Возрождение

Міжнародний Суд ООН визнав свою юрисдикцію у справі "Україна проти Росії". Зокрема, погодився на запровадження запобіжних заходів для захисту національних меншин в Криму. Однак, відмовив Києву у затвердженні тимчасових заходів проти РФ за конвенцією із заборони фінансування тероризму. Перемога це чи поразка? Ні перше, ні друге. Образно висловлюючись – половинка пряника, і то - невеликого, аби геть не образились.

В суді зазначили, що Україна мала довести, що запитані тимчасові заходи мають зупинити заподіяння невідновлюваної шкоди, а також умисність дії держави-сторони конвенції. На думку суду, ця вимога не була виконана.

Новини за темою: Суд у Гаазі не стане для Росії другим Нюренбергом, навіть не сподівайтесь

Що ж, цього варто було очікувати. Про ймовірність такого перебігу подій я говорив і раніше. Адже позов України до Міжнародного суду – це напівкрок, який ставить Україну в дуже хитке становище. Київ звинуватив Москву у фінансуванні тероризму. Одразу ж виникає запитання – як можна звинувачувати державу в тому, що вона й так апріорі засуджує? Нагадаю, Росія є підписантом Міжнародної конвенції про боротьбу з фінансуванням тероризму та Міжнародної конвенції про ліквідацію всіх форм расової дискримінації.

Нинішня відмова Києву у затвердженні тимчасових заходів проти РФ за конвенцією із заборони фінансування тероризму є своєрідною червоною ганчіркою, якою Путін залюбки розмахуватиме при першій ліпшій нагоді. Мовляв, який тероризм! Не вірите? Запитайте у вельмишановних суддів.

До самого рішення суду претензій не може бути. Адже це дуже поважний орган, який не керується емоціями "люблю Путіна, чи не люблю", а винятково - беззаперечними фактами та нормами міжнародного права.

А от до української сторони претензії є. І чималі. Ми так завзято хочемо тягатись на міжнародній арені. Обіцяємо, що розірвемо ворога прямо в залі суду. В кінцевому ж результаті виглядаємо доволі таки беззубими. А все тому, що відсутня системна робота. Нереально досягнути позитивних результатів, не маючи в арсеналі залізних аргументів. Хочемо, аби Захід зобов’язав щось робити чи не робити агресора. При цьому, самі прекрасно вживаємось з цим же агресором. Торгуємо, підтримуємо дипломатичні відносини з тим, кого в суді звинувачуємо у фінансуванні тероризму.

Новини за темою: Війни не виграються в судах: Що нам дасть суд у Гаазі

А де відкриті сотні кримінальних проваджень на національному рівні проти дій російських найманців в Україні? В РФ запросто в якомусь Задрипинську ухвалюють рішення про внутрішні події в Україні. Натомість, Україна лише пасивно спостерігає, як її звідусіль заганяють в глухий кут. Де звіт щодо збитого малазійського "Боїнга" - він міг би дуже знадобитися в суді. Схоже, що хтось просто не хоче, аби правда (і не лише про "Боїнг", а й про Майдан) стала відома людям. Результат - нульовий! А от витрати на юрпослуги зашкалюють. От вам і вся якість вітчизняного судочинства - у всій своїй красі.

Це все в голові просто не вкладається. Вочевидь, не мені одному…

Ще раз переконуюсь у тому, що суд в Міжнародному Суді ООН – пусте кружляння. Мусимо крок за кроком прямувати до зали Міжнародного кримінального суду. Лише він може притягнути до відповідальності конкретних осіб за скоєння ними міжнародних злочинів. Зокрема, йдеться про Путіна та його поплічників. Але для цього має бути політична воля і хоч трохи менше цинізму у тих, для кого війна за ці три роки уже стала рідною матір’ю.

Володимир Пилипенко

Редакція може не погоджуватися з думкою автора. Якщо ви хочете написати в рубрику "Думка", ознайомтеся з правилами публікацій і пишіть на blog@112.ua.