banner banner banner banner

Анатолій Макаренко: Сірий імпорт треба брати за горло, а чорний – знищувати

Анатолій Макаренко: Сірий імпорт треба брати за горло, а чорний – знищувати
112.ua

Анатолій Макаренко

Екс-голова Митної служби

Мага: У мене в гостях Анатолій Макаренко.

Коронавірус і митниця…

Макаренко: Я нещодавно сказав, що головне, щоб коронавірус був меншим злом, аніж боротьба з ним. Спостерігаючи за тією кампанією, яка йде по світу – боротьба з коронавірусом, я інколи починаю турбуватися, щоб і моя митниця не стала проблемою для громадян, для бізнесу, для всіх нас більшою, аніж сам коронавірус. Дуже багато є "експертів", які всі маленькі і великі проблеми, пов’язані з кордоном, намагаються накинути на митну службу. У тому скандалі, який розгорнувся довкола вивезення масок за кордон у період боротьби з коронавірусом, деякі лжеексперти зробили фактично крайньою в цій ситуації митну службу. Хоча насправді митна служба – це один із регуляторів тих рішень, які ухвалюються компетентними органами.

- У нас вже всі політологи раптом стали вірусологами.

- Проблема нашої держави, що ми маємо безліч експертів і дуже мало справжніх профі, які розуміються в цій справі, про яку говорять. Кожен ховрах повинен бути агрономом у своєму полі, а сьогодні, на жаль, всі ті ховрашки збігаються на те поле, де їм цікавіше себе показати, презентувати суспільству з черговим експертним висновком. Коли почала розгортатися ситуація з коронавірусом, РНБО 31 січня видала листа на уряд, яким запропонувала обмежити експорт товарів медичного призначення, в тому числі масок, апаратів штучного дихання і т. д. На жаль, уряд відповідне рішення прийняв тільки через 40 днів. І за період у півтора місяця маски й інше вивозилися за територію України. Митна служба України не мала жодного правового інструменту це зупинити. Але є інше питання: чи керівництво митної служби інформувало уряд, суспільство, що йде вивіз? А це вже громадська позиція і професіоналізм митної служби України, яка повинна була зразу же інформувати, що йде вивезення засобів захисту. Я абсолютно впевнений, що це чиста недбалість – імпотенція владних структур відносно системи управління. Не працює регулятор, координатор на кордоні, який повинен інформувати відповідні державні структури, що відбувається. А відповідні державні структури реагують так, що півтора місяця приймають рішення. Я не бачу тут ніякої комерційної складової, ніякого зговору, я вважаю, що це абсолютно чиста недбалість, за що відповідальність повинні нести не виконавці, а ті, хто повинен був прийняти рішення.

- Але є конкретні люди, які це вивозили.

- За два місяці цього року з України було вивезено 152 тонни медичних масок. Комерсантом рухає комерційний інтерес. Ми говоримо тільки про дії інституцій влади, які не спрацювали. Маски вже вивезені – треба робити висновки.

- 152 тонни – це 10 великих фур.

- Не важливо, скільки фур. Це мільйони захисних медичних масок, які повинні були залишитися в Україні. Правоохоронні органи будуть шукати тих, хто повинен понести відповідальність, але це не повинні бути стрілочники. Це повинні бути люди, які несуть відповідальність за прийняття рішень з початку лютого.

112.ua

- Я не вірю в те, що якби Макаренко був керівником митниці, він би на таке спостерігав збоку.

- Я зупинив би це за тиждень. Як тільки би інформація почала лягати на мій робочий стіл як голови Державної митної служби, я б це негайно зупинив і знайшов би спосіб не випустити це з країни. Проінформував би уряд, наступив би на горло відповідним міністерствам і відомствам, у тому числі і прем’єр-міністру. А в мене були такі дискусії, певні, з Юлією Володимирівною Тимошенко. З Яценюком, коли ми вирішували питання по лінії розмежування з тимчасово окупованими територіями. Були складні розмови, і постанови уряду приймалися за три години. На жаль, тим, хто зараз керує митною службою, цього не вистачає.

- Що нині відбувається з митною службою?

- Ми маємо велику проблему. Дуже серйозну державну інституцію, колись надзвичайно потужну, організовану митницю ми віддали до рук аматорів, які вважають митницю комп’ютерною іграшкою. Аматори – це люди, які випадково займаються тим чи іншим, тому що це їм забажалося, тому що їм це цікаво. Тому що це для них є їхніми амбіціями, хобі, але вони нічого в тому не розуміють, дуже гарно вміють тим гратися, але абсолютно не займаються повсякденною важкою, складною  роботою.

Новини за темою

- Я був в центральному апараті Державної митної служби, пройшовся коридорами, кабінетами колег – це жах. Ці хлопці, які прийшли до управління Державною митною службою, експериментують вже 9 місяців з так званою новою митницею. Я не знаю, що таке нова митниця – є Державна митна служба. А мені показують файли, картинки на екранах про якусь симпатичну митницю. Те, що я побачив, – це жах: неприбрана територія, безнадія в очах співробітників, апатія, їх незахищеність. Те, що я побачив в головному офісі митної служби, те я бачу в системі управління української митниці.

- В умовах коронавірусу митниця забезпечена тим, що потрібно – санітарними засобами?

- Ми бачили літак з масками з Китаю. Як було сказано, вони будуть направлені і на забезпечення правоохоронців і прикордонників. Жодного слова про митників не було, хоча митники брали участь в митному оформленні цього літака, цього товару вночі. Мені боляче говорити про те, що сьогодні жоден митник жодним засобом захисту централізовано не забезпечений. Все, що ми бачимо сьогодні у митників, отримано за власний кошт і власним ресурсом. На сьогодні централізоване забезпечення засобами захисту не відбувається. Ми б’ємо на сполох, говоримо про це. Я мав розмову з митними профспілками, щоб знайшли кошти для того, щоб закупити через профспілки ті ж самі маски для наших співробітників. Зараз ми цим займаємося на громадських засадах. Я запитав у колег, чи було звернення керівництва Державної митної служби до відповідних органів влади про забезпечення митників засобами захисту. Мені відповідають, що таких звернень не було.

112.ua

- Що треба робити, щоб воно запрацювало?

- Негайно змінити керівництво митної служби. Не-гай-но. Я з великою симпатією ставлюся до керівника митної служби – він дійсно талановита людина, багато знається в сучасних інформаційних технологіях, в питаннях діджиталізації. Якби я був головою митної служби, то це для мене був би унікальний заступник з питань діджиталізації митної служби. Але я б ніколи не пустив таких талановитих, на мій погляд, людей, до управління цією службою. Але б допустив років за 5–6 роботи в митній адміністрації. Перше питання – кадрове, і голові уряду його потрібно порушити. Не полетить цей літак нікуди з нинішнім керівництвом митної служби. На жаль, ані голова митної служби, ані фактично всі його заступники не є тими людьми, хто може сьогодні ефективно управляти митною адміністрацією.

- У нас на першому місці стоїть політична доцільність.

- Я став головою Державної митної служби після 10 років роботи в митних органах – шлях від рядового інспектора, молодшого лейтенанта митної служби, до керівника найбільшої митниці. Був керівником департаменту, митного посту, відділу. Я ту службу пройшов, зсередини побачив і, як кажуть, "відкашляв". Вона пройшла через моє серце, через моє здоров’я, я розумію, що в ній відбувається. Потрібні роки, щоб перейнятися цією службою,  зрозуміти професійну, етичну складову цієї служби. Коли говорять, що всі митники негідники і корупціонери, то це неправда. Вони не більші корупціонери, ніж все наше суспільство. Були часи, коли митниця була обличчям держави, але у 2010 році була остання централізована закупівля форми для митних органів. На жаль, митна адміністрація залишилася без господаря, митна адміністрація є сиротою – фінансування за залишковим принципом. А митник працює з водієм, з брокером, з вантажем, який йде, зокрема, і з Італії, і з Китаю. Ми повинні повернутися до тих людей не тільки з критичного боку і казати, що це корупціонери і негідники, а й зрозуміти, яку складну справу вони роблять.

- У таких умовах мають бути вироблені певні правила роботи. Якщо вони є, чи знають про них ті люди, які зараз прийшли до керівництва?

- У мене таке відчуття, що не знають. І ми говоримо не тільки про митницю. Навчаємося зараз в тій ситуації, в якій ми є, на ходу. Це колосальна проблема, але є й інша проблема. Зараз треба проаналізувати, що є з експортом товарів продовольчої групи з України. Треба проаналізувати ситуацію з вивезенням критичних для нашої промисловості товарів, які можуть бути. Треба подивитися статистику і привернути увагу керівництва держави до цієї ситуації. Треба проаналізувати, що відбувається зараз з так званим критичним імпортом. Те, що заходить сюди: товари продовольчої групи, товари, необхідні для нашої промисловості, – першочергове митне оформлення, безперешкодне митне оформлення. Білий імпорт пропускати моментально, все, що пов’язане із сірим імпортом, який досі йде – особливо Одеська митниця, Ягодинська митниця…  У нас досі діють чорні, контрабандні дірки. Сірий імпорт треба брати за горло, а чорний – схеми нищити. Це треба зараз робити.

Новини за темою

- Був момент, коли Анатолію Макаренку довелося переміститися до Лук’янівського СІЗО. Ви тоді включили впертість, і довелося переїхати туди. Не шкодуєте, що фактично рік вашого життя випав назавжди?

- Якщо скажу, що не шкодую, то це буде не щиро. Це сльози моєї матері, сивина на скронях моєї дружини, це трагічна сторінка історії моєї родини. Але свого часу я зробив вибір, і коли я цей вибір робив, моя родина мене підтримувала. 10 років тому, коли ухвалювалося рішення стосовно газу пана Фірташа, в мене був вибір – мені було запропоновано дуже спокусливу альтернативу. Я не жалкую. Про втрачений рік життя у в’язниці, судимість, випробування, які були з цим пов’язані, – так, але про ухвалене рішення – ні, хоча йшлося про значну посаду і значні преференції.

- Рік там – це теж школа?

- Школа. І для мене надзвичайно важливо, і для моїх чоловічих амбіцій суттєво, що разом зі мною пройшов цей шлях інспектор митної служби. Інспектор, який здійснював цю процедуру митного оформлення своєю печаткою, Тарас Шепітько, якого я вважаю героєм і який пройшов ці каземати разом зі мною від дзвінка до дзвінка. Коли мені була запропонована одна ситуація, що я можу вийти на волю раніше, то я сказав, що я без свого інспектора на волю не вийду. І так склалося, що ми вийшли в одну хвилину з клітки. Він зараз працює в митних органах, і він є одна з найсвітліших голів української митниці. Слава Богу, що його зараз не "реформували", як зараз реформовано і вигнано з митної служби десятки професіоналів.

- Ви із запорізького маленького села, були народжені в тазик з водою, після чого сказали, що буде моряком. І от - капітан 1-го рангу, командир великого атомного підводного човна. Звідки з’явилася мрія?

- Я ніколи не був командиром атомного підводного човна, я був заступником командира атомного підводного човна. Якби залишився, то був би командиром, було таке бажання. Так склалося, що хлопчик з села Тарасівки завжди мріяв стати військовиком. Після 8-го класу поступав до Суворівського училища – невдало. Після 10-го – поступив.

- Книга сформувала Анатолія Макаренка?

- Книги. У мене є бібліотечний формуляр 1968 року. Мені було 4 роки, коли тато мене відвів до сільської бібліотеки. Коли я отримав свою першу заробітну платню в 4-му класі (я працював їздовим на конях), 90 крб., і мама запитала, що мені купити, то я сказав: книжкову шафу. І я потім ставив на книжках цифру і свій підпис: формував власну бібліотеку. Це справжня емоція, яка живе зі мною все життя.

- Знаю,  що у вас, як "Отче Наш", - це поїхати до мами.

- Тиждень тому був у мами на Запоріжжі. Зайшов у свою восьмирічку в селі Тарасівці. Колись там було близько 300 дітей, тепер – 67. Колись я ухвалив таке рішення і сказав, що для хлопчика і дівчинки, які краще за всіх закінчать школу, я робитиму все, щоб ті діти вступили до вишу. Це вже 16 дітей, яким я допомагав піти із села далі, і досить успішно. А директор школи попросив у мене не телевізор, не ноутбук, а попросив поміняти вікна у школі. 

- Північний флот. Йде Горбачов і Толя Макаренко, молодий лейтенант: "Дякую, товаришу генеральний секретар, що ви піклуєтесь про флот". Вам же фотоапарат подарували. 

- Там була унікальна ситуація. Ми, повертаючись із моря, отримали наказ, що треба йти в головну базу Північного флоту, в Сєвєроморськ. Готувалися до зустрічі з міністром оборони Радянського Союзу Язовим, але на борт прибув генеральний секретар ЦК КПРС з дружиною. Це була дуже серйозна подія для нас. Ніхто не чекав, що він почне з нами розмовляти, і коли він запитав, як настрій у моряків, то всі заціпеніли. І, як сказав потім мій командир, це були найстрашніші хвилини його життя. І тут мене пробило, я сказав: дякуємо за піклування про флот, ми не підведемо. Потім мене запросили до центрального посту, і лейтенанту Макаренку за винахідливість вручили фотоапарат. І командир сказав: спасибі тобі за мої погони.

- А що таке підводний човен? Яке було найдовше занурення?

- 120 діб.

-  4 місяці не можна вийти. А як із курінням на підводному човні?

- Я служив на різних проектах підводних човнів, і є деякі проекти, на яких передбачено кімнати для куріння – малесенький відсік. Є витяжна вентиляція. А там, де нема цього, то терплять хлопці.

- Але все начищено?

- Реакторний відсік ми протирали спиртом. Підводний човен, це два атомних реактори (два Чорнобилі) і 20 балістичних ракет (20 Байконурів), закрито в металеву трубу на глибині 300 м, під льодом. Ламали лід до 3 м. Ми, як м’ячик, піднімаємося, а потім своїм тиском витискаємо лід. Я був молодим лейтенантом, коли ми вперше виконали цей маневр, і командир дозволив нам по черзі вийти наверх. Це була фактично географічна точка Північного полюсу, і найбільше, що я запам’ятав, – це запах. Тому що в підводному човні запахів ти не відчуваєш. А коли виходиш – це запах баштану, кавунів. Це лід, йод. Мабуть, він дає таку специфічну емоцію.

112.ua

- Звісточка про те, що народився син, застала вас у морі.

- Так. Мені було вручено телеграму, що командування Першої підводної флотилії підводних човнів вітає лейтенанта Макаренка з народженням трійні. Я почав сповзати на палубу центрального посту. Мене хлопці підтримали і десь 15-20 хвилин тримали інтригу. Але замість трійні – син, який нині має ріст під 2 м.

- А коли вперше взяли малого на руки?

- У Мурманську, в аеропорту, біля трапу літака. Я вперше побачив свого сина, коли йому було вже п’ять місяців.

- Була ж можливість залишитися там. Чому було рішення повернутися додому?

- Дім, батьківщина. Тут пуп, тут коріння, тут мама, мова, майбутнє. І я не помилився. До митниці я вийшов із кабінету батька нинішнього спікера ВР Олександра Разумкова. Колись на з’їзді комсомолу  я познайомився з цією чудовою людиною, і коли в часи лихоліття, безробіття майбутній генерал Макаренко охороняв паркову і шукав роботу, так склалося, що ми знайшлися з Олександром Разумковим і він мене делегував на митницю. Хоча я відмовлявся. Я з великою вдячністю згадую пам’ять цієї світлої людини.

Новини за темою

- Системність Макаренка – це від усього життєвого шляху, від армії чи від генів?

- Системність буває різна. Системність дружби – це системність душі, системність кохання – це системність серця. Системність у роботі – це принципи, яких ти дотримуєшся. Мені легко було керувати митницею свого часу, бо мені дуже легко давалося слово "ні". От коли ти вмієш говорити "так" і за це відповідаєш і робиш, що ти виконуєш слово "так", але під "так" - твій професіоналізм, твоя відповідальність, твої ризики майбутні. Або коли ти говориш "ні" і ти розумієш, що ті люди, яким ти говориш "ні", починаючи від великого політика і закінчуючи злодієм у законі, можуть тобі зробити дуже зле. І з цього боку твоя системність – це твій характер, твій стержень, твоє бачення ризиків. Мені якось вдавалося говорити і "так", і "ні" в такий спосіб, що мені вірили й ті, й інші. Оце системність.

- Син, дружина, будинок, книги, друзі, спілкування, країна – все це становить  світ Анатолія Макаренка. Країна, до якої ви свого часу вирішили повернутися, має майбутнє?

- Я не повертався. Я нікуди не йшов. Навіть коли фізично я не був удома, душею я був на своїй землі. І зараз я в Києві, а серце моє – в моїй Тарасівці. Я не просто вірю, а знаю, що майбутнє є. У Дніпрі є університет митної справи і фінансів, і в 14-му році, коли були шалені бойові дії на сході, студенти встали, 600 осіб, поклали руку на серце і співали гімн України. Я ніколи не забуду їхні очі, те, як вони співали гімн. Я тоді переконався, що ця країна має велике майбутнє. Ще раз переконався. Нині ми повинні зрозуміти одне: досить грати в комп’ютерну гру "Україна". Це не комп’ютерна гра. Досить експериментувати з аматорами при владі. Ми їх не витримаємо ще одну каденцію – нас на них не вистачить. В Україні надзвичайна кількість талановитих, сильних людей. Якщо ці люди є в країні, країна має майбутнє.

- Віримо, що цих людей буде задіяно в усіх наших процесах. І дуже хочеться, щоб своє заслужене місце в цих процесах займав Анатолій Вікторович Макаренко.

Слава Україні!

- Героям слава!

відео по темі

Новини за темою

Новини за темою

Новини партнерів

Loading...

Віджет партнерів

d="M296.296,512H200.36V256h-64v-88.225l64-0.029l-0.104-51.976C200.256,43.794,219.773,0,304.556,0h70.588v88.242h-44.115 c-33.016,0-34.604,12.328-34.604,35.342l-0.131,44.162h79.346l-9.354,88.225L296.36,256L296.296,512z"/>