

- Великі гонорари стали завдяки цьому турніру. До цього турніру... Я не кажу, що вони були маленькі, але... Я купив собі трикімнатну квартиру в Києві, роблю ремонт. Я зараз винаймаю квартирі. Діти ходять до школи, до садка. Ось на життя і збираю.

- Ви об'їздили багато країн. Де найбільше вам подобається?

- Мені подобається в Європі. Мені подобається в Італії, Іспанії. Мені подобається Мексика. Я був у Китаї багато разів, Пекін – це щось неймовірне. Я не був в Японії – дуже хочеться з'їздити, подивитися. Мені подобається пізнавати культуру інших країн.

- З майбутньою дружиною, Катериною, ви разом вчилися у школі. Скільки років ви вже разом?

- Років 15, напевно.

- У вас троє дітей. Скільки їм років і чим вони захоплюються?

- Єлизаветі – 8, Кирилові – 5, Михайлику – 3  Єлизавета ходить на танці. Кирило – на плавання, а Михайло – бос. Він щойно до садочка пішов. І поки ватажок такий собі.

- Ваш батько помер від інфаркту, так і не дочекавшись вас із тріумфальної для вас Лондонської олімпіади. Це затьмарило перемогу?

- Є таке. Коли я приїхав, він уже лежав у "дерев'яному чохлі". Я дістав медаль із сумки, взяв його руку і затиснув, сказав, що ось вона. І пішов із кімнати. Дуже його бракує, тому що це була людина, яка могла одним словом, навіть поглядом... Подивився – і я його розумів, що потрібно зробити. Коли він пішов, я зрозумів, що тепер я глава сім'ї. Тепер мені потрібно робити все те, що він будував.

- Ваша мама, дружина і діти дивляться ваші поєдинки?

- Мама дуже хвилюється, люба моя, але дивиться. Вона навіть була наживо на боях. На цей бій я її навмисно не взяв. Вона або дивиться потім у запису, або вона на зв'язку, не дивиться, але їй кажуть, що відбувається. Дружина їздить, діти дивляться.

- Ви – побожна людина, знаєте багато молитов. Перед поєдинком що читаєте зазвичай?

- Читаю Символ віри, псалом 90-й, Георгія Побідоносця, Олександру Невському, воїнам православним. І подячні читаю, молю Всевишнього про допомогу, про святих, про небесних, яких я прошу, щоб були зі мною.

- Що вас привело до віри? Чому ви стали побожною людиною?

- Коли я був маленьким, я дуже сильно захворів. У лікарні давали дуже маленькі шанси на виживання. Це говорили мамі в лікарні, і я це чув. Це була двостороння пневмонія. Але, слава Богу, за рік вичухався. До нас до лікарні прийшов священик, який говорив про правильність життя і дав мені молитвослов. Я ставив йому запитання і сказав йому, що незабаром помру. А він сказав: "Бог вирішує, підеш ти чи ні". У тому молитовнику я вивчив першу свою молитву "Отче наш".

- Цей молитвослов досі з вами?

- Ні. Ми часто переїжджали, і цього молитовника, на жаль, немає.

- Віталій і Володя Клички говорили мені, що мама в дитинстві їм завжди повторювала: уникайте вуличних бійок – вбити можете. Вам батьки говорили це?

- Так. І тренер говорив, і багато хто із старших хлопців говорив, що ти не маєш права застосовувати те, чого тебе навчили.

- А бували ситуації в житті, коли доводилося?

- Билися, звісно. Ситуація була, коли ми були на одній дискотеці, і хлопець дістав ніж. Я в нього пляшкою кинув. Я не хотів до нього наближатися – потрібна дистанція. Ніж впав, ми його викинули в річку.

- Страх виник?

- У мене ступор виник.

- А страх, взагалі, вам знайомий? Ви коли-небудь боялися?

- Усі мають страх. Якщо ти не боїшся, ти – хворий. Але є страх боягузтва, а є страх, який заводить тебе.

- Вас заводив?

- Заводить.

- Який останній свій страх, що вас завів, ви пам'ятаєте?

- Коли виходив у ринг на початку своєї кар'єри. Був страх, що не вийде щось і ти розчаруєш тих людей, які тебе підтримують.

- А коли виходите в ринг, щось смокче зрадницьки під ложечкою?

- Ні. Коли ти вже заходиш у цей чудовий квадрат, таке відчуття, що воно падає, звідкись із п'ят вибігає, і ти вже повністю в рингу, і ти розумієш, що маєш робити.

Новини за темою

- Чим крім боксу ви захоплюєтеся?

- Пишу вірші, хочу максимально провести час з дітьми, тому що вони скоро виростуть і почнуть своє життя. Я хочу максимум отримати від того, що я бачу. Їздимо з дружиною, з друзями іншими містами.

- Пишете вірші. Ви сентиментальна людина?

- Так.

- Ви пам'ятаєте хоч один зі своїх віршів, щоб прочитати напам'ять?

- Так. Я його написав, коли ми в Тисовці готувалися до Олімпійських ігор у 2012 році. Я прийшов після тренування дуже втомлений, і у мене з вікна було видно гірку, на яку ми забігали. Це була така собі "гірка", що коли ти забігав на неї двічі-тричі, ти міг навіть знепритомніти. Були такі ситуації, коли ставало хлопцям зле. Я прийшов і написав цього вірша.

Перед тем, как судить, – прыгни в шкуру его, как там быть.

Ты с колен не вставал, запах пота не знал, кулаки до костей ты ни раз не сбивал.

Спотыкаясь – лежал, а кого осуждаешь – он, поднявшись, бежал.

Руки, сбитые в кровь, весь в поту, нету сил, мы стремимся добиться в жизни вершин.

С малых лет не имел я в кармане гроша,

Точно знаю – добьюсь своего я всегда.

А ухмылки неверных и предательство близких – закалило меня.

Вера сделала чистым. Крестным знаменем я защищен от иуды,

От неверных друзей, от змеи, от паскуды,

Благодарен я Богу за здоровье детей, за здоровье родителей и верных друзей.

Благодарен я Богу за все, что имею, ведь когда веришь в Бога – ты немножко сильнее.

- Браво. 10 листопада в Манчестері на вас чекає бій з англійцем Тоні Белью. Ви переможете?

- Я тренуюся для того, щоб це зробити. Готуюся.

- Я вдячний вам за те, що ви яскравий, красивий, справжній українець. І за те, що завдяки вам і таким, як ви, у нас є країна, яку ми всі любимо. Спасибі вам.

- Дякую.

відео по темі

Новини за темою

Новини за темою

Новини партнерів

Загрузка...

Віджет партнерів