Був один Майдан, інший Майдан, а молоді люди виїжджають за кордон від безнадії

Був один Майдан, інший Майдан, а молоді люди виїжджають за кордон від безнадії
112.ua

Семен Глузман

психіатр, правозахисник

Бацман: Доброго вечора. В ефірі програма "Бацман".

Семене Фішелевичу, доброго вечора. У 82-му році ви написали листа Андропову із закликом, щоб він вас випустив з Радянського Союзу за кордон. До якої країни ви хотіли поїхати?

Глузман: Я готовий був виїхати до Антарктиди – куди завгодно. Це ж була не моя особиста реакція. Всі радянські політв'язні, які звільнялися, розуміли, що наступного разу – це знову в'язниця і смерть десь у тюремній лікарні. І я написав листа, я його зберігаю досі. Андропов був тоді генеральним секретарем, і, по-моєму, він вже тоді лежав. Я написав (бо я був відкритим ворогом): "Я – ваш ворог, ви – мої вороги, відпустіть мене до будь-якої іншої країни, де я зможу працювати, не на заводі (я тоді працював на заводі слюсарем, хоча це мене аніскільки не гнітило). Але я поїду туди, де я зможу працювати за фахом". За місяць десь прийшов великий пакет з Міністерства охорони здоров'я України, і мене працевлаштували, зі спектаклем. Але тільки не психіатром, а педіатром.

- Ви шкодуєте, що тоді не вдалося виїхати?

- Я шкодую про щось більше. Я шкодую, що поліз у романтичну для мене тоді історію допомоги Григоренкові. Григоренко був символом у боротьбі зі зловживаннями в психіатрії. Сьогодні бачу, що можна було цього не робити і не занапастити свою молодість. Так, у мене минув мій термін, я зустрів дуже багатьох цікавих людей, все прекрасно і, на відміну від мого друга Валери Марченка, я не помер. Але я розумію, що насправді я маю чесно собі (насамперед – собі) говорити: це не мало сенсу, тому що раніше я боровся з КДБ, як міг, а тепер, як можу, борюся з американською громадянкою, яка руйнує все, що ми за ці роки тут все-таки в системі психіатричної допомоги зробили. За допомогою Заходу, до речі, і західних грошей, і західних фахівців. Вона все руйнує. Тому я відповідаю на це запитання самому собі, але я не можу повернути той час.

- А ви зараз поїхали би кудись жити за кордон?

- Ні. Я часто про це думаю, але я би не поїхав, і не тільки тому, що тут близькі. Одна з причин, чому я не поїхав згодом, коли вже горбачовські часи були, коли вже ніяких андропових не було... Мене викликали до міського ВВІР, і тамтешні чиновники сказали: "Семене Фішелевичу, ми ж вас не тримаємо, маємо такі неприємності через вас. Тут і принц Чарльз пише, й інші люди". Я дотепер зберігаю чотири або п'ять викликів від держсекретарів США. Держсекретарі змінювалися і всі надсилали мені виклики. Я не поїхав з простої причини: я не хотів забувати. Я був на Заході, в Америці, в Канаді, все було чудово, але я розумів, що те, що я пережив, там нікого не цікавить. І мною цікавляться тільки тому, що в мене в кишені зворотний квиток. Я тут залишив у різних могилах по всій Україні друзів, я про них пишу. А більше ніхто про них не пише, на жаль. Про того ж Івана Світличного, про Валерія Марченка. І не тому, що я щодня ходжу з квітами на могили. Я рідко буваю на могилах. Не в цьому ж справа. Але я намагаюся нагадати тим людям, які роблять нову Україну, що були інші.

- Чому сьогодні люди так масово тікають з України?

- З різних причин. І в мене кілька молодих співробітників поїхали. Гадаю, що це не пов'язано тільки із заробітною платою. Це неправда. Немає перспективи. З кожним роком один Майдан, інший Майдан, і нині дуже багато молодих, і не дуже молодих, збираються їхати. Їхати від...

- ... безнадії.

- Так, безнадії. Це найправильніше слово. Тому що я бачу, як цей президент і цей парламент, на мій погляд, роблять все необхідне для того, щоб ця держава зникла. А країна залишиться.

112.ua

- Лікарів багато їде?

- Доволі багато. Провінція. Там важче заробити гроші, там менше можливостей вчитися. Лікарів багато їде. Кілька днів тому я розмовляв з однією людиною (я не буду називати, люди бояться, у нас такий міністр, що є підстави боятися; місто не мільйонник, але близький до нього, 700-800 тис. населення, Східна Україна, Центральна психіатрична лікарня), і вона сказала: "Щомісяця дедалі меншає медсестер. Чехія, Польща, інші країни. Мені важко перекривати зміни". Тобто невдовзі лікарні закриватимуть не тому, що немає клієнтів, а тому що немає персоналу.

- А вони їдуть туди працювати теж медсестрами?

- Вони їдуть по-різному. Вони їдуть від злиднів і відсутності перспектив.

- Скільки вони тут отримують і скільки приблизно можуть заробити там?

- Я не пам'ятаю щодо заробітних плат медичних сестер, вони взагалі жебраки, а молодий лікар-психіатр нині в Україні отримує, як на мене, 3600 або 3700.

- Це провчившись ...?

- Шість років.

- Я не пам'ятаю, щоб ви так публічно або так відчайдушно з будь-яким іншим міністром охорони здоров'я боролися, як з Уляною Супрун. Чому? Вона реально найбільше зло серед усіх?

- Це складне питання, і я багато написав і багато наговорив на цю тему. Я з нею знайомий, але це не тому, що вона мені фізично не подобається або через те, що вона зі США. Мені подобалися колись США, я був там певний час. Йдеться зовсім про інше. Адже насправді реформу необхідно було робити. Давно. Але те, що робить вона, це не реформа. Я не буду навіть торкатися тих питань, які стосуються соматичної медицини. Про це написано багато. Але те, що відбувається нині в системі психіатричної допомоги, це жахливо.

- Ось пункт за пунктам давайте найголовніше, щоб телеглядачі зрозуміли.

- Щороку в психіатричних лікарнях перебуває близько 200 тис. наших громадян. Звичайних людей, законослухняних, які не вчиняли злочинів. Вони захворіли, вони приходять до цієї лікарні добровільно або через суд. Отримують лікування. Деяким це допомагає, навіть дуже. Деяким це не дуже допомагає. Це пов'язано не з якістю роботи лікаря, а з якістю тих медикаментів, які закуповує держава, адже закуповують найдешевші, найстаріші. Так ось, чим займається команда Супрун? Ви ці публічні скандали пам'ятаєте? І я їх теж висвітлював. Є лікарня суворого режиму в Дніпрі, в якій перебувають психічно хворі злочинці, дуже серйозні: вбивці, ґвалтівники. Вони не народилися такими, це результат хвороби. Система займається тим, щоб поліпшити, як вони вважають, стан життя в цій лікарні, а ще краще – розвести їх по інших лікарнях, які не готові для цього. Я повторюю: 200 тис., а там 650 осіб, по-моєму. Що значить розвести по інших лікарнях? Це ж треба робити спеціальну охорону, навчений персонал, ремонти. Але ж пропозиція була по провінційних психіатричних лікарнях, таких, що розсипаються. Не тих, які в Запоріжжі або в Житомирі, а по інших: в кожній області є дві або три. Те саме стосується і стандартів лікування. Це конституція для лікаря. Згадаймо, як вона сказала: "Кожен лікар може отримати ті стандарти, які йому подобаються". У нас кожен лікар знає англійську, французьку, іспанську? Тут все очевидно. Неочевидно для тих людей, які не чують і не бачать. Багато з них – люди, підгодовані фондами (фондом Сороса та іншими фондами). Ви ж бачите, що було під судом. Це взагалі нестерпна ситуація, коли громадянка США, яка, як ми вважали, зросла на глибокій шанобливості до суду, влаштовувала те, що влаштовувала. Причому суддя зробив заяву з цього приводу. Адже він виніс справедливе рішення. Але перейдемо до інших, більш важливих тем. Супрун не варта того. Вона піде.

- Ви публічно заявляли, що незабаром її усунуть з посади.

- Так уже не повинно було бути. Рішення не я ухвалюю. Рішення насправді ухвалює і не Гройсман, хоча він стає в позу, що він такий великий. Насправді рішення, як мені розповіли дуже обізнані люди, ухвалював Порошенко. Він розумів, що перед виборами вона йому не потрібна. Скандалів багато. Але, бачите, не вийшло. Вона його перемогла.

112.ua

- Хто був би ідеальним, на ваш погляд, міністром охорони здоров'я?

- Ідеальних взагалі не буває. Але можу за характеристикою сказати, що це має бути людина, яка розуміє, як працює система. Це обов'язково. До речі кажучи, необов'язково лікар. Може бути радше юрист. Може бути економіст. Це має бути людина, яка не візьме в руки шашку, якою користується Супрун. Тобто ніяких революційних рухів. Потрібно вирахувати все, потрібно дуже обережно займатися ухваленням певних рішень. Так, є корупція в охороні здоров'я. Але чи тільки в охороні здоров'я? Взагалі, міністр охорони здоров'я в країні, де, якщо не помиляюся, 8 відомств нібито займаються боротьбою з корупцією і купа громадських організацій, які теж займаються боротьбою з корупцією, чому має займатися цим?

- Прізвища назвете? Знаєте такого, кому притаманні такі якості?

- Я взагалі не маю права називати. Я можу назвати не тому, що в мене якісь особисті стосунки. Я можу назвати двох людей, про яких нині говорять у вищих ешелонах української влади. Це народний депутат Яриніч, він лікар, онколог. Він у комітеті охорони здоров'я. І юрист Ірина Сисоєнко, яка теж у цьому комітеті.

- Це ті, кого називають як можливих кандидатів на пост міністра охорони здоров'я?

- Якщо це буде так, я буду щасливий.

- Ви говорите про те, що практично будь-хто, аби не Уляна Супрун?

- Все-таки ми не найдикіша країна у світі. У нас були і є серйозні фахівці. Я їх знаю. До речі, реформа, яку починала Акімова, це ж був початок. Там були помилки, там було багато недороблено, але коли прийшла Супрун, вона взяла те, що зробила команда Акімової (я мав до цього, до тієї команди, непрямий стосунок), і сказала, що це вона зробила. Потім вона, щоправда, пояснювала, що це вона використовувала досвід попередників. Насправді це не може бути зроблено за 1-3 роки. Цим треба займатися. Потрібно міняти систему підготовки фахівців. Сімейний лікар сьогодні отримує (не скрізь) 15 тис. грн. Величезні гроші в порівнянні з тим, що він отримував учора. Я відповідаю журналістам, які мені ставлять запитання, чому я так налаштований скептично. Поставте питання пані Супрун або її команді. Ось він отримав 20 тис. грн. Він, що, покращив свій рівень, став більш кваліфікованим, він читатиме книги, журнали? Адже найголовнішим є саме це, а не зарплата. Зарплата потрібна, тому що ми, лікарі, ми живі люди. Але від того, що просто підвищити зарплату... А хірург-практик не отримує цих грошей. Я не маю права все розповідати, але те, що я знаю з бесіди з Тодуровим... Він же нещасна людина. Він мені сказав: "Так, це реалії, але якщо я не буду доплачувати своїм лікарям, медсестрам...". Від нього теж біжать. На них чекають уже. А це високий рівень.

- У зв'язку з тим, що батьки масово почали відмовлятися щепити своїх дітей, в Україні вже епідемія кору. Інші хвороби – ті, які, здавалося, давно вже відступили, – дуже стрімко розвиваються. Що з цим робити?

- Це почалося давно. У горбачовський період якась лікарка необережно написала ту правду, яку населення не знало. Це призвело до того, що люди злякалися і перестали щепити своїх дітей. Потім виникли деякі спалахи: дифтерії, кору та інших дитячих інфекцій. Хто винен? Звісно, безпосередньо батьки. Але батьки не отримують адекватної інформації. Щеплення, імунізація від інфекцій – це, можливо, найважливіше, що світова медицина за ці століття взагалі набула.

- Тобто робити щеплення потрібно?

- Звісно, це необхідно. Ба більше, в цивілізованих країнах, у США, в Європі, насамперед роблять щеплення дітям, які мають якісь хронічні захворювання.

- Знижений імунітет.

- Так. Коли я повернувся сюди після 10 років відсутності, я працював педіатром у поліклініці. Я навіть дійшов до того, що став завідувачем педіатричного відділення. Це неабияк нажахало КДБ, і головлікар мені пошепки говорила, що вони приходили і говорили: "Як ви можете?". Я особисто разом зі своїм колективом прищеплював 1000 людей, на Оболоні. Були школи, де не було зроблено жодного щеплення, і нікого не посадили. У мене була молода лікарка, яка розповіла мені, що її викликали до начальства і сказали: "Ти тільки починаєш кар'єру, тебе посадити не можуть. Порушити справу не можуть. Тому сідай і пиши, роби фіктивні записи в історіях цих дітей, що він отримали щеплення".

- Чому? Для чого це робилося?

- Окозамилювання. Тому що зробити щеплення – це тривалий час. А потрібно було відзвітувати. У мене найгірші показники в Києві були, тому що в мене двічі два було чотири. І головний лікар, нормальна жінка, яка все розуміла, мала неприємності через мене. Тому що всі інші райони показували, що в них щеплень зроблено більше, ніж було дітей.

- Чим це загрожує Україні сьогодні, якщо ми продовжимо в тому ж дусі?

- Чим загрожує – я це знаю зі слів одного з європейських депутатів. У закритому режимі вже в деяких країнах обговорюють можливість закриття кордону з нами. Ніякі безвізи нам не допоможуть. І це не через політику, а саме через це. Ми маємо дійсно дуже серйозну ситуацію. Але це не заважає медсестрам і лікарям брати хабарі так само, як вони брали хабарі раніше, і писати те, чого не зроблено, тому що мами приносять: тоді – цукерочка, шоколадка, а тепер все подорожчало. У мене було кілька випадків, я бачив, як захворіли на дифтерію діти і дорослі, коли я ще працював. Потім з'ясувалося, що, звісно, вони не мали щеплення.

Новини за темою

- Тобто ви зараз говорите про те, що якщо Україна продовжить уникати щеплення, то ми можемо втратити безвіз?

- Це не найголовніше, ми будемо втрачати людей, тому що це серйозне і грізне захворювання. По-перше, кір є дуже контагіозним. А по-друге, це дуже серйозне за наслідками захворювання. І всі ці легенди про те, що корове щеплення призводить до аутизму в дітей... Я це чув від мам багато разів. Є різні мами. Ми не можемо змусити. У США теж не можуть змусити все своє населення робити цю процедуру. Але є інші можливості. Дитина не може піти до звичайної школи, тому що всі батьки не хочуть її бачити. Вона не може вступити до університету.

- Інші важелі. Але, знову ж таки, виною всьому корупція на місцях.

- Так. Але робити це потрібно поступово. Потрібно працювати з населенням. Але коли Міністерству охорони здоров'я не вірять в інших якихось напрямах, то й це втрачає сенс. Є нормальні лікарі, я з ними спілкуюся.

- МОЗ на чолі з Супрун якраз активно виступає за щеплення.

- Так. Але їм же не вірять.

- Я хочу запитати у вас, як у громадянина України. Ви підете голосувати? За кого ви будете голосувати?

- По-перше, я піду голосувати. Я розумію, що в нашій країні це не обов'язок, але це мій обов'язок. Тому що колись в таборі ми вимагали від радянської влади, щоб нам дали можливість голосувати проти Брежнєва. Ми хотіли голосувати, але нам не давали такої можливості. Я користуюся зараз цією свободою. За кого я буду - я не хочу прямо говорити. Я, скоріше, знаю, за кого я не буду: я не буду голосувати за нинішнього президента. Це точно. Я боюся його. Я не хочу його бачити президентом вдруге.

- З огляду на, що ви КДБ не боялися і радянської влади, я вам зараз не дуже вірю.

- Наслідки можуть бути.

- Ви ж безстрашна людина.

- Це так здається. Я вмію приховувати свій страх. Одна з трагедій нашої країни – це те, що в нас зруйновано навіть ті початки держави, які колись робив Кучма разом зі своєю командою. Нині – повне свавілля, повне беззаконня. Розбещеними є вся поліцейська система, вся судова система, вся правова система. Але є й нормальні люди, з якими можна працювати, і не потрібно викликати якихось великих фахівців із зарубіжних країн, щоб вони зазначали, хто краще, хто гірше. Ми самі можемо знайти. У нашій країні дуже багато нормальних, мислездатних фахівців, які готові допомагати своїй країні. Крім цього, і це неминуче, для того щоб боротися з корупцією, потрібно ув'язнювати. Не просто ув`язнювати, а порушувати кримінальні справи, доводити. Це є неминучим і це потрібно. Хтось втече на своєму літачку, але не всі втечуть.

112.ua

- Але іншим не кортітиме.

- Так. Це не означає, що потрібно ув`язнювати мільйони людей. Ми всі в корупції. Ми всі: коли ми йдемо до лікаря, до кравця і таке інше.

- Треба ув`язнити головних, два-три прізвища, і все. У решти зникне бажання. Яким, на вашу думку, має бути ідеальний президент?

- Він повинен не боятися взяти собі в радники людей, розумніших та освіченіших від нього. Це перше і головне. Він повинен абсолютно не залежати від свого минулого, тому що минуле у нас у всіх може бути різним. І він повинен бути чесним щодо народу. Коли Порошенко став президентом, я писав кілька колонок, чекаючи, пропонуючи йому, щоб він раз у квартал звітував. Вони ж цього не хочуть, не вміють і не робитимуть. А це дуже важливо. Народ не завжди має рацію. Ми ж знаємо історію де Голля. Він не був бізнесменом, він був військовиком, але він же врятував Францію, за що дістав ненависть від французів. І вони його прибрали, після того як він їх врятував. Подібна ситуація, але м'якша, була з дуже хорошою людиною, яку я трошки знав, - з Гавелом. Чехи його дуже незлюбили.

- Щасливих реформаторів не буває.

- Так, але людина повинна розуміти, що на неї чекає. Так само було в Польщі. Ми ж нічим не відрізняємося, ми всі однакові. Взагалі, я вважаю, що наступні вибори – парламентські – є важливішими.

- Нині вже можна підбивати підсумки. Практично вже п'ять років, як Порошенко президент. Особисто для вас які це підсумки?

- Перша втрата – абсолютне неприйняття Ющенка, аж до відторгнення абсолютного, тому що там була інша ситуація. Там була ситуація, в якій ми могли стати якоюсь частиною Європи, підійти ближче. Ми, українці, були готові до того, щоб обмежити себе в чомусь, десь потерпіти, адже був світло в кінці тунелю. Порошенко не викликає у мене таких напружених почуттів, я до нього спокійніше ставлюся, але оскільки я голосував за нього, я тому й не приховую. Хоча я людина досить інформована і розумів, що Петро Олексійович (у сенсі моральних якостей) не дуже добра людина, але мені здавалося, що до того, до чого дійшло сьогодні, не дійде. А ось дійшло. Єдине, в чому я впевнений, так це в тому, що навіть якщо він повторить своє президентство, він буде прагнути стати певною мірою диктатором. Але в нього це не вийде. Ми – не Росія. Гадаю, що тут це не вийде. Але я дуже боюся, що буде не третій Майдан, а буде набагато страшніше все. І я дуже не хочу цього ані для себе, ані для моєї країни, ані для моїх близьких. Ми можемо жити інакше, краще. Я спілкуюся не тільки з лікарями, я бачу абсолютно нормальних людей, що відбулися професійно. І серед юристів – професорів права. Вони ж не затребувані. Затребувані ті, які вважають, що потрібно під Петра Олексійовича поміняти Конституцію. Спроби були. Але Конституцію не можна змінювати щороку.

- Я хочу у вас запитати про найбільш, напевно, обговорювану сьогодні технологію: однопрізвищники в списках. Нині був корупційний скандал, пов'язаний з Юрієм Тимошенком, який, ясна річ, покликаний бути кандидатом, що в списку відтягне голоси, коли хто-небудь не побачить: там Тимошенко і там, можна галочку не туди поставити.

- Я думаю, що люди, які придумали цей хід, і сам винуватець цього ходу, невідомий мені Юрій Тимошенко, для того щоб бути повноцінним конкурентом Юлії Володимирівні, мав би зробити собі специфічну операцію і стати жінкою. І тоді буде дві Юлії Тимошенко, і тоді важко буде зрозуміти.

- Я хочу запитати, як у доктора. Я останнім часом спостерігаю... Напевно, це пов'язано з тим, що весна і загострення у людей, які мають певні психічні розлади, тому що таке щось несусвітнє починаєш слухати в публічній сфері від людей, які називають себе то блогерами, то політиками. Навіть серед них кандидати в президенти є! А люди, які називають себе націоналістами, кажуть, що саме так вони люблять Батьківщину, і саме так її потрібно любити. Іноді така їхня поведінка стає небезпечною для суспільства. А сьогодні є якісь механізми? Я у вас, як у психіатра, питаю...

- Ні, це не психіатрія. Це соціальна психологія, це руйнування моральних норм, яке, на жаль, з року в рік триває. А чому багато людей грають у цю гру? Адже не всі вони насправді психопатичні особи, і вони можуть стриматися. Вони грають у цю гру, бо не дуже розумні й такі, що не дуже професійно відбулися в суспільстві, люди використовують це для того, щоб стати більш відомими, щоб вийти із сірої маси. Іноді це допомагає. Не грає ролі, говорить він добре чи погано, промовляє він відчайдушні чи солодкі речі, але він каже це для того, щоб показати, що він вийшов із цього болота. Хоча він у цьому болоті залишається. А є ще інше роздратування, яке фіксують соціологи. Соціальні психологи займаються не тільки дослідженнями рейтингів, вони займаються і більш серйозними справами: люди роздратовані, люди втратили надію на майбутнє. Справа навіть не в низьких пенсіях (ми ж ніколи добре не жили – ані за радянської влади, ані після неї). Але перші роки, коли навіть Крим проголосував за незалежну Україну, я вже не кажу про Донецьк і Луганськ, були надії. Їх не виправдали наші правителі. А ми винні в тому, що ми весь час вибираємо із двох, трьох, чотирьох зол.

Новини за темою

- Мені здається, що саме ці вибори унікальні тим, що тут є з чого вибирати. Не тільки із зол, а є й добро.

- Кого би ми не вибрали, ну, врешті-решт, буде Порошенко... Я про інше. Про те, що після завершення виборів ми, українці, повинні нарешті навчитися контролювати його або їх. Так, як живе весь цивілізований світ. Трамп має великі неприємності.

- Чи є в Україні політики, якими ви би хотіли зайнятися саме як психіатр?

- Ні. Я здогадуюся, про кого ви говорите, але вони моральні виродки, вони не психіатричні пацієнти.

- Тоді про справжніх хворих. Найцікавіший ваш випадок у психіатрії, пацієнт, якого ви можете згадати?

- Це було дуже давно, ще на початку моєї кар'єри. Я працював у дитячому відділенні в Житомирі. Я, до речі, з болем звідти йшов у дорослу психіатрію. Мабуть, передчував, що це погано для мене скінчиться. Там був хлопчик, який писав вірші. Він страждав на епілепсію, і це були вірші, звісно, дуже примітивні. Хлопчику було 10, це був 70-й рік, і він написав поему про Леніна. Там були рядки: "Помню, в далекой Сибири встретил я Ленина впервые, сердце гордое патриота было горячее, как у енота". Вини хлопчика в тому немає – він написав те, що він написав. Згодом, коли у мене був обшук, КДБ хотів вилучити цю поему. Я їм пояснив, що це. Вони хотіли мені вкласти у справу. А насправді психічна хвороба супроводжує людство завжди і буде супроводжувати. Ми небагато навчилися робити, але дечого навчилися. І медикаменти сучасні вже маємо в аптеках, але переважна більшість наших родичів, наших пацієнтів не можуть дозволити собі це купити. І ще одну страшну сторону має наша професія. Коли я закінчував медичний інститут у 70-му році, психіатрія була однією з тих спеціальностей, куди важко було потрапити. Це було престижним. Хоча потім, коли я почав працювати, я побачив, що теж різне трапляється, проте... Нині молодь не хоче йти на нашу спеціальність – у нас бідні клієнти.

- Ви з родини лікарів. Ваші батьки в дитинстві, в юності що вам радили? Які їхні напуття ви пам'ятаєте і використовуєте досі?

- Основне напуття було традиційним для тих часів в інтелігентних сім'ях: синку, коли ти йдеш до школи або до інституту і спілкуєшся з кимось, не говори того, що ти обговорював з нами.

112.ua

- Страх – всі боялися. Тотальна держава страху.

- Причому вони були членами партії, фронтовиками, закінчили в Берліні. Але страх супроводжував їх завжди.

- Ви задоволені тим, яку професію собі вибрали? Це ваше?

- Це парадоксально, але в зоні, вже коли в таборі сидів, ми використовували "Книги поштою" (батьки відправляли гроші на рахунок, і я міг замовляти літературу). Я замовляв дуже багато літератури, зокрема й з теорії права. І були дуже цікаві книги в Радянському Союзі. Деякі... Просто дивно, що не заарештовували професорів, які їх писали. І тоді я зрозумів, що я неправильно вибрав професію. Мені дуже сподобалося, я увійшов в це – почав вивчати право. Але не кримінальний кодекс. Це мені не припало до смаку. Я не подумав про те, що мав би стати слідчим, а я подумав про те, що міг би стати хорошим фахівцем у галузі філософії права, теорії права. І коли за нових часів, ще "досупрунівських", ми, українці, переклали і видали російською та українською мовами кращу світову літературу і поширювали в Грузії, Киргизії... Там чотири чи шість книг класика американської юридичної думки для юристів-початківців. І коли я це тримав у руках - "Мораль права", "Філософія права" - українською мовою, ви думаєте, хтось з університетських викладачів прийшов у мене просити? Ні.

- Яку мрію маєте сьогодні?

- Я взагалі не мрію, я твереза ​​людина. Я хочу, щоб до наступних президентських і парламентських виборів, якщо доживу, я йшов спокійніше. Щоб не було такого відчуття тривоги за свою країну, а було так, як у нормальних країнах.

- А якщо говорити особисто для вас? Що ви хочете особисто для себе, для своєї родини? Є таке?

- Більше грошей. Але це не мрія. Їх не буде більше. Бізнесом я вже в наступному житті буду займатися. У цьому не вийде. Буду займатися тим, чим займаються Сорос та інші. Я вірю, що наступне життя буде. У книжках же написано.

- Я вам вдячна за інтерв'ю.

Джерело: 112.ua

відео по темі

Новини за темою

Новини за темою

Новини партнерів

Загрузка...

Віджет партнерів

d="M296.296,512H200.36V256h-64v-88.225l64-0.029l-0.104-51.976C200.256,43.794,219.773,0,304.556,0h70.588v88.242h-44.115 c-33.016,0-34.604,12.328-34.604,35.342l-0.131,44.162h79.346l-9.354,88.225L296.36,256L296.296,512z"/>