Фото з відкритих джерел

Оригінал на сайті Foreign Policy

Серед тих серйозних зовнішньополітичних проблем, з якими стикався колишній президент Джиммі Картер, є одна, про яку ніколи відкрито не повідомлялося, але яка знову набуває актуальності. Йдеться про ядерну війну і про те, як у ній буде виживати американський уряд. Рішення Картера є досі засекреченим, але нещодавно розсекречені документи ЦРУ, а також архіви кількох президентських бібліотек дозволяють по-новому поглянути на підготовку Білого дому до невідворотного апокаліпсису.

Сьогодні появу такого апокаліпсису може спричинити будь-яка держава, яка має ядерну зброю, включаючи Північну Корею і Пакистан. У часи Картера найбільшу стурбованість у цьому плані викликав Радянський Союз. У цей період планові органи армій двох країн почали замислюватися над тим, що колись вважалося неймовірною єрессю: про відмову від концепції взаємно-гарантованого знищення, яка панувала над світовим порядком з 1950-х років, і про підготовку до виживання в ході тотальної ядерної війни.

Картера і Білий дім цікавили більш конкретні питання. Якщо президент виживе в ядерній війні, що саме він буде робити після неї? Як можна буде впізнати головнокомандувача, який вижив? Хто буде його впізнавати? Як він буде виконувати три основні президентські обов'язки глави виконавчої влади, глави держави і головнокомандувача Збройними силами?

Новини за темою: Пентагон перевірить ядерний потенціал США до кінця року

Картер відповів на ці запитання в президентській директиві №58, яка була ухвалена упродовж останніх місяців його президентства. Рональд Рейган у 1983 році вніс поправки в ці плани, видавши власну президентську директиву. Там йдеться про спадкоємність державних планів, які залишаються в силі і для Адміністрації Трампа. Для її реалізації розроблено низку багатомільярдних програм, і вона стала однією з найбільш привабливих тем для конспірологів всього світу.

Ми розповімо про те, як уряд розробляв один з найбільш секретних своїх планів у сфері національної безпеки і як Адміністрація Трампа та її наступники зможуть з його допомогою пережити кінець світу в тому вигляді, в якому він нам відомий.

Коли Картер прийшов до влади, Радянський Союз активно готувався до ракетно-ядерної війни. У нього була дорога програма цивільної оборони, сотні, а то й тисячі підземних бункерів, а також цілий комплекс державних програм.

А в США був Рей Дербі. Дербі, який народився в 1935 році в Айові, став одним з провідних експертів Міністерства оборони з питань готовності до надзвичайних ситуацій і ліквідації їхніх наслідків. В Європі він проводив тренування з масової евакуації цивільного населення країн НАТО, навчав інструкторів, які оцінювали здібності організацій і відомств протистояти атакам із застосуванням ядерної зброї. У США він очолював численні урядові робочі групи цивільної оборони з ядерних, біологічних і хімічних аварій. Він також розробив стандартний план використання американських ядерних баз у разі катастрофи. До моменту інавгурації Картера в 1977 році Дербі відповідав за навчання та оперативну роботу на західновіргінському командному пункті Федерального агентства мобілізаційної готовності, яке підпорядковувалося Адміністрації загальних служб.

Новини за темою: США розповіли подробиці удару найпотужнішою неядерною бомбою по ІДІЛ

Тоді існував основний федеральний план дій на випадок загальної катастрофи типу ядерної війни. Цей надзвичайний план D вимагав від кожного федерального відомства спроектувати, розробити і побудувати власне добре захищене підземне укриття. В надзвичайній ситуації уряд повинен був керувати країною з таких бункерів. Більшість відомств не дуже серйозно поставилася до цього обов'язку.

Федеральне агентство мобілізаційної готовності доручило Дербі проаналізувати хід реалізації плану D. У першу чергу він зауважив, що відомства вкрай рідко здійснюють тренування в рамках своїх планів. Мало хто з них виконував правила, директиви і навіть дотримувався відповідних законів у своїй повсякденній діяльності. Багато співробітники державних відомств навіть не знали, чи вони входять до складу команд для евакуації в надзвичайній ситуації.

Такі недоліки були результатом систематичної недбалості, що виникла ще на зорі ядерного століття. Якщо не вважати нетривалий період після Карибської кризи, коли в країні було побудовано шість евакуаційних центрів для федерального уряду, Сполучені Штати не розглядали громадянську оборону як складову своєї доктрини стратегічного стримування. Федеральний уряд з радістю та ентузіазмом витрачав кошти на модернізацію озброєнь, але не на захист і виживання населення після ядерного нападу. У 1970-ті роки багато державних відомств відмовилися від планування дій після ядерної катастрофи, вважаючи, що цим повинні займатися різні федеральні організації, в назвах яких є такі слова, як "готовність" і "мобілізація".

Дербі припустив, що проблема є набагато ширшою, і справа не тільки у фінансуванні. Американське суспільство в ході опитувань заявило, що йому потрібна програма цивільної оборони. Але воно жило в мирі та не хотіло приділяти увагу її розробці. Американці могли думати, що десь там є масштабна програма, яка готова до реалізації у випадку радянської атаки. До 1970-х років США припинили ховати голову в пісок і заговорили про комфортну розрядку. Жодної терміновості в цій програмі не було. І президенти на її підготовці особливо не наполягали.

Новини за темою: Що Трамп і Путін будуть робити з ядерними арсеналами

Було ще одне ускладнення. Щоб врятувати країну у випадку ядерної війни, військові повинні були переступити одну зі своїх червоних ліній і зайнятися питаннями внутрішньої безпеки. Після ядерної війни запровадження воєнного стану було практично неминучим, і військові мали отримати величезні повноваження за розподілом ресурсів. Але держава також вважала, що якась форма військового положення потрібна ще до початку війни. Переконавшись, що війна може стати неминучістю, уряд мав евакуювати значну частину населення, і особливо тих, хто жив поблизу важливих стратегічних і військових об'єктів. Політики розуміли, що для цього будуть необхідні примус і навіть сила. Ні військовим, ні політикам не подобалося говорити про такий сценарій. Тому плани розроблялися в таємниці і отримували грифи секретності, щоб суспільство знало про них поменше і щоб не довелося перед ним звітувати.

А як щодо самого уряду? В надзвичайній ситуації та за зміни стану бойової готовності Об'єднаний комітет начальників штабів повинен був наказати 60 керівникам перебратися до основних евакуаційних центрів. В уряду є так званий спецоб'єкт на вершині гори Маунт-Уезер у Віргінії, де вище керівництво виконавчої влади має керувати країною в разі ядерної війни. Були зведені й додаткові підземні сховища біля Хейгерстауна, штат Меріленд, у Мартинсбергу, Західна Віргінія, на базі морської піхоти біля Куантіко, Віргінія (ФБР) і у Фронт-Роялі в тому самому штаті, де на спецоб'єкті належало відтворити Держдепартамент. Є й інші притулки, заховані в коледжах навколо Вашингтона.

Але в сухопутних військ і ВПС гелікоптерів вистачить на перекидання лише третини від необхідної кількості керівників (і це за умови, що польоти у повітрі будуть можливими). В інструкціях йдеться, що, якщо вертольотів не буде, вони повинні дістатися до своїх евакопунктів якимось іншим, невказаним способом. Крім того, якщо вище американське керівництво все-таки добереться до Маунт-Уезер, йому буде дуже важко підтримувати зв'язок з федеральними відомствами, з іншими країнами та з американським народом. Не в останню чергу це пояснюється тим, що евакуаційні центри по мінімуму укомплектовані персоналом.

Багато політичних керівників і думати не хочуть про те, щоб тренуватися на випадок початку війни або що вони добровільно сховаються в секретних бункерах далеко від народу і своїх сімей. (Одним з таких скептиків у 1970-ті роки був Дік Чейні, який того часу працював у конгресі.) Американський уряд зважав на те, що Радам у будь-якому випадку все відомо. Вони навіть купили шматок землі біля підніжжя гори Маунт-Уезер, щоб стежити за переміщеннями працівників спецоб'єкту. У разі наближення апокаліпсису його запобігання буде марною затією.

Новини за темою: Папа Римський закликає ООН заборонити ядерну зброю

До того часу, коли Джиммі Картер став президентом, країна витрачала на цивільну оборону менше 100 млн дол. на рік, тоді як на модернізацію ядерної зброї в неї йшло понад 30 млрд дол. щорічно. Конгрес установив вартість єдиної програми цивільної оборони, але профінансував її недостатньо. Картер першим після президента Джона Кеннеді звернув на неї істотну увагу. У вересні 1978 року він оголосив, що цивільна оборона є частиною національної системи стратегічного стримування, тому що незахищені від ядерної атаки населення і держава більшою мірою уразливі для погроз і примусу. У короткій президентській директиві того часу під грифом "Секретно" саме так і йшлося. А більше там майже нічого не було.

Спочатку бюджет цивільної оборони США збільшувався досить скромно. Але проведені дослідження показали, наскільки ослабла цивільна оборона країни. Побудовані в 1950-ті роки протиатомні притулку застаріли і мали потребу в ремонті або заміні. Різні агентства і відомства ігнорували ті обов'язки, які вони повинні були виконувати відповідно до президентських розпоряджень. Не було жодних федеральних директив щодо евакуації великої кількості населення, хоча це є наріжним каменем будь-якої програми цивільної оборони. У ході військових навчань такі гіпотетичні сценарії практично повністю ігнорувалися. Проведені дослідження стали основою для розробки принципово нової політики.

Всупереч запереченням Пентагону Картер з часом добився того, що державні програми цивільної оборони і програми виживання влади були зведені в одне відомство, і перед ним поставили амбітну мету. Під час загальної ядерної війни держава зобов'язана врятувати 80% населення країни, і підготуватися до цього вона повинна з фінансуванням, що становить менше 250 млн дол. на рік.

19 червня 1979 року було підписано розпорядження про створення Федерального агентства з управління країною в надзвичайних ситуаціях (FEMA). Картер зробив посаду директора цього агентства більш важливою, поставивши перед Радою національної безпеки і Пентагоном завдання за наглядом за цивільною обороною. Вона була нерозривно пов'язана з національною безпекою і зі стратегічною ядерною політикою. У секретній службовій записці ЦРУ йшлося, що порядок дій президента під час ядерної війни тепер є складовою стратегії національної безпеки.

Новини за темою: Для науки нащадкам. У США розсекретили 750 відеозаписів з ядерними випробуваннями

Рею Дербі все це дуже подобалося. FEMA повинно було керувати програмою збереження органів державної влади в разі війни, над якою він працював, проте це агентство поставило перед ним інше завдання — взяти під своє керівництво спецоб'єкт на Маунт-Уезер, ставши, по суті, його мером. Секретність об'єкта була підвищеною, як і бюджет з чисельністю персоналу. Тепер він мав забезпечити виживання керівників з офіційного списку, створивши запас ресурсів, необхідних для відновлення держави і влади після ядерної війни.

Тим часом Білий дім зосередився на вирішенні найважчої проблеми — створення механізму для наступників президента, щоб вони могли виконувати накази в ході війни, під час і після обміну ядерними ударами. На початку президентського терміну Картера директор Військового офісу Білого дому Х'ю Картер скликав невелику робочу групу, щоб проаналізувати план дій Білого дому в надзвичайній ситуації. Це абсолютно секретний документ, в якому викладаються порядок евакуації президента службою охорони та порядок призначення наступників Військовим офісом Білого дому в разі загибелі президента.

Головні начерки цього плану було викладено в серії статей під назвою PEAD (документи про дії в разі надзвичайної ситуації з президентом). Ці документи потім аналізували і доповнювали радник національної безпеки Збігнєв Бжезинський і його військовий помічник полковник Білл Одом. Одом написав у своїх мемуарах, що запропонований порядок дій здивував його відсутністю творчого початку і відірваністю від дійсності.

В одному з меморандумів Білого дому зазначалося, що повсякденний зв'язок між Пентагоном і притулками президента на Маунт-Уезер, в Кемп-Девіді та в Білому домі за нормальних умов є цілком "задовільним". Але в період суспільних заворушень і "нескоординованих підривних дій" оцінки "задовільно" очевидно недостатньо. Автори меморандуму дійшли висновку, що в разі звичайної або ядерної війни притулку "не забезпечать достатнього захисту". Іншими словами, ті, хто вижили, які сховаються в надрах цього спецоб'єкту, довго не протягнуть, і самі зазнають удару.

На практиці це означало одне. Стаціонарні центри управління є марними. Теоретично можливо було створити мобільні центри управління. Але Білий дім не міг покладатися на те, що президент або його наступник у разі раптового ядерного нападу полетить на літаку і буде керувати країною з його борту. Навіть якщо така спроба закінчиться успішно, буде абсолютно невідомо, які люди його оточують.

Новини за темою: Ядерний щит Кремля: Москва – найбільш захищене місто світу

Між тим, оскільки "президентські ядерні валізки" були тільки в Картера та у віце-президента Уолтера Мондейла, система ядерного управління країни могла повністю зупинитися в разі загибелі або важкого поранення цих людей, якщо не буде знайдено іншого способу повідомити військовим, хто став главою держави та армії.

Військовий офіс Білого дому запропонував вирішення проблеми, яке полягало в тому, що призначені їм люди повинні вимовити кодові слова. Таким чином, якщо б з числа можливих наступників вижив спікер палати представників Томас О'Ніл-молодший, то для отримання всієї повноти повноважень з керівництва державою та її ядерним арсеналом йому досить було повідомити черговому офіцерові в оперативному командному центрі Пентагону два кодових слова: FLAG DAY. У наступного по черзі на пост президента були інші кодові слова: FOUR FINGER. Держсекретар Сайрус Венс повинен був підтвердити свою особистість, вимовивши код FADE AWAY.

Насправді оперативний офіцер зі штабу Пентагону напевно захотів би впевнитися в тому, що вижила саме та людина, ким він представляється. А якщо радянські ракети вже в дорозі, то, на думку творців цієї ненадійної системи, напевно виникне спокуса піти найкоротшим шляхом. У такому випадку ефективність військової відповіді і безпека країни опиняться у великій небезпеці.

Розуміючи ці проблеми, робоча група Білого дому спробувала виробити більш гнучку і децентралізовану концепцію виживання влади. У пошуках визначення безперервності президентського правління вона повернулася назад до трьох бюрократичних, але дуже важливих ідей: живучість (президент і його найближча команда повинні благополучно пережити війну), можливість взаємодії (їм треба бути на зв'язку один з одним, з країною, з главами інших держав) і наявність підтримки (люди потребують інших людей, які можуть їм допомогти).

На цій основі робоча група виробила ключову рекомендацію: створити п'ять "міжвідомчих груп" на 50 осіб кожна, які в надзвичайній обстановці будуть заздалегідь займати свої місця і надавати підтримку наступникам президента. Пентагон назвав ці команди підтримки кодовим словом TREETOP (верхівка дерева). Ці групи повинні були розміститися на випадково вибраних з кількох сотень (або тисяч) місць об'єктах, що забезпечило б "гнучку та адаптивну передачу необхідних інституційних знань".

Команда Одома склала список вимог, що пред'являються до цих груп. Перше, що повинна була зробити така призначена і розгорнута група, - це визначити, хто за рангом повинен стати наступником президента. Подробиці розробленої ними системи зберігаються в найсуворішій таємниці, але, як мені розповідали, там застосовуються "чіпи стеження" за можливими наступниками президента, сигнали яких посилюються за допомогою ретрансляторів радіочастот. Ці сигнали збирають FEMA і Національний військовий командний центр. Ще там застосовується важлива технологія розпізнавальних знаків і спостереження за кандидатами у президенти, що забезпечує додатковий захист від підміни. (Але цей план було розроблено до появи відповідної техніки, він не спрацював. І тільки при Джорджі Буші уряд зміг здійснювати пасивне електронне стеження за деякими наступниками президента за допомогою супутників і стільникових телефонів.)

Новини за темою: У мережі з'явилася карта для розрахунку радіусу ураження ядерних бомб у будь-якому місті світу

Друга. Кожна команда повинна самостійно допомогти спадкоємцю у виконанні трьох головних президентських обов'язків: як головнокомандувача, як глави держави і як керівника виконавчої влади. Така команда повинна налагодити зв'язок з іншими командами, які вижили і які вдасться ідентифікувати. Для виконання плану ведення ядерної війни вона повинна вийти на зв'язок з Пентагоном або з його вижили елементами. Вона буде отримувати доповіді розвідки і дані щодо завданого збитку. Їй також доведеться налагоджувати контакт з місцевими органами влади і з владою Штатів. Якщо говорити прозаїчно, така команда з 50 осіб повинна буде функціонувати як самостійний орган виконавчої влади без допомоги зі сторони як мінімум півроку.

Робота групи Одома просувалася повільно. Різні відомства отримували прохання проаналізувати, чи зможуть вони виконати серію секретних виконавчих приписів. Їхній зміст є досі засекреченим, але деякі відкриті документи дозволяють отримати окремі фрагменти інформації. Білий дім Картера в цілому видав 29 документів із серії PEAD. Документ № 2 присвячено відновленню конгресу, що є досить делікатним питанням для виконавчої влади, і у відкритій кореспонденції про нього згадується дуже рідко. Документ №5 має назву "Мобілізація ресурсів країни". А №6 присвячено скликанню цивільного резерву в надзвичайній ситуації.

Як відроджуватиметься Конгрес? Які ресурси будуть мобілізовані? Кого покличуть до резерву? Цього ми не знаємо досі.

Але ми знаємо ось що. Коли Картер своїм президентським розпорядженням наприкінці 1980-х увів ці зміни в дію, ЦРУ створило своє секретне агентство під назвою Національне управління розвідувального забезпечення в надзвичайній обстановці зі штаб-квартирою у Віргінії. Воно повинно отримувати дані від усіх органів ЦРУ і негайно направляти в довільно вибрані місця розміщення груп TREETOP свої команди забезпечення у складі трьох осіб.

Новини за темою: Як зробити світ вільним від ядерної зброї

З бюджетних документів нам також відомо, що відомства почали просити більше грошей на фінансування команд підтримки наступника президента. Нам відомо, що Пентагон став перевіряти захищені мобільні центри управління. Ми також знаємо, що у ВПС розробили плани щодо виділення діапазону частот на меті забезпечення безперервності влади в найостанніших супутниках. Ще ми знаємо, що призначений наступником президента буде перебувати в Маунт-Уезер під час заходів, на яких збираються керівники всіх гілок влади, скажімо, під час щорічного звернення президента про становище в країні.

Нам також відомо, що Рейган вважав цю систему такою, що не відповідає вимогам. Його поінформували про неї ще до вступу на посаду, але, взявши в 1982 році участь у командно-штабних навчаннях Ivy League, Рейган переконався, що президенту в разі війни не вижити, а президентська влада не збережеться. Вона виявив серйозні недоліки в обороні країни. Один з його головних помічників Томас Рід разом з прикомандированим до Ради національної безпеки офіцером морської піхоти на ім'я Олівер Норт переконав Рейгана внести деякі зміни в систему Картера, але не відмовлятися від неї.

Прокрутимо час уперед на 35 років. Росія силою захопила Крим, а НАТО, якій не вистачає фінансування, тривожиться з приводу того, що після вторгнення Росії до Прибалтики альянс опиниться на межі війни. Сполучені Штати стурбовані тим, що Північна Корея ось-ось створить для своїх ядерних боєголовок відповідні міжконтинентальні балістичні ракети, здатні долітати до деяких територій США. Президент Дональд Трамп застосував військову силу проти підтримуваної Росією суверенної держави, побачивши по телевізору вмираючих від зарину дітей. Він почав говорити про нарощування (а не тільки про вдосконалення) ядерного арсеналу, але поки не продемонстрував здатність тактовно реагувати в кризовій ситуації.

З часів Джиммі Картера надзвичайні плани виживання зазнали чимало змін. Ми можемо з упевненістю припустити, що наступників президента будуть упізнавати не тільки за сказаним пошепки кодовим словом. Однак ті загрози, через які може виникнути необхідність вимовляти ці слова, є сьогодні набагато ближчими, ніж нам хотілося б.

Марк Амбіндер

Переклад ИноСМИ

Редакція може не погоджуватися з думкою автора. Якщо ви хочете написати в рубрику "Думка", ознайомтеся з правилами публікацій і пишіть на blog@112.ua.