Бойовики погрожували вивезти мене на мінне поле: виживу-не виживу - це вже моя проблема

Звільнений з полону бойовиків Ігор Яковенко розповів в інтерв'ю телеканалу "112 Україна" про те, як його затримали бойовики, про допити, погрози і тортури у полоні, а також про бажання почати нове життя разом із сім'єю

Бойовики погрожували вивезти мене на мінне поле: виживу-не виживу - це вже моя проблема
Ігор Яковенко "112 Украина"

112.ua

Редакційний блог

Звільнений з полону бойовиків Ігор Яковенко розповів в інтерв'ю телеканалу "112 Україна" про те, як його затримали бойовики, про допити, погрози і тортури у полоні, а також про бажання почати нове життя разом із сім'єю

"112 Україна": Ми їдемо до Ігоря Яковенка. Це людина з дуже непростою долею, якого звільнили з заручників буквально наприкінці минулого року. Йому 30 років. Він не має батьків. Він не має ні родичів, ні знайомих у столиці України. У нього на території, яка нам непідконтрольна, залишилася маленька дитина – 4-річний Дем’ян.

Де ти був на той момент, коли почалися воєнні дії?

Яковенко: У 14-му році я був у Дебальцевому. Потім довелося якось крутитися.

- Коли ти зрозумів, що ось це вже реальна війна?

- Ну, вже коли стали бомбити - були думки виїжджати. У мене дядько в Миколаєві, я хотів вивезти сім'ю туди - пропозиції були, але з якихось причин моя дружина відмовилася і не захотіла виїжджати.

- У тебе було розуміння, що цю територію потрібно залишити - вона стає небезпечною для життя?

- Так, було вже видно, що йде якесь напруження з середини. Люди вже стали інші - зліші стали. Коли стався референдум, 23 числа...

- Ти брав у ньому участь?

- Ні, я не брав у ньому жодної участі з тієї причини, що я підтримую Україну, я народився в Україні.

- Твій син - йому 4 рочки. Ти знаєш, де він зараз?

- Так. Він з моєю цивільною дружиною, з мамою, все у них гаразд. У Дебальцевому живуть.

- А ти розумієш, що свого рідного сина, дружину і її родичів ти можеш не скоро побачити?

- Я розумію, що можу їх скоро не побачити, але я буду докладати зусилля, щоб вивезти їх з цієї території і почати нове життя.

Новини за темою

- Давай повернемося з тобою до історії, як ти опинився в Горлівці, де, власне, тебе і затримали бойовики. Розкажи, як це було?

- Це було 9 серпня 2015-го року. Ситуація така, що прийшов брат дружини з біноклем і каже: "Пішли, подивимося, де і що падає, щоб у разі чого йти в підвал з дітьми, щоб нічого не сталося". Там метрів 30 пройти треба було, і ми пішли. Я його умовляв: "Давай, друже, залишимося, тому що, сам розумієш, у тебе сім'я, у мене сім'я, я тільки переїхав недавно. Давай не будемо, щоб цих ексцесів не було у нас". Відповідно, я його не вмовив, він сказав: "Я піду сам". Я його самого не відпустив, бо я така людина - я своїх не кидаю, хто б він не був. Я пішов з ним разом, ми відійшли метрів 20-30 від будинку, нічого не віщувало біди. Пройшло буквально хвилини 2-3, подивився я, подивився він - нічого ми не побачили в підсумку. Стали відходити від цього місця, з якого дивилися, під'їхала машина - нас прийняли за коригувальників вогню, шпигунів тощо.

- Звідки у цього родича був бінокль - ти знаєш?

- Так, знаю. Він мені сказав, що це ще батька бінокль, старий, 25-кратний, так я зрозумів з його слів. Напевно, батько був моряком - великий бінокль такий, масивний.

- Наскільки я розумію, ось цей ось родич, коли вас затримали начебто разом, через деякий час його відпустили. Правильна інформація?

- Так.

- А як ти думаєш, чому так сталося - тебе залишили, а його відпустили?

- Ну, я думаю, може, щось він розповів їм про мене, чого насправді не було.

- Допити - це дуже непроста справа, і я так розумію, що просто застосовували всі методи, навіть тортури. Ти можеш про це розповісти?

- Ну - тортури... так, звичайно, били струмом, били психологічно. Пресинг був. Тобто аж до того, що я тобі прострелю і руки, і ноги тощо. І вивеземо на поле мінне, підеш по мінному полю: виживеш-не виживеш - це вже твоє. Поставили перед фактом мене вже - або ти зараз вже щось нам говориш, або ми будемо зараз різати горло - відрізати голову. Я сів і думаю - тут вже або пан, або пропав. Уже була повна каша в голові. Але потім з часом прийшов знову цей бурят, каже: "Ну, що, є що сказати?" Я кажу: "Ні". "Тоді, - говорить, - тримайте цього хлопця (взяли ніж), зараз буде багато крові, щоб не розбризкувати кров". Було багато істерики з боку цього бурят (як я зрозумів). Він каже: "Все, друже, прощайся з життям". Кричати став. Я кажу: "Все, все, все, будемо щось вигадувати". Ну, я взяв все на себе, виходить.

Новини за темою

- Я в одному з інтерв'ю твоїх прочитала, що твоє заїкання з'явилося після того, як тебе допитували за допомогою струму.

- Так.

- У тебе через все пережите є бажання помститися?

- Ті, хто мене катував, то краще, хлопці, просто зі мною не перетинатися, я думаю.

- Ти хочеш повернутися назад у Донецьку область?

- На Донеччину хочу, але поки ми не заберемо ті землі... Я взагалі думав йти служити, але, знову ж таки, зараз у мене стоїть дилема одна - сім'я і стати на ноги. Це зараз дві пріоритетні точки.

- Коли ви прилетіли вже і приземлилися в аеропорту "Бориспіль", вас зустрічало дуже багато журналістів, дуже багато волонтерів, взагалі просто активних людей. І є картинка, навіть твоя фотографія, де ти стоїш один. Кожного хтось зустрічав, а ти залишився без особливої уваги.

- Я стояв, тому що, по-перше, нікого ж не знаєш і ніхто ж не зустрічав. Когось зустрічали, когось не зустрічали. За хлопців було дуже приємно, що їх зустрічають близькі люди. Ну, на той момент я відчував просто, не знаю, свобода-несвобода, як це назвати. Просто хотілося... було багато емоцій у плані того, що на волі, але ще не зовсім розумів, де я перебуваю.

відео по темі

Новини за темою

Новини за темою

Новини партнерів

Loading...

Віджет партнерів

d="M296.296,512H200.36V256h-64v-88.225l64-0.029l-0.104-51.976C200.256,43.794,219.773,0,304.556,0h70.588v88.242h-44.115 c-33.016,0-34.604,12.328-34.604,35.342l-0.131,44.162h79.346l-9.354,88.225L296.36,256L296.296,512z"/>