Головна проблема України – люди почувають себе приниженими. Країні потрібна соціальна революція

Відомий журналіст, телеведучий Савік Шустер у програмі "Гордон" на телеканалі "112 Україна" розповів про те, чим займався після закриття проекту в Україні, про свою книгу, проблеми України, а також про те, коли зможе повернутися на телебачення

Головна проблема України – люди почувають себе приниженими. Країні потрібна соціальна революція

Савік Шустер

Журналіст

Відомий журналіст, телеведучий Савік Шустер у програмі "Гордон" на телеканалі "112 Україна" розповів про те, чим займався після закриття проекту в Україні, про свою книгу, проблеми України, а також про те, коли зможе повернутися на телебачення

* * *

Гордон: Доброго вечора. У прямому ефірі програма "Гордон". Мій сьогоднішній гість – С вік Шустер.

Савіку, доброго вечора. Я зазвичай, коли уявляю гостей, починаю говорити, хто вони. А вам говорити не треба: Савік Шустер – це бренд. Я безмірно радий бачити вас знову в Києві. Ви – видатний журналіст, один з орієнтирів у професії для будь-якої людини, в тому числі й для мене. І свободу слова в Україні, по правді кажучи, принесли саме ви. Без вашої програми і без вас я розвитку демократії в Україні не уявляю.

Я побачив трошки іншого Савіка Шустера. З чим пов'язана така зміна в іміджі?

Шустер: Я хотів себе побачити іншим. Або я хотів подивитися, як я виглядаю інакше. Раптом я усвідомив, що у мене волосся росте. Я писав книгу в Південній Індії та на Близькому Сході. Я поїхав з Європи. Я почав це в Україні, продовжив в Італії. Я вирішив поїхати до Індії, а потім на Близький Схід.

- Скільки часу ви вже не в українському телевізійному просторі?

- З кінця 16-го року.

- Хто винен у тому, що вас немає на українських телеекранах?

- Давайте-но не будемо говорити про те, хто винен. Давайте говорити про те, що робити.

- Давайте.

- Треба міняти, гадаю, правила гри, треба міняти правила телевізійного ринку, треба зовсім інакше ставитися до нашої професії, і тоді буде можливим те, що ми все називаємо свободою слова.

- Те, що ви не в українському телевізійному просторі, це плюс для вас чи мінус?

- Звісно, це мінус. Втрачаєш певний контакт, втрачаєш навички. Прямий ефір – це свобода, тому що не приховаєш нічого. Не прикрасити, не сховаєш. І ось цієї свободи, цього вільного спілкування з людьми, розуміння країни, розуміння її душі, розуміння її дихання – ось цього мені бракує. Це правда.

< iframe width="100%" height="382" src="https://www.youtube.com/embed/A48O-H3qGCk" frameborder="0" allow="autoplay; encrypted-media" allowfullscreen>

- Я тримаю в руках вашу книгу, яка вийшла буквально днями. Я вдячний вам за те, що ви мені її надіслали. Мені дуже сподобалася ця книга, я всім раджу її прочитати. У ній речі, без яких розуміння України буде неповним. Я багато нового там для себе побачив. Ви презентували цю книгу в Києві. Ви мені колись сказали, що хочете назвати мемуари, якщо вони у вас будуть, "Мама всегда права". Чому ви передумали і назвали цю книгу інакше?

- Тому що це не мемуари. Я вважаю, що це дуже серйозне наукове дослідження, написане, з мого погляду¸ доступною мовою. Найскладніше було – написати доступною мовою, зрозумілою для всіх. Це перша в історії карта емоцій однієї країни. Пояснити, що це таке, розповісти і привернути увагу читача, змусити його спробувати зрозуміти – дуже складно. Тому я намагався писати це дуже доступною мовою і весь час виходячи з мого особистого досвіду. Я ним ділився. Я ділюся своїми думками, своїми висновками. Люди можуть не погоджуватися. І добре. Що більше таких незгодних людей я почую, тим краще. І тоді в наступних виданнях я це виправлю. Але вона щира, вона реальна, як я це розумію, як я це бачу. Щойно я її побачив, як я відчув себе абсолютно голим.

- Ви самі писали чи хтось допомагав?

- Допомагали, звісно. І коли я проводив дослідження, підбивав деякі підсумки, робив всі розрахунки, і потім, коли я вже мій стиль намагався робити простішим, звісно, мені допомагали люди. Але це настільки оригінальна ідея, що за мене її написати ніхто не може. Це нереально просто.

- Півтора року вас не було в Києві. Чим весь цей час ви займалися?

- По-перше, звісно, роботою над книгою. Це пекельна праця. Узагальнення всієї статистики, яка у мене була, а це 5 тис. осіб, мій досвід досліджень. І всі ці дані треба було дуже ретельно класифікувати, потім проаналізувати, осмислити і пояснити. А далі я ще займався кіно. Я створив дуже хорошу телевізійну групу в Південній Індії, із талановитих хлопців, і почав працювати над документальним фільмом.

- Про що?

- Це фільм про витоки нашої культури. Індія – це дуже серйозна частина того, що ми є сьогодні. Індія – як Греція, вона сучасна і не пам'ятає того, що було. Як греки сьогодні не пам'ятають того, що вони були великими. І я разом з ними шукаю ці витоки. І їм це цікаво, і мені це цікаво. Ми знаходимо спільну мову. Я почав вивчати санскрит. Мені треба було побудувати дуже складні декорації. Почався сезон дощів, половину декорацій знесло, і мені довелося закрити. Продовжу зйомки у вересні.

- На мій погляд, ви людина з найвиразнішим в Україні мовчанням. Коли камера показувала вас камерою крупним планом, вам необов'язково було щось говорити. Ви ніколи не думали зніматися в кіно? Зіграти якусь роль, можливо, навіть самого себе?

- Зіграти самого себе? Ніхто цих сценаріїв поки не пише. Це не від мене, це від режисера залежить. Якби мені запропонували роль слідчого, скажімо, у Львові 20-30-х років, то таку роль я б зіграв залюбки.

- Тут ви – суперстар. В Італії, в Південній Індії, на Близькому Сході ви звичайний громадянин. Услід не озираються, автографів не беруть. Вам нудно там не було? Вас це не пригнічувало?

- Вже ні. Зоряна хвороба, коли ти звик до того, що тебе впізнають, і тобі це приємно, – це зникло досить швидко. Це було боляче. Я не думав, що це буде так боляче, такий різкий відхід з публічної сцени. Я ж не народився на телебаченні. Я народився в друкованій журналістиці. Пройшов через всі етапи журналістики: преса, потім радіо, потім телебачення. Тому я думав, що у мене як у людини, ненародженої в екрані, не буде ломки. А виявилося, що ломка була, і було боляче. Навіть не стільки, що люди не впізнають, скільки ти не почуваєшся настільки значущим, наскільки ти був.

- Чим ви заглушали цю ломку? І чи заглушали?

- Написанням цього. Роботою над цим. Вона все ж таки наукова. Зараз я у процесі написання наукової статті англійською мовою, яку я хотів би опублікувати в хорошому західному (на кшталт оксфордського) журналі із соціології чи психології, тому що ця робота на те заслуговує.

- Ви стали родоначальником нового жанру.

- Це правда, так.

- Можна захищати дисертацію на цьому.

- Я б хотів. Я, напевно, це робитиму. Це зовсім інше. Треба йти в щось, що зовсім відрізняється від того, що ви робили раніше.

- Ви кілька днів тому летіли до Києва... Щось тут (показує на серце) відбувалося?

- Я летів додому. Від самого початку, тільки-но я увійшов у літак і на мене з посмішкою подивилася стюардеса, я зрозумів, що не такий вже я невпізнанний, і мені полегшало.

- В Італії та в інших країнах, де ви бували за ці півтора року, за українськими подіями ви стежили?

- Звісно. Але за великими подіями, не за цими всіма чварами. Є певні важливі події, які потрапляють на перші шпальти газет. Не тільки українських, а й західних або близькосхідних і газет Індії.

- Україні кінець чи ще ні? Моя думка: у нас відбувається шизофренія. Такого з нашою країною не може бути в принципі. А воно відбувається. Щось врятує або вбереже Україну?

- Я не знаю, це шизофренія або щось інше. Я не дуже вірю в ці хвороби душі. З мого погляду, Україні трохи часу залишилося. Це безсумнівно. Що загрожує? Я коли дивлюся на ту карту емоцій, яку я склав, звісно, Україна дуже розколота країна. І, звісно, Україні загрожує найнеприємніше. Вихід, звісно, є. Це просто бажання, розуміння, що стан речей є таким, що треба дуже швидко ухвалювати рішення. Головна сьогодні проблема України: люди (в абсолютній більшості областей) почуваються приниженими через умови, в яких живуть, через несправедливість, яку вони спостерігають щодня. І це треба виправити негайно. Тому я кажу: соціальна революція. Я б сказав, еволюція, але для еволюції немає часу.

- Ви висловили дуже цікаву думку, що кожному громадянину України держава щомісяця має сплачувати по 3 400 грн.

- Якщо б це була моя ідея, я б зараз негайно вас попросив номінувати мене на Нобелівську премію. Але це не моя ідея. Це ідея швейцарських молодих людей, і, в принципі, зараз це ідея всієї Європи, Австралії, США тощо, тому що всі розуміють, що настає абсолютно нова епоха життя. І коли ви запитуєте у людини "Де ти працюєш?", це вже не має ніякого сенсу. Можу працювати – можу не працювати, тому що технології замінюють робочі місця. 10-15 років тому ми не думали, що в наших руках телефон стане інструментом світової глобальної політики. І через ті ж десять років виявиться, що у нас робочий тиждень буде два дні на тиждень, працювати буде 15% населення. І це нормально, так розвивається життя, так розвивається виробництво. Всі це починають розуміти, а в Україні цього не розуміють. І люди починають говорити про безумовний базовий дохід як про абсолютно необхідну міру для збереження стабільності. Революції звідки починаються? 17-й рік: солдати сидять в окопах, гниють, євреї живуть у смузі осілості. Дивимося на Німеччину 20-30-х років: принижений народ, принижена еліта. Відбувається те, що відбувається, – знаходять собі ворога. Головне – знайти собі ворога. Тому я пропоную піти цим шляхом: 3 400 грн – це дві мінімальні зарплати. Швейцарці порахували, що у них виходить 2,5 тис. дол. на дорослого і 625 – на дитину. Це означає, що людина від народження до моменту смерті отримує гроші. До 18 років вона отримує 625 дол., а далі – 2 500. Все.

- Так це комунізм.

- Це не комунізм, це просто нормальне бачення майбутнього. А що такого поганого в комунізмі? Коли ми говоримо "комунізм", ми говоримо: прийде Ленін. Не прийде Ленін. Це не комунізм, це просто гідне життя для кожного.

- Україна в змозі взяти для кожного українця 3 400 грн на місяць?

- Коли ви мені це питання ставите, ви принижуєте себе і мене. Найбільша країна в Європі, потенційно реально багата приходить і каже: а де мені взяти гроші? Це смішно. Албанія – маленька країна – собі цього не дозволяє. Боснія і Герцеговина собі цього не дозволяє. Ніхто не дозволяє собі сказати: у мене грошей немає.

- Може, треба припинити красти?

- Це один із виходів.

- Скажіть, Путін у Росії назавжди?

- Такий, як Путін, або Путін, гадаю, надовго. Не має ніякого значення, 24-й рік або не 24-й. Якщо знадобиться – він залишиться, а якщо він не залишиться, то прийде інший, який не буде кращим, безсумнівно. "Краще" – не буде ліберальним демократом.

- Тобто над нами ця карма нависла, і вона висітиме?

- Росія загалом дуже талановита країна. І в Росії є дуже велика кількість неординарних людей. Була Болотна, зараз була ще одна акція протесту. Я просто боюся того, що російська влада заштовхне в такий глухий кут цю протестну частину народу, що почнуться крайні заходи. Політичне насильство не народилося в Німеччині або в Італії. Це є частиною культури. І те, що робить зараз російська влада, – вона просто штовхає людей в цей напрям. Їм це, напевно, треба, щоб зберегти себе. Адже на насильство відповідають насильством.

- А війна у нас коли-небудь закінчиться, як ви гадаєте?

- Гадаю, що так. Війна, звісно, це велика загроза – люди гинуть і вмирають щодня. Але наша головна проблема це те, що країні треба створити таке життя й умови, щоб були стимули цю війну припинити. А сьогодні немає стимулів цю війну припиняти.

- За час вашого перебування за кордонами України хтось з українських олігархів з якимись пропозиціями вам телефонував?

- Не з олігархів. Була одна пропозиція – працювати на проекті. Я просто відмовився, я не хочу працювати з олігархами.

- Незабаром в Україні вибори. Напередодні виборів хтось з українських політиків, топових, робив вам якісь пропозиції?

- Ні. І це мене не цікавить, і я взагалі на цю тему розмовляти не хочу. Ми намагалися робити канал – не олігархічний, незалежний. Канал, який би сприяв розвитку середнього класу, який допомагав би чесному бізнесу, який допомагав би людям креативним, який показував би позитивні сторони. Це ж дуже важливо показувати позитивні сторони підприємливих людей, людей з ініціативою, активну частину суспільства. І саме та частина суспільства, яку ми вважали активною, нас не підтримала, бо вони побоялися. Їм влада загрожувала. Я маю на увазі всіх цих підприємців, які могли б стати реальними акціонерами, перетворити це на якесь суспільне телебачення. Тому я сьогодні не розглядаю пропозиції, які, як я вважаю, рано чи пізно перетворяться на чергову пастку.

- Ваша програма буде виходити в українському телеефірі? Від кого це залежить?

- Якщо я скажу, що це залежить від суспільства, від загальної ситуації, то це не сказати нічого. Я вважаю, що для того щоб Україна зберегла себе, для того щоб тут почалися якісь паростки громадянського суспільства, щоб взагалі почало формуватися суспільство (бо суспільства немає) і цивільні еліти, для цього треба змінювати абсолютно все. Ось ця еліта, політико-олігархічна, яка зараз, яка 25 років вже...

- ... на смітник історії.

- Не будемо називати звалищем, щоб їм не було прикро. У будинок відпочинку.

- Хто має стати президентом України, щоб ваша програма виходила в ефір?

- А ти впевнений, що Україні потрібен президент?

- Я абсолютно впевнений, що він їй не потрібен.

- Тому що це ж не президент. Ми живемо в абсолютно абсурдній орвеллівській країні. Ми говоримо: у нас парламентсько-президентська республіка. І що це таке? У нас президент, який гарант. Гарант чого? Я не про нинішнього президента говорю, я взагалі кажу про президента. Народ, зрештою, двічі довів, що він може захистити свою гідність. Вдруге він навіть і кров пролив. Народ довів, що він може захистити цілісність країни¸ а рішень ухвалювати він не має права. Ви, хлопці, йдіть на фронт, на Майдан, а рішення прийматимемо ми. Ми за вас все вирішимо. І народ чомусь з цим погоджується. А це неправильно. Тому це не питання – парламентська республіка, президентська республіка. Цього питання в тій же Швейцарії не ставлять. Підійдіть там до будь-якого громадянина і запитайте: ви яка республіка – парламентська чи президентська? І ви можете навіть чотирма мовами це питання поставити – вони все одно дивитимуться на вас дуже дивно. Це ж не від цього залежить. Народ ухвалює рішення, якщо треба ухвалити. Є зрештою референдум. Чому Україна не може стати прикладом? Війна закінчиться тоді, коли Україна стане прикладом для Росії.

- Хто був кращим президентом України за всі 27 років незалежності?

- За Кравчука я не жив, за Леоніда Кучми я не жив, тому не можу сказати. Для мене із трьох, за яких я жив, це, безсумнівно, Віктор Андрійович Ющенко. Я приїхав в Україну з Росії, і коли я почув в Україні, що газ – це президентський бізнес, я подумав: знову те ж саме? Знову назад туди? Ось це треба припинити. Але з усіх президентів – безсумнівно, Віктор Андрійович Ющенко. У моїй професії це точно.

- Хто буде наступним президентом України?

- Не знаю.

- Ви в українську політику підете?

- Ні. Я пропоную безумовний базовий дохід. Я кажу, що це має бути ініціатива знизу. Я вважаю, що це реально, і це має бути справжній національний соціальний рух. Я б таке робив. Я не хочу йти в цю політику. Коли ми все домовимося, що політик служить народу... Коли я вступав на медфак, я говорив, що я хочу лікувати людей, тому що я страждаю, коли я бачу, що людина відчуває біль. Мені це неприємно. Я хочу допомогти їй позбутися болю, тому я хочу бути лікарем. Я хочу бути політиком, тому що я хочу, щоб люди жили краще.

- Але у нас хочуть бути політиками з іншої причини.

- Я з цієї причини політиком бути не хочу, тому що мене це не цікавить. Я стільки інших захопливих речей у світі знаю, якими я міг би натомість зайнятися.

- Ви собі не видаєтеся дуже наївним і занадто романтичним?

- Звісно. Тільки романтики роблять історію.

- Стільки років спілкуватися з політиками вищого, першого ешелону. Ви нарешті зрозуміли, що практично всі вони негідники?

- Ну вони ж не народилися такими. Скажіть, Михайло Сергійович Горбачов негідник?

- Ні.

- Він був романтиком спочатку. А зараз він перетворився для мене на незрозумілу людину.

- Це вік. Хвороби і вік.

- А те, що він сьогодні говорить, що Путін зробив правильно, окупувавши Крим? Політики, романтики, люди. Обама. Він романтик? Романтик. Я його поважаю. Ганді. Я зараз провів в Індії 8 місяців. Я дуже багато говорив про Ганді. Хорошого і поганого я чув про нього. Гарного в тому сенсі, що він зробив сучасну Індію, звільнив Індію від колонізаторів і що він це зробив шляхом ненасильства. З іншого боку, багато хто вважає, що конфлікт між мусульманами він зародив. Але це людина, яка своєю душею і своїм тілом змінила не тільки континент. Ганді змінив наше розуміння, наше відчуття. Я вірю в таких романтиків – я такий самий. Я вірю, що таке можна зробити особистим прикладом, бажанням, енергією.

- Невипадково ж Путін сказав, що після смерті Ганді тепер уже й поговорити нема з ким.

- Путін, звісно, фантастичний чоловік, тому що він псує все. Все, що є світле, цивільне, чисте – він все може зіпсувати. Він це вміє робити. Щоправда, він має хороших послідовників в Україні. Слово "реформа" – це лайка, "демократія" – лайка, "ліберальна демократія" – ще гірше, ніж мат.

- Кимось із політиків в Україні ви зачаровувалися?

- Ні.

- Хто з українських політиків сьогодні подобається вам найбільше?

- Не можу сказати. А кого ми бачили в дії?

- Хто з олігархів справив на вас найяскравіше враження?

- Так, як принизив нас, наш канал і мене в тому числі Коломойський, нас не принижував ніхто. Виключити з ефіру за 20 секунд до початку – це треба придумати. Це вражає. Але коли ми говоримо про людей, ми ж хочемо говорити про певний рівень. Джон Кеннеді вимовляє слова: "Не просіть у країни, а зробіть що-небудь для країни". Є сьогодні в Україні політик, який так може сказати народові? Й оскільки немає, то кого мені поважати?

- У чому секрет вашої харизми і вашого успіху?

- Я працював, я пройшов через дуже багато що, я завжди боровся за виживання в моїй професії, багатьма мовами. Але справа не в цьому. На радіо, на телебаченні я зрозумів одну дуже важливу річ: найголовніше – це ідея формату. Люди мають зрозуміти, що ви робите, яку ідею, емоцію, думки ви доносите. Найважливіше – мій формат. Мій формат – це ключ до мого успіху. А якби я повернувся на телебачення і не робив формат, який я робив, то я б присвятив більшу кількість часу пошуку іншого правильного формату.

- Ваша мама завжди мріяла, щоб ви були таким же, як Ларі Кінг. Ви вже такий же, як Ларі Кінг, чи краще?

- Звісно, я краще.

- У футбол ви ще граєте?

- Я два дні тому був на "Олімпійському" – начальнику нашої служби безпеки пенальті забив. І відтоді ще трошки шкутильгаю. Але я дуже люблю футбол. Граю я не дуже часто. Футбол – це моя пристрасть. Це ніколи не піде.

- За кого ви вболівали у фіналі Ліги чемпіонів?

- Я дивився фінал разом з арабськими хлопцями. Ви дивитеся матчі "Ліверпуля", і не треба навіть дивитися на екран: коли вибухає місто – це означає, що Салах забив гол. Це – символ, тому, звісно, я вболівав за "Ліверпуль". І коли він зазнав цієї травми, я вирішив, що це величезна несправедливість.

- Як араби до вас, єврея, ставляться? Між вами немає непорозумінь?

- Розумієте, якщо нам знімати труси, то там нічого не видно – ми однакові.

- До того ж араби схожі на євреїв.

- Вони ж семіти.

- Зараз ви самотні чи ваше серце зайняте?

- Моє серце вільне.

- У вас є дівчина, супутниця?

- Одна? Ні. Я не впевнений, що нині я готовий до відносин. Мені зараз дуже подобається моє життя. Фільм в Індії, книга в Україні. Можливо, я напишу цю наукову статтю в Англії і поїду туди, а потім, може, до Америки. Вивчаю санскрит, потім хочу трошки попрацювати над собою англійською мовою. Я якось почуваюся дуже вільно.

- Мене часто запитують, коли Савік Шустер повернеться в Україну. Я пропоную вам відповісти на це питання особисто.

- По-перше, я хочу приїхати в Україну у вересні, поїздити країною і обговорити мою книгу. Дати людям можливість її прочитати і у вересні зробити тур країною, реально поговорити і зрозуміти, чи прийнятною є ідея, подобається – не подобається, що можна змінити. І навіть цю книгу змінити, почувши те, що говорять люди. Тож в Україні я все одно буду. А проект – коли будуть умови для гарного громадянського громадського проекту. Я не хочу буцатися з владою, з олігархами. Набридло гаяти життя на дурниці. Набагато цікавіше займатися чимось іншим.

- Я дуже вдячний вам за інтерв'ю. Повертайтеся, Савіку.

відео по темі

Новини за темою

Новини за темою

Новини партнерів

Загрузка...