Комусь просто захотілося зробити скандал в українському біатлоні

Вона витримала напруження та виграла з командою Олімпіаду в Росії під час анексії Криму та розстрілів людей у центрі Києва, спробувала себе в ролі чиновника та є однією з найтитулованіших вітчизняних біатлоністок. Капітан жіночої збірної України Олена Підгрушна – герой сьомого випуску авторського проекту Максима Шиліна "Спорт.Інтерв’ю.112"

Комусь просто захотілося зробити скандал в українському біатлоні
112.ua

Максим Шилін

Журналіст, 112 Україна

Вона витримала напруження та виграла з командою Олімпіаду в Росії під час анексії Криму та розстрілів людей у центрі Києва, спробувала себе в ролі чиновника та є однією з найтитулованіших вітчизняних біатлоністок. Капітан жіночої збірної України Олена Підгрушна – герой сьомого випуску авторського проекту Максима Шиліна "Спорт.Інтерв’ю.112"

- Олено, коли я телефонував вам уперше, ви сказали, що хворієте. Тепер як себе почуваєте?

Дорогою з Пхьончхану підхопила якийсь вірус. Під час перельоту відчула перші симптоми, і потім кілька днів воно мене так тримало. Наразі вже все добре.

- Останні етапи цього сезону ви пропускаєте. Чим займаєтеся сьогодні?

От якраз лікувалась, відпочивала трошки, налаштовую себе на те, щоб розібрати валізи з Олімпіади. Там дуже багато речей. Також думаю, що далі робити, тому що необхідні і реабілітація, і масажі, і потихеньку збираюся далі тренуватися.

- В якому стані ви їхали на Ігри до Південної Кореї, адже до них ви теж хворіли?

До Пхьончхану я приїхала вже абсолютно здоровою. Вже з першого дня приступила до нормальних навантажень. На другий-третій день почала швидкісну роботу. Тобто в мене жодних питань не було, тому що навіть до зміни часового поясу я вже готувалася в Києві. Ще в Україні я прокидалася о третій ночі, о четвертій ранку бігла на тренування, щоб звикнути до часового поясу, щоб вже в Кореї у мене жодних питань з цього приводу не виникало.

- У Пхьончхані ви несли український прапор під час відкриття Олімпіади. Є прикмета: хто несе національний стяг, той ніколи не виграє медалі на цих Іграх. Ви людина не забобонна?

Ні, і вважаю, принаймні наскільки я знаю, ту історію попередню, яка була в нас в Україні, в кожного були об’єктивні причини, чому так, а не інакше. Тож прив’язувати одне до іншого… От, наприклад, мою ситуацію: ну, до чого тут прапор зрештою? Він аж ніяк не міг вплинути, тому я в це не вірила.

Facebook НОК Украины

Це слабкість. Якщо ти забобонна людина, то щось сталося, і все – ти можеш не виходити на змагання, тому що сьогодні ти не з тієї ноги прокинувся або хтось тобі в очі подивився зайвий раз.    

- На папері більшість експертів та журналістів називали українок претендентами на олімпійські нагороди, однак результати були зовсім інакшими. Коли їхали до Пхьончхану, могли уявити, що команда все програє?

Ні, я не думала, що такі результати будуть. Ми всі розраховували на хороший результат, тому що і за сезоном… ну, так у мене не складалося, але я все одно налаштовувалася на оптимальний результат на Олімпіаді. Дівчата демонстрували під час сезону, що можуть боротися за призові місця, і в естафеті ми також були на п’єдесталі, тому точно не могли уявити, що такий провал може бути.

- Тому до вас як до капітана збірної запитання доволі просте: чому так вийшло?

Тут має відповідати тренер, а не капітан. Я в команді була, але я не готую план тренувань, я не стежу, як дівчата тренуються, і так далі, тому ну, неправильно, якщо я буду тепер говорити щодо когось із дівчат окремо – чому в тієї чи іншої щось не склалось. Так, певний збій дала нам хвороба. Ну, так сталося, що, будучи в одному готелі, всю команду підкосив один вірус. Хто і як з ним боровся: в кожного по-різному організм зреагував на нього. Щодо цього не пощастило, а далі за підготовкою треба вже говорити з дівчатами, кому як біглося, кому як стрілялося.

- Хворіли, я так розумію, до Пхьончхану?

Хвороба була на останньому передолімпійському етапі в Антхольці. Я вже не піднімалася на висоту, дівчата поїхали, ще змагалися в Антхольці, і там якраз усі перехворіли. За рахунок того, що я не виступала, мабуть, в мене був сильніший імунітет, і я ще тиждень боролася з цим вірусом – хворіла, а водночас і не хворіла. Вже за тиждень ми з лікарем вирішили сходити до сауни, нормально погрітися, щоб мене або звалила ця хвороба, або все ж таки відпустила. Не пощастило – звалила, і тому я за часом довше за всіх хворіла.

- За кілька годин до жіночої естафети Валентина Семеренко у Facebook жорстко розкритикувала роботу тренерського штабу та пройшлася по дівчатах. Як давно назрівав цей конфлікт і чи справедливою є така критика?

Я не можу сказати, що в команді є прямо-таки конфлікт. Тепер це вже більше розкрутили, розпіарили. Не знаю, як це сказати. Диванні вболівальники чи журналісти, тому що кожен хоче побачити якісь смажені факти, якісь скандали.

112.ua

Це був коментар у Facebook. Це людина, яка готувалася, працювала, були емоції, так десь просто сплеск емоцій у сльозах в пориві такого настрою. Буквально вже наступного дня Валя пошкодувала, що вона це виклала. Потім намагалася якось змінити, але в цей час зламали її сторінку та від її імені було сказано набагато більше, ніж вона насправді сказала – от комусь захотілося зробити таку акцію скандалу в біатлоні. Нічого такого глобального не було, все потім з’ясувалося, і далі рухаємося та думаємо, як далі працювати.

- Чи ця ситуація вплинула на результат естафети, на настрій дівчат?

Знову ж таки тут треба питати дівчат, які бігли. Я думаю, що вплинуло, бо Віта та Валя доволі близькі. У будь-якому випадку, коли сестра плаче, розчарована, то, звичайно, Віта буде підтримувати, але, з іншого боку, всі професіонали. Кожна, виходячи на старт, знає свою роботу. Є золоте правило: ти вийшов на старт, і всі свої проблеми, якісь негаразди чи ще щось ти маєш лишати вдома і не виносити це на гонку. Тому, можливо, що Настя Меркушина, вона ще молодша та не вміє цього робити, але точно знаю, що наша четвірка, яка бігла в Сочі, навіть тоді ми на все закрили очі, зібралися і перемогли, незважаючи на те, що відбувалося тоді на Майдані. Тоді стресу було набагато більше, коли кожна з нас засинала зі сльозами на очах, а зранку ми вигравали, тому все залишилося осторонь.

Facebook НОК Украины

Ми зробили свою роботу, а потім знову повернулися до цієї реальності. Тому сказати, що через коментарі Валі не вдалася естафета, я точно не скажу, що це так.

- Яким був мікроклімат у команді після перших невдач на Іграх?    

Мікроклімат був складним. От не можу підібрати слово правильне… Через перші невдалі старти в кожного так оченята трошки потухали, потухали. Кожен хотів себе проявити, а тут і цей вітер, і морози. Слів не вистачає.

Я з ними не жила, я жила в іншому блоці. Нас багато, тому всі не поміщалися. Я пізніше прилетіла, і вийшло так, що я вже не змагалася з ними, а трошки зі сторони спостерігала. Звичайно, хотілося їх підтримати, якось підбадьорити, тому що дуже багато критики в першу чергу було в них самих до себе: ось я не впоралася, щось не зробила. Кожна намагалася зробити максимум, але це не вдавалося, і тому хтось із батьком більше спілкувався (Меркушина, в неї батько тренер), хтось із тренером, хтось між собою, і так усі, як мишенята, ходили селищем. Звичайно, хотілося всіх об’єднати, підбадьорити, але знову ж таки кожен професіонал, і кожен намагався дати раду своїм невдачам по-своєму. Це абсолютно нормально.

- Справа в тому, що нам здалося, що команда не була командою. Що скажете?

Ну, я не можу сказати, що в нас все в різні боки. Це точно неправда. Так, звичайно, хтось із кимось більше спілкується, хтось менше, в когось особистий тренер у команді, хтось просто в команді – в принципі це нормально. Якщо тренер веде спортсменку з дитинства, ну, не може він мати однакове ставлення до тієї, яка щойно прийшла в команду, та до тієї, з якою працював усе життя. Він цю вже розуміє з півслова, а з тією зовсім інакше буде спілкуватися. І Меркушин, і Шамрай (от він Семеренків, по-суті, з дитинства вів). Урош більше спілкувався з Джимою та зі мною. Так вийшло: ми там більше на велосипедах десь час разом проводили, просто спілкувалися. Звичайно, він менше спілкувався з Настею Меркушиною, тому що Настя більше з батьком. Це абсолютно нормально. Ми дуже багато часу проводимо разом. Колектив невеликий, і в будь-якому випадку кожен обирає собі для спілкування комфортнішу людину.

- Чи мали ви реальні шанси виступити на Олімпіаді?

Звичайно, я до останнього готувалася, тренувалася, дуже багато швидкісної роботи, але коли пробігли контрольне тренування, там зіграло роль не стільки, що я там Насті Меркушиній ходом програла, скільки просто я побачила, що мій організм просто не витримує цілої дистанції – мене вистачило на половину, потім усе. Тоді вже було зрозуміло, що я не в тому стані, щоб чи змагатися на естафеті у Пхьончхані, чи навіть-от продовжувати сезон.

- Хто складав ваш особистий план тренувань?

Урош Велепець писав план. Потім уже більш індивідуальна робота. З Урошем нормально працювалося. Єдине, так склалося, що ми три роки готувалися за різною методикою. Тобто не так, що є шаблон і ми щороку одне і те саме виконуємо. Перший рік він тільки прийшов, з нами знайомився. Потім план на наступний рік був дійсно кардинально інший, цього року знову ж таки кардинально інший, тому я можу сказати, що з цих трьох методик от перша мені підійшла, наступні дві – ні. Так буває. Кожен професійний спортсмен має вдалі роки, а є й погані.

Знову ж таки, Меркушин знає свою доньку з дитинства, Шамрай так само знає Семеренків, тому під час сезону вони можуть швидко корегувати план підготовки, зважаючи на попередні роки. Урош тоді тільки-но прийшов, він бачить готовий продукт, з якого треба зробити потрібний результат. Так, у нього є своя методика, він її дає, він намагається вже максимум скорегувати під нас, але в глобальному розумінні він не може вгадати, піде не піде. Він готував нас так само, як готував під попередні Олімпійські ігри людей, які здобули в результаті медалі й були впевненими в собі на змаганнях. Відповідно, він мав вдалу методику в своїй практиці. Так склалося, що та методика, вочевидь, не підійшла нам або ми не підійшли під неї, якійсь збій стався: чи хвороби, чи перепади висот, чи просто те, що в іншому часовому поясі.

Наразі немає сенсу когось звинувачувати – себе чи тренера. Потрібно просто проаналізувати ситуацію та не повторити цього наступного разу.

- Після Пхьончхану ви вже збиралися з командою, щоб усе проаналізувати?

Ні, наразі продовжується сезон. Дівчата готувалися, ще попереду кілька етапів Кубка світу. Коли вже сезон закінчиться, то навіть не дівчата будуть збиратися, а тренери, особисті тренери, і тоді вже будуть обговорювати.

Звичайно, шкода не тільки мені, а й усім дівчатам, що от цього року не склалася в нас ця Олімпіада і що все ж таки не дали ми того позитиву, який очікували від біатлону.  

- Нещодавно ви заявили, що збираєтеся продовжувати виступи, хоча ще на Олімпіаді ходили чутки, що будете завершувати. Дійсно були такі думки?

Це сказав президент нашої федерації. Чому він так сказав, я не знаю. Він дав інтерв’ю, мені батьки пишуть, що ми, може, чогось не знаємо. Я їм кажу, що, напевно, теж чогось не знаю. Ми пожартували, я запитала у Володимира Михайловича, чому так, а він каже, ну, в тебе були якісь проблеми, травми, я подумав, що ти вже хочеш завершити. Каже, я зрозумів свою помилку, я виправлю ситуацію. Вийшло так, що спочатку він сказав, що я завершую, а наступного тижня, що я не завершую.    

- Президент федерації біатлону Володимир Бринзак дав зрозуміти, що не розраховує на вас на наступних Іграх. Також він порадив вам переходити на індивідуальну підготовку. Що це означає?

Те, що вони не розраховують, у принципі це правильно, тому що все-таки потрібно робити ставку на молодь – це однозначно. Це будь хто з нас схвалить і підтримає цю ідею, але якщо я на той час буду сильніша за молодь, тоді я точно поїду на Олімпійські ігри.

Щодо самопідготовки, то це теж правильний підхід. Є командна підготовка, в якій я працювала 12 років: є загальний план, є загальна робота, всі більш-менш однаково тренуються. Але, наприклад, мій організм має таку проблему, як акліматизація, вона відрізняється від усіх інших дівчат у команді. Вони встигають пройти акліматизацію на третій, четвертий, п’ятий день, і все, а в мене цей процес ще триваліший. Змагання зимові відбуваються тиждень: постійно то вище, то нижче. Я не встигаю проходити цю акліматизацію. Відповідно, щоби я нормально себе почувала взимку і мене акліматизація не вибивала з графіку, не заважала показувати результати, мені необхідно змінювати літню підготовку. Тобто, знову ж таки, або частіше переїжджати, або міняти висоти – це вже зі спеціалістом треба спілкуватися, але всю команду за мною теж не варто тягати.

Ми вже дорослі спортсмени, і в нас дійсно має бути індивідуальна підготовка. Якщо молодій спортсменці потрібен об’єм, то набагато більше силової роботи. Мені вже не потрібно величезних тренувань. Наприклад, молодій спортсменці необхідно чимало працювати над технікою, а в мене вже техніка є.

- Я так розумію, ви наразі шукаєте тренера?   

Якщо буде цей тренер, який буде зі мною займатися і захоче в першу чергу зі мною займатися, звичайно, буде класно попрацювати рік у такій системі. Навіть мені дуже цікаво, що б з цього вийшло. Якщо не буде цього тренера, тоді, напевно, знову-таки я буду при команді намагатися вже індивідуально працювати. Але це будуть вирішувати тренери, президент, може, вони скажуть, ну, дівчата, дякуємо за все, до побачення.

- Вам і сестрам Семеренко вже за 30. Чи бачите ви гідну заміну, чи можете спокійно йти на відпочинок?

У нас є молодь. Головне, щоб вона мала бажання, щоб горіли очі, як у нас свого часу, тому що деколи на них дивишся — таке враження, що вони все-таки ще ліниві й не готові до тієї відповідальності, яку має член національної збірної.

Якщо взяти найближчі рік-два, то ще душа не спокійна. Навіть-от взяти попередні три роки, Валя витягнула один сезон, потім я, Юля Джима. Цьогоріч кожен потроху – от Віта дуже сильно допомогла. Поки що ні Настя Меркушина, ні Іра Варвинець цьогоріч не заїжджали на подіум (Меркушина вже заїхала в Контіолахті в змішаній естафеті, - ред.). Відповідно, ну немає такої впевненості. Наступного року, якщо забрати нас трьох, знову все впаде на плечі Юлі в першу чергу, а от чи потягне, чи зможе хтось допомогти з молоді, я не візьмусь такого сказати.      

- Наприкінці березня відбудеться етап Кубка світу в Тюмені. США та Чехія збираються його бойкотувати через порушення Росією допінгових правил. У соцмережах обговорюють, а чи варто їхати Україні. Очільник федерації Бринзак, наприклад, каже, мовляв, треба їхати. Ваша думка?

Ну, щодо США, Чехії, то там також не факт, поїдуть чи ні. Думаю, як і кожна команда, будуть вирішувати це вже під кінець. Доволі часто на останній етап не приїжджали то Китай, то Корея – комусь вже було байдуже на результат та залікові бали, вони просто не брали участі в останньому етапі не через те, що він відбувався в Росії, а через те, що він просто був останнім і для них нічого не вирішував.  

Цього року, ну, звичайно, наскільки я десь там здалеку чула, в принципі там Росія, Америка, якісь конфлікти, і навіть на рахунок допінгу, ще там чогось.

Щодо нас, то я вважаю, що все-таки, якщо міжнародна федерація вирішила, що ця країна, це місто заслуговує на проведення етапу Кубка світу, його не перенесли, його не скасували, то ми зобов’язані брати там участь. Тому що на нашу підготовку витрачено кошти з держбюджету. І вже далі ми бігаємо і показуємо цей результат. Я вважаю, що треба максимально використати цей резерв і зробити максимум.

Якщо в нас не буде вистачати якихось балів, щоби втримати квоту шість дівчат наступного сезону, то точно варто їхати, тому що мінус один спортсмен, — здається, це дурниця, а насправді це великий мінус.

- Але ж тут ще й етична сторона: їхати чи не їхати до Росії? Це стосується не тільки спортсменів, а й артистів, наприклад.

Я не хочу цього коментувати, тому що ми постійно говоримо, що спорт поза політикою. Хочеться в це вірити і щоб це дійсно було так, але я вважаю, що все ж таки не спортсменам потрібно це питання вирішувати. У нас є календар, у нас є офіційні старти: хоч у Китаї, хоч у Кореї, хоч у Тюмені, де завгодно ми робимо свою роботу.  

- Міністр молоді та спорту Ігор Жданов заявив, що ми не зимова країна, хоча снігу в нас вдосталь, а ось із тренувальними базами біда. Де відбуваються збори в біатлоністів?

Національна команда в Україні не тренується. Дійсно, ми не маємо жодного ліцензійного стадіону. Навіть просто нормального стадіону зі всіма хоча б якимись стандартами, перепаду висот на трасі тощо, тому всі збори в нас за кордоном. Це важко звичайно, ми щороку сподіваємося, що або держава, або якісь спонсори побудують стадіон, щоб хоча б кілька зборів на рік ми змогли проводити на території України і не вивозити кошти закордон, а все ж таки витрачати їх удома.

Є якісь маленькі школи, стадіони, де і молодь зростає, тренується, змагається. У Сянках параолімпійська база, Тисовець ще дихає, в Сумах, у Тернополі – ну, вони реально ледь дихають, ті бази: і школи, і стан трас, і стрільбища тощо. Просто на ентузіазмі тренерів, меценатів якихось.         

- Олено, не так давно ви працювали заступником міністра молоді та спорту разом зі Ждановим в одній команді. Ви побачили, в чому проблема?

Тут суть одна – у першу чергу, все питання в коштах. Скільки держава виділяє грошей на спорт? Це чималі суми. Так, цього року нам повністю забезпечили фінансування нашої підготовки, але немає стадіону в Україні. На будівництво об’єктів коштів не спрямовують, бо вважається, що спорт – це елітні витрати в будь-якій країні. Це не медицина, продукти харчування. Тобто основа життя людини. Відповідно, якщо постане питання, куди витратити кошти, то чомусь спорт стає в нас не першочерговим і це не залежить від міністра спорту, це залежить взагалі від державної політики і від стану держави. Якщо на сьогодні і криза, і війна, і вся отака ситуація, то сподіватися на те, що завтра в нас там п’ять стадіонів з’явиться в Україні, — ну, це як мінімум неправильно.

Звичайно, складно нам порівнювати себе з тими європейськими країнами, з якими ми змагаємося. У будь якому випадку на сьогодні жіноча команда йде на третьому місці в загальному заліку, тобто ми є третьою державою у світі з біатлону. Порівняти кількість баз у Німеччині, Норвегії, Італії – ті наші реальні суперники, з якими ми сьогодні змагаємося, – це небо і земля. Там майже в кожному місті є місце, де можна тренуватися. Вони так і займаються: два тижні вдома, тиждень зібралися разом, провірили свій стан на фоні інших спортсменів, а потім знову вдома. А ми як поїхали, так практично не повертаємося до України. Тому наш біатлон не завдяки, а всупереч. Ця сила нації, прагнення до перемоги – вони є в крові в кожного українського спортсмена, тому навіть у важких обставинах ми доводимо, що є сильними.

- Чому пішли з міністерства?

Звичайно, мені спорт ближчий, тому я до нього і повернулася. Пропрацювавши рік в міністерстві, я просто відчула, що ще не все сказала і тепер не можу завершити кар’єру. В мене ще амбіції дуже великі, хто б що не казав. Я ще готова бігати. І дуже сильно мене надихнули не олімпійці. В мене був не олімпійський напрям. Їхнє оце прагнення, любов до спорту, коли вони самі працюють, заробляють кошти, за свій рахунок тренуються, за свій рахунок виїжджають, як у них горять очі, коли вони досягають результату. Це було просто фантастично.

- Ми поговорили з вами про незначний рівень фінансування спорту порівняно з іншими країнами. А от який стан справ у спортивній журналістиці, адже є такі, хто нарікають на низький рівень грамотності?

Я спілкувалася з людьми, які просто дивилися Олімпійські ігри. Дуже критикували коментаторів, які були абсолютно некомпетентними в тому чи іншому виді спорту. Щодо журналістики все ж таки хочеться, щоб висвітлювали якийсь позитив. Ми от не встигли приїхати, перші запитання одразу от скандал, скандал, скандал! Хоча його насправді немає. Мета самого журналіста – показати щось хороше, що є світло в кінці тунелю чи все ж таки всіх опустити кудись у багнюку та розкритикувати?

На жаль, у принципі я дивлюся новини, чомусь у нас все побудовано просто на негативі, тому те, що і спорт в негативі, — це просто вже сприймають як норму. Напевно, комусь це потрібно. Хоча у світі все навпаки: ти дивишся новини — після них жити хочеться, там от позитив, і не важливо, що в країні відбувається.    

- Знаю, що в дитинстві був вибір між танцями та біатлоном. Тепер знаходите час, щоб вийти на паркет?

Тепер точно ні. У мене 90% днів на рік – це тренування за кордоном. Коли я працювала в міністерстві, я мала якраз таку можливість: уже у вечірні години після роботи я займалася, але вже спортивними танцями, а не естрадними, як у дитинстві.

- Читав, що вам подобається вишивати.  

Останні кілька років, як ми почали працювати з Урошем, на це часу майже зовсім немає. Якщо раніше чи не щовечора вишивала, то тепер це щастя буває кілька разів на рік.

Удома, віддати належне моїм батькам, усі мої прагнення чомусь навчитися вони підтримували. Якось свого часу захотілося мені вишивати, стало це цікаво, я підійшла до мами і попросила, щоби вона мені показала, як це робиться. Вона мені кілька хрестиків показала, а далі я вже сама видумувала собі якісь візерунки, вишивала. Те саме стосується і шиття, і в’язання – чого тільки не робила в дитинстві, мені просто було цікаво.

- У вас велика колекція ваших робіт?

Уже понад двадцять картин! Вони майже всі в мене. Буквально кілька з них я подарувала, які спеціально для тих людей вишивала. Наприклад, один мій знайомий попросив свого часу вишити для його доньки картинку. Вона в мене була дуже красива: малесенька дівчинка сидить на руці. Я вже і забула про її існування, а коли хтось із журналістів попросив мене зібрати всі фотографії з моїх вишивок, я виклала у Facebook, і потім мати цієї самої дівчинки додала ще ту роботу. Каже, вона в нас, вона ще є.

- Картина, якою ви найбільше пишаєтеся?

У мене є сніжний барс на фоні зледенілої скелі на місячному сяйві. Вона величезна просто: метр двадцять на метр, якщо я не помиляюся. Я її рік вишивала на чорній тканині – це дуже складно! Вона просто фантастична: сидиш, дивишся і не можеш відірвати очей від неї. Хочеться свою виставку якось організувати.  

фото из соцсетей

Новини за темою

Новини за темою

Новини за темою

Новини за темою

Новини за темою

Новини за темою

відео по темі

Новини за темою

Новини за темою

Новини партнерів

Loading...

Віджет партнерів

d="M296.296,512H200.36V256h-64v-88.225l64-0.029l-0.104-51.976C200.256,43.794,219.773,0,304.556,0h70.588v88.242h-44.115 c-33.016,0-34.604,12.328-34.604,35.342l-0.131,44.162h79.346l-9.354,88.225L296.36,256L296.296,512z"/>