"Хлопці схудли, зуби посипалися": Рідні розповіли про здоров'я і плани бійців, звільнених із полону

Дружини й матері звільнених з полону українців в ефірі телеканалу "112 Україна" поділилися своїми враженнями від зустрічі з тими, на кого чекали багато місяців

"Хлопці схудли, зуби посипалися": Рідні розповіли про здоров'я і плани бійців, звільнених із полону
Генштаб ЗСУ Facebook

112.ua

Редакційний блог

Дружини й матері звільнених з полону українців в ефірі телеканалу "112 Україна" поділилися своїми враженнями від зустрічі з тими, на кого чекали багато місяців

* * *

Валентина Козловська – дружина звільненого вченого Ігоря Козловського

- Розкажіть, будь ласка, скільки ви чекали на вашого чоловіка?

Ми чекали 1 рік і 11 місяців, з січня 2016 року.

- Протягом цього часу ви мали якийсь зв'язок з вашим чоловіком?

Телефонний – так. Я змушена була поїхати наступного дня, як його забрали на вулиці в Донецьку, на ту територію, я там була майже весь 2016 рік, носила передачі у СІЗО, зустрічалася з тими людьми, які там стояли у черзі, жінки, матері, рідних яких теж тримали у цьому СІЗО. Я обійшла усі ці відомства "ДНР", я писала листи, зверталася і до Захарченка, і до МДБ, і до цих слідчих, адвокатів, я знаю всіх цих людей, я їх бачила, я обійшла це декілька разів. Вони мені відповідь надавали, документи надавали. Я це все знаю. Я їх бачила, я їх пам'ятаю.

- За що затримали вашого чоловіка?

Коли я спитала слідчого МДБ: "За що?", він мені сказав: "Він пов'язаний з нацистами". Я кажу: "З фашистами?". Каже: "Ні, з націоналістами". Я уточнила: "Зі мною? Я українка. Усі мої батьки українці сьомого, десятого коліна, вони усі тут поховані, працювали на цій землі, воювали. За що? Що це?". Розумієте, це все від поганої гуманітарної освіти, від нерозуміння, від того, що люди не розуміють багато речей на рівні понять.

- В яких умовах був ваш чоловік, і як зараз почувається пан Ігор?

Умови були різні. Це камери СІЗО, потім це одиночна камера СІЗО, це підвал, де тримали наших козаків спочатку, де тримають довічно ув'язнених. Потім це колонія в Горлівці, потім це підвал – тримали у наручниках у підвалі МДБ. Це різні умови, по-різному там людина почувається. Десь немає світла, десь немає тепла, десь взагалі немає елементарного. Мій чоловік – людина тренована, він усе життя працював над собою, він тримався гідно, інакше не можна було: треба було підтримувати тих людей, які там перебували, там були його учні, жителі Донецька, молоді люди.

Новини за темою

- Який зараз стан здоров'я?

Ми навіть про здоров'я не говорили. Ніби там тиск трошки, але це вік. Але є й інші моменти, тому що після тих катувань, які були в тому підвалі, там проблема з ногами, але зараз він на обстеженні. Я думаю, йому допоможуть, проконсультують, якось ми цю ситуацію подолаємо.

- Де зараз ви перебуваєте, коли плануєте їхати додому і загалом які плани Ігоря на майбутнє?

Я вже два роки у Києві. Я взагалі з 2015 року переїхала сюди. Зараз, якщо ця реабілітація затягнеться, маємо будувати якісь плани на майбутнє тут, тому що туди повертатися не можна поки що, поки не буде звільнена та територія, поки не будуть працювати інші люди. Там неможливо, небезпечно перебувати. Будемо якось тут. На всьому цьому етапі нам допомагали люди. Людей, як гідно тримаються і на тій території, і тут, значно більше. Нам треба об'єднатися, тому що дуже багато людей – вчора хлопці казали, – дуже багато знайомих, викладачів ВНЗ, студентів там, і треба їх витягувати. Ми не полишаємо боротьбу і будемо також ходити, писати, об'єднуватися, щоб вони були вдома.

* * *

Ольга Морозова – мати звільненого військовослужбовця Олександра Морозова

Мати українського військового Олександра Морозова 112.ua

- Розкажіть, скільки ви його чекали і чи готові поділитися з нами свою історією?

Для мене це дуже довго, 2 роки і 11 місяців. Зустріч була… я вам не можу передати. Це таке щастя, що він живий і здоровий. Слава богу, ми обстежимося і все буде добре, він знову повернеться у наше українське русло і буде жити дуже щасливий.

- Як наразі почувається ваш син?

Добре. У нього тільки контузія трошки. Казав, що останнім часом голова не болить. Його обстежать, нам усе скажуть. Він не має ні поранень, нічого, тільки через те, що його били, треба обстежитися. У всіх хлопців повисипалися зуби.

Новини за темою

- Що Олександр вже встиг вам розповісти про своє перебування у полоні? Які речі вас шокували?

Як його взяли у полон, як його у гаражі тримали, раз у день жменьку супу приносили або зовсім не приходили по п'ять днів. Потім били дуже. Боявся, щоб не зірватися, бо все питали, чи любить Україну.

- Де зараз ви перебуваєте і коли плануєте їхати додому?

Син у військовому госпіталі, а ми, матері, жінки, в готелі СБУ. Зараз хлопці проходять обстеження, ми до них хочемо поїхати. Обстеження не один день, два-три дні, сказали. А потім, якщо все гаразд, заберемо додому. Хто додому, хто з хлопців залишиться, бо є поранені.

- Чи думали про те, що далі, коли Олександр повернеться додому?

На свята ми будемо разом. Їм дали приписки, що 9 січня їм треба бути у частині. Вони зі своєю нареченою не розписані, весілля у нас повинно бути.

* * *

Наталія Бесараб – дружина звільненого лейтенанта ЗСУ Андрія Бесараба

- Ми бачили плакат, де ви підраховували дні, скільки ваш чоловік перебуває у полоні. Загалом скільки ви чекали свого чоловіка?

Вчора на момент звільнення мій чоловік знаходився в полоні 19 місяців і 5 днів, і, слава богу, вчора довгоочікуваний день свободи настав.

- За цей час де перебував ваш чоловік? Як він почувається зараз? Що вже встиг розповісти?

Перебував він, як і всі військовополонені, в Макіївці, Донецька область. Їх утримували в колонії суворого режиму, 97-й колонії. Як себе почуває? Було дуже мало часу, коли ми зустрілися, ми мали можливість по дорозі в госпіталь трішки поспілкуватися. По всіх хлопцях видно, що вони ще не зовсім розуміють, що відбувається, і особисто мій чоловік сказав, що у нього трохи паморочиться в голові, він не може зрозуміти, як це, коли небо без клітки. Видно, що вони не зовсім усвідомлюють, що вони на волі.

- Як поводилися з ним в полоні?

Мало було часу поспілкуватися, тому я не можу зараз дати таку інформацію, як з ними поводилися. Я думаю, що сьогодні-завтра буду його бачити, і він зможе більше розповісти про те, в яких умовах їх утримували і як до них ставилися.

- Який стан здоров'я вашого чоловіка?

Дуже слабкий, руки слабкі, схуд. Я звернула увагу, що хода в нього трохи дивна. Я думаю, через те, що вони перебували в замкнутому просторі довгий час, це якийсь психологічний момент.

- Де ви зараз перебуваєте і коли плануєте їхати додому?

Я ще перебуваю в Києві. Поки буду з чоловіком. Сьогодні їх повинні обстежити і взагалі пообіцяли, що оперативно їх обстежать, зроблять всі аналізи. Кому потрібна буде медична допомога – її нададуть. Я сподіваюся, що все буде нормально. До Нового року ми будемо вдома, бо вдома тата чекають діти до Нового року.

- Які загалом плани на майбутнє? Дехто з військових вже отримав повідомлення про те, що потрібно з'явитися до військової частини вже 9 січня. Ваш чоловік що планує робити далі – служити, змінити професію?

Я думаю, чоловік сам буде приймати рішення, що він буде далі робити. Чи буде він служити, я не можу вам зараз сказати, тому що вчора ми про це не говорили.

* * *

Наталія Лазаренко – дружина звільненого бійця батальону "Кривбас" Олександра Лазаренка

Наталя Лазаренко, дружина звільненого з полону Олександра Лазаренка 112.ua

- Пані Наталю, вже відомо, що ваш чоловік на свободі. Розкажіть про перші хвилини вашої зустрічі.

Ми всі дуже щасливі й раді. Але було таке враження, що це не з нами, дуже тяжко було повірити, навіть досі. Все це треба усвідомити. Але ми дуже щасливі.

- Як довго ваш чоловік перебував у полоні, і чому він туди потрапив?

Він перебував у полоні майже три роки. Потрапив під Дебальцевим – у Логвиному, коли їхали за завданням до Артемівська. Вони натрапили на засідку.

- Протягом цих років, коли чоловік був у полоні, чи мали ви нагоду поспілкуватися: чи телефоном, чи листовно?

Перші три місяці зв'язку з ним взагалі не було. Не знали де він і чи живий. Потім був телефонний зв'язок, телефонували з різною періодичністю. Останні півтора року зв'язок був тільки листами.

- Вчора, коли ви його побачили, він змінився?

Зовнішньо змінився, схуднув, виснажений трохи, але внутрішньо ні, такий і залишився.

- Про що чоловік встиг розповісти вчора?

На жаль, нам не вдалося багато поспілкуватися – тільки у Борисполі і дорогою до госпіталю. Він більше розпитував, як у нас справи, що нового вдома. Розповідав про останній день свій в полоні, як вони мріяли потрапити швидше додому.

- А де ви зараз і де ваш чоловік?

Він у шпиталі, а ми у готелі.

- Коли ваша наступна зустріч?

Він подзвонить після обстеження. Сюрпризи вже будуть вдома.

- Він встигне повернутися до свят?

Ми сподіваємося, що вдасться, але ми чекаємо ще результатів обстеження.

- Хто ще чекає його вдома?

Чекає мама, тато, брат, мої рідні, бабуся, всі друзі. Було багато дзвінків з привітаннями, всі хочуть його побачити.

- Які плани на майбутнє?

Щоб він відпочив, повернуся до нормального життя. Ми ще не говорили про це. Хочемо підтримати родини хлопців, що ще не повернулися. Ми вже стали як родина, тому будемо їм допомагати.

* * *

Наталія Герасименко – дружина звільненого військовослужбовця Миколи Герасименка

Дружина звільненого українця Миколи Герасименко Наталія Герасименко 112.ua

- Чи готові ви поділитися своєю історією, як довго ваш чоловік перебував у полоні і за що туди потрапив?

Чоловік був у полоні майже три роки, потрапив у полон під Дебальцевим – у Логвиному, їхав за бойовим завданням командира, їх четверо потрапило у полон. Двоє вже на волі, а двох звільнили вчора, мого чоловіка і Сашу Лазаренка. Дуже щасливі, раді, емоції переповнюють.

- Ви пам'ятаєте той момент, коли дізналися про те, що ваш чоловік у полоні, і чи мали нагоду з ним спілкуватися хоча б телефоном протягом цих років?

Ні, не мала спілкування перші три місяці, тому що він потрапив до казаків. А потім, як його перевели у так звану колишню будівлю СБУ, ми мали з ним зв'язок, спілкувалися до Макіївської колонії. Після переводу до Макіївської колонії зв'язок також обірвався. Крім листів, у нас нічого не було. Вчора був перший раз, коли я його побачила за три роки.

- Як змінився за цей час ваш чоловік?

Змінився: дуже схуд, морально також змінився. Я думаю, що треба спеціаліста, щоб працював із ним. Я дуже щаслива.

- Як почуває себе ваш чоловік зараз?

Говорить, що все добре, хоче додому, звичайно, як усі хлопці після полону. Тим більше, у нас вже багато є таких людей, які виходили з полону і говорили, що все добре, а потім через якийсь час з'являлися проблеми. Ми вже це передбачуємо, хочемо, щоб вони пролікувалися, і потім будемо далі щось робити.

- Як довго вам вдалося поспілкуватися, і що за цей час чоловік встиг розповісти?

Спілкувалися мало, буквально півгодини, може 40 хвилин, тому що вони зараз у госпіталі. Більше він говорив про хлопців, які залишилися там, з якими він сидів майже три роки, – про Гондаря, Пантюшенка і Курінькова. Хлопці там залишилися і треба за них боротися, треба їх забирати, їм морально важко там: забрали усіх, з ким вони сиділи, а вони залишилися. Дуже підтримуємо дружин бійців, які залишилися: Катю, Юлю, Люду Гондар, сестру, Віку Пантюшенко. Все обов'язково буде, буде і в них радість.

- Ваш чоловік говорив вам про те, чого найбільше йому не вистачало, за чим найбільше сумував?

Звичайно, за спілкуванням зі своєю родиною, це всі так сумували. Найбільше не вистачало спілкування з родиною.

- Що дозволяло триматися морально, що підтримувало?

Їх підтримувало те, що вони знали, що на них чекають вдома, що їх чекає країна, яка за них бореться. Це їх дуже підтримувало. Вони знають, що їх ніхто там не замінить, це однозначно. Якщо забуде держава, то ми нагадаємо.

- Кого він вже встиг побачити крім вас і кого хоче побачити найближчим часом?

Хоче побачити дітей, тому що діти не приїхали. Була мама, я, приїхала тітка. Найбільше хоче побачити дітей, своїх побратимів, які, я думаю, найближчим часом зустрінуть його у Кривому Розі.

- Що писав у листах?

У листах писав про побутові проблеми, що треба передати, яку їжу.

- Щодо дітей: як ви їм пояснювали, де їхній тато перебував весь цей час?

Говорили, що в полоні, тому що діти писали йому листи, він писав їм. Вони усе розуміли. Це великий термін, нереально було не говорити, де він є.

- Можливо, вже спланували, як будете зустрічати тата?

Нам треба просто визначитися з датою, що буде в госпіталі, з аналізами, що будуть говорити у лікарні. Якщо у лікарні скажуть, що можна їхати, тоді будемо знати більше.

- Ваш чоловік що планує?

Майбутнє ми ще не обговорювали. Наразі найбільша проблема – здоров'я чоловіка. Видно, що там проблема з зубами, треба працювати зі стоматологами, і взагалі я думаю, що проблеми будуть.

відео по темі

Новини за темою

Новини за темою

Новини партнерів

Загрузка...

Віджет партнерів

d="M296.296,512H200.36V256h-64v-88.225l64-0.029l-0.104-51.976C200.256,43.794,219.773,0,304.556,0h70.588v88.242h-44.115 c-33.016,0-34.604,12.328-34.604,35.342l-0.131,44.162h79.346l-9.354,88.225L296.36,256L296.296,512z"/>