112.ua

Учора, 10 вересня, у Маріуполі з піснями і танцями відсвяткували День міста. У місцевих ЗМІ повідомляють, що дату святкування вперше перенесли через відрядження мера, а до цього День міста в Маріуполі припадав на неділю. Хоча багато місцевих мешканців звикли вважати, що День міста припадає саме на 10 вересня: у цей день у Жданові (а потім і в Маріуполі) традиційно відзначали День визволення міста від німецько-фашистських загарбників. Але вперше День міста в Маріуполі (тоді ще Жданові) відсвяткували 13 вересня 1987 року — у другу неділю вересня, а шість років тому місцева влада перенесла святкування Дня міста на третю неділю вересня.

Новини за темою: Маріуполь: Між путчем і війною

0629.ua

Сьогодні, коли моє рідне місто стало зіркою світового масштабу і його перестали плутати з Мелітополем, туди їздять навіть київські хіпстери, не кажучи вже про політиків (від Ляшка до Савченко), представників різних фондів і Дах Дотерс. Я рада його несподіваній славі та новим можливостям, які вона відкриває, хоча ця слава куплена дорогою ціною, і, можливо, краще було б лишатися невідомим містечком біля моря, ніж відомим на весь світ прифронтовим містом. Але ніхто у світі не знає, як краще, тому будемо вважати, що криза —це точка росту.

112.ua

Тепер, коли Маріуполь став дуже відомим, його з подивом відкривають для себе не лише у світі, але й у Києві, столиці України. Дивуються, що там живе майже півмільйона людей, 95% середніх шкіл російськомовні, а люди пасивні та аполітичні. Але для більшості корінних маріупольців місто теж лишається terra incognita. Наприклад, історичний центр Маріуполя, де в одному з корпусів університету був штаб "ДНР", який зачистив улітку 2014 року батальйон "Азов". У Маріуполі історичний центр, де в різні часи стояли козацька фортеця, найбільший базар і центральний собор, а зараз височить будівля ДТСААФ, не є центром сучасного міста. Після розбудови міста в радянський час старий центр пішов в цілковите забуття. Можливо, саме в цьому причина білих плям в історичній пам’яті та коливань у геополітичній орієнтації сучасних мешканців Маріуполя. Якщо ви не пам’ятаєте, коли у вас день народження і не впевнені до кінця, хто ваші батьки (козаки, греки чи Катерина II), то важко визначитися, що робити і яку столицю визнавати за свою в теперішньому.

112.ua

У промисловому гіганті Приазов’я теж є будинки, якими можна було б пишатися, якби вони не розвалювалися на очах, і жили люди, якими можна було б пишатися, якби про них хтось пам'ятав. Наприклад, на місці будівлі Управління міліції, яке згоріло 9 травня 2014 року і за захопленням/звільненням якого стежила, здається, вся Україна, раніше була жіноча приватна гімназія. Вона згоріла в громадянську війну. Її відкрила в Маріуполі Валентина Єпіфанівна Остославська, яка народилась у великій родині маріупольських інтелігентів Іващенко. Її сестра Ольга була одружена з філософом з Маріуполя Георгієм Челпановим, який досліджував вчення про душу і є автором праць на перетині філософії та психології. Валентина Остославська організувала приватну школу для дівчат у 1887 році. Перші заклади середньої освіти (чоловіче та жіноче училища) з'явилися в Маріуполі лише за 12 років до того. У Львові в цей час відкривали вже етнографічний музей, Школу рисунку і моделювання та наукове товариство імені Шевченка - неофіційну Академію наук України. Засновниця приватної жіночої гімназії в Маріуполі Валентина Остославська, яка викладала російську мову та літературу, померла від тифу, а її син став видним ученим у Москві. На місці її згорілої гімназії потім була біржа праці, з якої відправляли в Німеччину гастарбайтерів, а потім міліція, яка теж згоріла - у новітню громадянську/гібридну/українсько-російську війну, що зробила Маріуполь відомим на весь світ.

З днем народження, Маріуполю.

Валентина Остославська

Редакція може не погоджуватися з думкою автора. Якщо ви хочете написати в рубрику "Думка", ознайомтеся з правилами публікацій і пишіть на blog@112.ua.