Олександр Георгійович Вознюк
Facebook Яна Осоки

Оригінал на сторінці Яна Осоки в Facebook

Залишайся, не йди, зачекай. Кричати хочеться ці слова, кричати до болю в горлі, кричати у небо, але відповіді не буде, немає його, немає, і ніяка сила не поверне назад, у світ живих.

Олександр Георгійович Вознюк народився 12 січня 1992 року в селі Тютюнники Чуднівського району Житомирської області. Останні два роки мешкав у місті Лубни Полтавської області, а до того десять років - у місті Лохвиця.

Новини за темою: Зробив дівчині пропозицію і загинув. Історія "Крука" - добровольця, який пройшов Майдан, Іловайськ і Піски


Після школи закінчив медичне училище у Лохвиці, після чого вступив до Глухівського національного педагогічного університету, після першого курсу якого підписав із ЗСУ контракт та відправився нести службу артилеристом до Криму, у складі 36-ї бригади берегової охорони, на основі якої пізніше було створено бригаду морської піхоти.

Олександр Георгійович знаходився у селі Перевальне, коли Росія вдерлася до Криму, і разом із бригадою, під українським прапором, здійснив організований вихід на материк.

Постійно усміхнений, заряджений оптимізмом цей хлопець мав багатогранні таланти, якими була, як тими яскраво червоними маками на зеленій ковдрі червневої поляни, вкрита його душа. Грав на гітарі, керував гуртком художньої самодіяльності у своєму підрозділі, писав вірші, які торкалися найглибших павутинок усередині, вірші, які пронизували струмом та наповнювали теплом.

Новини за темою: Впав на Сході хлопець, у якого не було нікого: Історія "Фартового" - морпіха 36-ї бригади

Молодший сержант, командир самохідної артилерійської установки гаубичного самохідно-артилерійського дивізіону 36-ї окремої бригади морської піхоти.

Олександр Георгійович Вознюк
Facebook Яна Осоки

Він мав отримати сержанта, але не встиг. Він мав отримати медаль Української Православної Церкви Київського Патріархату "За жертовність і любов до України", але не встиг. Він мріяв понянчитися зі своєю маленькою донечкою, але не встиг.

Загинув 2 березня в районі селища Сартана Донецької області, підірвавшись з побратимами на керованому фугасі.

4 березня о 9:00 у храмі Всіх Святих міста Лубни відбулася заупокійна панахида, яку відслужив архієпископ Полтавський і Кременчуцький владика Федір, а об 11:00 Олександра Георгійовича поховали на новому кладовищі Лубен, яке розташоване у напрямку села Новаки. У нього залишились батько (настоятель храму Усіх Святих міста Лубни Полтавської єпархії протоієрей Георгій), мати, брат, сестра та маленька донька.

Новини за темою: Непомітною втратою пройшов по сухих зведеннях: Історія сапера-добровольця 54-ї бригади

Я проклинаю війну. Проклинаю її та тих, хто приніс її на нашу землю, через що вже стільки життєвих ниточок обірвалося назавжди, через що стільки матерів, стоячи на колінах біля трун, у яких лежать їхні сини, без кінця цілують та глядять у їхні обличчя та безнадійно шепочуть, шепочуть, шепочуть декілька слів.

Залишайся, не йди, зачекай.

Ян Осока

Редакція може не погоджуватися з думкою автора. Якщо ви хочете написати в рубрику "Думка", ознайомтеся з правилами публікацій і пишіть на blog@112.ua.