Авдіївка в період загострення на фронті, лютий 2017
Українське фото

Оригінал на сайті Foreign Policy

Не встигли пройти два тижні після інавгурації президента Дональда Трампа, як у Східну Україну повернулася повномасштабна війна.

З 29 січня ракети падають на житлові квартали і на позиції військових уздовж лінії фронту, вбиваючи як солдатів, так і мирних жителів. 60-річна жінка була вбита снарядом, випущеним сепаратистами, коли вона йшла на базар. 24-річний медик загинув, коли снаряд вибухнув поряд з машиною швидкої допомоги. Бої порушили місцеве водопостачання та електропостачання, викликавши в регіоні нову гуманітарну кризу, яка охопила сотні тисяч людей на тлі температури, яка впала нижче -17 градусів.

Здоровий глузд підказує, що відновлення боїв у Східній Україні було якось пов'язано з попередньою президентською інавгурацією Трампа. При цьому варто зауважити, що результат американських виборів зробив на ситуацію в Донбасі двоякий ефект. На думку аналітиків, справа не тільки в російській агресивності, яку підхльоснуло обрання Трампа. Київ тепер теж схильний до компромісу менше ніж раніше, оскільки він втрачає впевненість у позиції, яку займає щодо конфлікту Вашингтон.

Після підписання в лютому 2015 року другої мінської угоди про припинення вогню у Донбасі не було серйозних боїв — до минулого тижня. На передовій раніше траплялися сутички між урядовими силами і підтримуваними Росією сепаратистами, однак нічого більш великого не відбувалося вже довгий час.

Новини за темою: Гройсман: Авдіївка об'єднала всіх українців

Ситуація змінилася 29 січня, коли почалися бої в місті Авдіївці. Загинули близько двох десятків осіб, у тому числі мирних жителів. Організація з безпеки і співробітництва в Європі (ОБСЄ) зафіксувала найсильніші обстріли з тих пір, як у 2014 році почалася війна. Зараз, через тиждень, українські війська зміцнили свої позиції і висунули вперед важку техніку, включаючи танки, яка, відповідно до другої мінської угоди, повинна була бути відведена з передової лінії.

Київ звинувачує у відновленні конфлікту Росію і підтверджує це певними доказами. За три дні до початку кровопролиття офіційний представник українського міністерства оборони Олександр Мотузяник попередив, що Росія нарощує сили в Ростовській області, недалеко від кордону з Україною. Наступного дня Росія повідомила Постійну раду ОБСЄ про наростаючий ризик ескалації конфлікту в Донбасі. При цьому, на відміну від попередніх епізодів широкомасштабної конфронтації, ніщо зараз не свідчить про участь у боях регулярних російських військ.

Втім, сам Київ теж вніс свій внесок у повторне розпалювання війни. Відмовившись минулої осені від політики відведення військ, Україна стала все частіше вторгатися в "сіру зону" — простір між позиціями сторін, боротьба за який йшла з тих пір, як зірвалася перша мирна угода, підписана у вересні 2014 року. Після цього сепаратисти теж почали в неї вторгатися. У результаті нейтральна смуга перетворилася на порохову бочку: у багатьох місцях урядові війська від проросійських сепаратистів відділяли лише кілька сотень метрів.

Новини за темою: Тука: Бойовики намагалися загнати Авдіївку в гуманітарну катастрофу

Обидві сторони накликали на себе критику ОБСЄ та інших організацій, які побоювалися, що зближення супротивників могло спричинити новий сплеск насильства. За кілька днів до ескалації конфлікту заступник голови Спеціальної моніторингової місії ОБСЄ в Україні Олександр Хуг заявив, що його турбує поява важкої техніки та військових частин у "сірій зоні". Він також зазначив, що чинні угоди про припинення вогню можуть підштовхувати обидві сторони — включаючи Україну — до створення "нових реалій" на місцях, що дозволяють у майбутньому вести переговори з більш сильних позицій.

У той же час адміністрація українського президента скористалася тим, що відбувається, щоб нагадати Трампу про ризики зближення з російським президентом Володимиром Путіним. "Всюди масові обстріли. У кого повернеться язик заговорити про скасування санкцій за таких обставин?" — заявив у розміщеному в інтернеті 31 січня відеозверненні український президент Петро Порошенко. Путін, у свою чергу, зауважив, що Україна сама провокує ескалацію — у корисливих цілях. За його словами, оскільки Київ підтримував на американських президентських виборах колишнього держсекретаря Гілларі Клінтон, тепер він змушений налагоджувати стосунки з діючою адміністрацією". "Українському керівництву сьогодні потрібні гроші, а гроші краще всього вибивати з Євросоюзу... зі Сполучених Штатів і міжнародних фінансових інститутів, виставляючи себе як жертву агресії", — додав російський президент.

Стримана реакція Держдепартаменту США, який навіть не згадав про причетність Росії, додала невизначеності для всіх зацікавлених сторін. А формулювання заяви, яку Білий дім зробив після телефонної розмови між Трампом і Порошенком, що відбулася 4 лютого, змусило багатьох засумніватися в тому, що адміністрація Трампа в принципі розуміє, що відбувається в Донбасі. У заяві говорилося про "тривалий конфлікті між Україною і Росією", але не була згадана роль Росії у розв'язанні і розпалюванні війни. Більше того, хоча представник США при ООН Ніккі Хейлі засудила російську агресію в Україні та наголосила, що американські санкції, введені у відповідь на анексію Росією Криму, необхідно зберегти, вона нічого не сказала про санкції, пов'язані з діяльністю Кремля в Донбасі.

Хоча український уряд, дійсно, намагається знайти підхід до адміністрації Трампа, він також почав обережно шукати способи встановити мир у Донбасі. 30 січня Порошенко відвідав Берлін. Однією з цілей цього візиту, який йому, щоправда, незабаром довелося перервати через події в Авдіївці, було обговорити з канцлером Німеччини Ангелою Меркель, "як змусити мінські угоди працювати", вважає директор київського Інституту світової політики Олена Гетьманчук. До обрання Трампа президентом умови, висунуті Києвом, були очевидні. Україна відмовлялася йти на політичні поступки в таких питаннях, як місцеві вибори в сепаратистських регіонах, поки Росія і сепаратисти не приберуть важке озброєння з фронту та не повернуть Києву контроль над східним кордоном з Росією. Однак, за словами Гетьманчук, перемога Трампа і сумніви в готовності Вашингтона підтримувати Україну змушують Київ розглядати можливість не наполягати на ідеальному для себе варіанті, якщо Росія проявить готовність до компромісу. Втім, від обговорення конкретики Україна поки що ухиляється.

Новини за темою: "Опозиційний блок" закликав провести екстрену зустріч у "нормандському форматі" через ситуацію в Авдіївці

"Змусити мінські угоди працювати" завжди було легше на словах, ніж на ділі. Незважаючи на перемогу Трампа — і на  загрозу зниження підтримки з боку Вашингтона, яка виникла унаслідок цього — й українське суспільство, й українська політична еліта, як і раніше, не готові до жодних операцій у Східній Україні. Хоча опитування показують, що військовий конфлікт у Донбасі залишається для українців найважливішою темою, лише 9,2% респондентів позитивно ставляться до мінських угод. Будь-які розмови про можливий компроміс у країні зараз не вітається.

29 грудня впливовий український олігарх Віктор Пінчук викликав у Києві гучний скандал, заявивши у своїй статті в Wall Street Journal, що Україні потрібно піти в ім'я миру на "болючі компроміси" з проросійськими сепаратистами. Зокрема, на його думку, питання про Крим не має стояти "на шляху" мирних домовленостей, на окупованих територіях потрібно провести вибори, а Україні слід відмовитися від планів вступити в Європейський Союз. У відповідь обурені українські політики і політологи оголосили Пінчука прихильником Путіна, що відразу перетворило підприємця та його союзників на політичних вигнанців. Тижнем пізніше по олігарху "відстрілявся" український уряд. Заступник глави президентської адміністрації опублікував у Wall Street Journal лист, у якому він підкреслював, що пропозиції Пінчука грають на руку Росії і "провокують нові акти агресії, здатні породити ще більше страждань". У підсумку Пінчук був змушений дати задній хід, опублікувавши на популярному новинному сайті "Українська правда" статтю російською мовою, в якій він пояснював, що його публікацію у the Wall Street Journal неправильно витлумачили, оскільки вона була відредагована для американської аудиторії.

Однак, як стверджує низка близьких до президентської адміністрації джерел, ця історія складніша, ніж здається. Схоже, що публікація статті Пінчука була організована з допомогою працюючих на Порошенка політтехнологів. Її метою було, по-перше, перевірити готовність українців до компромісу, а по-друге, зробити заяву, яка, на думку Пінчука й українського президента, які прагнуть зміцнити зв'язки з новою американською адміністрацією, повинна була сподобатися Трампу. Однак вони неправильно оцінили громадську думку. Судячи з усього, головним уроком цього скандалу стало розуміння того факту, що ідея компромісу неприйнятна для багатьох в Україні.

Політична ситуація в Україні так розпечена, що під вогонь критики потрапляють навіть прихильники менш масштабних компромісів. У січні прихильники жорсткого курсу оголосили зрадницею українську льотчицю Надію Савченко, яка два роки провела у російській в'язниці за політично-вмотивованими звинуваченнями і довгий час вважалася в Україні героїнею. Між тим вона лише заявила, що заради мирного розв'язання конфлікту слід відкласти питання про Крим, щоб повернути контрольовані сепаратистами регіони Східної України.

Новини за темою: Загострення в Авдіївці: Хронологія подій від Генштабу

Дехто в Києві отримує завдяки радикалізму політичну вигоду. Зокрема за просування українських сил у "сіру зону" виступає Олександр Турчинов, секретар Ради національної безпеки й оборони України, який виконував після Майдану обов'язки президента. Це "повзучий наступ", як його називали військові аналітики й українські журналісти, що повинен був забезпечити йому політичну підтримку в секторі суспільства, який критично ставиться до мінських домовленостей і виступає за жорсткий курс у Східній Україні. У грудні Турчинов також закликав до повної блокади Донбасу, спрямованої на те, щоб зупинити приплив контрабанди в сепаратистські республіки, що стало приводом для українського грудневого наступу в районі селища Новолуганське — однієї з найбільших таких операцій за останні місяці. Позиція Турчинова, ймовірно, більшим чином пов'язана з його політичними амбіціями, ніж з породженою успіхами Трампа невизначеністю. Ходять чутки, що він має намір у майбутньому балотуватися на президентський пост.

Популярність поглядів таких людей, як пан Турчинов, підштовхує до войовничості навіть тих, хто спочатку схилявся до миру. Порошенко був обраний президентом у травні 2014 року на мирній платформі. Коаліція, створена ним після приходу до влади і відома як "партія миру", активно сперечалася з "яструбами" з числа прихильників Арсенія Яценюка, який у той час був прем'єр-міністром, про те, як слід врегулювати конфлікт на Сході. Однак у вересні 2015 року Порошенко почав міняти свою риторику, оскільки ідеї мирного врегулювання втратили популярність. У підсумку він перейняв ініціативу у правлячої коаліції (розпалася в кінці 2015 року) Яценюка, який пішов у відставку в квітні 2016 року. "До зими 2015-2016 років в українській політиці більше не було жодної групи, яка висловлювалася за мирне врегулювання", — зазначає президент Фонду якісної політики та професор Києво-Могилянської академії Михайло Мінаков.

Відсутність бажаючих виступати проти войовничої риторики Порошенка означає, що багато хто в Україні згоден, що до миру можна прийти тільки військовим шляхом. Однак, якщо досвід минулого може служити показником, Україна навряд чи зуміє нав'язати Росії і сепаратистам свої вимоги. Так, обидві мінські угоди — і першу, і другу — Україна була змушена укласти на російських умовах після того, як її війська зазнали великих втрат у кривавих битвах з силами Росії під Іловайськом та Дебальцевим відповідно. Якщо Київ не перейде до більш примирливого підходу, будь-які нові мирні домовленості, які будуть укладатися в майбутньому, ймовірно, будуть такими ж.

Новини за темою: Україна – США: Дружба закінчилася

Таким чином, перспективи конфлікту в Східній Україні, якщо Вашингтон та очолювана ним коаліція не будуть брати участі у мирному процесі, виглядають лякаюче. Колишній віце-президент Джо Байден, який займався українською темою і регулярно контактував з Порошенком, грав роль умиротворителя. Він придушував "яструбині" тенденції Києва і утримував його в форматі мінських угод. Зараз більшість спостерігачів у Вашингтоні і не тільки, стривожених новим сплеском насильства, звинувачують у тому, що відбувається, знахабнілий Кремль. Проте насправді конфлікт у Східній Україні складно влаштований і підтримується не тільки зовнішніми, але й внутрішніми чинниками. "Зараз партії миру в Україні немає", — стверджує Мінаков.

Айзек Вебб

Переклад ИноСМИ

Редакція може не погоджуватися з думкою автора. Якщо ви хочете написати в рубрику "Думка", ознайомтеся з правилами публікацій і пишіть на blog@112.ua.