AFP 

Оригінал на сайті Московського центру Карнегі

Ми помічаємо, що від середини минулого року в Америці почали говорити дивні речі і ніяк не можуть зупинитися. Несподіваним виявилося не тільки сходження Трампа, але й реакція на нього. Дивним виглядає доповідь трьох розвідок, де повідомляють, що російське втручання у вибори американського президента – помста Путіна за принципову позицію Гілларі Клінтон під час російських виборів і протестів зими 2011/12 рр. й одночасно наводять обережно висловлені переваги Путіна на користь Трампа як докази руйнівного вторгнення в американську політичну систему, буквально в одному абзаці ілюструючи радянський анекдот про те, що "вірмени кращі, ніж грузини".

Новини за темою: У доповіді спецслужб США про російські кібератаки згадуються RT і Sputnik

Надзвичайним є визнання, що співробітники трьох розвідок будують свої висновки на критичних висловлюваннях на адресу Гілларі Клінтон і на користь Трампа осіб, пов'язаних із Кремлем. Не може бути, щоб американська розвідка прогледіла, що люди, які із сумнівом відгукнулися про кандидатуру Гілларі, ніяк не пов'язані з Кремлем і вельми критично налаштовані до російського режиму. Вражаючими виглядали статті, де американці всерйоз розмірковували про те, що на їхніх виборах борються прозахідні демократичні сили і чужий кандидат, ставленик Кремля і фаворит російських ЗМІ - так, якби йшлося про вибори в Грузії чи Молдові. Дивно було читати від людей прогресивних переконань про те, що главі МЗС критично відгукнутися про одного із держслужбовців – значить підривати легітимність майбутнього президента, про шкоду необмеженого інтернету, надмірну об'єктивність журналістів, підозрілість самого факту контактів з іноземцями і про те, що спецслужби даремно звинувачувати не будуть. Дивним був поворот від "ми зараз подивимося, як ці популісти не визнають результати вільних виборів" до закликів до протестів з приводу них самих. Дивно, що ознакою патріотизму стає ставлення до представників іноземної держави, і недостатньо лаяти Росію – значить бути поганим американцем. Все це ми пройшли тут, у Росії, але з Америки це чути дивно.

Назад до молодої країні

Я завжди критикував російську патріотичну громадськість через намагання наввипередки виконати плач на заборолі обложеного Путивля, тому що гра в скривджених злою чужоземною силою ставить Росію у вкрай нехарактерне для неї жертовне положення малої народжуваної нації, чия державність тримається на чесному слові, до того ж чужому.

Тому коли влітку з'явилися перші статті про те, що один російський канал, один англомовний сайт, батальйон невідомих найманих коментаторів та нехай досить досвідчені, але теж не всесильні російські спецслужби не сьогодні-завтра завдадуть смертельного удару американській свободі, перетворять демократію на диктатуру, мед - в оцет і вино - у воду, це від самого початку уявлялося мені дещо принизливим для Сполучених Штатів. Зазвичай на таких словах ми ловимо представників невеликих і не дуже старих держав, які в процесі становлення шукають зовнішньої опори і потребують відштовхування від чужоземної сили для зміцнення колективної ідентичності. На чиє плече збиралися спертися Сполучені Штати? Кому скаржитися, чиєї опори шукати? Навіщо тим, хто сам стільки разів ставав предметом чужого колективного заперечення (перевірена ознака могутності), об'єднуватися проти когось завідомо слабшого?

У 2010 році "Вікілікс" викинула десятки тисяч документів американської диппошти, і з Америкою нічого не сталося. США не втратили жодного союзника і не придбали жодного ворога. Нікому не спало тоді на думку розповідати світові, що це зробила Росія. Навпаки, вона значилася серед потерпілих (у депешах було багато забавного про її чиновників і друзів: один Кадиров на весіллі чого вартий!), хоча антиамериканські наміри Ассанжа були відразу зрозумілими.

Новини за темою: Кремль "серйозно втомився" від звинувачень у кібератаках з боку США, - Пєсков

Все, що говорять і пишуть противники Трампа, відразу здається мені і багатьом навколо мене образливим для Америки. Чимось таким, що не в її масштабі. Кремль все-таки звинувачував у своїх проблемах силу, завідомо більш могутню. Навіть Володимиру Путіну, який колекціонує зовнішні загрози, не спадало на думку списувати свої внутрішні проблеми на польські спецслужби, українські телеканали і латвійських блогерів. Він все-таки переймався втручанням країни, завідомо більш могутньої.

Нинішня ситуація відрізняється якоюсь повною, раптовою і раніше небаченою втратою почуття пропорцій, втратою звичного масштабу, усушкою й утрускою самооцінки, як якщо б водієві самоскида раптом привиділося, що він за кермом малолітражки. Адже думка, що царя підмінили, процедури перекрутили, а виборця обдурили іноземці – не хвастощі самих іноземців, а ідея, яка виходить із глибин американської політичної думки.

Висилка дипломатів і відбирання дач, на що Путін відповів поблажливим запрошенням на ялинку, дивно схожі на витримку, спокійну розсудливість Обами і не відповідають масштабу заявленої загрози у вигляді підриву основ американської державності. Тим більше, що її підривали й раніше: і на багатьох попередніх виборах у російського керівництва був свій кандидат, і самого Обаму в 2008 році явно воліли Маккейну.

На нинішніх виборах інші іноземці підтримували різних кандидатів: іспанська El Pais і El Mundo, що говорять однією мовою з чвертю американських виборців, воліли бачити президентом Гілларі, а Трампу явно симпатизував консервативний політичний Ізраїль, впливовий в іншій їхній частині. Та й взагалі аргумент про доленосну важливість для результату виборів думки чиновників іноземної держави, планів іноземних спецслужб і статей у зарубіжних ЗМІ з кожною новою американською статтею на цю тему легітимує аргумент Путіна, що на виборах він бореться із зовнішньою загрозою. Йому, як лідерам інших авторитарних і гібридних держав, доводиться читати й чути про себе більше неприємного, ніж більшості американських кандидатів.

У страшному, жахливому світі

Нам здається, що дії Обами і Гілларі, слова американських інтелектуалів і журналістів – наслідок несподіваної поразки демократичного кандидата на виборах. І що спокійна, глузлива поза Трампа і його прихильників разюче відрізняється від поведінки демократів. Справа виглядає так, тільки якщо дивитися з Росії.

Дії Обами, з одного боку, і Трампа із союзниками – з іншого, набагато більше схожі один на одного, ніж вважають. Обидва лякають Америку зовнішньою загрозою. І ті, й інші вийшли до американського виборця повідомити, що свобода і демократія, з одного боку, і престиж та економіка – в іншому оскаржено зовнішніми силами, нація в небезпеці, старі правила не підходять для нових важких часів. У Гілларі і соратників – це Росія і світовий популізм, у Трампа – Китай, Мексика, взагалі, країни, що розвиваються, і транснаціональні корпорації, які працюють на закордон на шкоду Америці.

Новини за темою: Трамп розкритикував Toyota через завод в Мексиці і пригрозив великими податками

І прихильники Гілларі, і прихильники Трампа лякають виборця тими, кого ще нещодавно вважали в Америці свідомо більш слабким. Де Мексика і де США? Раніше побудувати завод Ford у Мексиці було свідченням відповідальної сили: ми самі багаті і даємо розвиватися бідним. Тепер відібрати завод Ford у Мексики – велика національна перемога. Щойно Обама стверджував, що Росія – регіональна держава із ВВП менше іспанського, чию економіку порвано в клаптики санкціями. Тепер вона – загроза політичній системі США, а один-єдиний російський держканал англійською може впливати на підсумки американських виборів, тому що, написано в доповіді трьох спецслужб, у нього багато передплатників у YouTube. Занепокоєння з приводу поширення впливу в ютьюб, через блогерів у соцмережах і фальшиві новини на сайтах стали предметом такої напруженої тривоги, що ось-ось прозвучать слова про блокування акаунтів і великого американського брандмауера.

Максимальна дальність

Оскільки подібну тривожність з приводу падіння масштабу відчувають представники обох головних партій, оскільки обидві говорять з виборцем про зовнішні загрози, значить, справа не тільки в поразці демократів, а в чомусь іще.

Швидше за все, головна причина в тому, що Сполучені Штати досягли максимальної дальності, вперлися в межі власних можливостей, як Росія в Сирії, і з іще більшим трудом, ніж вона, усвідомлюють факт, відомий з російської приказки "вище голови не стрибнеш". Росії за останні 25 років доводилося багато разів відступати, не здаватися, усвідомлювати свої кордони, а для американців це досить свіже почуття, тут не жартома, а на ділі звикли, що вони ніде не кінчаються.

Вперше за 25 років Америка не може наступати. Почасти тому, що більше нікуди, попереду вже буквально сама Москва. Двадцять п'ять років – це майже вдвічі довше, ніж Путін. За 25 років зросло і прожило професійне життя ціле покоління політиків, експертів, журналістів, для яких є незнайомим стан обмеженості зовнішніми перешкодами, граничної дальності, зупиненого розширення. Вся їхня кар'єра від студентства до найбільш зрілих років побудована в цій реальності майже необмеженої могутності, причиною якої оголошено правоту за формулою great because good.

Америка не зустрічає нездоланних перешкод, тому що вона права. Всемогутність і правота злилися в єдине переживання: втрата всесилля переживається як катастрофа призначення, а не як природний стан, у якому більш або менш спокійно живуть буквально всі інші держави. Проста думка, що можна бути правим, але при цьому не бути всесильним, або що можна бути правим в одному і неправим в іншому, провалилася кудись за горизонт свідомості.

І раптом все змінюється. Вперше за 25 років вплив не тільки не розширюється, він зупинився і навіть звужується, як вперше за 25 років звузився ЄС. Недолети пущених стріл, зіткнення з кордоном власної сили, вичерпання максимумів сприймається і як провал місії, і як замах на правоту (цінності), і як внутрішня загроза: якщо перестало виходити назовні, значить, все впаде і всередині, адже координатні осі зовнішньої сили і внутрішнього успіху давно злилися в одну нескінченну пряму.

Новини за темою: Розвідка США попередила про високий ризик світової війни

Між тим всі інші країни більш або менш спокійно живуть у стані відсутності всемогутності, обмеженої сили і не страждають.

Тепер і США, як Росія, Туреччина, Іран, Китай і всі інші, вперлися в свої кордони в Сирії, Лівії, Іраку, Єгипті і далі скрізь. У Сирії щось почали, кинути почате шкода, а що робити – не знають. І це "не знаємо, що робити" розпочалося задовго до приходу туди Росії. У США розуміють, що доведеться пройти через період євроскептицизму в Європі, зростання якого почалося задовго до того, як Росія стала втручатися в політичну дискусію всередині ЄС. Вже майже закинуто спроби упакувати в Євросоюз Туреччину, а це була одна з ближніх цілей. Швидше за все, чекає відступ в Україні – в тому сенсі, що сили, які зараз оголошено єдиними демократичними й обрано в союзники, поступляться на виборах більш мовчазній і недопредставленій у нинішній владі частині населення.

У більшості американських політиків немає, а в американських виборців є відчуття, що країна навантажила себе союзниками, які постійно намагаються перетворити свій порядок денний на американський, свою злобу дня на злобу Сполучених Штатів, інфікувати їх своїми страхами, створюють для Америки конфлікти, які сама Америка не збиралася собі створювати. Ба більше, проводять для американської політики кордони і червоні лінії, які самі США не проводили. І в цьому сенсі Америка давно не всесильна: вона давно не може дозволити собі того, що стривожить одних, образить інших, засмутить третіх. І йдеться не лише про молоді демократії, але й про старі авторитарні режими, а іноді просто про угруповання, які воюють.

Практично будь-який конфлікт у світі зараз перетворюється на американський, тому що одна зі сторін конфлікту обов'язково намагається оголосити себе союзником США, її передовим окопом. Будь-яка проблема в світі стосується Америки. Послу будь-якої країни є про що поговорити у Вашингтоні. Американські журналісти весь час чекають, коли російський виборець почне ставити Путіну запитання про Сирію. Чому вони не чекають того ж самого від власного виборця, незрозуміло.

Корекція виборами

Між тим виборцю стають все менш ясними вигоди від повсюдного лідерства за формулою "в кожній бочці затичка". Пояснення, що результатом є звільнена праця щасливих народів й усуспільнення жінки Сходу, не здається йому переконливим, тому що де п'яти-, а де вже більш ніж десятирічні труди не призвели до заявленого результату, а часто - до прямо протилежного.

Коли виборцю щось незрозуміло, він за це не голосує. Якщо вся дидактична міць американського політичного та інтелектуального співтовариства, що складається з шанованих і відомих людей, виявилася слабкішою від твіттера одного девелопера, батальйону безіменних коментаторів і, як стверджують у газетах, сумнівної популярності телеведучих одного іноземного телеканалу, то питання треба ставити самій цій спільноті.

Новини за темою: У Кремлі назвали нові санкції США рукотворною деградацією відносин

Ми не знаємо поки, чи цей дефіцит всемогутності – тимчасовий стан або постійний, оборотний чи ні. Але знаємо, що всі великі держави, зіткнувшись з втратою світового масштабу, з тим, що їм здавалося зворотним відліком, поводилися нервово. Ми знаємо це по собі, британці – по собі. Досягнення максимальної дальності зовні може представлятися і кінцем внутрішнього розвитку, адже за довгий час вони злилися.

Однак це не так. Росія не стала жити гірше, коли перестала очолювати глобальний утопічний проект, навпаки. Світ не перестав розвиватися технічно і гуманітарно після того, як над Британією нарешті почало заходити сонце. І сама Британія не перестала бути тонко влаштованою, передовою, освіченою країною, ставши менш всюдисущою, а її громадяни не стали жити гірше.

Консервативний прогресизм

Вражає, що американці, які живуть всередині демократії, не помічають, як вона допомагає їм скорегувати диспропорції і проявити державну гнучкість. Там, де автократія буде упиратися, гнути лінію однієї незмінюваної людини, як правило, не готової визнавати помилок, там, де зміна політики рівнозначна зраді батьківщині, ця корекція часто проходить через внутрішню катастрофу. А в демократії у виборця є можливість просто забалотувати непопулярний курс – відкласти незрозумілі йому рішення до того моменту, коли їх добре пояснять. Коригування курсу на виборах – ознака гнучкості та здоров'я. Внутрішні демократичні механізми в 2016 році спрацювали там, де виборцю здалося потрібним скоригувати зовнішнє перевантаження.

Як не дивно, найбільш негнучкою в цьому випадку виявилася американська інтелігенція. Не треба гнучкості, поверніть улюблений артрит. Робочий клас отримав своє, латентні ксенофоби - своє. Але ж і прагматичний бізнес не злякався: ринки, просівши після перемоги Трампа, давно обігнали той рівень, з якого впали, і продовжують рости.

Найбільшими експансіоністами виявилися люди розумової праці, для яких екстенсивне розростання могутності за методом підсічно-вогневого землеробства за 25 років незаперечного лідерства США перетворилося на доказ правоти. Саме вони побачили у звичайній корекції – один із кандидатів однієї із системних партій на виборах перемагає іншого кандидата – політичну катастрофу і з великим трудом сприймають її результат. Або принаймні внутрішню логіку цього результату. Американське інтелектуальне і пов'язане з ним політико-бюрократичне співтовариство виявилося тим колективним автократом, який у корекції курсу на виборах побачив чи не зраду батьківщині і вважає себе, а не виборця єдиним джерелом правильних рішень.

Новини за темою: Захід розписався у власному безсиллі і зробив можливою катастрофу в Сирії

Це не так дивно, як здається. Університетська інтелігенція, зрозуміло, – найважливіша частина тієї самої активної меншини, яка рухає політику, носій тонкого шару культури й арбітр цінностей. Але вона ж є найконсервативнішим прошарком, який існує в комфортних умовах академічних установ та рад при владі. Ці люди можуть все життя стикатися з реальністю, як туристи, – у транспорті, магазині, при отриманні базових держпослуг; все життя зберігати погляди часів свого студентства й отримувати гроші за відтворення схем, отриманих у роки навчання, – по суті, за покращені курсові роботи. Саме вони виявляють найменше гнучкості там, де решта суспільство гнучко зреагувала на перенапруження повсюдного лідерства.

Корекція, яку провів американський виборець, означає, що у світі протягом якогось часу виникатиме більше порожнеч, вільних від американського домінування кордону нинішніх століть. Будуть з'являтися області, де США доведеться співпрацювати з іншими, і ті, де вже не доведеться. Росії варто серйозно подумати, чим вона збирається заповнювати частину порожнечі, що дісталася їй: якщо пам'ятками Івану Грозному, малюнками з дембельського альбому військово-історичного товариства, законопроектами Мізуліної, криками убогих ченців, – це буде ще однією втратою історичної можливості.

Олександр Баунов

Редакція може не погоджуватися з думкою автора. Якщо ви хочете написати в рубрику "Думка", ознайомтеся з правилами публікацій і пишіть на blog@112.ua.

Інші матеріали Карнегі

Внутрішній і зовнішній Рим: чому в Росії та Америці по-різному дивляться на Трампа

Російська Трамп. Чому республіканський кандидат так близький Росії

Як американські ЗМІ обирають Путіна президентом США