Для мене немає місця в Національній опері України, тому що талановиті люди нікому в цій країні не потрібні

Для мене немає місця в Національній опері України, тому що талановиті люди нікому в цій країні не потрібні
112.ua

Володимир Гришко

Народний артист України

Мага: Я вітаю вас, шановні телеглядачі. У нас в гостях сьогодні Народний артист України, лауреат державної премії ім. Шевченка, повний кавалер ордена "За заслуги" Володимир Гришко.

Україна на державному рівні, в принципі, дала все, але стосунки з Україною не завжди були однозначними. Коли з’явилося "Маестро"? Звідки це пішло?

Гришко: Вітаю, Петре. Вітаю, що запросив в таку чудову студію, на твою авторську передачу. Чудовий канал правди. Коли я за кордоном, а я досить часто ці останні п’ять років за кордоном, повір мені, включаю і дивлюсь тебе. Дивлюсь декілька каналів: "Інтер", "NewsONE" і тебе. І душа має втіху. Стосовно твого запитання: "Маестро" з’явилося значно пізніше. Після 25 років в "Метрополітен-Опера", після співпраці з такими видатними людьми як Кончаловський, Пітер Устінов, Дзеффіреллі, Паваротті, Кабальє, Дмитро Хворостовський, Анна Нетребко, і після того, як Паваротті зі мною багато проспівав, приїхав на моє запрошення в Київ, і він сказав: "Ти тримаєш форму, але вже час пройшов, і я тобі дарую цей титул". Для мене це було несподівано. Як казав великий Михайло Воронін: "За ім’я треба боротися кожен день". І за це ім’я, титул "Маестро", я борюся кожен день.

- Воронін знав свою справу. Мені подобалося, коли наші депутати купували у Вороніна піджаки і перешивали лейби на якого-небудь Армані.

- А я тішився. Він створив оцей джекет. Я приходжу в Нью-Йорку на примірку, в "Метрополітен-Оперу", опера Хованщина, чи Борис Годунов. На мене цей "скелет" кинули - хоп, хоп застібками. Я кажу: "А що це у вас таке?" А вони: "Це ваш геніальний Воронін". У Нью-Йорку, на найкращій сцені світу. На превеликий жаль, я проїжджаю мимо його фабрики - нема вже її.

- От скільки я приходив, що потрібні концертні костюми, завжди виходив сам дядя Міша і казав: "Почекайте, я знаю, що вам потрібно".

- Видатна людина, і скільки він мені костюмів пошив. Я жалкую, тому що було 136 кг, а зараз, слава Богу... Зараз ті костюми як пам’ять висять.

- Як пам’ять, чи попередження? Від Гришка дієта? 36 кг ти скинув?

- 36 кг. Яка дієта від Гришка? Кохатися, віджиматися від протилежної статі, і просто зашити рота. Його тримати, щоб співати і говорити чудові речі.

- Маестро починався зі "Щедрика". Що тебе занесло туди? Тато - військовий. П’ятеро дітей. Мама, яка займалася з вами з ранку до ночі.

- Після концтабору мати. Мати співала сама. Тітка співала. На вулиці, за столом українські пісні. Вона саджала мене на коліна, виходили на подвір’я і співали. Люди збиралися, я голосив, мати співала, раділи життю. В 66-му році мене називали маленьким Робертіно Лоретті. Коли я об’їздив колишній Радянський Союз, мені дали путівку. Я подумав: поїду в Артек, стану білою людиною. А мене направили подивитися дідуся Лєніна в гробу. Коли я побачив дідуся Лєніна, я перестав співати і говорити. Такий був стрес у мене.

112.ua

- У тебе не було часу на те, щоби розслаблятися, якщо ти постійно співав, якщо ти займався у хорі. Вже було написано, що ти маєш вчитися в "Глієра", вчитися грати на гітарі.   Майже всі біографії починаються з того, що Гришко: "Щедрик", "Глієра". Але ніхто не говорить про те, що Гришко до того був в інтернаті.

- Так. Інтернат № 25.

- Ти не почував себе самотнім там?

- Почував. Тяжко було. Я втікав з інтернату. Мене ловили - я прибігав додому. Батько контужений був, після фронту, він горів у танку під Курською дугою. Коли він витягував своїх підлеглих, він капітаном був - він палав, як факел. Він втратив свідомість, впав біля танку. Підходить офіцер і на нього робить свою нужду. Я б того німця за ту передміхурову залозу і вирвав би її. Це дві історичні правди, які зараз тяжко поєднуються. Мати в Ганновері в концтаборі була. Її як скот погрузили і в Ганновер - болванки робити. Коли відкрили другий фронт, американці розбомбили цей цех: вона залишила світло. Матір - до страти. На ребро і хотіли підвісити прямо у дворі. Але втікла. Німкені її підібрали, і в підвалі мати виховувала діточок загиблого офіцера СС. Таке життя було.

- Коли там, де я жив, вітають з 9 травня, то я тихо посміхаюсь, тому що у всіх, хто жив біля мене, діди служили в Вермахті. Я був частиною Угорщини, і розказувати, що вони були в чомусь винні… Тотальна мобілізація - забрали і пішли. Мене дуже втішило, коли в Чернівцях за одним столом сіли вояки УПА і герої Великої Вітчизняної війни. Сіли, випили по чарці і сказали: "Баста".

- І пробачили друг друга чи не пробачили - це не нам вирішувати.

Новини за темою

- Ти відчуваєш зараз, що ті, хто злився на тебе, що ти свого часу був поряд з Віктором Федоровичем, який втік у Росію, зараз забули тобі це, або ще десь обов’язково мають нагадати?

- А мені нема за що соромитися.

- Я не про це. Я кажу про реакцію людей.

- Мені ніхто про це не нагадує, тому що таких, як я, там були сотні. Мені сказали: "Ти повинен прийти. І ти повинен сказати".

- А як це було?

- Мене попросили прийти, поділитися своїм досвідом життя за кордоном. Сказати, що я думаю про вступ до ЄС. Я прийшов і підтримав. Я ж не співав якимось сепаратистам. Я співав за єдину, вільну, соборну Україну. Я ж співав громадянам з українськими паспортами.

- Тоді Віктор Федорович всюди декларував, що Україна йде в Європу. В останній момент вони сказали, що ми не підписуємо асоціацію.

- Я тоді казав, що два Майдани - одна правда. Я хочу сказати одне: всіх своїх забрали в Ростов. Я залишився в Україні. Я не показав спину Україні. Я не співаю там, де мені не треба співати. Принципово. Мене кличуть туди. Навіть з проектом присвяти Мусліму Магомаєву - я туди не їду. Я в Росії не співаю. Я останній раз співав в Петербурзі у 8-9-му році. Я був солістом Маріїнського імператорського театру. Я був в п’ятірці кращих тенорів світу. Я представляв Україну. І коли The New York Times написала, що дебютував на сцені "Метрополітен-Опера" російський співак, я сказав: "Ні. Я український артист, співак". І вони вибачилися і написали. Я завдячую тій великій країні - Америці. Вона дала мені ім’я. Вона створила майже Гришка, піднесла його до таких верхів. Я повернувся в Україну вже великим співаком. 

- А чому в Україні ті, хто не любили тебе, шипіли, що Гришко ніколи не співав в "Метрополітен"? Що ти один раз виходив на заміну, і це все.

- 44 рази я виконав найкращі партії, перші ролі на найкращій сцені, після легендарного Анатолія Борисовича Солов’яненка. Солов’яненко був на моїх виставах. На моїй виставі був міністр культури, нині покійний Богуцький. Приходив за куліси і тішився, що український співак співає.

- Це заздрість або нелюбов? Я розумію, як кажуть в оперних театрах: чашку чаю з чаєм, свою, за кулісами не залишали ніколи. 

- Ніколи. І травили, і що хочеш робили.

- Чому саме опера?

- Мені імпонує естрадний світ українських зірок, тому що я їх кожного люблю і ціную.

- Ті, які добре до тебе ставляться, кажуть, що ти не зовсім правильно свого часу розпорядився голосом. Що ти став естрадним тенором, або естрадним баритоном. А зберіг би ту класичну манеру - ти міг би сягнути набагато вищого. Можливо, заробити більше, утриматися там більше. Чи ти свідомо йшов на якісь речі?

- Ні. Не можна мені було більше там утримуватися. Більше 25 років вже не можна було. Мене навіть попередили: "Ти навіть не приходь у кантіна, тому що і там тобі заздрять". Тому що стільки років бути на одному місці, на найкращій сцені - вже й там тобі заздрять. А чому не якийсь іспанець, не італієць, а чому тільки українець там? Тобто я вже всім і там стояв, вже під кадичок підходило. Тому що стільки років співати головні партії. І там ще є таке поняття, як політика. Політика в оперному театрі.

- Рішення худнути - воно прийшло до тебе по здоров’ю чи абсолютно свідомо?

- Почалася аритмія. Коли виходиш на сцену, співаєш, починається задишка. Коли тобі твій директор затягує шнурки - це мені так остогидло. І я взявся за себе. Дякую Тетяні, дружині, директору Ользі. Я на такій строгій дієті. Коли ти звик: відспівав тяжку виставу, 4 години на сцені, приходиш додому, відкриваєш холодильник і все, що ти бачиш зверху донизу, ти повинен "вбити" - з’їсти.  

- Я коли працював з Савіком Шустером, повертався після ефірів о пів другої ночі. Відкриваєш холодильник і воно все каже: "З’їж мене".

- Я повинен був обирати - більше 12 років я краплі алкоголю не бачив. А хвилювання, "Метрополітен-Опера", 6 тисяч людей, і ти співаєш.   

- А ти спілкувався з діаспорою там?

- Так. Коли я був вільний я приїжджав на святого Володимира і співав там у хорі, в церкві. Українці мене поважають і шанують і кличуть мене знову до Америки. Слава Богу, я затребуваний український артист. Котрого запрошують за кордон, і в Україні.   

- Те, що ти недешевий, це зрозуміло. Ходили легенди про твій автопарк, якого, на жаль, вже немає.

- Продав.

- А звідки була пристрасть оце крутити самому?

- Батько приїхав з фронту на ГАЗ-67Б, і вона так і залишилася у дворі гнити. Час від часу він її ковиряв і нас туди залучав.

- Хто не знає, Володимир Гришко у свої… примудрився знову стати батьком. І Тетяна привела на світ Даніеля Володимировича Гришка. Скільки йому зараз?

- Один рочок. Це щастя. Він схожий на мене - копія. Такий подарунок: все пішло на другий план. Опера, спів, все. За нього, за своїх дітей я віддам своє життя.

- Це зовсім різні відчуття. 18 років різниця між старшим і молодшим.

- Це інший світ.

- За відчуттями ти став молодшим?

- Молодість повертається, дійсно. І як діти сприйняли народження Даніеля - це просто подарунок долі.

- Володимир Гришко патологічно вивчена людина у своїй професії. З дитинства "Щедрик", далі "Глієра", далі ансамбль пісні і танцю. Ті роки, коли ти був в ансамблі "пісні і пляшки", як ти кажеш - це втрачений момент для життя? Або ти не шкодуєш про це все?

- Ані крихти. І не шкодую, що був в Чорнобилі.

- Скільки ти був у Чорнобилі?

- Порядку 20 концертів. І коли ми приїжджали, ті партизани за нами бігли, за автобусом, "водка, водка" кричали. Нас і нудило, і тоншило. Жахливо, що було. Перед нами виступав генерал, казав: "Прийдіть, в молоко накапайте йоду". Я свою "Волгу" нагружав червоним вином, грушки, яблука, і просто сосав з ранку до ночі.

112.ua

- Не страшно, що ми мали відношення до тієї країни, яка не попередила своїх громадян, що не треба вибиратися на вулицю, повела людей на парад в центрі Києва. Розповідали, що в Білій Церкві, яка була досить зачеплена радіоактивним пилом, влада вночі розкладала під двері людям йодовані таблетки. Але нікому ніхто не казав, що з цим робити.

- Ну так вони ж себе, своїх дітей повивозили в Одесу. Не можна було на вокзал підійти, під’їхати не можна було. Було як евакуація міста Києва.

- А ви залишилися тут.

- А ми тут. А ми їздили туди, а ми співали там.

- Що саме найвідоміше ти співав, коли був в ансамблі пісні і танцю збройних сил?

- " І Лєнін такой молодой…", "От тайгі до брітанскіх морєй…". 

- Ти служив до консерваторії, або під час консерваторії?

- Я був вільнонайманим. Армія дала мені силу вийти на сцену. Якщо б не було такої підготовки… Мені все - пофігізм. Я виходжу і працюю. Мені Паваротті казав: "Ти хвилюєшся? Ти трошки к’янті випий і підеш". Почалося: трошки к’янті, більше к’янті, потім ще більше.

- Яку максимальну порцію к’янті міг випити Володимир Гришко перед виходом на сцену?

- Один раз таке було.

- Співав бухий?

- Один раз і більше ніколи в житті. Було соромно перед людьми, перед собою, перед своєю командою. Мені вручили орден Георгія Переможця, треба було їхати, а мене тримали і тримали. Підходили: давай, це треба примочити. І я "примочився". Один раз і більше ніколи, вже 12 років. Я тоді багато казав і мало співав.

- Зараз це біда у артистів. Починають говорити, не дай Бог, починають розповідати анекдоти. В результаті в кінці вони сміються самі, а всі люди сидять.

- У тебе хліб забирають. Ти сам краще заспіваєш.

- Так, як деякі наші співаки, я заспіваю в 92 роки, пробігши марафон. Україна дала великі імена, починаючи з великої Соломії Крушельницької. Давайте порахуємо тих, хто розривав світ на клаптики.

- Гмиря, Паторжинський, Гришко, Ворвулєв, Гнатюк, Солов’яненко, Мірошниченко, Христич, Тимохін, Третяк - єдиний драматичний тенор. Мій вчитель Володимир Запорожцев.

- Кажуть, що був такий момент, коли "Большой театр" у Москві за лаштунками українською розмовляв.

- Було, при Катерині. Всі були українські співаки. Так воно і буде. Ми з Паваротті мали таку бесіду. Я кажу, що найкращі співаки - це українці. А він: італійці. Я йому привів свого хлопця, він як врізав Санта Лючія. І він: нема питань. Хочу сказати, що 1 серпня я відкриваю "Академію Володимира Гришка" в Харкові. Дякую облраді, мені надали підтримку, зробили ремонт. І в цій академії на гранти будуть вчитися діти героїв АТО.

- Коли ти вчився в консерваторії, майстерність актора викладали рівно стільки, як і вокал. Від першого до останнього курсу. Зараз вивчають один семестр.

- З такими людьми на Заході: раз, і його нема. Дуже легко попасти на якусь видатну сцену, але повернутися туди…

- Легко? Кажуть, що без імпресаріо нормального, без того, хто буде тебе рухати, це неможливо.

- Майже неможливо. Мені поталанило. Попасти - так. Ти молодий, з голосом, але ти не навчений, не володієш мовою. Всі ті університети ти проходиш там, дуже швидко. Попасти не так легко, але залишитися там на 25 років неможливо, якщо ти не представляєш собою якогось інтересу. Я їжджу на гастролі в Китай як професор, як співак: вони за стіл не посадять, якщо ти їм не потрібний. Зараз опери в Україні, на превеликий жаль, нема, тому що в нас не працює закон про меценатство, нема закону про культуру, нема закону про пільги ветеранам сцени.

- Паторжинський, Третяк, Солов’яненко, Гмиря, всі, хто виходили, як легенда на сцену, вони жили в Пасажі, на Франка, на Хрещатику. Зараз там живуть бандюки, а від них залишилися тільки меморіальні таблички. І якщо Паторжинському був потрібен окремий кабінет з роялем, щоб займатися, він мав окремий кабінет.  

- Тому що тоді держава виділяла класичного оперного видатного співака, і це був престиж держави.

- Є ж можливість у держави підтримати двох-трьох, які би робили славу. Немає навіть цього. Кажуть, що якщо зроблять закон про меценатство, то в нас будуть найбагатші в світі театри, бо всі будуть кидати туди гроші в надії на відкат. 

- Я коли був позаштатним радником з питань культури, пропонував цей закон. Мене ніхто не почув. Ніхто не погодився зі мною. В нас було 6 оперних театрів, зараз 5 залишилося. В Німеччині - 50. І вони всі, як в маслі.

- Вони всі дотаційні?

- Всі. Класична опера повинна бути на утриманні "Нафтогазом" чи іншими провідними структурами. В Україні 6 залізниць. Я пропонував дуже елементарний вихід: кожна залізниця бере під опіку якийсь театр. Львівська залізниця - львівський театр і т.д. Проходить вантаж з краденим деревом - дай на постановку опери. Щоб сценарист гарний приїхав, режисер, диригент. До мене звернувся видатний диригент Пласкіна, легендарний наш диригент. Перша премія Стефана Турчака, головний диригент у Мінську. Поставив 50 опер по всьому світу, і йому немає місця на сцені Національної опери України. А скільки молоді покинуло театр. Я звертаюся до президента України, який казав, що молодь треба повертати. Програма: повернути в Україну молодих, талановитих співаків, диригентів, сценаристів, балерунів.

- А хто з наших зараз прославляє Україну там?

- Декілька людей: Монастирська, Дика - це ті, з якими я на Заході зустрічаюся. 

- Коли ти в останній раз був в опері?

- В опері, на превеликий жаль, для Гришка немає місця. Як для глядача може є ще місце, а як для співака немає. Немає для Гришка, повного сил. Я зараз відспіваю любу оперу, і сам навіть продиригую її. Але немає місця для Гришка в Національній опері України. Тому що талановиті люди нікому в цій країні не потрібні. Тим паче тим людям, які очолюють цей театр вже не один рік.

Новини за темою

- Я не раз чув, що говорять, що з тобою неможливо працювати, що в тебе дуже поганий характер.

- В мене сильна харизма - це правда. Я знаю собі ціну. Я живу життям своєї мрії. Я затребуваний співак. Я люблю те, що я роблю. Мені Господь дав і додав, і в уста поцілував, і я буду це робити і далі.

- Для мене було шоком, коли мені сказали, що Гришко поїхав у Китай. У Китаї 110 тис. гастролюючих піаністів.

- Місто в Китаї - 36 млн людей. Я співаю сольний концерт. Не можна вийти на вулицю. 500 км одне місто. Вони мене просять, щоб я залишився там. Щоб я тільки викладав і вчив китайських дітей. Щоб вони виходили на світ.

- А вони знають англійську, чи Гришко почав вчити китайську?

- Я вчу китайську мову. Ці п’ять років жив у внутрішній міграції. Мені тяжко було. Не було розуміння владою. Не було ніяких концертів. Вони мене не бачили в упор, і я їх не бачив. І таких, як я, мільйони людей. Мільйони представників нетлінної нашої культури, які змушені були покинути цю країну. Я переконаний - часи прийшли, і я ще більше зауважав, зацінив, що я українець. Тому що українці зробили тихий Майдан. По всій Україні прокотилася оця революція, зелена, і народ проголосував за ті зміни, котрі, я сподіваюсь, прийдуть.

- А ти не боїшся, що той же самий народ, який стільки їм голосів віддав, за рік піде виносити їх вперед ногами, з криками: "Ми цього не вибирали".

- Знаю Володимира Зеленського не перший рік. Людину принципову, енергійну, молоду. Я молюся, щоб у нього все вийшло.

- Вони ще не встигли почати працювати, а вже зібрані підписи під петиціє про те, щоб забрати пост президента у Володимира Олександровича, відкликати Богдана з поста керівника офісу, з’являються досить злі коментарі. Я розумію, що зараз їх пробують на міцність. Як довго вони витримають?

- Народ все витримає, український народ. І вони витримають: давайте вірити в це.

- Що із світових, українських прем’єр ти подивився останнє таке, де був повний солд-аут?

- В Україні нема солд-аута.

112.ua

- Чому нема? В мене в театрі постійний солд-аут.

- Вибач, це 100%. Нам треба сказати всім, що в Україні тяжка війна, тяжка трагедія. Я порівнюю цю війну, затяжну, з трьома Чорнобилями. Батько і мама мені розказували, що ви ще не бачили смаженого вовка. А я молюся, щоб ми цього смаженого вовка і не побачили. Але його побачили наші бабусі, дідусі, котрих цими геноцидними тарифами, Роттердамом+, пенсільванським вугіллям, цю лапшу на вуха українському народові навішали. Такого геноциду над народом я ще не бачив.

- Те, що відбувається в країні: війна на Донбасі, потім вибори, коли між собою посварилися сім’ї, родичі - це твою родину зачепило?

- В мене є сестра, по батькові, вона мешкає в тимчасово окупованому Криму. На превеликий жаль, я туди не можу приїхати. Ми спілкуємося. Вона моє прохання виконала: вона не здала український паспорт. Її звільнили з роботи через місяць. І я допомагаю своїй сестрі, всіляко, як можу.

- Тобто розмови про те, що ніхто нікого не чіпає в Криму, ніхто нікого ні за що не звільняє, це абсолютна нісенітниця?

- Я кажу, як воно є.

- Ти особисто, як людина, віриш, що Крим повернеться?

- Я хочу в це вірити. Але я не думаю, що це буде дуже швидко. Мені хочеться дати відповідь самому собі, чому без єдиного вистрілу був зданий Крим? Мені хочеться дати відповідь самому собі, хто стріляв в спину героям Майдану? Мені хочеться дати відповідь самому собі, при яких обставинах загинув легендарний Кузьма Скрябін? Мені хочеться дати відповідь самому собі за Іловайський і інші котли, за це мародерство свинорильних, яке привело цю країну до жалюгідного стану. Але я не дам відповіді.

- Кузьму я би в цю когорту не ставив, бо не робив нічого такого Кузьма, за що його треба би було прибирати. Він реально їздив трошки "безбашенно". Хай вже з Богом спочиває. Але ті питання, які ти ставив - п’ять років ні прокуратура, ні поліція ніяких відповідей не дали. Ти сподіваєшся на те, що за нової влади ці відповіді будуть дані?

- Я хочу в це вірити. Вони потрібні всім нам для того, щоб знати, в якій країні ми живемо. Тому що ми повинні знати, що ми не край Азії, ми - центр Європи. Королева Анна, і Хреститель Володимир, і Ярослав Мудрий всьому світу сказали, що ми - Європа. Ми до цього прагнули, і ми там є. Але Європу треба будувати в собі. Андрій Шептицький, великий наш патріарх, ще в 41-му році казав, що ключ до перетворень в Україні знаходиться в самих нас, в українцях.

- І ще Сократ сказав, що для того, щоб йти вперед, треба боротися за майбутнє, а не воювати з минулим.

- Чудові слова.

- Ти підеш з цієї студії з оптимізмом? Ти віриш, що ця країна викарабкається, що вона буде усміхнена і щаслива?

- Якщо б ця влада залишилася, як би мені тяжко не було, я б зібрав би валізи і поїхав би туди. До іншої віри, далеко-далеко. І там би залишився. Але зараз у мене нема сенсу цього робити, не треба цього робити. Я тут, з Україною. Я в серці живу з українським ім’ям. Під моєю шкірою українська сорочка. В моїй родині розмовляють українською мовою. Я був, є і буду сином України. Співаком для всієї України. І я буду тут жити і творити, і вчити дітей.

- Хай цвіте твоя кар’єра, твоя академія, і хай росте і радує батька з мамою Даніель Володимирович Гришко.

- Дякую.

Джерело: 112.ua

відео по темі

Новини за темою

Новини за темою

Новини партнерів

Loading...

Віджет партнерів

d="M296.296,512H200.36V256h-64v-88.225l64-0.029l-0.104-51.976C200.256,43.794,219.773,0,304.556,0h70.588v88.242h-44.115 c-33.016,0-34.604,12.328-34.604,35.342l-0.131,44.162h79.346l-9.354,88.225L296.36,256L296.296,512z"/>