banner banner banner

Артисти, які їздять на гастролі в РФ, стають жертвами інформаційних технологій

Український поет, виконавець і автор пісень. Закінчив факультет журналістики Київського державного університету ім. Т. Шевченка. Писав тексти пісень для Назарія Яремчука, Оксани Білозір, Таїсії Повалій, Віталія та Світлани Білоножко, Алли Кудлай та багатьох інших. Творець восьми авторських компакт-дисків, автор поетичних публікацій у ЗМІ. Написав кілька пісень-гімнів: гімн журналістів, "Південмаш", гімн вболівальників ФК "Динамо". Народний артист України. Лауреат багатьох державних премій. АНАТОЛІЙ МАТВІЙЧУК

Артисти, які їздять на гастролі в РФ, стають жертвами інформаційних технологій
112.ua

Наталія Влащенко

Журналіст

Український поет, виконавець і автор пісень. Закінчив факультет журналістики Київського державного університету ім. Т. Шевченка. Писав тексти пісень для Назарія Яремчука, Оксани Білозір, Таїсії Повалій, Віталія та Світлани Білоножко, Алли Кудлай та багатьох інших. Творець восьми авторських компакт-дисків, автор поетичних публікацій у ЗМІ. Написав кілька пісень-гімнів: гімн журналістів, "Південмаш", гімн вболівальників ФК "Динамо". Народний артист України. Лауреат багатьох державних премій. АНАТОЛІЙ МАТВІЙЧУК

Влащенко: Сьогодні ми розмовляємо з відомим поетом, виконавцем Анатолієм Матвійчуком.

Доброго дня. Як ви вважаєте, закон про квоти на українському радіо приведе до розквіту українського шоу-бізнесу?

Матвийчук: Я хотів би більше говорити про культуру, а не про шоу-бізнес. Бо шоу-бізнес – це сума технологій, яка допомагає реалізуватися тим чи іншим культурним проектам. Оскільки ми говоримо про культурний контекст, то я хочу сказати, що Україні дуже не пощастило. І тут не йдеться про якесь українофобство. Проблема в тому, що сьогодні культурний ринок капіталізувався. Тобто ми маємо в особі російської культури панслов’янську культуру, а в особі західної культури – англомовну культуру. Це два величезні ринки, які борються за публіку, за ринки збуту. Нам не пощастило, бо ми саме на перетині оцих двох величезних ринків. І тому тим людям, які просувають свою продукцію, абсолютно "фіолетово" до того, як розвивається та чи інша культура. Але інша справа, що нам, представникам української культури, це не повинно бути байдуже, тому що ми розуміємо, що ми не настільки сильна економічно країна, щоб дати можливість конкурувати двом ворожим для нас культурам. Ми вбиваємо тим свою власну культуру.  

Новини за темою

- Франція свого часу вела податок на голлівудську продукцію, і частина того податку йшла на виробництво французьких фільмів. Можливо, нам теж було б варто зробити саме так: на кожну пісню, кожний концерт російського виконавця ввести податок. Бо зараз є інтернет, і люди все одно слухають те, що вони хочуть.

- Власне, не йдеться про повну заборону. Йдеться про те, щоб 35% звучала українська мова, музика в ефірі. Це врешті-решт не так вже й погано. Якщо розглядати це в ідеологічному плані, то це є певне ущемлення деяких компаній, які ставлять перш за все ідеологічні завдання – наприклад, розширення рамок "руського миру". Тому що ми знаємо парадигму: там, де звучить російське слово, там, де говорять російською, – "там живут наши люди, и их нужно защищать". Якби позиція Росії була абсолютно нейтральною до того, як розвиваються її країни-сусіди, то, будь ласка, – будь-яка мова. Але ми зараз перебуваємо в стані ідеологічної війни, і в цьому плані підставляти іншу щоку просто нереально. Треба захищати хоча б на законодавчому рівні. А щодо податків, то наша система обкладання податками і подальше розподілення цих податків настільки все в темряві, що невідомо, куди підуть ці гроші. Хто буде вирішувати, які проекти треба фінансувати?

Новини за темою

- Мені здається, що виходити з таких концепцій неправильно, бо потрібно виходити з того, що всі будуть виконувати закон.

- Я цей закон розглядаю більше в моральному аспекті. У мене є три кити існування будь-якої держави, близькі до Конфуція: мораль, право і культура. І цей закон більше належить до моральних імперативів, коли ми декларуємо, що повинно бути в ефірі 30% української музики.

- Можливо, нам є сенс думати про конкурентність української продукції? Тоді нам не потрібні будуть квоти.

- Зразу постає питання: що вважати якісною музикою? Що вважати якісним – якісні тексти, мелодії?

- З первинністю чи вторинністю, мені здається, цю тему вирішено. Для мене є важливими тексти, але я в меншості тут. А що за останні десять років ви б назвали історичною подією в українській музиці?

- Половину пісень Тараса Петриненка я вважаю класичними для української культури. Мене як українського культурного діяча далеко не все влаштовує в українській естраді. Мене дратує, що фонетику викривлюють, ламають. Мене дратує, що все це калька із західних зразків. Не розвивається своя музика. У нас відбулася жахлива річ: десь на початку 90-х років повністю відрізали те покоління, яке представляло українську традиційну музику, яку, до речі, любили в Росії. І в деяких виконавців, які продовжують працювати  в Росії , по півгодини блок українських пісень. І люди, прості глядачі, плачуть, слухаючи ці пісні. Це українська класика, традиція, на якій тримається вся культура. Рок-музику і сучасну музику я не розглядаю в контексті культури. Це субкультура. Це щось міжнародне, відірване від національної країни. Для мене культура – це якщо вона має якесь коріння. Із сучасних українських артистів я отримав величезне задоволення від альбому Іларії. З її музики можна визначити, звідки вона родом, яку культуру вона представляє.

- Мені здається, що в нас дуже мало співаків сьогодні, які мають народну популярність.

- У нас на такого народного співака претендує Вакарчук. Коли я був ведучим проекту "10+10", Україна – Грузія, то там треба було за умовами співати сучасний український хіт. І восьмеро людей з десятьох співали пісні Вакарчука. Причому співали незручно, тому що його музика має індивідуальну особливість – її не кожен буде співати.

Новини за темою

- У чому феномен Вакарчука?

- Феномен у тому, що є величезна фінансова підтримка. Я б на місці Вакарчука, який вже настільки популярний, що може дуже багато впливати на українську культуру, вивів би із собою на сцену ще десятьох виконавців. Йому треба зайнятися підтримкою української культури. Якщо помоніторити канали, то тричі на день іде реклама Вакарчука. Через кожну годину, на кожному каналі можна побачити його рекламу. І після цього не буде артист популярним? Я зараз знімаю питання таланту тощо. Це величезна фінансова і, можливо, підтримка ще на якомусь політичному рівні. Вибрали месію і просто його ведуть. Знову ж таки, я свою позицію стосовно цього артиста не декларую.

- В епоху інтернету не потрібно багато грошей. Якщо ролик, який ви поставили на YouTube, подобається багатьом, то він починає працювати.

- В мене ніхто не вклав ніяких грошей, але я зараз їжджу світом. Всюди в мене проходять музично-поетичні вечори: або просто концерти, або поетичні вечори. Зараз дуже багато інформації, але інформація залишається інформацією, поки вона не стане якимось мистецьким твором. Тоді це стає артефактом. Артефакт можна висмикнути з інформаційного потоку в будь-який момент, і на ньому є відбиток часу і певної психології, яка була в той час в Україні.   

- Як ви особисто ставитеся до того, що українські артисти продовжують їздити з гастролями до Росії?

- Востаннє я був у Росії і виступав у Кремлівському палаці років п’ять тому на творчому вечорі Іллі Рєзника. Ми з ним добрі знайомі, і я співав там його пісень. Але мені Москва не близька. Що стосується артистів, які там зараз виступають, і тієї кампанії, яка проти цього є в пресі, то я вбачаю в цьому інформаційні технології, жертвами яких стають артисти. Ці технології діють вибірково: когось треба зачмарити – взяли і поставили в центр кута. Я просто знаю Ані Лорак з дитинства, я був у журі конкурсу, в якому вона виступала. Я вважаю, що кожна людина повинна особисто визначати свою позицію. Гроші не мають значення, а має значення те, що я при цьому відчуваю. Моя політика – це культура. І для мене лакмусовий папірець – як людина ставиться до культури. Якщо вона підтримує українську культуру, то для мене вона значимий політик. 

Новини за темою

- Якою ви вважаєте свою цільову аудиторію?

- Моя аудиторія – це інтелігентні люди. Це люди, які отримали хоча б середню освіту, спеціальну, люди, які виросли в українському середовищі. Біда багатьох сучасних українських гуртів, що вони не знають української мови, але вони беруться співати нею. Це неокон'юнктура. Я хочу бути частиною суші, яка зветься Україна, тому я працюю, підтримую українську традицію і не виходжу за її рамки. Інша справа, що я її наповнюю інтелектуальним змістом, бо я поет, який увібрав у себе весь світовий спадок.  І я просто адаптую це в українську культуру.

- Закон про меценатство, який нам дуже потрібний, в корні би змінив весь культурний ландшафт. Чому жоден міністр, жоден депутат, який прийшов з культури, ніколи не лобіював цю тему?

- Не любіть себе в Україні – любіть Україну в собі. Значить, мало в цих людях душі своєї держави, своєї України. Для них Україна – це я. Один із моїх друзів, родом з Луганська, який не говорить українською мовою, підтримує всі мої мистецькі проекти. Він не шукає можливості якогось закону – в нього такий поклик серця. Він розуміє, що талановитих людей треба підтримувати.

- Поклик серця завжди буде в меншості перед якимись прагматичними речами. Треба щоб бізнесу було вигідно вкладати гроші в культуру. Але я ніколи не чула, щоб самі діячі культури лобіювали цю тему.

- Ми розрізнені, не об’єднані. Артист десь з’являється, а потім – раз, і зник. Це значить, що він знайшов собі спонсора, інвестора, і, крім кліпів, більше ніяких позиційних речей ми не чуємо. От так відбувається в суспільстві.

- Ми отримали те, що ми мріяли отримати два роки тому? Яке ваше відчуття?

- Дуже багато розчарувань. Більшість культурних діячів є розчарованими. Задумують все ідеалісти, а користуються плодами прагматики.

- Якби ж то прагматики! Негідники.

- Але прагматики не мають моральних імперативів. Або гроші, або мистецтво. Тут не виходить посередині балансувати. Є певна сума технологій, які є наявні, але скористатися чи ні цими технологіями – це є моральна оцінка людини. У кожної людини своя моральна межа, яку вона може або не може переступити. Тому засуджувати когось я ніколи не берусь. Кожен чинить у згоді з власною мораллю. А далі це залежить від людини, від її совісті, від її мети. Інколи засоби виправдовують мету. Якщо в мене висока мета, то я можу трошки і замазатися.

Новини за темою

- Ваше запитання?

- Чи є у нашої державної культури майбутнє? Як ви ставитеся до ідеї об’єднати Міністерство культури і Міністерство інформації?

- Об’єднання я б не робила, тому що я не дуже розумію, навіщо нам Міністерство культури взагалі. А що стосується того, чи є перспективи в української культури, то, зрозуміло, що є. Українська культура повинна ставати на світові рейки, а не на аграрні чи   містечкові. Не забуваючи при цьому про свої власні особливості.

- Я дуже поважаю і дивлюся вашу програму. Ви позитивно ставитеся до української культури та її персоналій.

- Дякую, пане Анатолію. 

Джерело: 112.ua

відео по темі

Новини за темою

Новини за темою

Новини партнерів

Loading...

Віджет партнерів

d="M296.296,512H200.36V256h-64v-88.225l64-0.029l-0.104-51.976C200.256,43.794,219.773,0,304.556,0h70.588v88.242h-44.115 c-33.016,0-34.604,12.328-34.604,35.342l-0.131,44.162h79.346l-9.354,88.225L296.36,256L296.296,512z"/>