Деякі патріоти і патріотичні сили у нас такі, що ворогів Україні вже абсолютно не потрібно

Екс-голова ВРУ і народний депутат Володимир Литвин в інтерв'ю програмі "Бацман" на телеканалі "112 Україна" розповів про те, як, на його думку, можна закінчити війну на Донбасі, що відбувалося на Євромайдані, а також про своє ставлення до Володимира В'ятровича, керівника Інституту національної пам'яті

Деякі патріоти і патріотичні сили у нас такі, що ворогів Україні вже абсолютно не потрібно

Володимир Литвин

народний депутат

Екс-голова ВРУ і народний депутат Володимир Литвин в інтерв'ю програмі "Бацман" на телеканалі "112 Україна" розповів про те, як, на його думку, можна закінчити війну на Донбасі, що відбувалося на Євромайдані, а також про своє ставлення до Володимира В'ятровича, керівника Інституту національної пам'яті

***

Бацман: В ефірі програма "Бацман".

Доброго вечора, Володимире Михайловичу. "Країні потрібен Литвин". Досі?

Литвин: Я думаю, так. Якби в мене була можливість в 2013-2014 році впливати на ситуацію (я маю на увазі організовувати роботу ВР), я беру на себе відповідальність стверджувати, що жертв і кривавих подій в Україні не було б. Я це відчував в 2004-му році, я бачив, як змінюються настрої, як люди радикалізуються, і зрозумів, що треба брати на себе відповідальність. Хоча також я усвідомлював, що це може бути для мене особисто дорога в один кінець, що потім мені це пригадають. Я думаю, що вони просто не встигли: був короткий проміжок, щоб помститися мені за те, що для розрядки ситуації в 2004-му році я провів рішення про недовіру уряду, для того щоб заспокоїти суспільство.

- Скажіть, а хто автор того слогану був?

- Це люди, які мені радили, допомагали під час виборчої кампанії. Я не був автором, але я сприйняв це як даність.

- А ви залишили президентські амбіції чи ні?

- Я думаю, що треба розуміти очевидне. Щоб брати участь у президентських виборах, виборах взагалі, як таких, треба мати, насамперед, три умови: 1) гроші, 2) великі гроші, 3) дуже великі гроші. І плюс до цього доступ до ефіру. На превеликий жаль, таких складників немає.

- Ви підтверджуєте суму – 250 млн дол.?

- Я думаю, що зараз буде більше з урахуванням інфляції. Коли ситуація зайшла в глухий кут у 2004-му році, і, за законом, треба було прийняти рішення про проведення повторних виборів, вранці в той день до мене приїхала ціла делегація, і було сказано, що якщо ти погоджуєшся брати участь у виборах, тоді буде прийнято рішення про те, що треба провести наступні вибори, а жодного третього туру виборів, який не передбачений жодним законом України, не буде. Я думаю, тоді би проблема президентства була би вирішена на мою користь, оскільки я тоді брав на себе абсолютну відповідальність за події в Україні.

- А чого ви відмовилися?

- Я виходив з того, що треба якомога швидше заспокоїти суспільство, щоб оці настрої протестні не переросли в непрогнозовані події.

- Хто в цій делегації був?

- Це люди, від яких залежало прийняття відповідного рішення.

- Прізвища назвемо?

- Є такі слова Олексія Толстого:  "Ходить бывает склизко по камешкам иным. Итак, о том, что близко, мы лучше умолчим". До певного часу. Я не хочу, щоб зараз цих людей переслідували.

- Яке прізвище має бути у президента України, щоб він завершив війну?

- Проблема не в прізвищах. Проблема, мабуть, у тому, що ця людина має усвідомити, що забезпечувати своє домінування за рахунок того, щоб лякати людей війною і тримати людей у стані війни – це абсолютно є проти природи для нашого суспільства, це є аморально, політично безвідповідально і більше того – це є злочинно.

- Вибори вже не за горами. Першою йде зараз Юлія Тимошенко. Вона зможе завершити війну?

- Я так хотів би (можливо, я видаю бажане за дійсне), щоб Тимошенко змінилася, багато переосмислила, і була не тією Тимошенко, яка була, скажімо, до 2010-го року. Очевидно, коли вона дістає підтримку, люди десь інтуїтивно відчувають, що, можливо, вона наважиться на те, щоб все скерувати на встановлення миру в Україні. Хоча це дуже складно буде зробити, оскільки партія війни надзвичайно сильна. Інколи я відчуваю жаль, розчарування, що Юлія Володимирівна хоче утримати в орбіті свого впливу і цей спектр політичних настроїв і демонструє певну всеядність, щоб всім у цьому плані сподобатись. А сьогодні тон у політичних процесах задає агресивна частина радикально налаштованих людей. І українські політики, для того щоб триматися на чолі цих процесів, намагаються бути радикальнішими за них. Зверніть увагу – активісти розпочали блокування Донбасу. Влада патетично і гнівно заявляла, що втрачає український бюджет: наводили цифри, що один чи два відсотки ВВП. А потім схаменулися і через рішення РНБО оголосили блокаду Криму. Оголосили не стільки блокаду економічну, а блокаду тих людей, які проживають в Криму і яких вони вважають громадянами України. На превеликий жаль, в цьому також проглядаються якісь бізнесові інтереси й оця стара сталінська більшовицька звичка воювати за території, а не за людей.

- Другим йде зараз Анатолій Гриценко. Він би зміг завершити війну?

- Я думаю, що він активно міг би її розгорнути. Оскільки він всіма своїми діями , своїми заявами демонструє, що він рішуче, воєнними діями забезпечить цілісність України.

- Олег Ляшко?

- Я не бачив, щоб у рейтингах Олег Ляшко був третім.

- Але про нього питання.

- Я думаю, навряд чи оці всі люди, які сьогодні тасуються в цих рейтингах, змогли б розв’язати цю проблему. На превеликий жаль, частина з них залежна від тих, хто тримає їх і хто годує.

- А що має зробити Петро Порошенко, щоб знову стати президентом?

- По-перше, сформувати команду. Які були б не підлеглими, а були б союзниками. Люди, які мали б свою позицію, обстоювали її, для того, щоб звучав голос розуму, а не голос однієї людини. Я думаю, це головне. Але, разом з тим, це буде важко зробити, бо коли рейтинги котяться униз, зупинити практично їх неможливо. Сьогодні масова зневіра людей, апатія, від якої недалеко до агресії. Я жодного слова не чув про нинішню владу, включаючи парламент, щоб сказали бодай нейтральне слово.

- Петро Порошенко зможе завершити війну?

- Судячи з того, що США передали нову зброю (щоправда, вони наказали її тримати на складах, під охороною або під наглядом військовослужбовців США), то це є сигналом, що з допомогою України будуть намагатися приручити Росію, точніше кажучи, російського президента Путіна.

- Чи правда, що останнім часом між вами і Порошенком пробігла чорна кішка? Тому що у вас були досить близькі стосунки завжди.

- Я не казав би про останній час. Повинен сказати, що немає стосунків між президентом і народним депутатом.

- А між Петром Порошенком і Володимиром Литвином?

- В тому числі. Справа в тім, що я не напрошусь зі своїми порадами до президента. Коли розпочинався мінський процес тільки, я написав своє бачення, щó, на мій погляд, варто було б робити для того, щоб вийти з війни. Я і сьогодні вважаю, що жодні посередники, жодні формати чотирьох президентів не вирішать проблему, поки не почнуться прямі дискусії, діалог між президентами Росії і України. Причому публічний. Ми повинні думати не про те, як "повирішувати" проблеми між Україною і Росією, а як вибудувати систему відносин країнам, яким доля визначила бути сусідами, і країнам, в яких є спільна історія. Подобається вона чи ні – але вона існує. Я вважаю, що з цього треба виходити.

- Ви сказали про посередників. А що там робить в перемовинах Віктор Медведчук?

- Судячи з публікацій, він, в першу чергу, займається питаннями обміну полоненими чи заручниками. Я вважаю, що сьогодні головна проблема для нас – повернути всіх тих людей, яких незаконно утримують, не ставлячи жодних умов, ані ні з однієї, ані з іншої сторони. Я думаю, що цьому має бути присвячена робота в мінському форматі, в тому числі Медведчука. І, очевидно, він є комунікатором між президентами. Бо, судячи з усього, контакти між ними не переривалися, не дивлячись на таку позірну, агресивну позицію, яка демонструється з боку українського президента.

- От ви кажете про прямі контакти. А на практиці як би ви робили? Як це має бути? Що, Порошенко має їхати до Путіна?

- Та не потрібно їхати. Я виходжу з того, що треба сьогодні зробити так, щоби, по-перше, припинялася війна. Треба виходити з очевидних речей і не кричати скрізь, що Україна завтра буде в НАТО. Як тільки наші керівники починають робити такі заяви – на Донбасі зростає інтенсивність конфлікту. Мабуть, треба ставити перед міжнародною спільнотою проблеми в такій послідовності: Будапештський меморандум повинен набути статусу юридичного і обов’язкового документу, який має бути визнаний і зафіксований на рівні ООН. По-друге, слід виходити з того, що Україна, яка є сьогодні центром, де збігаються конфліктні інтереси, повинна залишитися позаблоковою і нейтральною державою. Але це має бути рішення міжнародної спільноти. Я думаю, що це дало б можливість російській стороні говорити, що ми домоглися того, що кордон між Україною і Росією не буде кордоном НАТО. Такі пропозиції, в свій час, висловлював Бжезинський, який говорив на цю тему, доповнюючи її тим, що якщо виникне якесь загострення або конфлікт, тоді має вступати в дію наступне рішення, яке повинно мати до цього сплячий характер, – що тоді Україну без будь яких умов приймають до лав НАТО.

- Я хочу спитати у вас про ці провокації, які були на Майдані, які були з кров’ю, саме розстріли. Як ви вважаєте, хто або що стоїть за цими провокаціями?

- Я не можу керуватися здогадками. Але я думаю, що лише з часом ми дізнаємося всю правду. А тим більше що сьогодні намагаються встановити "істину" в односторонньому вимірі, щоб якомога швидше закрити цю тему. Думаю, що там все було не так просто. І мені бачиться – якщо читати уважно і аналізувати ту інформацію, яка є у відкритому доступі, – я не виключаю, як і багато інших людей, що відбувався цинічний процес стимулювання тих людей, які були на Майдані, для того, щоб досягти бажаного результату. Простіше кажучи, для того, щоб на крові забігти у владу. Зверніть увагу – в Вірменії відбуваються протести. Вся країна заявила по суті справи, що вона не поділяє позиції правлячої партії і влади. Але все відбувається мирно. А у нас не хотіли чекати, бо відчували: ось ця влада до рук підходить – як не можна її вхопити? Тоді, очевидно, потрібно було збільшити збурення суспільства і збільшити тиск з боку міжнародної спільноти. Бо я не можу зрозуміти радість, яку сьогодні демонструють і випромінюють, в тому числі українські політики, за те, що загинули правоохоронці. Як можна розраховувати на те, що ці правоохоронці завтра будуть забезпечувати порядок в країні, коли вони мають добру пам’ять, що відбулося з їхніми колегами. Це намагання у такий спосіб швидко закрити цю проблему.

Новини за темою

- Які розмови чи які зустрічі ви пам’ятаєте під час Майдану, які були реально важливими?

- Для мене найважливіший момент був, коли після розгону молоді на Майдані ВР через декілька днів зібралася на засідання, і мені вдалося виступити на ВР і сказати практично таке: "Якщо ви розраховуєте – всі, і влада, і опозиція, – що ці події розсмокчуться самі собою, ви глибоко помиляєтеся. Треба прийняти комплексне рішення, в тому числі дати оцінку уряду. Але не спонтанно, а підготувати це рішення і запитати уряд, чому це трапилося?". Я звертався поіменно до лідерів всіх фракцій. Деякі сміялися, інші висловлювали своє невдоволення, але я був правий. Тоді з самого початку можна було б зупинити ймовірний (а він став реальним) негативний сценарій України. І другий момент – це коли ВР розбіглася. Враження було таке жахливе, коли я йшов до метро "Арсенальна" по вулиці – тікали військовослужбовці, вітер ніс сміття. І мені це нагадало такі картини, що радянські війська відступили, а німецькі ще не зайшли, такий короткий період міжвладдя, і грабують хто що може потягти до себе додому. Як добігали до автобусів військовослужбовці, в тому числі внутрішніх військ, а за ними ззаду бігли молодики, били їх, відбирали в них щити, – ця картина була жахлива. Я повернувся додому і думав, що робити в цьому плані далі. І подзвонив мені президент Леонід Данилович Кучма, і енергійними фразами, які я не буду переказувати, казав таке: "А чого ви розбіглися? Чому ви кинули країну напризволяще? Адже в 2004-му році ти ж брав на себе відповідальність. Чому ви зараз всі сховалися? Приймайте рішення, інакше країна загине". Я так розумію, що йому не було до кого більше апелювати – влади в Україні не було. Тоді я надиктував заяву з закликом, щоби ВР повернулася до сесійної зали і щоб депутати взяли відповідальність в свої руки. І цю заяву транслювали через кожні 15 хвилин. Я почав зідзвонюватися з депутатами. Найперше це були позафракційні депутати, в тому числі Ігор Єремеєв. Тоді деякі боялися йти до ВР, і була пропозиція від нинішніх правлячих зібратися у Михайлівському соборі і там розпочати роботу ВР. На що я відповів, що ці рішення не будуть мати легітимність – вони будуть поставлені під сумнів. Тоді домовилися збиратися біля метро "Арсенальна" і групою йти до ВР. Я не підтримав, приїхав до ВР, нікого не було. Потім зайшла в кабінет Марія Матіос, ми з нею поспілкувалися, і почали підтягуватися депутати. Не було працівників апарату. Почали складати список, щоб набрати 226 депутатів, для того, щоб хоча б на основі списку прийти до прийняття рішення, – їх не було. Але всі красиво говорили, а нікому було написати бодай якийсь проект постанови, і ваш покірний слуга цим займався. Для мене це пам’ятно.

- Ви говорили тоді з Олександром Турчиновим?

- Не говорив, бо коли він став головою ВР і в. о. президента, у нього там була своя команда, свій штаб. Я не вважав за потрібне. Ті рішення, які належало приймати, і перші рішення, які я представляв, Комітет з безпеки і національної оборони прийняв. Тоді було складно, було багато невідомого, низка пропозицій була просто відкинута.

- Тобто ви тоді радили Януковичу звільнити Азарова, Захарченка?

- Я Януковичу не радив. Я з цього приводу прямо сказав Миколі Яновичу Азарову, що було б добре, якби він пішов у відставку. Після того він зі мною не розмовляв. Я це сказав Андрію Клюєву. Я запропонував від самого початку прийняти таке хірургічне рішення. Я нагадав їм Макіявеллі і сказав, що за таких умов потрібно різати, різати і різати, щоб зберегти здорову частину. Під здоровою частиною я мав на увазі Україну.

- І вони не погодилися?

- Вони прийняли, коли це рішення вже нікого не влаштовувало.

- Навіщо ви голосували за закони 16-го січня?

- Я не голосував. Це можна подивитися і перевірити.

-  Коли ви були головою Верховної Ради, був проголосований мовний закон Колесніченка - Ківалова. Саме коли вас викликали до Адміністрації президента Януковича, ваш заступник, Адам Мартинюк, ваш друг, поставив його на голосування, провів його. Він мені сказав, що ви йому пробачили. Які він аргументи навів, чому він це зробив?

- Аргументів він мені не наводив жодних. Мені дружина сказала: "З часом відпусти цю ситуацію". Насправді я не сприймав, власне, не сам закон, а той спосіб, в який хотіли його проштовхнути у ВР. Тому що якщо є воля ВР, то треба йти за законом про регламент ВР. І коли мене так раптово запросили на засідання Гуманітарної ради – в мене якісь відчуття не зовсім гарні були. Коли людина пережила чимало викликів – інтуїція загострюється. Я зателефонував Адаму Мартинюку, сказав, що не буду на вечірньому засіданні, і сказав, що ми повинні йти тільки за тим розкладом, який визначений, а тим розкладом не передбачався розгляд закону про мовну політику. Ми таким чином чітко домовилися. Коли закінчилося засідання Ради, Віктор Янукович запропонував мені під’їхати в Феофанію, провідати Блаженнішого Володимира, який перебував там, – я не міг відмовити, бо я глибоко шанував цю людину. Ми поїхали в Феофанію, там вже був накритий стіл. Ми там побули десь з годину, і Янукович запропонував під’їхати в Пущу-Водицю на зустріч з представником релігійних кіл. Приїхали туди – там знову був накритий стіл біля озера, і розмови точилися ні про що. Коли я піднявся і пішов в будинок, охоронець мені в руку передав записку, що ВР прийняла закон. В мене був просто шок, я не вірив. Янукович це відчув, але я вирішив, що влаштовувати істерику – це буде свідчити про мою слабкість. Через декілька хвилин йому хтось потелефонував, очевидно, доповіли, що справу зроблено, і він поїхав. Я був просто на межі вибуху. Я почав шукати Мартинюка – до ранку я не міг його знайти. І вранці, коли я зайшов до будівлі ВР, – він іде мені назустріч і говорить: "Доброго ранку". Я йому відповів словами, які пишуть в певному віці на парканах. І після того зробив заяву в ВР. Я до цього часу не можу збагнути, чому він так вчинив. Є ж людські стосунки, є, врешті-решт, закон, совість. Ми ж домовилися.

- Під вашим головуванням Верховна Рада голосувала про ратифікацію "Харківських угод". Мені здається, що це було перший раз, коли у ВР кидали яйця. Хто тоді з депутатів кидав ці яйця?

- Всі ці люди, які сьогодні керують ВР. Всі ці люди, які пиляли паркан довкола ВР, а сьогодні зводять бар’єри. Тоді були й інші сценарії – наприклад, облити фарбою перед заходженням до ВР. Голова комітету у закордонних справах Олег Білорус доповідав, і був витриманий повністю регламент. Але, на моє глибоке переконання, ми тоді відклали будь-які територіальні зазіхання щодо України. І я вважаю, що тоді було прийняте єдино правильне рішення. Я не кажу вже про економічний аспект проблеми, оскільки зверстати бюджет при тій ціновій політиці на газ було абсолютно неможливо. Вже був квітень 2010 року, а країна не мала державного бюджету – це перший момент. А другий – коли б спокійне було обговорення у ВР, то невідомо ще, яке було б рішення ВР. А ці зухвалі дії, на мій погляд, стимулювали ВР прийняти це рішення. Могли прийняти, але з відповідними застереженнями. А коли депутати, які ще думали, побачили, що у такий спосіб чиниться наруга, я думаю, що деякі з них проголосували на знак протесту.

- Тобто ви зараз вважаєте, що "Харківські угоди" – це було добро для України, а не зло?

- В політиці нема термінів "добро" і "зло". В політиці є реальність, з якою не рахуватися було неможливо. А що тоді – треба було б оголосити про те, що ЧФ має покинути Україну? Оголосити війну Росії? Чому тоді зафіксували, що ЧФ орендує українські бази до 2017-го року? Тоді також, мабуть, сучасні батьки української державності розуміли, що інакше утворити Україну як державу буде неможливо. В 2010-му році я це відчував і розумів, що ми не зможемо утримати і нам потрібен час для того, щоб Україна утвердилася, щоб Україна наростила м’язи. Бо створили тільки щонайменше каркас держави. Не потрібно було робити? Так не потрібно зараз з Росією торгувати. Але імпорт з Росії у нас зростає. І ми перебуваємо в стані війни. В нас є деякі такі патріоти і патріотичні сили, що ворогів Україні абсолютно не потрібно. Я можу навести простий приклад. Вноситься в ВР законопроект про те, щоби сучасна Україна оголосила себе наступником виключно УНР. Я коли прочитав, здивувався і написав з цього приводу статтю "Історія як інструмент політики". Якщо виходити з того, що ми є наступники виключно УНР, тоді треба визнати, що Крим не належить до складу України, бо за тодішніми канонами Крим не входив до складу України. І треба визнати, що підписаний договір з Польщею передбачив відторгнення західноукраїнських земель – вони також не належали Україні. Але це ж вносять люди, які демонструють, що лише вони є абсолютно рафінованими патріотами України. Я не кажу вже про іншу низку дурнуватих рішень, які прикриваються такою патріотичною фразеологією.

- А вам, як історику, подобається директор Інституту пам’яті В’ятрович?

- Чого він мені має подобатися? Це людина, яка працює на розсварення України, яка просто тупо накидає на Україну свій світогляд і примушує, по суті справи, владу сліпо йти за ним. Зверніть увагу, як він активно розсварює Україну з Польщею. А українські високопосадовці йдуть за ним, як за цапом-провокатором.

Новини за темою

- Так яка ж в нього така є сила, такий вплив, що так за ним йдуть?

- Бо бояться, що їх звинуватять в тому, що вони зайвий раз не вигукнули гасло "Слава Україні". Зараз вже, щоправда, менше стали кричати, а це ж були цілі ритуали. Бо думають, що чим більше буде демонстрація такого голого патріотизму, тим краще буде для українського суспільства. Вони просто не знають, чим живуть люди. Наші урядовці, наша вся вища влада, вони, як мінімум, коли зайшли в високі кабінети, жодного разу не спілкувалися з простими людьми і не слухали їх. Бо вони вважають, що їх всі повинні слухати. Це абсолютно руйнівні дії для України. Це розсварення України, це конфлікт для України на багато років.

- Нещодавно в інтерв’ю Дмитру Гордону Герой України генерал Омельченко сказав, що підбурювачем у вбивстві Георгія Гонгадзе були ви. Що ви відповісте генералу?

- Я не вважаю його, по-перше, генералом. А по-друге – це їхні давні оборудки і намагання прикрити тих людей, які справді причетні до цієї справи. Щось нового від цього "борця" за справедливість ніхто не почув.

- А ви знаєте, через стільки років, для себе, хто це зробив і чому це зробив?

- Якби я знав, я б це публічно розповів би. Я знаю, що крім всього іншого, це було намагання не тільки збити тодішню владу, а й тих людей, які мали непогані перспективи.

- Наскільки цей скандал, ця справа взагалі змінила ваше життя?

- Я повинен сказати – разюче. Я живу просто з цим і не можу собі дати достеменну відповідь на запитання – чому і за що? Я для себе зрозумів одне: що сподіватися, коли ти робиш справу, і ти по суті справи один, а не оточив себе цілою групою, – це не спрацює на тебе. Я ніколи не думав, що може бути удар такий у спину.

- Ваша мама донедавна жила у Житомирській області, у вашому рідному селі. Ви її зараз забрали до Києва?

- Вона і зараз живе в нашій батьківській хаті. Живе сама – їй 90 років. Вона себе без своєї батьківщини не мислить. Поруч живе сестра, мій молодший брат, генерал-лейтенант, який тягає зараз мішки, працюючи на млині.

- Як це?

- Дуже просто. Коли намагалися зробити його ворогом за Іловайську трагедію і навісили всіх собак…це, до речі, про дружбу з чинним президентом. Коли я запитував, навіщо це робиться, – "ну, ти розумієш, тут така обстановка, така атмосфера, ми виправимо ситуацію". Тим паче що до Іловайська він жодного відношення не мав. Але єдине, що від нього вимагали, коли трапилася ця трагедія, – щоб він здав до Генерального штабу всі донесення, всі документи з цього приводу. І коли він відмовився це робити, і документи було передано в ГПУ, військовому прокурору, йому в такий спосіб помстилися. Я думаю, що неупереджене слідство – сподіваюсь, яке буде проведено і завершено, – покаже відповідальність, зокрема чинного начальника Генерального штабу, якому доповідалося про вторгнення військ. На що він давав відповідь, яку цитувати в пристойному товаристві не прийнято. Але це є в матеріалах слідчої комісії. А вони в цей час замивали чергові зірки, погони і готувалися до параду на Хрещатику. А потім намагалися знайти стрілочників.

- Так а що він там зараз робить?

- Працює на млині. Тягає мішки. Треба ж якось сім’ю утримувати. Мої брати, мої сім’я служили як собаки вірні державі, а стали ворогами. Зверніть увагу: із Криму виведені були лише прикордонники і кораблі прикордонної охорони. Все інше – Крим здали. Ті, що Крим здали, – вони є сьогодні героями, вони нагороджуються. А ці люди, які зробили справу, які стояли, захищали країну, – вони нікому абсолютно не потрібні. Тут зробили все, щоб розгромити родину. Тим більше робили це люди, які їли з рук, яких я просував. Коли я приїжджав додому, то нинішній начальник Генерального штабу, який тоді служив в Житомирі – чомусь весь час приїжджав, я його і не знав, – стояв біля собачої будки. Але вони між собою пов’язані цими трагедіями, цими котлами, один одного тримаються, намагаються знайти останніх людей і повісити на них відповідальність. Не вийде. Головний військовий прокурор сказав: "Якби не генерал-лейтенант Литвин, то українські війська стояли б біля білоруського кордону із спиною до України".

- У вас є зараз відомий сват – Андрій Деркач. Ви зараз дружите сім’ями?

- Ми одна сім’я.

- У вашої доньки є свої магазини брендового одягу. Те, як ви виглядаєте на ефірах, публічно – це її заслуга?

- Її, а зараз невістки. Бізнес доньці довелося прикрити, оскільки сьогодні це не дозволяє навіть утримувати тих людей, яким вона платила пристойну заробітну платню.

- Ваш син Іван теж політик?

- Ні, він не політик.

- Чим він займається?

- Він займається своєю справою, намагається стати на ноги. Але коли люди не пов’язані з державним бюджетом, то зробити це важко. Але я гордий за те, що він шукає себе, він вчиться, захистив дисертацію. Хоча він сказав, що зробив це за моїм наполяганням, що він себе у сфері науки не бачить.

- Я вам дякую за інтерв’ю.

- Я дякую вам також.

відео по темі

Новини за темою

Новини за темою

Новини партнерів

Загрузка...