Ексклюзив. Українська журналістка та письменниця Ірен Роздобудько – гостя ток-шоу "Люди. Hard Talk"

Українська журналістка, письменниця і поетеса. Була заступником головного редактора журналу "Наталі" і головним редактором журналу "Караван історій. Україна". Автор двох збірок поезій, детективів, трилерів і психологічних драм. Пише сценарії для фільмів. Неодноразова переможниця літературних конкурсів "Коронація слова". Вишиває бісером, грає на гітарі

112.ua

 Влащенко: У нас в гостях відома письменниця, журналістка Ірен Роздобудько.

Вітаю. Ви дуже схожі на Мадонну. І характер у вас теж, напевно, такий – владний, енергійний?

Роздобудько: Певно, що так. Щодо характеру. Коли мене б'ють і я падаю, то я завжди піднімаюсь. Ще не було жодного разу, щоб я не піднялась.

- А ви досі головний редактор українського варіанту "Каравану історій"?

- Так. І зараз "Караван історій. Україна" повністю перейшов на своїх авторів, на свої матеріали, відмовившись від російської частини. 

- Чому всі історії у вашому журналі клішовані? Хоча автори пишуть добре.

- Така концепція журналу, і, до речі, вона не наша, і ми, власне, будемо продовжувати в тому ж дусі, тому що є формат. І люди люблять читати такі душевні історії.  Це караван життєвих історій, а вони складаються з кохання, ревнощів тощо. Але це не головна моя робота. Я 15 років у цій команді, яку я дуже люблю, але не всі підхоплюють цей формат. Формат досить складний: це белетристична, белетризована біографія, і не всі в’їжджають, як треба писати.

- А про себе що б ви написали в "Каравані історій"?

- Я б ніколи не була б героїнею будь-якого журналу, щоб розкривати там свої потаємні історії. Але якщо обирати, то обрала б своє шалене дитинство на околицях Донецька з безмежними пригодами. Розповіла б, звичайно, про кохання, як треба не боятися змінювати своє життя.

- А у вас перший шлюб?

- Третій. Тому мені було б про що розповісти. Про акторів людям цікаво читати, бо вони їх знають, люблять, бачать. А я не настільки цікава людина, хоча й публічна. Мені краще, щоб читачі почитали мої книжки. Там я є вся повністю. Для акторів це хороший формат, це реклама, а я не люблю реклами. У нас така концепція, що ми не беремо людей бізнесу і людей політики.

- А чому?

- Деякі політики, до речі, до нас зверталися, щоб ми написали, але ми відмовляємо. Ми вважаємо, що нашій аудиторії цікаві люди мистецтва. У нас режисери, актори, художники, скульптори – не розпіарені люди.

- У вас на 80% жіноча аудиторія?

- Вважається, що аудиторія, яка найбільш читає всі журнали і книжки, це жінки.

- Яку історію з власних шлюбів ви вважаєте найбільш літературною? Хоча б одна любовна історія, яку ви описуєте в романах, була вашою особистою історією?

-  Ні, я напряму ніколи не "роздягаюся", мені краще якось узагальнити, ототожнити якийсь власний досвід. Для мене це неможливо, писати про себе.

- А якби довелося писати кіносценарій, яка історія з ваших шлюбів найбільш кінематографічна?

- А в мене все життя досить літературне.

- А ви авантюрна людина?

- Так.

- А що ви вкладаєте в слово "авантюра", і чому ви така людина?

- Якщо сказати метафорично, то я можу йти зараз прямо, потім розвернутися на 180 градусів і тим же веселим кроком піти в інший бік. Або скористатися шансом, який зараз, на цій дорозі мені випав. Я ніколи не відмовляюсь від якихось шансів. Якщо подивитися мою трудову книжку, то вона в мене з вкладками, бо мої професії не вмістилися в моїй книжці.

- Ви колись сказали, що жінки купують глянець через самотність і безсилля, тобто ви визнаєте заздалегідь, що ви орієнтуєтеся на віктимність своєї аудиторії?

- Звісно, цільова аудиторія – що в кіно, що в кожному журналі – це позиціонування себе. За багато років моїх спостережень (а я була журналістом, відповідала на листи в жіночих журналах), дуже великий відсоток наших жінок це жінки нещасні, нереалізовані, які прагнуть реалізуватися. Це журнали для тих, хто відчуває комплекси і не може, не знаходить виходів подолати їх.

- Тобто глянцеві журнали підказують їм, як треба жити?

- Так. Коли я прийшла працювати в глянець, я гадала, що буду вчити жінок, як не ревнуватиабо як закохуватись. Але коли я почала отримувати листи і піднімати проблеми домашнього насильства, вивозу наших жінок за кордон, наркоманії, жіночого алкоголізму, родинного інцесту, тобто про те, про що не прийнято говорити, то пішов шквал листів. Я почала працювати з дуже гарними психологами і піднімати такі теми, на які був шалений відгук. Я зрозуміла,  що це потрібно, тому що нас виховували неправильно, і досі нас виховують неправильно. 

- У чому ця неправильність?

- В Україні дуже багато мужніх, сильних, успішних жінок. Попри це, в них купа комплексів. Коли вони приходять додому, вони відчувають дискомфорт у родині. У своїх книжках і журналах я закликаю і кажу одну дуже банальну річ: життя одне, і якщо ви відчуваєте дискомфорт бодай-де, то треба щось міняти або в собі, або в роботі, або в родині. Треба розвертатися на 180 градусів і йти, тому що пройде ще 5 років – іти засядеш в болоті.   

- Основна аудиторія ваших читачів, ваших книг – жінки?

- Я пишаюся тим, що в мене з’явилося дуже багато чоловіків-читачів, і, нарешті, я трошки відмилася від тавра "детективниця" і "глянсова дамочка".

- Які основні складові успіху романів? Ви прагматично підходите до написання книг?

- Я підходжу фізіологічно.  Є такі рядки Пастернака:  "… строчки с кровью – убивают, Нахлынут горлом и убьют!".  І от коли я відчуваю, що я або роздеру собі горло (так я хочу говорити про те або про це!), тоді я не можу не писати. Літературна діяльність пов’язана з психікою, фізіологією. Я пишу з 6 років.   

- А ви записуєте щось, що ви почули, побачили, що вам сподобалося?

- У мене це все в голові. Мені є про що сказати, є про що говорити, є з чим звертатися. І я страшенно вдячна тим людям, які підходять і кажуть: ви мене врятували або допомогли зробити свій вибір. Це, в принципі, письменницьке щастя. Я сканую людей, мені хочеться їх обійняти і сказати: "Давай інакше, життя коротке".

- Я прочитала, що у вас є клуб "шанувальників". А хто ці люди?

- Я про це прочитала в однієї  журналістки. Я тоді почала ритися в інтернеті і, дійсно, їх знайшла. Я не знаю, хто це, я просто щаслива, що вони є. Вони стежать, вони додають у Вікіпедію новинки всі, вони виписують цитати. Можливо, вони ходять на мої зустрічі.

- Ви в житті нічого не боялися і працювали не тільки журналісткою та офіціанткою, а й шпрехшталмейстером у цирку. Що це за професія?

- Це те ж така авантюра. Це людина, яка відкриває циркові програми. Я її відкривала кілька місяців у донецькому цирку. Коли я пізнала цирк зсередини, я закохалася в цих людей. Це свій світ, паралельний. Я перемогла на конкурсі читців в донецькому смотрі  – читала "Реквієм"  Ахматової. А в журі сидів режисер цирку. І він мені запропонував попрацювати в цирку. І два місяці я бігала до цирку відкривати вистави. І це була така циркова казка, аж доки не помер Брежнєв. А потім сказали, що такого дурнуватого шпрехшталмейстера їм не треба.

- Ви малюєте, вишиваєте бісером. Це для вас розслаблення чи це творчість?

- Це для мене психотерапія. В мене є графіка, і я вишиваю бісером. Кожна бісеринка має своє життя, своє ім’я. І я таким чином реанімуюсь. Я це зрозуміла ще краще під час Майдану: коли я туди не бігала, я малювала янголів. Це було божевілля! Я малювала за дві години 3-4 картинки вітражними фарбами. Я інакше не могла вижити. Так само малюнки і бісер. Я всім раджу цим зайнятись, це не складно.

- У вас є якісь слабкості? Чим ви в собі незадоволені?

- Я пофігістка і дуже люблю лежати на дивані. Для мене це щастя. Лежати, дивитись в стелю або якісь гарний фільм і ні про що не думати. Я дуже лінива і щодо писання. Коли я встигаю – я не знаю. Я суперінтроверт. Це вада, хоча, може, і не помітна.  

- Ваш тип чоловіка? Покажіть на громадських прикладах, які всі знають.

- Мені пощастило зустріти людину, яку я чекала все життя. І я ніколи не закохувалась в екранних героїв або в акторів.

- Я маю на увазі психофізику, типаж..

- Це складне запитання. Але колись в юності це був Мягков з "Іронії долі". Не секс-символ, не красень, невдаха, з мамою весь час, але той момент, коли він застібає блискавку їй на нозі… Тут є і сексуальність, і ніжність, і передісторія. Вся його психологія в одному жесті.

- У вас є запитання до мене?

- А яку книжку Ірен Роздобудько ви читали? оздобудбь

- Ваша двоюрідна сестра приносила мені кілька романів. Але це було 3-4 роки тому, і зараз я просто не згадаю назви. Але я звернула увагу, що у ваших романах є нежіноча енергетика і авантюрний дух, що дуже рідко зустрічається в жіночій глянсовій прозі. Вже з цього можна було зрозуміти, що ви справжній письменник, а не глянсовий журналіст.

Вельми дякую, Ірен.

Джерело: 112.ua

відео по темі

Loading...


Новини за темою

Віджет партнерів

d="M296.296,512H200.36V256h-64v-88.225l64-0.029l-0.104-51.976C200.256,43.794,219.773,0,304.556,0h70.588v88.242h-44.115 c-33.016,0-34.604,12.328-34.604,35.342l-0.131,44.162h79.346l-9.354,88.225L296.36,256L296.296,512z"/>