З відкритих джерел

Справа в тому, що російсько-українські відносини є доволі історично обтяженими й дуже непростими. Вони об'ємні за своїми стосунками, і мені навіть важко їх порівняти з якимись іншими країнами в історії та сучасному світі. Напевно, в ідеальному, позитивному вимірі можна було б порівнювати відносини Британії і Сполучених Штатів, але потрібно одразу сказати, що ми до такого рівня відносин ніколи навіть і не наближались. В нас здебільшого була проекція з негативною перспективою. І мені здається, що ми рухаємось до відносин так званих ворожих діад, на кшталт Північної і Південної Кореї, Індії та Пакистану. Тобто, країни, які мають якийсь значний спільний історичний "бекграунд", але в сучасному світі їх відносини знаходяться в площині невирішених проблем.

Слід сказати, що коли відбувається військова агресія, які можуть бути дипломатичні відносини? Їх просто не може існувати. Вони повинні були бути згорнуті, розірвані. Тим паче, що Росія своєю односторонньою військовою агресією фактично зруйнувала стрижень політико-правової бази двосторонніх відносин. Наприклад, "Великий" договір (ред. – Договір про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною та РФ 1997 р.), Будапештський меморандум і ще низка наших договорів, які РФ просто зруйнувала.

Але з іншого боку, в політології існує такий термін, як "реальна політика". І в тій ситуації наші західні партнери вимагали, щоб ми не розривали ці відносини через те, що на разі існує надія на реалізацію якогось мирного плану. А для того, щоб цей мирний план можна було практично реалізовувати, повинні бути практичні дипломатичні стосунки. Через це дипломатичні відносини не були розірвані, візовий режим не було впроваджено, і ще декілька подібних кроків, які не були зроблені, але могли бути зроблені нами, як, свого роду, демарш на початку 2014 року.

Новини за темою: Мінська петля, яку поки не можна зняти

Що стосується Мінського і Нормандського переговорних процесів, то це інструменти, створені навмання. Інших форматів не існувало, тому до них і звернулися. Спочатку до Нормандського формату, потім до Мінського. Як то кажуть, нащупували практичні інструменти і майданчики, де можна було б вирішувати нагальні питання, наприклад, у військовій сфері. Як зупинити військове протистояння, чи хоча б дещо послабити його. Але ці процеси не мають автономного дипломатичного статусу, щоб можна було сказати, що в них впирається неможливість розриву дипломатичних зносин з РФ.

У принципі, Мінський формат існує лише через те, що наші західні партнери прив’язали свої санкції до виконання Мінських домовленостей. Якби не було цієї прив’язки, то, я вважаю, що і Мінського формату вже б не існувало. Тому що він не працює так, як повинен був би працювати.

Нормандський формат працює ще менше. Це просто такий своєрідний майданчик "для звірки годинників". Тобто, зустрілися, поспілкувалися, домовились домовлятися і роз'їхалися.

Дипломатичні відносини Україна-Росія знаходяться все ж таки у більш серйозній сутнісній площині. Через те, що існує велика кількість інфраструктурних питань, які вимагають стосунків. Наприклад, транзит і транспортування чого-небудь, як-от газу. Це вимагає, щоб підприємства України та РФ співпрацювали у цій сфері. Якщо розірвати дипломатичні відносини, яка буде база для співпраці даних підприємств?

Також дуже багато інфраструктурних питань, які зав’язані на третю сторону, наприклад, на Європу, яка вимагає якихось стосунків поміж Україною та Росією. І згорнути ці відносини не так просто. Але тоді виникає питання, чому було не знизити дипломатичні зносини до найбільш мінімального рівня?

Наприклад, можна було почати з того, що ввести візовий режим. Загалом, це питання стоїть на порядку денному, і мені здається, що ми рухаємось до нього. Оскільки якщо не ввести візовий режим у короткотерміновій перспективі, скажімо протягом 17-18 року, тоді взагалі не буде зрозуміла оця трьох-чотирьохрічна військова епопея, при якій ми не зробили жодних кроків.

Новини за темою: На дні: Що роблять українські дипломати в Росії?

Тут потрібна політична воля і рішення. Тому що в ситуації військової агресії ми не маємо навіть візового режиму, а кордон з країною-агресором не відрізняється від кордону, наприклад, з Білоруссю. Це не нормально і не є звичайною практикою.

Порівнюючи нашу ситуацію з агресією РФ по відношенню до Грузії у 2008-му, слід сказати, що грузинське суспільство в тій ситуації було монолітним в питанні того, хто є агресором. На жаль, тривала інформаційна кампанія проти України, яка існувала і в російських мас-медіа і була присутня в українських ЗМІ, створила гостру проблему. Для значної частини українців, які мешкають на сході, причина і ситуація, пов’язані з агресією РФ до України, не є очевидними. Можна сказати, що значна кількість людей, які мешкають в Україні, на жаль, не зрозуміли, де саме витоки цієї агресії. Потім вже накладаються сотні тисяч мігрантів, які їздять туди-сюди. Для них зниження градусу дипломатичних відносин є негативним та небажаним.

Тобто, мені здається, що проблема криється в немонолітності українського суспільства в даному разі. А грузини були практично на 100% суспільно мобілізованими і сприйняли ситуацію однозначно.

Також, цілком слушним є питання необхідності зниження рівня дипломатичних відносин, наприклад, до статусу повірених. Дійсно, на сьогодні послів немає ні там, ні там. Існують тимчасові повірені, що в певній мірі обмежує свободу дій, адже вони не є самостійними керівниками посольств і лише заміняють послів за їх відсутності.

Головним кроком у випадку такого зниження був би сигнал українському суспільству. Прості люди зазвичай не розуміють, що відбувається. З одного боку вони чують про ворожі дії, і про те, що РФ робить усе, щоб розхитати ситуацію в нашій країні, а з іншого – у нас всього-на-всього немає посла в Росії. Можливо, варто зняти посольство, як таке, а залишити лише консульську службу.

Існує багато країн, де у нас відсутні посольства через те, що ми не вважаємо їх стратегічними в питаннях розвитку дипломатичних відносин. Якщо у нас фактично стан війни з Росією, навіщо нам тримати ціле посольство. Це питання, яке лежить на поверхні.

Новини за темою: Могеріні: ЄС і США збережуть санкції проти РФ до виконання мінських угод

Тобто, суспільство повинно отримувати сигнал, що навіть поїздка в Росію пов’язана з небезпекою. Через те, що людина могла "лайкнути" на "Фейсбуці" щось чи зробити "репост", а потім поїхати в РФ, де її схопили. Багато вже було таких випадків, коли невинних людей звинувачували, наприклад, в шпигунстві. Це вже ціла історія. Люди повинні знати, що сама поїздка в Росію є небезпечною. А цього немає. В нас все робиться, ніби нічого не сталося: працює посольство, все добре, візового режиму немає, купуй квиток, сідай і їдь. Тобто, немає інформаційної кампанії, яка б давала сигнал суспільству, а він вкрай необхідний.

І ще хотілось би додати, що в Україні, окрім консульського відділу у Києві, існують ще генеральні консульства у Харкові, Одесі та Львові. От навіщо нам мати в ситуації, що склалася, три генеральних консульства? Очевидно ж, що вони працюють у форматі зовнішньої розвідки. Особливо це стосується Харкова і Одеси. За Львів я не можу сказати, а ось ці два міста – це просто "філіали" резидентури. Тому на рівні міждержавних відносин потрібно скоротити ці генконсульства, адже вони є "токсичними" інститутами в нашій державі. Буде достатньо одного відділу генерального консульства в Києві.

Олексій Крисенко

Редакція може не поділяти думку автора. Якщо ви хочете написати в рубрику "Думка", ознайомтесь з правилами публікацій і пишіть на blog@112.ua.