Не можна у себе в країні так брутально і нахабно грабувати українських працівників

В сьогоднішній Україні для всіх українських працівників дуже важливі мир, низькі податки і недопущення подальшого зниження реальних доходів. Інакше не буде у нас зростання інвестицій, підвищення споживчого попиту й утримання чергової і більш потужної інфляційної хвилі

Не можна у себе в країні так брутально і нахабно грабувати українських працівників
Фото з відкритих джерел

Олександр Гончаров

Засновник «Київського фондового центру»

В сьогоднішній Україні для всіх українських працівників дуже важливі мир, низькі податки і недопущення подальшого зниження реальних доходів. Інакше не буде у нас зростання інвестицій, підвищення споживчого попиту й утримання чергової і більш потужної інфляційної хвилі

Цікаво спостерігати, як міністри і більшість нардепів вбивають в голови українців тезу про те, що не треба думати про жодні проблеми, бо все вирішить ринок або все відрегулюють гроші, привівши відносини на ринку праці та суспільстві в стан рівноваги. І саме фінанси, передусім кредити Міжнародного валютного фонду, забезпечать ефективне використання всіх ресурсів. Але в житті люди ж бачать, що ця догматика політиків не має нічого спільного з реальністю в Україні.

Більше того, українські виробники ніяк не переходять на передові технології, на випуск сучасної продукції, оскільки немає достатніх обсягів іноземних і внутрішніх прямих інвестицій, продовжують скорочуватися трудові ресурси, не ростуть ефективність капіталу і продуктивність праці. Також досі немає на підприємствах і нового менеджменту з новими інвестиційними ідеями, відсутнє регулярне спілкування представників виробничої економіки та національного фондового ринку. І що ще дуже важливо - немає нових інститутів розвитку, які б фінансували, зокрема, малий і середній бізнес у країні.

Новини за темою

Зрештою ті самі питання: чому неефективно і непродуктивно працюють наші громадяни? Як вивести національну економіку з тіні? Доки будуть недооцінювати працю українців, котрі працюють? До речі, у нас найнижча зарплатня в Європі. Судіть самі: наприкінці минулого року в Україні, за оцінками експертів, за одну годину роботи працівник в середньому отримував 18,8 грн або еквівалент - 60 євроцентів, відповідно, за 9-годинний робочий день ця зарплата сягала лише майже 170 гривень. Щоправда, як відзначають сьогодні окремі чиновники, за 2017 рік кількість тих, хто одержує менше за мінімум зменшилася уп'ятеро.

У той же час якщо в корумпованій Україні тільки гроші вирішують все, то більшість громадян опинилися за бортом благополучного життя того дуже тонкого-тонкого шару щасливчиків зі значними коштами. Всі інші - чужі на цьому святі життя: за останні 10 років понад дві третини українського населення не мають взагалі ніяких заощаджень. Вони всі ці роки дійсно в кризі, ледь дотягують від зарплати до зарплати - "нагорі2 щось змінюється, а в них нічого. Топ-чиновники і роботодавці так нічого і не навчилися у наших західних партнерів, де давно побудовані якісні економіки, де влада і великий бізнес спільно проводять ефективну політику зростання доходів як держави, так і своїх громадян.

Наприклад, давно в цих розвинених країнах встановлено, що за годину роботи працівникові треба платити не менше 3 дол. США, за порушення цього правила - неминучі жорсткі великі штрафи. У нас же цієї вимоги до роботодавця як не було, так і немає. Ще гірше те, що частка зарплатні у собівартості українських товарів і продукції всі останні роки постійно скорочувалася і зараз напрочуд мала. Про що це говорить? Про те, що праця українців коштує дуже дешево. По-друге, держава не повинна допускати недовиплат або фактично грабувати рядових працівників (особливо в дотаційних областях і в селах).

Новини за темою

З іншого боку, як відзначають провідні зарубіжні аналітики та експерти, ключова проблема ресурсного прокляття - це коли у вас багато грошей, то навіщо працювати?! Тому на виклики нашої великої кризи доведеться відповідати саме цим рядовим працівникам, а не корумпованим багатим чиновникам. Але ще гірше для економіки України - це чекати, що хтось прийде з-за кордону і вкаже нам правильний шлях. Думаю, це найнебезпечніше. Адже, наприклад, як придушити інфляцію, у нас знають майже всі економісти, і це зробити інтелектуально просто, але болісно. А ось як побудувати ефективну економіку в Україні без системи збагачення топ-чиновників і політиків у владі - це величезна проблема, звичайно, і вона вирішувана.

Але, на жаль, не цими малоосвіченими і нахабними політиками. Тому, зокрема, кадрова катавасія в спеціалізованих антикорупційних відомствах ще не скоро закінчиться. Логічним стає і побоювання, мовляв, конфлікт між НАБУ, САП і ГПУ може обернутися справжньою війною. Хоча коли ти вже на середині Дніпра і повільно тонеш, то міркування про "принципи справедливого розподілу грошей і в тому числі для нарахування зарплат міністрам і депутатам" - це далеко не найкраща тема для змалювання поточної ситуації в Україні. Одна радість - тонеш не швидко, встигаєш озирнутися, подумати і прийняти рішення. Отака сьогодні у нас ситуація, і положення потопельника дедалі гіршає.

При цьому ніхто "нагорі" не хоче запроваджувати прогресивну шкалу оподаткування. Різко загальмувалося у Верховній Раді і голосування за законопроект про податкову амністію. Тоді як за останні роки за розміром ВВП України ми стали менше, ніж були завжди з 2006 року. Якщо так буде і надалі, то це означає, що до 2020 року частка України у світовій економіці стане найменшою за всю історію нашої незалежності. І найнебезпечніше - люди не вірять в те, що Кабмін Володимира Гройсмана буде проводити економічні реформи, і що на це буде політична воля Верховної Ради.

Новини за темою

Проте відкладати ці реформи категорично не можна. Адже інвестиційний клімат у нас не просто поганий, а дуже поганий. І не тільки тому, що немає іноземних і внутрішніх прямих інвестицій (це лише один з індикаторів недовіри до політики уряду і парламенту), а передусім через відсутність в Україні приватних інвестицій і помітних зусиль проектних малого і середнього бізнесу. Що це таке? Це коли бізнес не готовий ризикувати, об'єднувати фінансові ресурси і реалізовувати різні інвестиційні проекти у себе в країні. Як це, наприклад, було у нас наприкінці не тільки лихих, але й реформаторських 90-х років.

А зараз, як це не гірко визнавати, в Україні вкрай недостатньо таких ініціатив. Що робити? Звісно, владі треба стимулювати розвиток національного ринку спільного інвестування, створюючи сприятливі умови для виведення на публічний ринок цінних паперів українських емітентів, і, безумовно, забезпечувати зростання реальних доходів українців. Нарешті, в сьогоднішній Україні для всіх українських працівників дуже важливі мир, низькі податки і недопущення подальшого зниження реальних доходів. Інакше не буде в нас зростання інвестицій, підвищення споживчого попиту і утримання чергової і більш потужної інфляційної хвилі.

Олександр ГОНЧАРОВ,

Керівник сайту http://privatization.in.ua/,

Директор Інституту розвитку економіки України

Редакція може не погоджуватися з думкою автора. Якщо ви хочете написати в рубрику "Думка", ознайомтеся з правилами публікацій і пишіть на blog@112.ua.

відео по темі

Новини за темою

Новини за темою

Новини партнерів

Загрузка...

Віджет партнерів