Актриса Римма Зюбіна: "Погані дороги" містечковості

Актриса розповідає про свої нові театральні проекти і листування з Олегом Сенцовим

Актриса Римма Зюбіна: "Погані дороги" містечковості
Римма Зюбіна на репетиції вистави "Погані дороги" Facebook Римми Зюбіної

Антон Філатов

Журналіст, кінокритик

Актриса розповідає про свої нові театральні проекти і листування з Олегом Сенцовим

28 вересня на київській "Сцені 6" відбудеться прем'єра вистави "Погані дороги" за п'єсою Наталії Ворожбит. Постановка розповість про війну і про кохання. Головну роль в одному з сюжетів цього спектаклю зіграє Римма Зюбіна. Також цього року має вийти ще один спектакль за участю актриси - "Номери" (п'єса Олега Сенцова). Підготовка до цих вистав проходить у Зюбіної в рідкісні вихідні між зйомками в серіалі "Таємниці", а також паралельно з роботою в інших театральних проектах.

Цей театральний сезон Римма Зюбіна називає найбільш насиченим у своїй кар'єрі. І якщо в 2018 році її ім'я асоціюється насамперед зі сценою, то в 2017-му – з широкими екранами. Минулого року вийшло одразу дві картини з її участю: "Межа" і "DZIDZIO "Контрабас". А також вона отримала "Золоту Дзигу" за роль у драмі "Гніздо горлиці".

В інтерв'ю 112.ua Зюбіна розповіла про свої нові проекти, про листування з Олегом Сенцовим, про необхідність скасувати звання "заслужений" і "народний артист", а також про боротьбу з містечковим світоглядом.

Ви неодноразово відмовлялися зніматися в українських серіалах, які створювалися для російського ринку. А зараз ви працюєте в серіалі "Таємниці". В чому особливість цього фільму?

Він створюється саме для українського глядача. Українською мовою. У ньому немає жодного російського актора. До того ж у ньому дуже захопливий сюжет, де мені дісталася цікава роль. У цьому серіалі буде 95 серій. Його зйомки почалися в травні, а закінчаться в жовтні. Коли у мене з'являється рідкісний вихідний у цьому графіку, то я репетирую новий спектакль.

Робота в театрі і зйомки в серіалі – це зовсім різні вектори творчості. До того ж і графіки часто не збігаються.

Графік дуже щільний. Між знімальними днями за контрактом встановлено не менше 10 годин перерви. За цей час необхідно приїхати додому і повернутися на знімальний майданчик, а також вивчити текст на завтра. А тексту буває – і по 25 сторінок. Тож на сон іде не більше п'яти годин. Такий графік у всіх, хто виконує головні ролі в серіалах.

Але до кожної своєї роботи я ставлюся дуже відповідально. І того ж вимагаю від своїх колег. Ніколи не опускаю планку. Не ділю роботу на важливу і "халтуру". Адже навіть якщо попалася роль, у якій на перший погляд нічого грати, то все одно її треба виконати так, щоб на екрані це виглядало максимально переконливо і цікаво. Тільки якщо буде настільки професійний підхід до роботи над українськими серіалами – ми зможемо витіснити російський продукт з наших екранів.

У цьому серіалі я отримую втричі менший гонорар, ніж у звичайних своїх проектах. Робочий день триває 12 годин. Знімаємо по 10-15 хвилин екранного часу на день. Але я погодилася зіграти в ньому, бо хочу, щоб в Україні дивилися якісний вітчизняний продукт.

Спектакль "Різня". Фото Віктора Залевського Facebook Римми Зюбіної

Протягом останнього року ви працюєте з театрами на контрактній основі. Які головні "плюси" такого співробітництва з театрами?

З листопада 2016 року я повинна була часто їздити на прем'єрні покази фільму "Гніздо горлиці". У зв'язку з цим часто доводилося писати заяви про відпустку за свій рахунок. Бути відсутньою тижнями і ставити репертуарний театр у залежність від своєї зайнятості, на мій погляд, неетично. Це і стало причиною, з якої я перейшла на контракт.

Коли працюєш у театрі, то тобі встановлюють графік, який ти відпрацьовуєш. Та коли ти знаходишся на контрактній основі, то можеш більше поєднувати і більше створювати.

За рік на контрактній основі я зіграла в більшій кількості вистав, ніж коли була прив'язана до одного театру. У вересні минулого року вийшла "Різня" в "Молодому театрі". У січні 2018-го була прем'єра вистави "Веселий дух" у Сєвєродонецьку в Луганському українському муздрамтеатрі. У березні ми випустили виставу "Схід-Захід" у театрі "Актор". Зараз ми репетируємо на "Сцені 6" постановку "Погані дороги", а восени будуть ще "Номери". Окрім того дві п'єси в антрепризах чекають моєї участі з січня по березень.

Після того як відзнімемо серіал, у мене є дві пропозиції від телеканалів. Зараз триває робота над моєю авторською програмою про дітей сиріт "Дорога додому".

Багато акторів неохоче переходять на контракт, адже бояться, що буде більше роботи?

Звичайно. Багато акторів впевнені, що якщо їхня трудова книжка буде лежати в якомусь театрі, то це дасть їм впевненість у завтрашньому дні. Але сама по собі акторська професія не передбачає жодної впевненості. Навіть після великого успіху може виявитися, що завтра тебе будуть мало запрошувати. Немає жодних гарантій, що, перейшовши на контракт, актор отримає більшу різноманітність у роботі. І якщо у творчості настав простій, то це нормальний випадок у нашій професії. І його потрібно використовувати з розумом. Багато хто не прийняв контрактну систему через свою містечковість, пасивність і страх.

Фото Олександри Желєзнової Facebook Римми Зюбіної

Вже багато років вам неодноразово пропонували отримати звання заслуженої артистки. Але ви виступаєте категорично проти звань.

Багато хто сприймає мою відмову від звань як якесь кокетство. Проте я просто не бачу в цьому сенсу. Звання – це пережиток радянської системи. Як і небажання переходити на контрактну систему. В Литві, Латвії, Естонії та Грузії вже давно відмовилися від звань. І після цього в жодній з цих країн ні кіно, ні театр не стали гіршими. До того ж зі званнями багато маніпуляцій.

Але для багатьох артистів звання – це якась велика мета, яка дає поштовх у роботі. Це моральне заохочення і надбавка до зарплати.

Не цього треба прагнути! А того, щоб робити свою роботу справді якісно. І тоді тебе помітять і запросять в інші проекти. І не важливо, чи є в тебе звання і в якому місті й театрі ти знаходишся. Тому що кастинг-директори сьогодні активно їздять по маленьких містах і відшукують нові обличчя. Саме так, наприклад, було сформовано акторський склад фільму "Червоний" Зази Буадзе.

Якщо ти дійсно відомий актор, то ти виходиш на вулицю і тебе впізнають: підходять за селфі або автографом. Таке моральне заохочення набагато важливіше. У такому разі тебе також частіше почнуть запрошувати в нові фільми і спектаклі – і це набагато більш важливе матеріальне заохочення.

Звання – це маячня! Ну уявіть собі, наприклад, формулювання "заслужена артистка штату Каліфорнія Меріл Стріп"…

Римма Зюбіна Facebook Римми Зюбіної

Сенцов знає, що ви ставите його п'єсу "Номери" і будете її екранізувати. Він давав якісь підказки щодо того, яким повинен бути цей спектакль?

Він мені написав, що довіряє нашій команді і дає повну свободу в роботі над виставою. Він вірить у цю постановку. Адже попередні спроби поставити цю п'єсу, за словами самого Олега, не були успішними.

Востаннє я отримувала від нього лист у липні. Олегові не сподобалося, що я виставляю його листи у Facebook. Але я публікувала тільки цитати, які важливо прочитати всім. Я двічі намагалася вийти з ним на відеозв'язок. Але Олегу навіть не повідомляли, що з ним хотіли зв'язатися. Зараз я продовжую писати йому листи, не отримуючи відповіді.

Ви запропонували колегам виходити на уклін після вистав з табличками "Свободу Сенцову". Як народилася ця ідея?

Я брала участь у багатьох акціях на підтримку Сенцова. Одного разу я побачила відео у Facebook, як в одному театрі на уклін вийшли актори з табличками "Свободу Сенцову". Запропонувала цю ідею своїм колегам, і мене підтримали.

Разом із тим я зустрічала і таких людей, які відмовляються брати участь в акціях підтримки Сенцова. Просто бояться. Хоча ми і живемо у вільній країні, хоча маємо право голосу і можливість особисто ухвалювати рішення. Незважаючи на все це – багато хто залишається дуже невільним. Адже свобода полягає лише в одному: не боятися. В Олега немає страху. 

Римма Зюбіна Facebook Римми Зюбіної

З кожним роком у світовому кіно з'являється все більше жінок. Окрім того, жінки на широких екранах стають все більш сильними і незалежними. А українське кіно залишається надто патріархальним.

Цьогоріч мене висунули на "Золоту Дзигу" в номінації "Краща жіноча роль другого плану" за фільм "Межа". Але, повірте, ця моя роль – зовсім не те, що дійсно варто номінувати. Я уважно переглянула півтора десятка інших фільмів, які висувалися на нагороди Української кіноакадемії цього року, і зрозуміла, що з жіночими ролями в українському кіно у нас дійсно катастрофа.

Актор і режисер Григорій Гладій нещодавно наголосив, що жіночих історій не вистачає і нашому театру. Також він зазначив, що український театр повинен бути більш відкритим для прогресивних ідей та нових тенденцій.

Абсолютно згодна! Більшість українських театрів – дуже провінційні. За всю історію українського театру з моменту його другого народження в 1880 році і до 2013 року (Революція гідності), він завжди зазнавав утисків і загравав із публікою. Окрім короткого періоду театру Леся Курбаса, український театр ніколи не обговорював гострі теми. Не намагався підняти глядача до більш високої планки, а замість цього опускався до більш низького розважального рівня.

Я просто не розумію, чому наш глядач десятиліттями масово йде на "Наталку Полтавку", "Сватання на Гончарівці", "За двома зайцями" і "Кайдашеву сім'ю". Так, це класика, але театральний світ давно в ХХІ столітті. А ми де?

Зараз із цією провінційністю вдається боротися завдяки невеликим сценам, які відкриті для сучасної драматургії. Саме на них можна поставити вистави, які не випускають великі театри. Наприклад, на "Сцені 6" ми зараз ставимо "Погані дороги" Наталії Ворожбит.

Цього року на Одеському кінофестивалі ви дивилися по три фільми на день. Які картини вразили вас найбільше?

Мене вразила польська картина "Холодна війна" Павла Павліковського. Також у мене пробігають мурашки по шкірі, коли я згадую японський фільм "Магазинні злодюжки" Хірокадзу Корееди. Цього року він отримав "Золоту пальмову гілку" у Каннах. Головні герої цього фільму – зовсім чужі один одному люди з дуже непростим минулим. У них дуже дивний спосіб життя. Але вони дають один одному те, чого часто не можуть дати один одному члени звичайних сімей: взаєморозуміння і любов.

У цій стрічці дуже добре показано, що багатьом сім'ям не треба народжувати дітей. Народження дитини у багатьох – як пункт в обов'язковій програмі. Але насправді батьки не можуть виховати дітей і таким чином руйнують їх. Вони не можуть дати своїм дітям любов.

Складний графік роботи, невпевненість у завтрашньому дні, тривалі простої у зйомках, провінційна публіка, під яку доводиться підлаштовуватися – що з цього найважче в акторській професії?

Особисто для мене найважче в роботі актора – це знайти момент усамітнення. Я завжди лягаю спати дуже пізно. Тому що тільки посеред ночі у мене з'являється можливість посидіти в тиші і побути наодинці зі своїми думками. У ці моменти спокою я аналізую, як минув останній спектакль, як зіграти нову роль, вчу репліки… У багатьох я асоціююсь із карнавалом, радістю, а також безперервними розмовами. Але є і зворотній бік...

відео по темі

Новини за темою

Новини за темою

Новини партнерів

Загрузка...

Віджет партнерів