Коли депутати приходять до Ради захищати свій бізнес, це маленька біда. Набагато гірше, коли вони приходять туди робити бізнес

Коли депутати приходять до Ради захищати свій бізнес, це маленька біда. Набагато гірше, коли вони приходять туди робити бізнес
112.ua

Віктор Пинзеник

Народний депутат

Мага: У моєму рідному Закарпатті немає людей ординарних і звичайних. Вони або дуже хороші, або погані. Сьогодні у мене в гостях дуже хороша людина, яка народилася в моєму рідному краї, видатний економіст і фінансист Віктор Пинзеник.

Вітаю вас. Я артист, актор, я абсолютно не розуміюся на фінансах, економіці, але я розумію, що ми живемо в такому суспільстві, в якому без цього всього просто жити не можна. А коли я бачу навколо непрофесіоналізм у всьому, навіть в підмітанні вулиць, мені стає дуже важко. У нас брудно, тому що у нас підмітають вулиці непрофесіонали. У нас б’ються маршрутки, тому що їх водять непрофесіонали. Вам, людині з такою блискучою освітою, з такою фаховістю, не стає сумно і страшно від того, що на місцях працює дуже багато нефахових людей?

Новини за темою

- Пинзеник: А що ви маєте на увазі під місцями?

- Я колись говорив з Вітольдом Павловичем Фокіним. І коли він розклав всю свою чиновничу, виконавчу велику кар’єру, практично немає такої гілочки, яку би він пропустив. Зараз достатньо бути лояльним до якогось лідера якогось політичного руху, і ти можеш стати міністром, керівником держпідприємства - всього, чого завгодно. Головне, що ти належиш до тих, кому належить квота. Мені від цього страшно.

- Ви зачепили дві проблеми. Під місцем ви мали на увазі не нижчий рівень, а взагалі, посади, які займають люди. І друге - досвід. Ми маємо і одну, і другу проблему. Рівень компетентності, на жаль, навіть не знаю, яке слово вжити, але є серйозні проблеми. Наприклад, проблема обмінного курсу національної валюти. Треба було кілька криз пройти для того, щоб прийняти очевидне просте професійне рішення: відпустити курс. Ми не мали б таких коливань, не мали б двозначного числа курсу - це ознака непрофесійності. На жаль, це є в багатьох сферах. Є складніші сфери, де бракує професійності, але є і проблема досвіду. Людина повинна мати якийсь досвід. Повинна пройти якусь школу. Не так легко ставати на якісь високі посади - я це суджу навіть по собі. Мені довелося дуже швидко вчитися. На жаль, не всім це вдається. Більше того, частина людей вважає, що обійнявши певну посаду, діє чудове правило: "Я - начальник, ти - дурак". А насправді вчитись треба все життя, включаючи будь-які посади. Я вчився на всіх посадах. І особливо хороша школа навчання - це Міністерство фінансів. Бо насправді немає людей, які знають все. І немає меж пізнанню, досконалості. Тому навіть цей третій аспект: вчися все життя, продовжуй вчитися - він надзвичайно важливий для прогресу України.

- Хтось сказав: "Якщо ти відчув, що ти геній - проси для себе окреме місце в палаті". А у мене повне враження, що дуже багато геніїв навколо. Я дуже серйозно готувався до цього інтерв’ю і думав, яким одним словом можна назвати Віктора Пинзеника: "ви - антипопуліст". Просто, напевно, найбільший антипопуліст в Україні. Ви говорили такі речі, які могли вам поламати кар’єру, і вони вам ламали кар’єру. Що вам заважало, як і всім іншим, десь похвалити, десь додати, десь на щось погодитися. Це принцип, чи це, як ви кажете про курс: "Треба було відпустити, і все було би не так". Це ж теж популізм свого часу спрацював?

- В тому числі. Казав мій один колега: "Пинзеник не прізвище, а посада". Я ж не хочу міняти прізвище. Неможливо змінити країну, говорячи про солодку цукерку. Якщо у нас є проблеми, якщо ми хочемо в хаті навести лад, то треба взяти мітлу, чи молоток, чи фарбу, і наводити лад. А не говорити про це. Насправді, нам в країні завжди бракувало розмови з суспільством. Набагато простіше говорити такими словами: завтра ми вам піднімемо пенсії, заробітні плати. А з чого піднімати? Набагато важче пояснити, як це зробити, хоча, насправді, це мета будь-якої політики, це мета розвитку України. Дуже багато людей звикли заробляти дешевий авторитет на цьому популізмі. На жаль, в нашому середовищі є багато людей, які готові його ковтати. Але ми так далеко не підемо. Тому що вже давно повинні були пройти багато випробувань, які ми переживаємо. А ми вкотре повертаємось до тих самих проблем. Якщо глибоко проаналізувати те, що відбувається зараз, то, звичайно, є відмінності. Але ми вже не в перший раз в такій ситуації. І причини, до них подібні, як були на початку 90-их років, як були в 2000-му році, так є і зараз. Ми мусимо їх розв’язати і більше ніколи не допускати.

- Але у популізму є така паскудна негативна штука - оцими обіцянками привчають людей бути абсолютно бездіяльними. Недієздатними. Я в цій студії веду програму "Голос народу" і от телефонує людина з під’їзду, в якому 94 квартири, і каже, що ми вже знищили ЖЕК, зробили ОСББ, і вона чекає, щоб хтось прийшов і зробив козирок над входом. Ризикують, ходять з маленькими діточками, я вже звертаюсь до чоловіків з цього під’їзду: "Невже серед вас немає жодного зварника, хоча би людина, яка би заплатила, щоб там поставили залізну трубу і пофарбувати її". Оце от вбивання в людях бажання щось зробити. У нашому рідному краю це не так би сталося. До нас радянська влада прийшла значно пізніше, і оце відчуття ґазди, хазяїна, не вбито настільки. Колись Україна була багата господарями і людьми, які бажали щось робити. Як швидко це знищилося, на вашу думку?

- Я думаю, що тут пішов крен в недобру сторону і в останнє десятиліття особливо. Людей привчають до того, що хтось про них подбає. Але давайте спростимо задачу і побачимо, наскільки фальшиві ці обіцянки. Я не говорю про інвалідів, про багатодітні сім’ї, про тих, хто потрапив в скрутну ситуацію, я говорю про тих, хто обіцяє підтримати всіх. Уявимо собі, що ми живемо в квартирі чи в хаті. Хто має навести лад у нашій хаті? Звичайно ж ми. Ми живемо в більшій хаті, яка називається Україна. Хто має це зробити? Та мешканці цієї країни, або за їх рахунок. Чуда ж не буває.  

- Чому вони перестали це сприймати, як свою хату? Є, звичайно, величезна кількість людей, яка зараз, навпаки, стала більш свідомою. Яка готова йти бити писок тому, хто висипав машину сміття в ліс. Але є і інша частина, яка цю машину сміття висипає. Ми бачимо з вами, коли заїжджаємо в Закарпаття - багатостраждальна річка Латориця. Не дай Бог піднімається вода: ми бачимо, скільки сміття там. Чому ця свідомість про те, що це моя хата, вона не приходить до людей?

- А чи говорять про це з людьми? Я дуже рідко чую серйозні розмови з людьми, я рідко бачу заклики до людей. Для того, щоб ставити якісь питання, кожен з нас повинен подивитися на себе. Ти вимагаєш від інших. А ти сам вкладаєшся в ці правила? Якщо ми не подивимося кожен на себе, то ми не можемо мати з інших. Чудово було б, якщо б політики, або ті, хто керують країною давали зразки, приклади такої ж самої поведінки.

- Перед виборами можна дерево посадити, можна сміття позбирати, можна пополивати щось з людьми.

- Дуже погано, коли це перед виборами. Тут вже відчувається фальш. Якщо воно весь час йде, то будь ласка, треба це і перед виборами робити. Але це стандартна поведінка людей, незалежно від того, що вибори, чи не вибори. Але якщо цього не робити, воно не візьметься нізвідки. Про це треба говорити,  і так треба поступати.

- Ви були у всіх скликаннях парламенту, крім одного. Депутат це законотворець. Коли запитують людей, вони дуже мало знають, хто і як робить закони. Вони більше помічають пофарбовані лавочки, придбаний тролейбус, і ще щось. На вашу думку, депутат має займатися тільки законотворчістю або, якщо він мажоритарник, він має робити і те, про що ми казали, або одне і інше?

- Якщо мене найняли двірником, то це моя відповідальність, як двірника. Якщо суспільство найняло когось в парламент, а це орган, де творяться правила, за якими повинно жити все суспільство, то, очевидно, він має займатися правилами. Причому, правилами для всіх. І є, звичайно, проблеми, на які треба реагувати і депутат має реагувати. Але задача депутатів не готувати закони, а приймати закони. Якби менше депутати готували законів, було б краще. Зараз в парламенті близько 12 тис. законопроектів. Це не радіти треба - це жахлива ситуація. Не може бути 400 центрів вироблення рішень. Центр має бути один. Проекти законів має готувати уряд. Я не говорю про опозицію. Опозиція повинна мати право, бо у неї нема свого уряду. А коаліція і уряд мають працювати, як одне ціле. Я не кажу, що депутат не має права підготувати проект закону, але він має йти через один центр. Бо якщо у нас буде багато центрів вироблення рішень, ми ніколи не будемо знати, куди ми рухаємося. Якщо хтось хоче розібратися в логіці того, що ми розглядаємо в парламенті, то киньте дурну справу. Ви її не зрозумієте.

- Люди йдуть робити щось для держави. Так було в першому скликанні, можливо, в третьому, навіть трошки в третьому. У нас половина ВР мала би зізнатися в тому, що вони приходять тому, що бояться рейдерських атак, бояться, що не маючи недоторканість вони сядуть, а у сім’ї все заберуть. А зараз, взагалі, приходить епоха того, що в ВР будуть намагатися потрапити, щоб, в першу чергу, врятувати себе. Вже навіть не бізнес. Тому що, якщо, все-таки, прийде той, хто почне наводити лад у державі, то дуже багатьом світить в’язниця. Чи буде надалі дієздатним парламент? Як змінювався парламент з першого по восьме скликання? Які метаморфози сталися?

- Можливо, інколи депутати і приходять захистити свій бізнес. Це була б маленька біда. Але вони приходять робити бізнес, що набагато гірше, бо це означає використовувати можливості, які дає місце, для лобіювання власних інтересів. На жаль, відбувається прикра річ, і вона не послаблюється, це називається "комерціалізація влади". Перетворення влади в бізнес. А влада не має права бути бізнесом. Влада - це місце, де люди не мають права займатися бізнесом. Ти маєш утворити правила, які, мабуть, і твоєму бізнесові допоможуть. Кому потрібне чиєсь м’ясо, якщо його ніхто не буде купувати? Якщо поруч з тобою люди не починають жити краще? Тому твоя задача - створити правила, при яких країна піднімається. І це  не тільки людям допоможе, це і твоєму бізнесу допоможе. Але тут треба думати трошки, що поліпшення загальних правил для всіх допомагає всім. І у тебе має бути відчуття, що поряд з тобою люди є, а не це місце, де прийшли заробляти гроші. На жаль, країна не відійшла від тих проблем, і ці речі мене дуже дратують. 

- Маленький Вітя Пинзеник народився у Іршавському районі і пішов у перший клас, коли Гагарін полетів у космос. Всі діти хотіли стати космонавтами. Вас тягнуло зовсім в інший бік. Львів, Москва, Київ - три міста, які формували вас. Університет Ломоносова тоді і зараз - рівень освіти тоді, коли хлопчик з Закарпаття міг дійти до докторантури Московського університету, і зараз? І ви з такою освітою потрапляєте у ВР, де був цвіт нації. До тих людей, які заносили величезний прапор і раділи тому, що є Україна. Нема відчуття, що все здрібнилося?

- Гагарін ще не літав, коли я пішов в школу. Я пішов в школу, бо не мав де дітися. Оскільки батьки вчителі, а я лишався один, мене забрали в шість років в школу. Тому школу я закінчив раніше. Політикою я ніколи не займався і не цікавився. В моє формування, як фахівця, кожна частинка давала свій вклад. Перш за все моя рідна школа, моя рідна земля, де мене вчили думати. Найбільшу школу я пройшов у Києві, коли почав займатися і політикою, а головне я займався вже професійною роботою, яка мене дуже цікавила і в якій я старався вникати в глибину. Це тривалий шлях, де і освіта була важлива, але надважливою була самоосвіта. Якщо говорити про парламент, в який я потрапив, то з точки зору інтелектуального це був високий рівень. В цьому парламенті можна було виступом змінити голосування. Причому, досить радикально. 

- Вас слухали, чули і вони були в залі.

- Інколи і тут слухають, але тут змінити виступом неможливо. Тут нема логіки - вона не сприймається. Тут рішення приймаються не в залі: воно прийнято поза залом, а тут слухняно виконують команди. Я дуже часто веду кулуарні розмови. На жаль, дуже часто виступити ти не маєш змоги. А кулуарно я по багатьох законопроектах розмовляю з людьми. Часто я знаходжу розуміння - є люди, які логіку сприймають. Але їх небагато. І це дуже прикро.

- Але сприймають, чують, приходять і голосують так, як їм кажуть по телефону.

- Було і таке: вони чують і роблять по-своєму. Є частина людей, які не хочуть чути логіки, не хочуть її сприймати. Я, слава Богу, стараюся навчитися пояснювати дуже просто навіть складні речі. Це дозволяє зрозуміти, чому це чи інше рішення потрібно прийняти.

- А як ви відходите від цього? Раніше казали, що можна ходити і жити де завгодно, тільки не в кабінеті Пинзеника, тому що він докурює одну сигарету і припалює від неї іншу. Зараз дев’ять років ви не курите. Звідки радість в житті?

- Я не тільки курив там, я жив там. Коли старший син маленький їхав мимо в автомобілі по Грушевського, то показував знайомим: "Тут живе мій тато". Я справді жив роботою. Бо коли я бачив цікаві задачі, цікаву команду, людей, які націлені щось робити - надзвичайно хочеться працювати.

- А ви точно зразу сприймали тих людей? Мені казали, що ви завжди були не дуже довірливим. Казали, що якщо Пинзенику приносили на стіл пачку паперів, які він мав підписати, він перечитував абсолютно все і візував кожну сторінку.

- Було таке. Не всі папери. Доводилося візувати кожну сторінку і навіть позаду, тому що інколи зникали сторінки в кінцевому документі. Але я не скажу, що я не довіряв, тому що це неможливо. Дуже це важливо - підібрати команду, якій ти довіряєш. І дуже важливо сформувати запит. В чому я переконався, керуючи досить великими командами. Там є хороші фахівці. На них немає запиту. Його не так легко розбудити, але коли ти розбудив запит, і люди про це знають, то до мене вже приходили з папірцями  і показували, на що я повинен звернути увагу, де є проблемні місця. Тобто одна з ключових проблем, яка має бути вирішена в країні - проблема запиту на зміни, або бажання на зміни. А це величезний крок до успіху.

- Я знаю, як ви цим горіли. Я знаю, що ви іноді можете не стриматись і сказати те, що думаєте в цей момент. І вам доводилося йти, по-різному. Був момент, коли з вами дуже несправедливо вчинили, і ви тоді ставили питання: "За що?" І був момент, коли ви самі пішли. Можна порівняти моменти в житті, коли ти ідеш і коли ти йдеш? Коли ти відчуваєш, що з тобою вчинили несправедливо, не так, як має бути, а коли ти гордо можеш сказати: "Я так не працюю, я йду".

- Я не знаю, що значить "несправедливо поступили". Очевидно, в політиці важко знайти грань між справедливо і несправедливо. Але мені доводилося йти і не раз. Я не скажу, що я проста людина, що я людина, з якою легко працювати. Я реагую на все. Може і на те, що не треба. В уряді, з будь-яких питань, якщо я бачив неправильну позицію, я висловлював свою позицію. Я добивався зміни цієї позиції. Ти ніколи не можеш добитися того, щоб твоя позиція сприймалася всіма. Але є такі принципові речі, які не можна переступити, і якщо ти залишаєшся на місці, ти стаєш вже елементом системи. Ти перестаєш бути борцем за ті цінності і ідеали, які є твоїм внутрішнім переконанням. Вони не завжди є публічними. Тому що в органах влади дискусія має вестися не на екрані телевізора. Вона має вестись на засіданнях Кабміну, де ти маєш відстоювати свою позицію. Просто може наступити момент, коли ти не можеш нічого змінити, і ти не маєш права залишитися. Тоді ти робиш публічну позицію, але ти повинен покинути уряд.  Мені довелося це робити не один раз. Останній раз, коли я був міністром фінансів - схвалюється проект бюджету проти позиції міністра фінансів і без підпису міністра фінансів. Це річ, яку я ніколи не переступлю.

- Так, як приймали бюджет зараз, з усіма порушеннями, які тільки можуть бути - всі податкові речі мали б прийнятися за півроку до того, до 1 липня. З  точки зору букви закону він просто незаконний. Навіщо Пинзенику це потрібно?

- Посада ж така. Не можу я поступати інакше. Я розумію, що дуже часто я не вплину на рішення. Інколи вдається, але дуже рідко. Тим не менш, я буду пробувати до останньої хвилини перебування на посаді. Але коли ми згадували бюджет, то я говорив на стороні того органу, який подає, бо цей орган має готувати професійний документ. Інша справа перипетії, які відбуваються в залі ВР, і мені дуже не подобається те, що відбувається - цілодобове голосування, де ніхто нічого не може сприйняти. Де можна вносити зміни всупереч тому, що проголосоване. 

- Де держбюджет читала одна десята частина, якщо читала.

- Боюсь, що ви великий оптиміст. Є люди, які читають. У ньому не так просто розібратися. Але це можливо. Для цього треба давати час. І час був. Тому я не розумію, для чого це треба було робити вночі, бо можна було цілком спокійно вранці проголосувати. До речі, закон про бюджет був, в основному, готовий. З ним мали колеги ознайомитися. Проблеми робив Податковий кодекс, який принесли гарячим і таким голосували. Де було майже 700 правок, майже два томи документів, і на це ніхто не здатний, фізично, включаючи мене. Їх треба було голосувати. Так не можна готувати дуже принципові закони. Парламент не повинен розглядати в рік сотні законів. Парламент повинен розглядати десяток законів. Інколи тижнями голосувати, обсмоктувати їх, а не змагатися, хто більше дасть законів. Я закликав суспільство, громадян, щоб не оцінювали депутата за кількістю поданих законопроектів. Оцінюйте по позиції - як він голосує за те чи інше рішення.  

- На жаль, такі речі  призводять до того, що наш народ не починає сприймати всю картинку загалом. Коли зробили дослідження, то по рейтингу недовіри на перше місце поставили ВР. Колективна відповідальність. Не хочеться все це відправити до дідька мами, повернутися додому, пару смерек посадити, або ще щось?  

- По-перше, додому мені завжди хочеться. Не буває літа, і не тільки літа, щоб я не бував в Карпатах. Найкращий для мене відпочинок це гори. Я віддаю дань дружині, яка любить море, але і вона віддає дань: ми кожного року буваємо в горах. Я люблю ходити пішки - це унікальний, чудовий край. Але вернемося до нашого парламенту - це місце, де приймаються рішення. І це місце формуємо ми. Ми мусимо більше реагувати не на цукерки, не на солодкі обіцянки, а мусимо розбиратися. Якщо хтось ремонтує щось перед виборами, то чому він, добра душа, не робив це до того, як хотів стати депутатом? Значить, людина іде трошки з іншими цілями. Якщо вона хоче допомагати, то вона незалежно від того, депутат чи не депутат, це робить. Я не є песиміст з точки зору того, що ми цю ситуацію не розрулимо. Розрулимо! Мені завжди шкода часу. В таких подібних ситуаціях ми бували вже не один раз. Ми були в дефолті у 2000-му році, ми були в періоді гіперінфляції. Але життя змусило приймати очевидні рішення. Одне з очевидних рішень, яке всі розуміють - жити по засобах. Правда, розуміють до того часу, поки не піде розмова: "А де скорочувати видатки?" Як тільки вже йде мова про скорочення видатків, кожен приміряє це на себе. І коли вже доходить до рішення, прийняти його майже неможливо.

- Я взагалі в шоці, Вікторе Михайловичу, від того, що вас обирали коли-небудь депутатом. Ви ж не обіцяєте пенсію по 500 дол., не обіцяєте зарплатню по 1000-1500. У нас популізм став нормою життя. Обіцянки знизити ціну на газ в чотири рази - вони абсурдують все це діло. Але популізм, популізм, і як доводить досвід, вони достукуються до сердець людей. Потім швиденько все це забувається. Коли Пинзеник реально казав, що звідки це взяти, вони вас у цей момент не люблять. Вони люблять того, хто обіцяє.

- Це можна говорити про персоналії, але не можна говорити про суспільство, в цілому. Очевидно, що є відповідальність, в тому числі і моя, ваша, і сотень інших людей, які мало говорять суспільству інше. Я не вірю, що в суспільстві всі клюють на популізм. Це не так. Я колись обрався три рази по одному округу. Я розмовляв з людьми - це не так просто. Я розмовляв чесною розмовою. Очевидно, що у нас дуже є проблема правої реформаторської партії, якої, на жаль, немає. Я впевнений, що така сила, яка б говорила про серйозні речі, серйозною простою мовою - є в суспільстві люди, які це зрозуміють. Але звідки їм взятися, якщо з ними ніхто не розмовляє. А ці речі потрібно пояснювати. Багато речей треба пояснити. Говорять, що треба підняти пенсії, і я кажу, що треба підняти. Але я говорю, яким чином це треба зробити. Ми маємо підняти економіку, а через підняття економіки підняти зарплати і пенсії. Я говорю про те, як підняти економіку. Звичайно, це складніше розуміти. Пообіцяти можна не тільки 10 тис, а і 100 тис. Папір все стерпить.

- Коли дивишся результати голосувань, то враження, що людей, яких виховували книжки, як виховували вас, що таких людей залишається все менше. Падає рівень бажання самоосвіти у людей. Їм подобається, щоб їм щось пообіцяли, і прийшли, і зробили.

- Я маю ще одну роботу, дозволену законом. Я її ніколи не покидав. Я вчитель. І працюю вчителем вже десятки років в університетах. Це зовсім інша аудиторія. Я читаю лекції в бізнес-школах. Це аудиторія на голову вища. З нею дуже легко розмовляти. Ці групи людей прекрасно розуміють ці проблеми, їм легко пояснити. Що дуже важливо - самоорганізованість цих груп. Бо поодинці ніхто нічого не досягне. Колись в парламенті була фракція партії "Реформи і порядок". Нас не було багато - 24-25 людей, але та група вже могла багато на що впливати. Звичайно, хотілося б, щоб таких було значно більше. Поява таких правих реформаторських політичних сил, які  говорять чесною, зрозумілою мовою, і головне, самі поводять себе чесно - дуже важливо для прогресу країни.

- Є люди, які лякають увесь світ кризою. Говорять, що в 2020-му може статися щось дуже паскудне. Пов’язане з банківською, фінансовою системою. Ви, як людина, яка знається на цьому, відчуваєте хоч якісь передумови цього всього?

- Я скажу, що нас не залякати.

- Я кажу не про Україну - про весь світ. Вони і зараз не дуже звертають на нас увагу, а якщо у них з’являться свої проблеми глобального плану, то Україна для них відійде на 546 місце. 

- Нам треба боятися не світових криз. Я не кажу, що вони не впливають на нас. Тим більше, що ми на це вплинути не можемо. Від нас це не залежить: ми не настільки потужна економіка, щоб впливати на світові економічні процеси. У нас більше ризиків тут. Криза 2008-2009 рр. - величезний спад в Україні. Але є країни в Європі, які не впали - Польща, Албанія. Вони зросли. Внутрішня економічна політика дозволила мінімізувати наслідки, і навіть зростати. Китай, як завжди, зростав: темпи були значно меншими. Тому, не маючи змоги вплинути на світові процеси, якщо вони будуть, треба дивитися на проблеми всередині країни. Бо якщо вони накладаються на зовнішні проблеми, то просто посилюється глибина кризи. Ми пережили дуже серйозні випробування. Ця криза найбільш глибока криза останнього періоду, яка дуже затяжна. Вона ж почалася не в 14-му році. Вона почалася 9-го року, і ми з неї так і не вийшли, хоча починалася вона не як бюджетна криза, але переросла в бюджетну кризу з величезними боргами. Сьогодні країна переживає серйозну кризу боргів. Країна стикається з постійною проблемою неможливості позичити гроші. 10-15 років назад таких проблем країна не знала. Але ми ж вийшли колись з такої ситуації, і ми зобов’язані це зробити, бо така турбулентність, невизначеність щодо курсу, щодо інфляції - це те, що відбиває охоту інвестору вкладати гроші тут. І заохочує українських інвестувати в інших країнах. А без інвестицій не може бути стабільного економічного росту.

- Найбільший інвестор завжди це внутрішній інвестор. У нас був момент, коли один за одним лускали банки. А втратити довіру до банків дуже просто. І зараз, напевно, на руках у населення величезна купа готівки, яку вони нікуди не понесуть, тому що дуже серйозно втрачена довіра. Є варіант, у вашому баченні, що люди понесуть гроші до банків? І чи робить держава для цього щось, щоб вони це зробили?

- Якщо зачепити аспект банковий, то тут є хороший прогрес. Недовіра взялася тому, що повно банків були трупами. Це зараза, яка отруювала і всіх  інших. Їх ліквідовували не тому, що комусь хотілося ліквідовувати, а їх треба було вирізати з системи, або заставити оживитися. Відбувалася і друга частина роботи - не всі ж банки трупи. Я клієнт банків, які не є трупами. Я ніколи не ганявся за високими відсотками. Дивився на ризики і тримав у більш консервативних банках, де менші відсотки, але мене не зачепило банкрутство деяких банків. Тому те, що з ринку вивели багато банків, я не говорю про те,  як це робилося, - тут, очевидно, є питання, - це правильна частина роботи. Бо як раз це відновлює довіру. Я вам наведу приклад. Перед введенням гривні у нас заощаджень було на рівні 500 млн гривень. Сьогодні це сотні мільярдів гривень. І відразу, як тільки були зроблені якісь правильні стабілізаційні речі, люди понесли гроші в банки. Але це потребує часу. Довіру легко втратити, відновити її значно важче. Але це дуже важливо. Насправді, коли ми говоримо про інвестора, я не вживав слово "іноземний". Я говорив - інвестор. Бо для нас, в принципі, не має значення, хто інвестує в Україну - тут чи ззовні хтось. Але, якщо не має ззовні, то немає і всередині. Це однакове середовище. Якщо є умови для інвестицій, то і українці несуть гроші, і несуть гроші з-за кордону. А поле для інвестицій у нас велике. Поле для заробітків велике. Проблема в величезних ризиках. І задача країни полягає в тому, щоби зменшити ці ризики. Був період, коли економіка України росла, і досить непоганими темпами: 7-8-10%. Це прекрасні темпи росту. Але тоді інвестиції були 25-30% від масштабів економіки, до ВВП. Зараз вони тримаються на рівні 15% - такий обсяг інвестицій не є доброю опорою для стабільного економічного росту.   

- Якщо говорити про іноземні інвестиції - у нас страшна іміджева складова України. У нас хроніки одного нашого дня вистачило б на хронічки катаклізмів швейцарців років на 20 вперед. І коли вони дивляться на те, що відбувається тут, плюс "брати" наші з півночі додають своє, то хто захоче сюди йти?

- Іміджеві речі потребують опори, ґрунту, на якому ти стоїш, бо це головне. В 2005-му році мені доводилося позичати гроші для уряду України. Ми позичили 600 мільйонів євро, по ставці менше 5%. Ніколи Україна так не позичала. Мені було дуже легко говорити, переконувати. В мене були факти. Я говорив, що ви можете спокійно купувати українські облігації: боргу Україна майже не має, причини боргу - дефіциту бюджету нема, резерви у нас великі. Тому іміджеві речі дуже працюють, коли ви зробили реальні зміни. Тоді ви дуже легко переконуєте, спокійно розмовляєте з інвесторами. І він це відчуває. Вони знають про це, вони стежать, бо Україна унікальне місце для хороших заробітків. При правильних діях. Тут можна дуже добре заробити. А це означає, що це місце, де можна залучати гроші.

- А тепер уявляєте, як нинішньому міністру фінансів іти і позичити щось? Ми країна з величезним зовнішнім і внутрішнім боргом. Де вони беруть аргументи і як вони змушують клятих буржуїнів нам ще щось позичати?   

-  Аргументи видні. І це не докір колегам з Міністерства фінансів, де працюють кваліфіковані люди -  ціна, яку ми платимо. Я днями дивився, близькі країни нам Латвія, Литва. Вони теж позичають гроші – по ставці 0,55% річних. П’ятирічні облігації, правда, це євро, а євро трошки дешевше. А ми заплатили останні позики 9,7% і майже 9%. Не хотів би я, щоб моя рідна країна позичала такі гроші. На жаль, для цього є причина. Саме з цієї причини Україна не може самостійно забезпечити своє фінансування - вона мусить залучати екстраординарне фінансування, яке йде з боку МВФ. Але ми ж колись обходилися без МВФ. Хоча був період, коли ми користувалися його послугами, а потім не потрібно було. І не тому, що відмовилися, а тому, що це не потрібно було Україні.

- Є такий вираз, я його придумав, "коли макбуком забивають цвях". Мені здається, що ви макбук, який не до кінця використовується в даний момент. Що в вас є стільки і сил, і знань, що могло би пригодитися цій державі. Я розумію, що ви і так зайняті. І викладання, і ВР, і округи. Але дуже хотілося би, щоб весь ваш досвід був використаний на повну.

-  І мені би хотілося. Проблема ж не в мені. Проблема: хто покупець? Хто замовник? Чи є хтось, кому речі, про які я говорю, потрібні? Тим більше, що багато речей не є такими приємними. Це проблема, на жаль, вже політична. І вона не від мене залежить, вона від всіх нас залежить. Я не маю на увазі, що немає запиту у людей. Я переконаний, що велику кількість людей, якби я мав можливість постійного спілкування з ними, я б переконав в необхідності тих рішень, які часто називають непопулярними. А цей запит на рівні суспільства є. На жаль, він не трансформується в ті інститути, які потім ті рішення приймають.

- Ви вірите в щасливе майбутнє України?

- Вірю. Ніхто не зупинить прогрес, це неможливо.

- А він є?

- В певній частині ми відійшли від проблем. Таких, які переживали чотири роки назад. Ми далеко відійшли? Ні, недалеко. Проблем у нас багато. Але неможливо зупинити прогрес. Все одно суспільство мобілізується і приведе політичні сили, які приймуть рішення. Мені важко сказати, коли це відбудеться, але те, що відбудеться, я не сумніваюся.

- Я надзвичайно вам вдячний за цю розмову. Крайнє, що хочу запитати. В слові "пинзеник" для угорців є два корені: - "пин" - це гроші, і "зене" - це музика. А що в Вікторові Пинзенику більше - грошей або музики?

- І одне, і друге. Я дізнався про це недавно - мені хтось сказав. Але мені приємно почути про другу частину, бо я неймовірно люблю музику.

- Значить, музика грошей і гроші музики. Я вам дуже дякую за цю розмову.

- Спасибі.

відео по темі

Новини за темою

Новини за темою

Новини партнерів

Загрузка...

Віджет партнерів

d="M296.296,512H200.36V256h-64v-88.225l64-0.029l-0.104-51.976C200.256,43.794,219.773,0,304.556,0h70.588v88.242h-44.115 c-33.016,0-34.604,12.328-34.604,35.342l-0.131,44.162h79.346l-9.354,88.225L296.36,256L296.296,512z"/>