banner banner banner

Кажуть, що у війни не жіноче обличчя, але воно не людське

Учасниця АТО, аеророзвідниця. Керівник волонтерського центру підтримки аеророзвідки. Ініціатор і координатор єдиного в Україні соціологічного дослідження про участь жінок у війні "Невидимий батальйон". Виросла в Кам'янці-Подільському Хмельницької області в сім'ї вчителів. За освітою - історик. Живе в Києві. Організатор ряду концертів музичних груп, організувала до війни міжнародний фестиваль музики Street Art "Республіка". Любить грати на гітарі, водити машину і все, що талановито. МАРІЯ БЕРЛІНСЬКА

Кажуть, що у війни не жіноче обличчя, але воно не людське
Учасниця АТО Марія Берлінська в студії "112 Україна" 112.ua

Наталія Влащенко

Журналіст

Учасниця АТО, аеророзвідниця. Керівник волонтерського центру підтримки аеророзвідки. Ініціатор і координатор єдиного в Україні соціологічного дослідження про участь жінок у війні "Невидимий батальйон". Виросла в Кам'янці-Подільському Хмельницької області в сім'ї вчителів. За освітою - історик. Живе в Києві. Організатор ряду концертів музичних груп, організувала до війни міжнародний фестиваль музики Street Art "Республіка". Любить грати на гітарі, водити машину і все, що талановито. МАРІЯ БЕРЛІНСЬКА

Влащенко: Сьогодні у нас в гостях волонтер, людина, яка постійно бере участь в АТО, Марія Берлінська.

Вітаю, Маріє. Я правильно сказала, що ви вже не волонтер, а боєць АТО?

Берлінська: Це територіально визначається: в Києві - волонтер, там - боєць аеророзвідки.

- Як ви прийняли для себе таке рішення?

- Десь з червня 2014 року я бачила, що відбувається на фронті, і поступово приходила до цього рішення. Це не був героїчний момент. Я пішла туди не тому, що мені дуже хотілося. Це був тривалий процес, я десь місяць ходила з цією думкою, - мені, абсолютно природно, не хотілося вмирати. Я бачила, що там відбувається: фронт захлинався кров’ю добровольців. Я пішла не з героїзму, а тому, що я не могла не піти. Це було б просто нечесно. Я розуміла, що я сиджу в Києві, ходжу в кав’ярні, в мене все гаразд, а ті люди, з якими я стояла на Майдані, вони там гинуть. Це було тому, що не було іншого виходу.

- Чим відрізняється бачення того, що відбувається на сході, тут, від того, що відбувається насправді?

- У Гельвеція - "знання деяких принципів легко позбавляє від знання деяких фактів". По суті, всі війни подібні. Розв’язують їх одні люди, а гинуть інші. Потім на війнах починають заробляти досить успішно: і на зброї, і на смертях, і на контрабанді. Ця війна не є виключенням абсолютно. Чим менше бойових дій, тим більше контрабанди, наркотрафіку, всього, всього. Підприємства працюють так само: ахметівські і не тільки ахметівські. Насправді депресивний регіон, немає роботи і з того, і з того боку розмежування. В принципі, якщо б не було блокпостів, ви б, напевно, не відчули різниці. "Бєзнадьога", розбиті дороги, бруд, алкоголізм - все одне і теж. Я взагалі вважаю, що ми ці території звільнили тільки де-юре. Де-факто, інформаційно, ми їх не звільнили. В головах ми їх не звільнили.

-Як ви вважаєте, чи є у нас достатньо сил і можливостей звільнити окуповані території силою, армією?

- Ні. Професійної армії немає досі. Армія нормально не оснащена. Якщо ще з формою куди не йшло, то говорити про якесь технічне забезпечення не приходиться взагалі. Немає планшетів, банально, артилерійських, немає безпілотників. Це позиційна артилерійська війна. Вони запускають безпілотник вдень і вночі, дають точну координату і б’ють по нас. Ми зариваємося в землю і потім даємо "отвєтку". Але часто ми її даємо просто так, в ту сторону, приблизно, звідки стріляли. Навмання. Засіваємо поля мінами. Немає елементарної роботи, зв’язки артилерії і аеророзвідки.

Новини за темою

- Хто воює з того боку?

- Однозначно є професійна російська армія. Всією ситуацією там зараз рулять росіяни. Звичайно там є і місцеві, і приїжджі заробітчани на війні. Вони навчені за цей час, як воювати. Але на різних ділянках по-різному. Є різниця в тому, як воюють так звані "ЛНР" і так звані "ДНР". "ДНР" - це значно професійніше і туди кинуті значно більші ресурси російської армії. Ми не можемо зараз звільнити Донецьк тому що: а) у нас немає професійної армії, б) немає на це якихось самих елементарних причин політичних, в) війна вирішується зараз не в окопах, а в Києві, в Москві, в Мінську, в Лондоні. Я впевнена, що і не в Києві, скоріше всього. Плюс, якщо придумати собі той варіант, що є прямий наказ і відправляється армія брати штурмом Донецьк, то, об’єктивно, це все захлинеться в крові. В нас зараз в армії комплектація 30-40%. Люди не йдуть в армію. А не йдуть тому, що дуже скотське ставлення. Немає тієї армії, в якій хотілося би служити.

- Скільки оборонного бюджету, за вашими уявленнями, йде в корупцію?

- Я думаю, до 70%. Звідси "потемкінські села" так званої професійної армії, непідконтрольний нікому "Укроборонпром". Відсутність мінімального громадського контролю - це є загроза національній безпеці. Я людина без військової освіти, яка сама навчилася цій професії, аеророзвідці, - не підписувала контракту. В мене немає статусу учасника бойових дій, хоча я вже третій рік їжджу по всій лінії, працюю на самих крайніх позиціях. За цей час я назнімала там сотні гігабайт розвідінформації. Хоч один раз хтось запитав мене:куди дівається ця інформація? Це має бути, насправді, найбільша державна таємниця - де ми знаходимося, яка в нас там техніка, тому що це, безпосередньо, загрожує життю солдат.  

- На чому тримаються там ось ці ось "адміністрації"?

- На силі, на зброї, на невігластві. Не можна монолітно оцінювати, що все місцеве населення Донбасу вважає так. Люди всі різні: від антиукраїнських настроїв, які насправді не складають великий відсоток, до звичайної байдужості - "лише б не було війни". І їх теж можна зрозуміти. Є пассіонарії, суто проукраїнські, які чекають приходу нашої армії, і їх доволі багато. Влада, насправді, там точно така сама, як і тут. Просто це регіон, який експлуатувався роками олігархічними кланами передусім. Нічого крім шахт, заводів і безпросвітного алкоголізму вони не бачили. Разом з тим там доволі серйозна була українська складова. Але ніхто не говорив з цими людьми, ніхто не пояснював їм, яка Україна, якою вона може бути. Я казала вже кілька разів, що цієї війни можна було дуже просто уникнути. Абсолютно дешевий проект, який би називався, умовно, "Схід-Захід". Беремо школярів старших класів, з 9 по 11, Донбас і Західна Україна. І просто на літні, на зимові канікули, на місяць поміняли в сім’ї ті самі. Чим тут годують свою дитину, тим місяць будуть годувати іншу дитину. Потрібна була тільки "Укрзалізниця", поїзди. Ці діти би закохувалися, знаходили друзів, знаходили б нові соціальні зв’язки. Якщо б це робити хоча б років 5 поспіль, то зараз б ці дорослі люди не взяли би проти нас зброю. Вони би знали, що таке Україна, і їм вже не можна було б так легко впарити міф "Путін, прийди". Це банальний культурний обмін. Коли закінчується культура - закінчуються книги, починаються кулі, міни. І ми зараз цю територію так і не звільнили насправді. 

- Хто заважає зараз це робити?

- Я не знаю, чому не функціонує Міноборони, Мінстець. Напевно, тому що не хочуть функціонувати.

Новини за темою

- Чи часто депутати, чиновники, представники бізнесу, наша еліта приїжджають в зону АТО?

- Їх дуже мало. Але я би не назвала їх елітою. Наша еліта, переважно зараз, частина її вже в землі, частина по госпіталях, або по домах з інвалідністю, а частина на фронті або в волонтерстві. Оце і є наша еліта. А ті, хто ходять в дорогих костюмчиках по ВР - це не еліта. Це просто зграйка покидьків, які правдами-неправдами узурпували владу. Вони абсолютно тимчасові.

-Чому комбати, на яких була велика надія, що вони прийдуть до ВР і все поміняють, так швидко прилаштувалися?

- Я вважаю, що кожен має робити свою справу під час війни. Мені вже кілька політичних сил робили пропозиції. Зрозуміло, що я це конвертувати в якусь політичну складову не буду, тому що кожен має робити свою справу, і я точно знаю, що я до цього не готова. Це - свинарник. Я поважаю себе.

- Хто є ініціатором контрабанди, наркотрафіку? Хто заправляє на блокпостах? Куди це все йде?

- Ті самі старі ментовські, прокурорські, суддівські кадри. Ті, що всі роки незалежності сиділи на офіцерських посадах, одержували зарплату, грабували армію і всю систему безпеки, а коли прийшла війна - сховалися за спини добровольців, мобілізованих.   

- А на блокпост може потрапити будь-яка людина, щоб збирати данину?

- Я не знаю. Є різні блокпости. Є блокпости, через які йде трафік, а є звичайні блокпости. Плюс потрібно розуміти, що ахметівські потяги курсують абсолютно офіційно, вони не вважаються контрабандою. Якщо це в машині їде - це контрабанда, якщо в потязі - не контрабанда. Такий абсурд.

Новини за темою

- Наскільки ви себе затишно почуваєте серед чоловіків на війні?

- Я затишно себе почуваю серед людей і незатишно серед не людей. Коли кажуть, що у війни не жіноче обличчя, я кажу, що у війни взагалі не людське обличчя - це неприродно для людини: стріляти і вбивати іншу людину. Ті люди, які починають війни - вони ніколи на них самі не гинуть. Їхні діти не повертаються каліками. І самі вони поміж собою зустрічаються на дорогих фуршетах, в високих кабінетах, попивають вино і навіть ляпаса один одному не дають. Але якщо війна прийшла в вашу країну, то у вас є завжди вибір: бути або не бути в цьому процесі, і це залежить абсолютно не від статі. Ця відстань вимірюється не кілометрами, коли мені діаспора в Лондоні дає кошти на безпілотники і кажуть: "Вибачте, Маріє, що ми так далеко від війни". Я їм кажу - ви навіть не уявляєте, наскільки ви ближче, ніж ті, хто здавалось би, від війни пару десятків, сотень кілометрів. Відстань вимірюється суто людяністю, а не статтю і кілометрами - займатися тим чи не займатися. Жінки воюють так само всю свою історію: і в УПА, і зі сторони радянської армії. По самих скромних підрахунках жінок на самих бойових посадах під час Другої світової війни зі сторони радянської армії було понад 800 тис. Поки війна йде, жінки в цій війні постійно воюють, і воюють на самих бойових посадах: медиками, снайперами, в артилерії. І успішно це роблять. Але як тільки війна закінчується, всі кажуть: "Це ж не жіноча справа". Війна і армія - це питання тільки професіоналізму. Мій проект - соціологічне дослідження "Невидимий батальйон" підняло це питання. Мені потрібно це для того, щоб не було котлів, для того, щоб не було донецького аеропорту, роздутого інформаційно, але там безпілотників не було, волонтери приїжджали літати. Критерій, по якому має відбуватися відбір в армії - професіоналізм і патріотизм, а не стать, не вік, не можливість ганяти контрабанду, чи якісь схеми. І я хочу, щоб цим займалася еліта,та, яка зараз в окопах.   

-А що ви будете робити після війни?

- Поїду багато подорожувати і вчитися за кордоном. Дуже люблю Британію. Цікава Індія. Хочу подивитися Південну Америку. Обов’язково скандинавські країни.

- А вчитися будете де? І на кого?

- Це питання того, що, можливо, треба буде мову підтягнути. Мені багато чого цікаво - і суспільні науки, і гуманітарні великі процеси. Взагалі за освітою я історик-іудаїст. Хотілося би продовжити і в цьому напрямку освіту.

- А змінилися ваші уявлення про чоловіків?

- Змінилося уявлення взагалі про свій народ, про критерії людяності і про те, що таке дружба.

- А як ви відчуваєте своїх людей?

- Треба просто подивитися в очі - і цього достатньо.

- У вас є питання?

- Любите Селінджера?

-Звичайно, особливо його повісті. А вам яке його оповідання подобається?

-"Вище крокви, будівничі".

- Дуже дякую. 

Джерело: 112.ua

відео по темі

Новини за темою

Новини за темою

Новини партнерів

Loading...

Віджет партнерів

d="M296.296,512H200.36V256h-64v-88.225l64-0.029l-0.104-51.976C200.256,43.794,219.773,0,304.556,0h70.588v88.242h-44.115 c-33.016,0-34.604,12.328-34.604,35.342l-0.131,44.162h79.346l-9.354,88.225L296.36,256L296.296,512z"/>