Володимир Миколайович Пірус
Facebook Яна Осоки
Оригінал на сторінці Яна Осоки у Facebook

Ранковий підйом, ранкова пігулка, калатає серце, сніданок для родини, клопоти по господарству, пігулка не діє, неслухняні руки, страх гризе душу, б'ється тарілка, новини звідти, один загинув, тремтять ноги, бракує повітря, тільки не він, тільки не мій, не переживу, не уявляю, сльози по обличчю, обоже-боже-боже, врятуй його, благаю, візьми мене, не чіпай сина, дзвінок у двері, зупиняється серце, дійти та відкрити, на порозі військовики, підлога назустріч, рветься все біля серця, рветься все у душі, ні, не вірю, не вірю, помилка, він зателефонує, скаже, що повернеться, я чекаю, я знаю, йому жити та жити, не кажіть більш нічого, я не вірю, не вірю...

Немає нічого страшнішого для матері, ніж дивитись, як ховають її сина.

Новини за темою: Мав отримати сержанта, але не встиг: Історія артилериста з 36-ї бригади морпіхів

Володимир Миколайович Пірус (позивний "Художник") народився 10 травня 1975 року у м. Стрий Львівської області.

Навчався у школі № 1, після якої закінчив вище професійне училище № 8. Працював автослюсарем, мав настільки золоті руки, що міг з купи лахміття зробити яскраву цукерку. Його захопленням була техніка. Він відчував її, він був з нею у повній гармонії. Міг відремонтувати все, навіть на коліні та у полі.

У серпні 2014 року добровольцем вирушив на схід, а 27 листопада 2014 р. підписав зі Стрийським РВК контракт до закінчення особливого періоду. 29 листопада його було доправлено до 24-ї бригади.

Новини за темою: Непомітною втратою пройшов по сухих зведеннях: Історія сапера-добровольця 54-ї бригади

А вже 3 січня 2015 року Володимир Миколайович опинився на передку, у сел. Кримське, яке обороняв до 16 березня. На початку травня 2015 р. брав участь у боях за 29-й блокпост, виводив необстріляне відділення у перший бій. Потім були 31-й блокпост, Кряківка, Трьохізбенка, Новотошківка, а з осені 2016 р. - Попасна.

З листопада 2015 р. по січень 2016 р. брав участь у навчаннях з військами НАТО на Яворівському полігоні.

Спочатку служив у 3-му батальйоні, потім його перевели до 2-ї роти 1-го батальйону, а восени 2016 р. - до розвідувального підрозділу 24-ї окремої механізованої бригади.

Влітку 2016 р. Володимир Миколайович був простим солдатом у 2-й роті. Його командир, молодий хлопчина, якось сказав: "Пірус - то найвідважніша людина, яку я бачив. Я спокійний, бо він завжди поруч, і я цілком можу на нього розраховувати". І так вважав кожен боєць 2-ї роти. Всі хотіли ходити в наряд з Пірусом, бо знали, що це дуже надійна і безстрашна людина. У нього була якась особлива "чуйка" - він завжди знав, як зробити правильно.

Новини за темою: Впав на Сході хлопець, у якого не було нікого: Історія "Фартового" - морпіха 36-ї бригади

Дуже любив тварин. Колись у Лисичанську купив собі папугу, а той виявився таким ручним, що майже завжди сидів у Піруса на плечі, дивлячись на того закоханими очима.

Загинув Володимир Миколайович 1 березня в районі с. Катеринівка Попаснянського району Луганської області внаслідок влучання ПТКР в автівку, в якій він їхав разом із побратимом.

Поховано Героя 5 березня у Стрию. У нього залишились батьки, брат, син та донька.

Новини за темою: Зробив дівчині пропозицію і загинув. Історія "Крука" - добровольця, який пройшов Майдан, Іловайськ і Піски

Війна виїдає серце. Війна виїдає душу. Для неї непідвласним є одне - знищити пам’ять про того, хто вже ніколи не відкриє двері своєї оселі та не скаже: "Привіт, матусю. Я повернувся. Я живий".

Ян Осока

Редакція може не погоджуватися з думкою автора. Якщо ви хочете написати в рубрику "Думка", ознайомтеся з правилами публікацій і пишіть на blog@112.ua.