banner banner banner

Данилець і Мойсеєнко: Якщо Крим наш, то чому ми не можемо поїхати і виступати там?

Данилець і Мойсеєнко: Якщо Крим наш, то чому ми не можемо поїхати і виступати там?
112.ua

112.ua

Редакційний блог

Кужеєв: Сьогодні у "Великому інтерв’ю" народні артисти України Володимир Данилець і Володимир Мойсеєнко.

Гумористичний дует народних артистів України Володимира Данильця і ​​Володимира Мойсеєнка, більш відомий під назвою "Кролики", був створений в 1987 році. Ця назва до них "приросла" саме після виступу з гумористичним номером під назвою "Кролики прилетіли!" ще на початку кар'єри. "Кролики" - це не тільки цінне хутро, а й цілих 2 години позитивного і легкозасвоюваного гумору". Так можна перефразувати відому мільйонам глядачів цитату з цього хіта. Проживши на естраді двадцять п'ять років, вони не втратили притаманної саме їм "родзинки", а навпаки - з кожним виступом їх творчі таланти розкриваються все більше і яскравіше.

Добрий вечір! Вітаю вас і нас з тим успіхом, який у глядачів каналу "112 Україна" отримав ваш концерт під час святкового прайму в різдвяно-новорічні свята. Як кажуть: рейтинги – пісня.

Мойсеєнко: А ми висловлюємо величезну подяку каналу "112 Україна" за те, що показали нас у такий прайм.

Данилець: Ми були просто здивовані, що показали нас у свята – для нас це величезне щастя, спасибі.

- Але ще невеличка ложечка дьогтю – що це за історія зі скасуванням ваших виступів на Київщині, оці всі незрозумілі скандали – це про що?

Мойсеєнко: Це, мабуть, комусь кортить. По-перше, ми хочемо сказати людям, які всю цю історію пишуть: у цих всіх звинуваченнях на нашу адресу немає практично жодного слова правди. Ми ніколи не жили в РФ, ми ніколи не працювали в Криму – з того моменту, як це стало робити не можна. Ми ніколи не підтримували окупацію Криму. Єдине, що там було правдою, і ми про те дізналися з цих публікацій, – що ми є на сайті "Миротворець". Виявляється, ми потрапили на цей сайт завдяки тому, що ми висловилися за телеміст "Треба поговорити" – було обговорення, чи потрібен телеміст, чи треба нам розмовляти, і ми сказали: так, треба розмовляти, щоб відновився мир у нас в країні. Ось за це ми потрапили на цей сайт, і там таке приголомшливе формулювання: вчинили усвідомлені дії проти національної безпеки України, миру, безпеки людства та міжнародного правопорядку.

Данилець: Бен Ладен відпочиває.    

- Круто.

Мойсеєнко: Жарт не жарт, але Трамп за таке формулювання може й ракету надіслати.

- А далі що?

Данилець: А далі блокуються наші концерти. Ми з 13-го року жодного концерту в Криму не давали, і навіть не відпочивали там. Але хтось зняв "Ленін, партія, комсомол" вони хоча б готувалися до цієї брехні. Там ясно, що я це не я, а Володя – це не Володя. Вони написали, що ми нібито давали грамоти від Йосифа Кобзона, а він помер у 18-у році, у вересні, а це було у жовтні. Це по-перше, а по-друге, нас там не було. Вони просто взяли й зробили чистий фейк.

Мойсеєнко: Єдине, що ми не можемо зрозуміти, кому і навіщо це потрібно?

- Це бізнес-історія чи про політику?

Данилець: Ми взагалі не знаємо, чому це робиться. Ми дійсно живемо в Україні, ми нікуди не виїжджали. У нас тут репетиції, ми ходимо до магазинів, наші сім’ї тут. Моя донька народжувала у Києві моїх онуків.

- Кажуть, актори – як діти. Мало цікавляться політичними перипетіями, але ми знаємо, що якщо ви не цікавитеся політико та історією, то політика зацікавиться вами і можна вляпатися в якусь історію. Наскільки ви стежите за тим, що відбувається зараз в Україні, на сході?

Данилець: Ми тут живемо. Ми дивимося весь час і "112", і NewsONE, і ZIK.

Мойсеєнко: Ми знаємо, що відбувається у світі, ми ж не в капсулі живемо.

112.ua

Данилець: Нам інкримінують ще, що ми виступали на Новий рік і аплодували Валерії, Газманову і Кобзону. Ми вже розказували про це і розкажемо ще раз. Як знімаються новорічні програми? Виходять артисти, відпрацювали, потім їм кажуть: сідайте в зал і будуть дознімання. Відразу вмикаємо фонограму: смійтеся. Коли ми закінчили нашу зйомку, прийшли зніматися Валерія, Газманов і Кобзон. Ми привіталися і пішли. Наступного дня вилетіли до Києва. Це був чистий монтаж. Режисер у Москві перед нами вибачився, сказав, що думав, що це буде весело, а вийшло навпаки. Коли ми останнього разу виступали в Чернігові, то там на всіх стовпах було написано: якщо дасте виступити "кроликам"-сепаратистам, то завтра підуть російські танки, БТР і чоботи російських солдатів. Шоу зробили колосальне – козаки били в барабани, співали, гучномовці працювали, приїхали два автобуси людей у камуфляжі, хватали цих бідних жінок, примушували, щоб вони не йшли на концерт. Жінки їх били сумками, казали: ходили й будемо ходити – якщо вам щось не подобається, їдьте в АТО, воюйте. І там якісь цікаві люди відтіснили всіх цих хлопців і трошки поспілкувалися з тією людиною, яка зіпсувала наш концерт. І він, коли побачив, що можуть бути неприємності, сказав: "Хлопці, ми розуміємо – у вас своя робота, у нас своя". Дайте нам заробити по 300 євро – і розійдемося. А ми кажемо: а ти що, не за ідею? Вони зразу зібралися і поїхали. От що відбувається: люди заробляють на цьому гроші. А страждають артисти, глядачі. Нам просто не дають виступати в Україні. Ми б із задоволенням виступали. Цієї весни ми поїхали до Полтави. За три тижні був повністю проданий зал: Полтава, Кременчук. У Кременчуці теж зібралися якісь громадські об'єднання і теж забороняли, щоб квитки продавали. Ми їх запросили на концерт – вони сказали: можете приїжджати, питань нема.

Новини за темою

- А ви спостерігаєте певну вибірковість? Я тут згадав про актора Добронравова, який знімався в серіалі "Свати". Йому спочатку був заборонений в’їзд до України, а потім скасовано цю заборону. І вже після скасування цієї заборони він був у Криму, брав участь у виставі.

Мойсеєнко: Так, якось вибірково відбувається ця історія. Якось ці хлопці нас дуже "люблять". У Миколаївській, Полтавській області ми працювали, а в Київській та в Черкаській чомусь якісь питання. Влітку у нас скасували концерт у Василькові, в Пирятині. Незрозуміло. У нас немає жодних особистісних справ і образ – добрий гумор, ні до чого не прив'язаний. Ми вважаємо, що люди отримують достатньо негативу з новин.  Тому наше завдання – щоб люди прийшли й відпочили дві години у нас на концерті, спробували відволіктися від всіх проблем, які їх оточують.

- А з чого зараз люди сміються? Кудись зникли політичні анекдоти. У радянські часи жартували, що ми нація, яка читає найбільше за всіх у світі, а народ додавав: між рядків. З чого зараз сміються люди?

Мойсеєнко: Ми, напевно, перестали бути нацією, яка читає найбільше за всіх у світі.

- І заборон немає таких – говори що хочеш, якщо з естради.

Мойсеєнко: Люди сміються – кумедні ситуації виникають скрізь. Наше завдання – знайти таку ситуацію, яка була б близька глядачам. Як правило, це переважно побутова тема.

Данилець: Ми взагалі боїмося показувати такі номери. В нас колись був номер "Кордон на гачку", де стояли росіянин і українець і спілкувалися один з одним. І ми накаркали: кордон є. Потім в нас був номер про вболівальників. Де один вболіває за збірну Росії, а другий – за збірну України, і один одного не люблять (теж накаркали). Але в кінці вони пішли по чарці – і мир, дружба, любов. Ми весь час "каркаємо" – ми показали номер: "Втікачі до Європи", у 2008 році. Те, що трапилося, все є в тому номері. І ми зараз дуже побоюємося ще щось писати й робити в такому стилі.

- Зараз досліджують мультфільм про Сімпсонів, що там теж відбуваються якість пророцтва – і про президента Штатів, і про інші події. Можна ваш репертуар погортати і там теж…

Данилець: Спокійно – там одні пророцтва. Але хочу сказати, що в Росії артистам-гумористам заборонено щось погане казати про Україну. І навіть якщо вони щось видають про Україну – це вирізається. За-бо-ро-не-но. І кожного разу, коли ми приїжджаємо на зйомки, чи то "Аншлаг", чи то "Юморина", чи то "Сміятися дозволяється", чи то "Ізмайлівський парк": "Про Україну у вас нічого нема?" – "Ні". – "Добре". Це не тільки нам – це всім російським гумористам заборонено.

112.ua

Мойсеєнко: Ми б цього ніколи й не показували – ми вважаємо, що наші проблеми – це наші проблеми. Ми б ніколи нашу країну не образили і не скривдили.

Данилець: Ми не маємо права сміятися зі своєї країни за кордоном. 

- Ви згадали про ваших колег по цеху. Наскільки зараз висока конкуренція на гумористичному ринку?

- Вона завжди була, є  і буде. І основний показник – це рівень ставлення до своєї роботи. Ти повинен показувати хороші, смішні, професійно зроблені номери. Якщо не буде конкуренції – не буде прогресу.

- Ви ж бачите, скільки з’явилося проектів, і на телебаченні теж, які заробляють на гуморі. Якимось чином змінився тон, стиль, зміст?

Данилець: Змінився. По-перше, багато КВК зараз. Тон? Наприклад, "95 Квартал" такого не було в Україні, щоб так висміювали керівників України. До речі, нам інкримінують те, що ми виступали у "95 Кварталі", як зло. Але ми ніколи, на превеликий жаль, у "95 Кварталі" не виступали. Нас туди ніколи не запрошували. Одного разу, коли ми працювали, це був 2012 рік, на телеканалі "Інтер" в одній програмі. Більше вони нас ніколи не запрошували. Коли був наш фестиваль – ми їх запрошували, вони в нас виступали. Люди зі стелі – а давай напишу ось це. Навіть більше – скасовуються концерти, і пишуть, що скасовуються концерти, бо квитки не продані. Там вже було багато продано – Фастів весь проданий тощо. Прийшли люди і сказали: скасувати! А за що? Живемо в Україні, платимо податки в Україні. Тут наші діти, наші батьки, друзі. Чого ми не маємо права виступати в Україні? Причому приходять три людини – і 600–700 або 1000 людей не мають права дивитися своїх улюблених акторів, які поганого нічого про Україну не сказали, які поганого нічого Україні не зробили, які прославляють Україну всюди, не тільки в Росії, а й у Білорусі, в Ізраїлі, у США, в Канаді, в Італії. Що це таке? Що це робиться в нашій країні? І вони такі щасливі, ті інтернет-видання, що вони роблять таку "каку", вибачте мені, – от як ми "робимо цих "кроликів", а там жодної правди нема. Все брехня, що там пишуть. Я б дуже хотів, щоб наші концерти відбулися, і якщо у людей буде бажання з нами поспілкуватися – ми з радістю після концерту, не виходячи зі сцени, відповімо на всі запитання, які цікавлять наших глядачів.  

- А це не нагадує той сумнозвісний анекдот про пацюка і морську свинку, що, мовляв, у тебе просто піар поганий? Можливо, вам варто якимось чином і свою піар-кампанію збудувати, щоб зіграти на випередження, якщо вже до того дійшло?

Мойсеєнко: Як це зробити? Ось взяли й сказали: до нас із Росії приїжджають гумористи Данилець і Мойсеєнко. Як це? Я живу на Солом'янці.

Данилець: Я не захищаю російських артистів, але всі, кого ви знаєте з нашого цеху, і не тільки, дуже переживають. Жодного поганого слова про Україну немає. Ми приїжджаємо в Красноярськ, Барнаул, після концертів – автографи, і всі люди: "Коли це закінчиться?" Не хочуть люди ні України, ні Росії, щоб були такі погані стосунки. Я кажу: "Всі питання до наших політиків. У цьому тільки їх вина, але не народу". Народи ніколи не хотіли воювати – народам завжди хотілося жити в мирі і дружити.

- Я знайшов ваше інтерв’ю газеті "Факти" за 12-й рік. Я зацитую: "В телевизор нас в Украине не сразу приняли. Мы были молодые, инициативные, но никому не известные артисты. Просили: "Покажите нас, раскрутите". Накрывали нужным людям столы, важные товарищи приходили, плотно кушали, обещали и уходили. В Москве же мы никого не просили и не унижались. Просто показали свой номер в "Аншлаге", и закрутилось. В один миг перед нами открылись все двери – вот такой парадокс. Сколько талантливых украинских артистов, художников, писателей оказываются не нужны своей стране. Даже не хочется вспоминать об этом. А теперь говорят: "Так це ж наші"".

Мойсеєнко: А тепер навпаки, кажуть: "Так це ж не наші". Тепер ми, виявляється, "не наші".

Новини за темою

- Якщо ви кажете, що для когось це спосіб заробітку, то з вас гроші, можливо, вимагали?

Давилець: Був один випадок – нас, правда, там не було. В одному містечку, де нам теж заборонили працювати, наш директор приїхав до тих, хто заборонив. Там сидить жіночка, яка нібито ними командує. Він їй каже: "Як ви ставитеся до наших хлопців?" Вона каже: "Чудово. Я їх дуже поважаю". - "Так давайте, щоб вони виступили у вас". – "Із задоволенням. Але вони повинні виступити у нас у госпіталі безкоштовно". Він каже: "Із задоволенням – виступлять. На наших концертах завжди сидять ветерани, інваліди". – "Але перед концертом ви повинні стати на коліна, покаятися, що ви говорите російською мовою, а потім ви повинні перевести нам на потреби АТО якийсь процент від концерту". Він каже: "А звідки ми знаємо, що ці гроші підуть на АТО?" - "Це вас хай не турбує. Ви, головне, зробіть оце і будете виступати". Ми сказали: "Ні, такого не буде".

- Це дійсно непроста історія. А як ви відчуваєте – наскільки люди змінилися за останні шість років?

Данилець: Люди вже втомилися від всього того. Люди зрозуміли, що та війна нікому не потрібна. І що та війна, яка йде, або цей конфлікт – він зроблений для декількох сімей в Україні. Люди вже це розуміють. Я кожен рік приїжджаю до себе в село, то раніше було: "Ти дивись, що та москальня творить, що це робиться"? А зараз вже: "А за що наші хлопці гинуть? Що, наші керівники не можуть домовитися?" При бажанні все можна зробити. Полонених же визволили, потихеньку і цей конфлікт можна загасити. Наші батьки – росіяни, українці, ми один одного розуміємо – це все можна вирішити. Але, мабуть, це комусь потрібно.

112.ua


- "Поэтом можешь ты не быть, но гражданином быть обязан". Наскільки актуально для вас це?

Мойсеєнко: Абсолютно. Ми живемо в цій країні, і нам абсолютно не все одно, що в ній відбувається. Тут живуть і вчаться наші діти.

- А щодо гумору – є у вас якісь табуйовані теми?

Данилець: Є. Похабщина і сміятися над своєю Батьківщиною – це табу.

Мойсеєнко: І на релігійні теми ми ніколи не будемо жартувати. Це святе для кожної людини.

- Ви на естраді вже понад 30 років. Як глядач змінився за цей час?

Данилець: Життя змінилося, гумор змінився. Керівники держав міняються – гумор міняється.

Мойсеєнко: Але в будь-якому випадку люди, раз вони ходять на концерти - вони хочуть свята, радості. Ми, коли приїжджаємо на концерти, завжди говоримо службам: "Давайте світла максимум. Концерт - це свято, шоу, феєрверк, тому світла повинно бути багато. Повинно бути яскраво". Люди хочуть світла на сцені, в головах, в душах. Вони хочуть відключитися від того, що їх оточує, перенестися в якусь казку, тому що мистецтво - це казка, мрія, нехай навіть нездійсненна. На концерті у нас була чудова історія - у нас був номер, який називався "Ручечка - кишенька", про хабарника. Приходить підприємець і каже, що я хочу пончики... Будь ласка, але потрібно "ручечка - кишенька, грошенята - татко". А підприємцю незрозуміло. І цей хабарник почав йому показувати, всі свої гроші виклав, підпис поставив, і підприємець пішов. А він: "Стій, віддай мої гроші". І я тікаю за ним за лаштунки. І тут голос із залу: "Так йому і треба". Глядачі в залі заводяться і беруть участь у цій історії, реагують, як діти. Вони хочуть купитися на цю казку.

Данилець: Але важко трошки обирати. Люди ж приходять на концерт без настрою, зі своїми проблемами, і за дві години треба все зробити, щоб вони почали сміятися і забули про те, що робиться за вікнами палацу. Ми працюємо дві години, але можемо і три. У нас на сьогоднішній день до 300 номерів у репертуарі. Ми можемо місяць-півтора працювати кожен день нову програму. Двохгодинна програма, і люди кричать: "Мало, ще давай". Ми кажемо: "А що би ви хотіли?" У людей любимі номери - це "Кролики", "Трактор", "Галина Карпівна", і ще хтось щось просить. Це хіти. Якщо ми не стомилися – ми робимо. За ці п’ять років ми зробили ще дві з половиною програми. Українці цих номерів, на жаль, не бачили. І зараз готуються ще нові і нові.

- Тобто в Україні не дають виступати, а коли виступаєте за кордоном, вам це закидають як зраду.

Данилець: Як провину, як зраду. А ми пропагуємо Україну, і ніде жодного слова про Україну поганого не сказали. До речі, до нас підходять і питають: "Чий Крим?" Ми кажемо: "Наш". Але чого ми в наш Крим не можемо поїхати? Там же живуть наші українці. Ми кожен рік давали там мінімум 10-20 концертів. Чому ми не можемо поїхати і показати, що тут вас чекають, люблять? Причому тих, хто Крим віддав, – там все нормально, їх не чіпають. А причому тут "Кролики" взагалі?Причому тут інші артисти? Але чомусь з нас роблять винних. Дебет з кредитом не сходиться, на превеликий жаль.

- Запитання "чий Крим?" завалило участь України в Євробаченні.

Данилець: Ведучий, який це робив, не має права цього робити. За це треба виганяти з роботи і не давати більше виходити на сцену.

Мойсеєнко: Треба просто елементарно розуміти: це був конкурс пісні або політична акція?

Данилець: Люди виходили і не працювали, а думали, що йому відповісти. Ти не маєш права цього робити. Нас вчили нести культуру. Ми – артисти культури. А не опускатися до того, що зараз вийде хтось з Криму – бийте його. Навіть, якщо ці дівчата приїхали з Криму – вони приїхали в Україну і сказали, що вони українські співачки. За що їх треба виганяти? Цей ведучий не правий. Ведучий повинен кожного артиста вивести, сказати про нього хороші слова. Колись ходили на ведучих: як він об’явить того чи іншого виконавця, які він слова скаже, як пожартує. Скажімо, були артисти середнього пошибу, але йшли на ведучого, наприклад, Борис Брунов. У нас був прекрасний ведучий Олексій Попов. І задача Притули була - не обкакати кожного, хто виступає, а підняти його в очах тих, хто його слухає. І в результаті Європа нічого не загубила, а ми загубили і самі себе втоптали в багнюку.

- Ви кажете, що артисти культури. А які у вас контакти з Міністерством культури?

Данилець: Ніяких. Вони нам не заважають – ми їм не заважаємо. Це, слава Богу.

Мойсеєнко: В нас були відносини, коли ми робили наш фестиваль. Тоді міністром культури була чудова людина – Богуцький Юрій, царство небесне – його нещодавно не стало. Й Остапенко Дмитро. Ми спілкувалися, але відносин якихось, щоб ми від них залежали… Вони нас запрошували на якісь заходи, ми їздили на дні культури в Казахстан, в Узбекистан. А зараз вже дуже давно ніяких. Ми паралельно йдемо.

Новини за темою

- А взагалі доречність існування такої інституції, як вам?

Мойсеєнко: Я вважаю, що це повинно бути. Може, естрада, до якої ми відносимося, і не повинна підпорядковуватися Мінкультури, і навряд чи наші курси можуть десь перетинатися, але є дуже багато занедбаних абсолютно палаців культури, в містечках, в районних центрах. Де є хазяїн якийсь – там щось є, але дуже багато в абсолютно жахливому стані.

Данилець: Сарайчики. Мінус п’ять у залі.

Мойсеєнко: Думаю, що Міністерство культури повинно якось на це реагувати. І є ще там краєзнавчі музеї, бібліотеки – вони повинні цим займатися.

112.ua

Данилець: Ми виходимо кланятися, а не чуємо, як люди аплодують, бо сидять у рукавицях. Це жах - такого не було. Коли нашому колективу було десять років, ми їздили в 97-му році – по три концерти в день давали. Ми приїхали в Полтаву – дали чотири сольники, поїхали по області. У Кременчуці за чотири дні зробили 10 концертів, а потім знову повернулися до Полтави і на Співочому полі зібрали 17 тис. глядачів. От як люди ходили на концерти. Повні зали, тепло, а зараз ти вже осені боїшся. Культура нікому не потрібна.

- А від кого це залежить? Це з Києва мають дати якусь рознарядку чи це від місцевої влади залежить?

Данилець: Від місцевої влади в першу чергу. Ти ж тут живеш – у тебе вдома же все добре.

Мойсеєнко: Є ж така інстанція, як міське управління культури, районне управління. Їм, напевно, повинно давати команди Мінкультури. Як командують, так і виконують.

Данилець: Скільки раз нам казали: "Ми б так хотіли зробити ремонт, але нам грошей не дають".

- А таке явище, як меценати, присутнє зараз?

Данилець: Мабуть, є. Там, де є хороше підприємство, – там так. Глобино - нормальний палац, нормальний готель. Люди дивляться за тим, щоб людям було де відпочити. Красноград – шикарний палац. Повинно бути бажання. Треба любити тих, з ким ти живеш поруч, і все буде так, як треба. І гроші знайдуться, і все буде добре.

- Пошукова система Google зробила аналітику по тому, що шукали українці в інтернеті впродовж 19-го року. Найпопулярніші запити були: 1."Гра престолів", 8-й сезон, 2. Зеленський, 3. Началова, 4. Заворотнюк, 5. Результати виборів-2019. По фільмах: "Джокер", "Месники. Фінал", "Аквамен", "Воно 2", "Поліцейський з Рубльовки". "Новогодний беспредел". По персонах: Зеленський, Заворотнюк, Порошенко, MARUV, Потап. Можливо, варто показувати тим, хто приходить блокувати ваші концерти, що насправді цікавить українських громадян? Про що це говорить? То вже не вдаючись до музичних уподобань, де присутні суцільно російські реп-виконавці? І все, що продукується в Москві, зараз тут, у навушниках у молоді.

Данилець: Людям надоїла війна і всі ці склоки. Вони стали байдужими до того, що робиться в нашій країні. Всі прекрасно розуміють, що їх обманюють. Як до них держава – так і вони. У кожного своє життя, у кожного свої погляди. Повинна працювати державна машина, яка повинна працювати з молоддю, а з нею ніхто не працює.

- Чому ви не в парламенті? Співачка Полякова говорила, що створить свою політичну партію, напівжартома Іво Бобул говорив, що піде на президента. Могли би ви встрибнути в цей вагончик?

Мойсеєнко: Встрибнути для чого? Щоби що? Зараз опитували молодь і близько 80% сказали, що хочуть бути чиновниками. Для чого? Щоби піти в парламент і заробити гроші, як вважають багато хто? Бо в парламент зараз ідуть, щоб заробити гроші, зберегти бізнес. Я дуже мало знаю людей, справжніх, ми з ними дружимо, яким не все одно, що відбувається в державі, і вони йдуть туди працювати, щоби приймати якісь закони. Йти туди заробляти цим ми не хочемо і не будемо, бізнесу в нас нема. Ми заробляємо нашими концертами і нашою працею, а піти туди і мичати, як деякі наші відомі лідери фракцій, було би соромно.

Данилець: Якби була би команда, в яку ми би вірили, і ми би знали, що дійсно ця команда хоче щось зробити, ми, може б, і пішли, це 100%. Але якби були би впевнені в тому, що це по совісті, по душі - зробити країну нашу квітучою. Але поки що ті, кого ми хочемо, нас не запрошують, а до інших у нас нема бажання кудись йти. А ми і не напрошувалися ніколи.    

- А запрошували на таке, наприклад, явище, як "чос", по містам і висям на підтримку тої чи іншої політичної сили?

Данилець: "Чос" ні, але ми в свій час підтримували "Трудову Україну". І президентів підтримували. Але ми ніколи не підтримували тих, кого не поважаємо, в кого не вірили.

Мойсеєнко: Особисто людей підтримували.

- За якої влади творилося, виступалося комфортніше?

Данилець: За Кучми Леоніда Даниловича. Тоді всім хватало роботи: мі за місяць робили 57 концертів. На одній площадці було по 10 концертів. Ми нікуди не їздили, нам не потрібна була Росія. Нам вистачало з головою. Коли нам "відбили" всі концерти тут, ми просто сіли і рік ніде не працювали. Кланятися ми ні до кого не підемо. Просити пробачення нам нема за що, принижувати себе: ми не так виховані. І ми потихеньку почали переводити рельси на Росію. А що нам робити? Нам треба жити, ми нічого не зробили такого нашій країні, за що треба бити себе головою об стінку. І коли ми побачили, що в Росії зовсім інше відношення до нашої країни, то ми потихеньку почали. Спочатку у нас було в рік 20 концертів, потім трошки більше. Було дуже важко починати все спочатку. Але ми зробили те, що зробили.

- Пригадуєте свого часу цькування Андрія Данилка за те, що він, мовляв, ганьбить своїм образом "Сердючки" Україну та українство.

Мойсеєнко: Це почалося не сьогодні. Це ще почалося з Тарапуньки і Штепселя, коли Юрія Тимошенка все його життя...

Данилець:…що він хохла дражнить. А там чиста українська мова, літературна.

Мойсеєнко: Він тоді говорив українською мовою чистіше, ніж багато наших апологетів сьогоднішніх.  

- Після запровадження квот на українську музику в ефірі радіостанцій, а також української мови на телебаченні багато хто відзначає успіх. А ви як до цього поставилися? Хтось каже, що відсутній фільтр щодо якості цієї продукції, яка виходить в радіоефір, а хтось каже, навпаки, відсіялося багато російськомовного контенту, і це дало поштовх для українських виконавців. Кількість і якість як співвідноситься в вашому розумінні?

Мойсеєнко: Я в будь-якому випадку думаю, що на радіостанціях повинен бути фільтр в сторону якості. Не кількості, а якості. Більше українського - це не означає більше хорошого. Якщо буде багато хорошого, я тільки буду радий і щасливий. З'явилося багато цікавого. Я дивився відбори на Євробачення, з гордістю, і думав, що ось поперли наші. Але не завжди. Я багато їжджу в машині, слухаю наші радіостанції. Буває якась позамежна історія - просто нижче плінтуса. Я розумію, що тільки на догоду цьому виконанню процентного відношення української музики вони потрапили в ефір.

Данилець: Музика - це поняття інтернаціональне. Наші українські пісні лунають і в Канаді, і в Америці, і ніхто не каже, що забороняємо українську музику. Російська музика також, білоруська музика також. Не можна - наше і все. Повинна бути якісна музика. В Радянському Союзі було багато музики. А відношення чиновників при тій владі до української музики? Видатний наш співак, № 1 в Україні, Василь Іванович Зінкевич, лауреат Державної премії ім. Т. Шевченка, Народний артист України, Герой України - і його ніхто не поздоровив з днем народження, з 70-річчям. От тобі і відношення до нашої української пісні. А це титан української пісні. З нього треба вчитися, як треба любити Україну, як треба співати, як треба відноситися до своєї справи. Це геніальний співак, а його, практично, ніхто не крутить. А його повинні на руках носити. І музика повинна бути якісна - як українська, так і російська, англійська. Але повинен бути відбір хорошої музики. Так само, як і відбір хорошого гумору. Все одно ніхто не заборонить слухати музику ту, яку захочуть.  

- В чому зараз секрет гумористичних проектів, які можуть тримати на гачку глядача? Це залежить від віку, від ступеня розуміння, про що гумор? 

Мойсеєнко: Я вважаю, що успіх всіх цих шоу - це хороші ефіри. Розкрученість і можливість підкласти сміх там, де треба. Є певна технологія, яка працює. Вона буває абсолютно безглузда, коли швидко роблять, показують кам'яне обличчя глядача і підкладають сміх. А буває зроблено добре. Гумор, як і хороша музика - це товар штучний. Неможливо видавати раз на місяць двадцять рівнозначних номерів. А коли вони стають на конвеєр, їм стає досить важко. У нашому жанрі все дуже просто: ти приїжджаєш, і якщо на тебе квитки купили, значить, ти цікавий, якщо не купили - не цікавий.

Данилець: Коли ми працювали в "Кривому дзеркалі" (прийшли ми туди в 2003, а пішли в 2006 році), то репетиції починалися в нас о 10, а закінчувалися у 2-3 ночі. Ми приходили в готель і засинали з текстами. Авторів було чоловік 20, якщо не більше. Причому окремо по монологам, діалогам, пісням, жартам. У керівника програми Петросяна була жорстка постанова: "Через 15-20 секунд глядач повинен сміятися. Але якщо за хвилину рази 3-4 глядач не засміється - я це не беру". Там був дуже жорсткий підхід до роботи. Ми працювали дуже багато, і зараз, коли я дивлюся ті наші зйомки - там підкладань сміху не було. Там глядача доводили просто до істерики. "Криве дзеркало" було першим. Потім почалися "Уральські пельмені", "95 квартал", "Дизель Шоу", "Comedy Club". Ми були одні з тих, хто починали це все. Тоді це було цікаво - це була індустрія. На нас працював цілий канал: кращі гумористи працювали на "Криве дзеркало". За два тижні ми робили чотири вистави, які йшли від двох до чотирьох годин.

Мойсеєнко: У нас ще була така обов'язкова програма - до зйомки у нас було п'ять перевірочних концертів. З цією програмою, яку ми готували на зйомку, ми виїжджали на глядача, глядач купував квитки, і ми на ньому відпрацьовували, розуміли, яке буде повернення, якою буде реакція. До зйомки у нас вже все було вигострено, відпрацьовано, до секунди знаходження на сцені.

112.ua

- А траплявся "дубовий" глядач? Що ти його ніяк не розворушиш?

Данилець: Там не було - на зйомку вже приходили заряджені люди.

Мойсеєнко: Бувала історія така, що коли 5 годин концерт, для перевірки, коли ми повністю зйомку проганяли на живому глядачу, то вони приходили "живі", а потім вже ті, хто залишалися, яким ніде було ночувати, то ті вже були трішечки такі - вже не сприймали.

Данилець: А там, коли текст вже знав, все обкатано було, то навіть було таке, що ми один одного підколювали на сцені. Коли ти чекаєш одну фразу, а тобі партнер видає іншу,  починався "розкол" - всі починали колотися, хто стояв на сцені. Були такі випадки.

- Зараз дуже популярний такий формат, як Stand Up.

Данилець: Американська штучка. Є дуже багато талановитих акторів. Є самородки, які краще працюють ніж фахівці. І в кожного є свій глядач.

- Той хто піде на Жванецького, не піде на "Кроликів", і навпаки. Таке присутнє?

Давилець: Але є і ті, хто ходить і на Жванецького, і на "Кроликів".

Мойсеєнко: Ті, хто підуть на Жванецького і на "Кроликів", не підуть на Stand Up. І навпаки. І на якусь молодіжну історію, тому що так, ми, звичайно, понад 30 років цим займаємося, і ми вже традиційна естрада. Ми такий традиційний театр мініатюр. Тобто у нас є персонажі, у нас є мізансцени, і на відміну від багатьох сучасних течій у нас є обов'язковий залізобетонний фінал. У нас кожен номер - це закінчений драматичний твір, зіграний і відрепетируваний. Ми, звичайно, дуже багато імпровізуємо в самих номерах, але я знаю свого персонажа.

- Кращий імпровіз - це добра заготовка.

Мойсеєнко: Так.

Данилець: Але інколи бувало, що і на концертах народжувалися такі…

Мойсеєнко: Дуже багато відбувається імпровізацій у нас в будь-якому концерті. Тому і номери у нас живуть досить довго, тому що я не згадую, як я працював вчора - я працюю сьогодні.

- Глядач теж має бути підготовлений. Якщо взяти "95 квартал", то там не треба було пояснювати, хто така Тимошенко, Кличко. У нас люди просто живуть в політиці. Якщо середньостатистичний американець хвилин 20 на добу думає про політику, то пересічний українець десь години три-чотири. Так що в цьому напрямку глядач підготовлений. А якщо йому розповідати якісь інші історії, то можливо, і не зрозуміє. Бувало таке?

Мойсеєнко: Ні. У нас завжди зрозумілі персонажі, зрозуміла ситуація, зрозумілий конфлікт.

Данилець: Буває, що ми трошки готуємо глядача: така-то і така-то тема. І люди зразу починають з нами працювати - сміятися. 

- А жартувати можна навчити?

Мойсеєнко: Є така фраза: "Розум - це вроджене, а талант - напрацьовуване". Якщо є якийсь завдаток, якщо є якась божа іскра... По-перше, якщо людина вміє розповідати анекдоти, це дуже важливо. Якщо людина нестандартно мислить, якщо вона може сама жартувати, то це можна розвинути.

- Значить, почуття гумору – справа наживна?

Данилець: Ні, воно або є, або його нема.

Мойсеєнко: Я думаю, що почуття гумору все-таки до розуму відноситься.

- Можна поставити знак дорівнює: нема почуття гумору, значить нема розуму?

Данилець: Це як нема слуху – нема чого співати.

Мойсеєнко: Ми вважаємо, що почуття гумору це все-таки прерогатива інтелектуальних людей.

- Ми знаємо про існування британського гумору. А український гумор якимось чином відрізняється від інших гуморів інших народів?

Мойсеєнко: Думаю, что да. Даже если брать наш коллектив, то мы больше украинский юмор. Даже если мы на русском языке.

- З "Містера Біна" регоче весь світ – якою би мовою хто не розмовляв.

Данилець: Там все виставлено так, що все зрозуміло. Там "битовуха", а "битовуха" всюди однакова. Тому люди і сміються. Це англійський гумор. Український і російський гумор – він майже однаковий. Це колишній Радянський Союз, у нас практично й проблеми однакові. Але є менталітет: є український, є російський. Наприклад, колись у нас були суто українські програми – писали українці (нині таких номерів ніхто не пише). У росіян такого рівня гумору нема, щоб показати так, як ми показували український ярмарок, українське весілля, як на вечорницях українських співали, відпочивали. Це суто наше. У Білорусі був театр "Христофор". У своїй основі це був десь "95 Квартал". Але вони не чіпали в жодному разі Лукашенка. Там був чудовий автор і в них був свій гумор, до Білорусі наближений. Вони працювали російською і білоруською мовами. Кожен народ має якісь відмінності. 

- От "шароварна галушковість" колись відійде? Тому що якось образливо, як українцеві, як громадянину своєї країни, дивитися на той образ трошки п’яненького, трохи дурненького хохла, в якого дружина з макогоном, повна пазуха цицьок, і вона його лупить і таке інше. Дивишся і розумієш – це не так. Не такі українці.

Мойсеєнко: Звісно, не такі. Нам іноді пишуть номери автори і кажуть: оце ми написали особисто на ваш номер про те, що дядько із села приїхав уперше в житті в супермаркет.

- Це ж було в Глазового.

Мойсеєнко: Колись взяли і назвали Павла Прокоповича Глазового батьком українського гумору. І з цього все почалося: помирилися – посварилися.

Данилець: Причому інтонація не мінялася в усіх розмовників.  

Мойсеєнко: "Оженився дурний і взяв дурнувату. А райрада їм дала комунальну хату" - ги-ги, "а коник без ноги". Четвертий рік поспіль я в приймальній комісії університету культури, і люди вступають на режисуру естради і читають байки Павла Прокоповича Глазового. Невже не можна знайти сучасний монолог, прозу чи байку? "Раз пішов я на концерт у Палац культури. Скільки ще живу – не бачив такої халтури. Потім вийшла балярина, руками махає, ніби вона білий лебідь і ніби здихає". Оце гумор. Звідси й шароварщина.

Данилець: Коли ми робили великий фестиваль гумору, то приїхало 216 конкурсантів із 14 країн. Ми їздили країною (і в Білорусі були, і в Росії) і шукали талановитих артистів гумору. Можу сказати, що ми їх не знайшли. Ми багато повідкривали співаків (наприклад, Alyosha, Баян Mix), циркові номери були чудові, а гумору, такого достойного, щоб показати, ми не знайшли, як колись ми знайшли Андрія Данилка. Ми сиділи в журі, він виступав, ми підійшли і сказали: "Андрюшо, давай до Києва". Були хороші з інституту культури – вони стали лауреатами нашого фестивалю, але вони попрацювали і роз’їхалися.

- Дивно, бо ледь не у кожній школі КВК.

Мойсеєнко: Це інша справа – КВК.

Данилець: Ось, наприклад, наша естрадно-циркова академія. Блискучі педагоги. Скільки вони підготували видатних випускників. Вони майже всі лауреати Гран-прі du Soleil, Монте-Карло. Артистів розмовного жанру робили, є дуже талановиті, але вони всі йшли в театр, а на естраду ніхто не йшов. На превеликий жаль, прекрасний, чудовий педагог, Народний артист України Давид Бабаєв помер. Я не знаю, хто нині чим займається і чи будуть артисти-гумористи. Гумор… Це дуже важка спеціальність – гуморист.

- І не затребувана.

Данилець: А гумору хорошого завжди мало. Ми можемо порахувати, скільки гумористів, а скільки вокалістів. І тоді зрозумієш, що хороших гумористів дуже мало.

- Ці виконавці, які живуть у Росії. Тут була історія з концертом Повалій, який було зірвано. І скільки "ласкавих" слів було сказано на адресу Ані Лорак і решти. Тут порозуміння якимось чином можливе? Ну, співає собі людина і співає.

Данилець: Так повинно бути. Тая Повалій, як і Ані Лорак, нічого поганого Україні не зробили. Ну, добре, Повалій була депутатом ВР, була в ПР. Так скільки людей там було, а скільки співачок, спортсменів було у ВР! У чому вона винна? Що, вона щось вирішувала в ПР? Ні. Вона просто сиділа, як, до речі, сидять багато її колег. Вона не робила стільки зла, скільки робить зараз її колега – "чесний і порядний" рок-співак. Тая співає українських пісень де би вона не виступала. Жодного слова про Україну вона не сказала. Їй зробили те, що й нам: зробили з неї зрадницю. Так само, як і з Ані Лорак. Причому Повалій живе в Києві.

Мойсеєнко: Була ще така історія. Колись в одному з міст України нам, Гришку, Валевській заборонили виступати. І хтось підійшов і запитав: а чому ви цим забороняєте виступати? Якщо не можна виступати російською мовою, то тоді всім не можна. А йому відповіли: на тих прийде 250-300 людей, а на цих повний зал. Ми ж там не пропіаримося.

- Штучна конкуренція?

Данилець: Комусь потрібно, щоб оцю першу лінію – Повалій, Лобода, Ані Лорак, Данилко, ми, Дорн – зробили ізгоями. Коли на нас почалися гоніння, жоден артист-колега не сказав про нас поганого слова, тому що вони знають, що ми чесно працювали, нікого не розсували ліктями. Ми робили свою справу. Як і робимо сьогодні. І так, як її роблять і Тая, і Лорак, і Лобода. У них переаншлаги всюди – вони позиціонують себе як Народних артистів України всюди. А тут вони не потрібні. Тут із них роблять зрадниць. Хто дав право на це? А хто дав право на нас такі наклепи робити?

- Мабуть, вам доводилося чути таке порівняння: уявіть собі, що під час ВОВ Клавдія Шульженко би поїхала до Берліна з гастролями?

Данилець: Був такий Народний артист України Гмиря, і звання йому давав Сталін. Він працював за Гітлера тут, у Києві, в Оперному театрі. І його не посадили, тому що він артист і він пропагував українське. Скажіть, а як би ми подивилися на те, якщо б у Берліні Сталін відкрив свою фабрику цукерок? То комусь можна в Криму свої магазини тримати, а ми не маємо права виступати? Так хто тоді запроданець? Чому нас роблять винними?

Мойсеєнко: А Герберт фон Караян, великий дирижер, дирижировал лично Гитлеру, будучи гражданином другой страны, и никто его за это не расстрелял.

- Микола Бажан теж написав: "Людина стоїть у зореноноснім Кремлі" про Сталіна, і його іменем названо проспект у Києві. Це роздільні справи чи це все ж таки вінегрет? Або як в Орвелла: всі тварини рівні, але деякі рівніші? Якесь переосмислення має відбутися, чи скільки влада буде змінюватися, стільки й переписуватимуть підручники?

Мойсеєнко: Цьому треба вже край покласти. Ми – артисти.

Данилець: Територія України не така вже й велика для артистів. Ми можемо проїхати її 20 разів, але людям хочеться і нового. А нам треба розширювати рамки: нам треба, щоб на нас ходили глядачі. І якщо є запит у Білорусі, в Росії, Казахстані, Узбекистані, ми будемо їхати і працювати. Це наш заробіток, іншого ми не вміємо робити. Для артиста що більша територія, то щастя велике. Зациклюватися на Україні – це здорово, ми завжди виступали на всіх урядових концертах, коли нас кликали, ми відкладали гастролі й приїжджали. Ми завжди позиціонували нашу Україну і прославляли її. І зараз ми робимо те саме. Ми виступаємо дуже багато. Тільки не у своїй країні. Що більше народу тебе любить – це щастя, гордість для України повинно бути. Кличко, як боксер, Усик, Ломаченко – гордість України. Спортсмени наші поруч з росіянами. Ну і що? Це спорт. У тому, що нині поміж Україною і Росією вийшло, винні не народи. Хай політики розбираються. Нас сюди вмішувати не треба – ми тут ні при чому. Ні ти, ні ми, ні люди, які нас бачать на екрані.

- Хотілося би на гуморній нотці закінчити. Ваші творчі плани на майбутнє?

Давилець: У нас колись було, коли питали про ваші плани, - план один: "надоїти від кожної свиноматки по 300 центнерів буряків". Нам дуже хочеться виступати у себе на Батьківщині, і дуже хочеться, щоб ті люди, які клепають на нас неправду, щоб їх просто не було. І щоб люди ходили на наші концерти, на всіх тих артистів, на кого вони хочуть ходити. Оце наші плани, наші бажання. Щоб не було війни, щоб був мир, щоб ми їздили одне до одного, були раді успіхам одне одного. Щоб ми жили добре, щоб добре заробляли, щоб українці були багаті. І щоб заробляли більше, ніж заробляють президенти і наші міністри. Щоб було життя, щоб люди народжувалися, щоб ми не заздрили, а поважали, допомагали один одному. І щоб був тільки мир і мирне сонце над нами. План один.

- Я вам дякую за розмову.

- Дякуємо.

відео по темі

Новини за темою

Новини за темою

Новини партнерів

Loading...

Віджет партнерів

d="M296.296,512H200.36V256h-64v-88.225l64-0.029l-0.104-51.976C200.256,43.794,219.773,0,304.556,0h70.588v88.242h-44.115 c-33.016,0-34.604,12.328-34.604,35.342l-0.131,44.162h79.346l-9.354,88.225L296.36,256L296.296,512z"/>