Етнолог Ірина Ігнатенко: "Вірю в долю людей і держав. В України вона нещаслива"

Етнолог Ірина Ігнатенко: "Вірю в долю людей і держав. В України вона нещаслива"
Ірина Ігнатенко 112.ua

Портрет нації – це не лише демографічні дані про вік, стать, сільське / міське проживання. І не лише дані Держстату про кількість спожитого хліба, м’яса чи сала. Портрет нації – це не тільки інформація від Мінсоцполітики, прикордонної служби чи фіскальних органів про те, якою є зайнятість українців, якою – еміграція за кордон і якою (сумлінною або ні) – сплата податків. Нарешті, навіть електоральні уподобання, засвідчені соціологами та Центрвиборчкомом, хоча і характеризують соціум найбільш об’ємно, не створюють повної картини. Все вище перераховане – лише окремі кольорові мазки, деталі чи частини однієї великої композиції. Щоб зрозуміти, "про що" ця картина, важливо дістатися до ґрунту, нанесеного під фарбу, промацати те полотно, на якому вона написана. Екскурсію "до джерел" допомагає здійснити етнологія – наука, так би мовити, про витоки.

Сьогодні ми розмовляємо з етнологом Іриною Ігнатенко, доцентом Київського університету імені Тараса Шевченка, котра є автором багатьох досліджень з історії суспільних традицій. Одна з останніх праць Ірини присвячена народній медицині.

- Почнемо з того, наскільки українці є марновірними та такими, що легко піддаються чужим впливам і навіюванням. Це питання набуває особливої актуальності в контексті всіх наших останніх виборів, хоч мова зараз не про політику. Читала дані опитування відносно ставлення населення до традиційної і, так би мовити, альтернативної медицини. Згідно із ними, у випадку хвороби 65% звернуться до лікаря, якась частина одужуватиме самотужки, а 15% підуть до "бабки", до знахаря, екстрасенса чи ще якогось шамана. 15% – це немало, це кожен шостий житель України. Чому відсоток "шаманістів" є таким значним?

- Гадаю, що навіть кожен другий не виключає того, що методи народної медицини можуть допомогти. Чому так? Передусім тому, що багато хвороб в Україні не діагностується офіційною медициною. А якщо вони й діагностуються, то для хворих відсутня кваліфікована допомога. Наприклад, у Швеції, де я тривалий час працювала, можна не ходити на роботу, якщо лікар діагностує у тебе депресію. Депресія може бути викликана різними чинниками, причина ролі не грає, головне те, що людина в нестабільному емоційному стані не може якісно виконувати свою роботу.

- Зате у нас повно доморощених фахівців з "поганого ока", з вроків. За кордоном подібного нема?

- Я думаю, що там, де офіційна медицина – на відповідному рівні, "бабкам" нема або майже нема місця. Плюс додамо до цього вкорінену у західному світі, а особливо в Америці, культуру відвідання психологів. Знаєте, слухати про чужі проблеми не так просто. Це виснажує, це забирає сили.

- Я боюсь, що українці почали б зловживати депресіями і відвідинами психологів, якби такий діагноз давав право на лікарняний, а відвідини фахівця покривав би страховий поліс.

- Тут знову все впирається у відсутність культури суспільних відносин та у відсутність фахівців, які могли б розпізнати симулянта. Ну і у відсутність побоювання за свою репутацію, за свою кар’єру з боку людини, яка не соромиться брехати.

- Та якщо повернутися до віри в зурочення, наприклад, то тут, гадаю, справа не лише у відсутності фахівців з психології чи психіатрії, які могли б дати раду з фобіями чи неврозами. Справа – у домінуючій ролі церкви в Україні. Захід вже пройшов етап секуляризації, а ми – ні, тому й віримо у надприродне.  

- Тут цікавий нюанс: церква ж, власне, не визнає марновірства и засуджує його. Думаю, що в кожному з нас є мікс з трьох прошарків свідомості: ми можемо піти в лікарні, а по дорозі зарулити в церкву, а якщо бабка ще й яйцем викачає, то взагалі добре. Це така суто українська стратегія виживання чи, в даному разі, лікування, що десь щось обов’язково та вистрелить.

- З чим пов’язана подібна психологічна особливість?

- Ймовірно, з тим, що Україна довгий час була колонією. І оце "і богу молися, і чорта не гніви", вочевидь, є певною стратегією захисту. Як від зовнішніх, так й від внутрішніх небезпек.

- Але все таки наскільки православна віра, котра домінувала в центральній Україні (або й церква взагалі) вплинула на марновірство українців?

- Ці два явища співіснували. Дотримання канонів віри не завжди мало місце. Бо є таке поняття, як народна релігійність. Тобто тут йдеться про адаптацію канонічної релігії під свої власні вірування, потреби, під свій побут. Наприклад, українці постували дуже суворо, і навіть в тих випадках (в разі хвороби чи вагітності), коли священик давав дозвіл на пом’якшення посту, він все одно мав місце. Посилений аскетизм міг співіснувати з повним ігноруванням правил і прописів. Так, на відміну від посту крадіжка не вважалася аж таким тяжким гріхом. Хоча тут, звісно, слід було розрізняти, у кого ти крадеш. Якщо у пана (як в уособлення держави), то ще нічого. Бо панське – воно ніби як спільне…

- Ніби як соціалістична власність за часів СРСР… Тоді теж винести щось з заводу або фабрики не вважалося гріхом, а навпаки – спритністю рук та вмінням жити.

- Так… А зараз вирубують і крадуть ліс в Карпатах. В українців, на жаль, так і не сформувалося уявлення про те, що держава – це також мій дім. Для нас держава – щось абстрактне, на відміну від приватної власності, котра завжди знаходилася під табу. Це в ментальності українців – виправдовувати власні вчинки, підганяти мораль від сьогоденні потреби. Так само було й з народною медициною. Християнство як вчить?.. Що всі наші хвороби – від наших гріхів.

- А нині так кажуть апологети позитивного мислення…

- А тоді казали, що якщо Бог не попустить, то нічого поганого не станеться. Не може людина наслати смерть, хвороби тощо – не треба в це вірити. Тобто якщо є в тебе хвороба, то це Бог її наслав, тож міркуй, що ти робиш не так, і спокутуй гріхи. Українці, не відкидаючи подібне трактування, мали й альтернативне пояснення. Про те, що є люди, народжені з "лихим оком". Такі вони вже від природи. Хтось народжений добре танцювати, хтось – співати, а хтось – насилати вроки. Тож мені мої інформатори говорили про зустріч з такими людьми: тут вже молися чи не молися, а воно не допоможе. Як каже прислів’я, чим забився – тим і лікуйся.

- Тобто щоб знівелювати одну відьму, шукай іншу?

- Скажімо так: шукай людей, котрі щось "можуть", але з протилежною – позитивною – енергетикою. Тих, хто знає, як шкоду "відробити". Хвора людина йшла до церкви молитися, а потім – до "бабки", і тут в народній релігійності ніякого конфлікту не було.

- Але багато народних замовлянь починаються зі згадувань імен Бога, Діви Марії, святих тощо…

- Звісно. Бо ж вважалося, що саме Бог дає талант до зцілювання простим людям. Тобто нема гріху в тому, щоб піти до людини, яка "володіє словом". До неї висували певні вимоги: така людина сама мала бути релігійною, мати в хаті ікони тощо. Звернутися до неї по допомогу декому здавалося навіть кращою альтернативою, аніж йти до церкви.

- Народна медицина – це ж не тільки слова, але й, так би мовити, субстанції…

- Так, і однією з найважливіших вважалася вода та всі її похідні. Чому ми, наприклад, виголошуємо тости? Це дуже давня традиція, котра полягає в тому, аби передати речовині – в даному разі вину – свою енергетику. Аналогічно з їжею. Її можна було теж "зарядити" на добро чи на зло. Не дарма існувала заборона не брати нічого з рук незнайомців.

- І це у багатьох народних (європейських зокрема) казках відобразилося, чи не так? Коли зла мачуха дає пасербниці отруєне яблуко… 

- Так, але в українців унікальними властивостями наділялося звичайне куряче яйце. Це – позиція номер один в арсеналі знахарських засобів. Вважалося, що яйце якнайкраще витягує, перебирає на себе хворобу. Тобто вона у нього переходить. А потім це яйце несли на перехрестя або ж підкидали тваринам – щоб півень викричав хворобу чи собака вигавкав. З ним дуже обережно поводилися, бо це вже було не просто продукт харчування.

Також наговорювали на воду з доброю метою і давали випити хворому. Після лікувального сеансу вважалося добрим знаком, якщо хворий міг виблюватися, а потім – довго спати. Відбувалося таке собі перезавантаження організму.

А загалом для лікування використовували все, що давала природа – все рослинного та тваринного походження. Аж до сечі чи калу. Власне, що було під рукою, тим й лікувалися. Вірили те, що отруйні гриби, настояні на горілці, допомагають від раку. Або на Поліссі, де багато вужів, їх також кидали у спирт і цю настоянку потроху пили.

- А загалом чи є докази того, що бодай щось з вашого переліку допомагало при хворобах? Не обов’язково гриби чи вужі…

- Звісно, ми ж користуємося фітотерапією. Трави збирали споконвіку. Але є велика різниця між тим матеріальним, що можна, грубо кажучи, помацати (ту ж траву) і зрозуміти, як діє на організм ромашка чи полин, і тим, що в принципі не можна пояснити. Тим, що спрацьовувало за рахунок самонавіювання або в інший спосіб. Хтось вважатиме це марновірством, але в деяких випадках це діяло. В історії народної медицини зафіксовано випадки, коли хворий в термальній стадії звертався до "бабки", і та викачувала яйцем чи виливала на віск, і хвороба відступала.

- А що стосовно чорної магії? В своїх дослідженнях ви пишете, що не знайдемо письмових артефактів, "чорних книг", де зберігалася би наука наводити вроки.

- Так, це надзвичайно цікавий момент. І це те, в чому полягає розбіжність між українцями та росіянами. В останніх є значний пласт чорнокнижжя – як зробити зло, як наслати хворобу тощо. В українців же народна медицина мала в основному оборонний, захисний характер. Ми самі перші не нападаємо.

- Так а, може, просто дослідникам не пощастило знайти фіксацію обрядів чорної магії?

- Навряд чи. Бо всю свою історію Україна оборонялася від нападів ззовні.

- Але тоді виникає протиріччя: від кого і від чого тоді вишіптували чи зливали на віск знахарі, якщо не було кому заподіяти зло? Та й ви самі кажете про людей з недобрим оком…

- Тут вся справа у співвідношенні. Певний відсоток "чорнокнижних" текстів є, але порівняно із "захисним" пластом, він доволі малий. В російській народній традиції таких текстів значно більше. Хоча повністю не можна виключати й те, що частина подібних текстів просто втрачена.

- Загалом дуже цікаво було б дослідити те, як постколоніальне минуле України вплинуло на систему народних вірувань.

- Можливо, саме загроза постійного нападу або ще більшого тиску та пригнічення з боку вже наявних метрополій і сформувала страх перед загрозами щоденного життя – як реальними, так і уявними. А що стосується збереження марновірства у сучасному житті, то, не дивлячись на безвіз (котрим скористалися, звісно, не всі), ми продовжуємо сидіти у своїй світоглядній шкаралупі і не маємо досить сил чи бажання вибратися з неї остаточно.

Знаєте, я, вивчаючи народну медицину і народні традиції, часто замислювалася над тим, а чи є в людини доля. І дійшла висновку, що так – є. Бо є речі, які ми не обираємо. Нас від самого початку ніхто не питає, чи хочемо ми народжуватися чи ні, чи хочемо бути дівчинкою або хлопчиком, у яких з’явитися батьків і як виглядати… Нам від народжування даний певний набір стартових умов.

- А у країн є доля?

- Впевнена, що є. І в України вона абсолютно нещаслива. Питання в тому, чи може людина або країна перекроїти свою матрицю? Наша історія – це безкінечне повторювання однієї й тієї самої суті при зміні зовнішніх обставин. Постійне терзання війнами, революціями, економічною нестабільністю… Плюс ще й Росія, котра ніяк не відпустить Україну і не змириться із тим, що наша держава має йти своїм шляхом.

Було б добре, якби сусідня держава засвоїла нарешті, що вона – не метрополія, а ми – не її колонія, яка раптом збунтувалася і яку треба із батогом повертати назад у стійло. Звісно, вона не прийме такого сценарію у найближчому майбутньому, а тому постійний опір та конфлікт – гарантовано. Та в кожному разі маємо відірватися від Росії ментально, аби не бути приреченими на оце розривання між прагненням в майбутнє і затягуванням нас у минуле.

Наталія Лебідь

відео по темі

Новини за темою

Новини за темою

Новини партнерів

Loading...

Віджет партнерів

d="M296.296,512H200.36V256h-64v-88.225l64-0.029l-0.104-51.976C200.256,43.794,219.773,0,304.556,0h70.588v88.242h-44.115 c-33.016,0-34.604,12.328-34.604,35.342l-0.131,44.162h79.346l-9.354,88.225L296.36,256L296.296,512z"/>