Заслужений діяч мистецтв України Наталія Заболотна в студії "112 Україна". 03.12.2017
112.ua

Влащенко: У нас сьогодні в гостях колишній директор "Мистецького Арсеналу", а тепер керівник нової галереї – Наталія Заболотна.

Чому у вас виник конфлікт з владою?

Заболотна: Завжди думаєш, що якась наступна влада, можливо, буде кращою, ніж попередня. Віриш, особливо якщо ти працюєш на поприщі культури, що наступна влада буде розуміти важливість культури, важливість культурних закладів, важливість особистостей діячів культури для становлення країни, для її значення, для її репутації в країні та в світі. Для мене було глибоким розчаруванням, що демократична гілка діє якимись варварськими, абсолютно недемократичними методами. Значить, є питання до демократії?

- Чому ви не знайшли спільну мову з П. О. Порошенком? Що не влаштувало владу у вашій кандидатурі?

- У мене завжди були певні складнощі з президентськими командами. Із президентів я комунікувала і досі комунікую лише з Ющенком, який, не зважаючи на свої статуси, завжди приходив як гість на велику кількість заходів до "Мистецького Арсеналу". Це його улюблене дітище, яке він, у принципі, й розпочав. Але, можливо, в нас така роль політики і політиків, що і бажання є, і сили є, а сили волі щось завершити немає. Все обривається на процесі, а, можливо, все починається заради процесу. Але це вже інше питання. Я себе вважаю успішним арт-менеджером у плані того, що я завжди ставлю перед собою планку, яку важко перестрибнути, проте її вдається подолати. Всі об’єкти, які ввіряли мені в управління, стали успішними завдяки мистецтву. Дуже важко зробити культурний об’єкт виключно на культурі,  зробити його не "мінусовим", особливо якщо це зі статусом державного підприємства. Оскільки Український дім і "Мистецький Арсенал" перебувають у відомстві державного управління справами, то, звісно, контракт з директором вони можуть розірвати тільки тому, що це ДП.  

- Чому ви як директор перестали влаштовувати?

- Тому що я не пішла на якісь компроміси, по-перше, із совістю, а по-друге, я не могла собі уявити, що землю навколо "Мистецького Арсеналу" має бути забудовано, і там мають вирости якісь бізнес-центри. Я йшла в суди саме проти тих дій, які чинилися проти державних коштів, і вигравала їх. 

- Тобто було якесь офіційне рішення розпорядитися частиною землі, яка належала "Мистецькому Арсеналу"?

- Це одна частина і одна із причин мого звільнення. Небажання комунікувати, а бажання дати вказівки (у ДУСІ, у Березенка того ж), і щоб їх виконували. Дуже багато було різного роду нарад, пов’язаних з тим, що я маю підписати документи, які не є повноцінними, на велику суму грошей (які дорівнюють мільйонам доларів). Ці суди ми вигравали. У мене малі діти, і в мене є совість. Я розумію, що за тією проектною документацією неможливо було збудувати "Мистецький Арсенал", а я би підписала чиєсь відмивання грошей. Інша причина, що я людина небайдужа, і мені ніхто не ставив галочку, яку кількість заходів я маю провести. Коли мене призначили директором у 2010 р., це був абсолютний карт-бланш, з одного боку, а з іншого боку, владі було завжди абсолютно все одно: є об’єкт, шлейф якогось нез’ясованого будівництва, але це культурний об’єкт з дивним статусом "Національний". Звісно, ми з цього будівництва зі статусом "Національний комплекс Мистецький Арсенал" зробили національний комплекс, який став одним з найуспішніших культурних об’єктів на мапі України. Наша команда і я особисто працювали на совість. Коли ти багато років працюєш у культурі, ти замислюєшся, чому так все погано, чому така байдужість до об’єктів культури, чому наші чиновники їдуть за кордон і захоплюються британськими, австрійськими  музеями, а коли вони повертаються, то злочинна недбалість? Інакше не назвеш ставлення до культури, яка є цементуючим фактором, є основою країни. Я для себе вивела таку формулу: якщо країна не займається культурою власних громадян, то їхньою культурою займається інша країна. А якщо це так, то громадяни віддають переваги іншій країні.   

- Ви пробивали у ВР закон про Фонд культури. До нього повинні були перераховуватися гроші з ігрового бізнесу, алкоголю тощо. Вам нічого не вдалося, адже за новими податковими змінами лотереї звільнено від податків. На що ви сподівалися, коли починали всю цю історію? Навіщо вам це було потрібно?

- Я дуже небайдужа людина, і мені небайдужа ця країна. Я не "ходжу на роботу", я займаюся улюбленою справою. Так було завжди. Я бачила абсолютно успішну формулу для того, щоб одночасно, в доволі швидкий термін зробити велику реформу в гуманітарній сфері. У нас є цілий віце-прем’єр-міністр, але це генерал без армії. Чому?

- Ви маєте на увазі Кириленка?

- Так. Питання, чому ця людина отримує зарплату? У нас є Міністерство культури, яке керує підвідомчими йому культурними закладами. Воно не регенерує культурну, гуманітарну політику, а воно керує виключно своїми закладами. Наприклад, той же "Мистецький Арсенал" ніколи не був у полі зору і в полі опіки Міністерства культури, хоча хто як не "Мистецький Арсенал" свого часу генерував чи не найбільші культурні заходи, які були відомі не лише в Україні, а й за кордоном!

- Чим вони займаються? Що їх цікавить?

- Я не знаю, що вони роблять, але система настільки зашкарубла, настільки вона потребує зміни парадигми… Культурою не можна управляти. Потрібно, щоб Міністерство культури і сформульована культурна політика на рівні президента, уряду, віце-прем’єра, міністра започаткували механізми, які стимулювали б розвиток культури, сприяли б саморозвитку культури. І закон, який ми запропонували, "Про державний фонд гуманітарного розвитку",  це абсолютно перевірений, загальний досвід  європейських країн. Ми всі хочемо до Європи, але дуже не хочемо грати за європейським форматом. У Британії 25 років тому було легалізовано національну лотерею Британії, яка фактично стала монополістом в азартній індустрії. Всі дуже раділи, як зараз наші депутати, які кажуть, що нам потрібно легалізувати азартний бізнес, мовляв, це латання дірки в бюджеті. Але дірка в бюджеті – 77,5 млрд грн, а легалізований азартний бізнес у спектрі дасть поповнення максимум на 2-2,5 млрд грн на рік. Але соціальної шкоди буде завдано на сотні мільярдів. Це буде непоправно. У цьому нічному бюджеті тихенько, під ялинку зробили подарунок основним гравцям азартної сфери, яка напів у тіні, а напів лежить у латентному сегменті національних лотерей під грифом "Національної лотереї", – звільнили від оподаткування вал з лотерейного бізнесу. Закон 3597 пройшов три комітети, пройшов перед тим громадське обговорення, і в ньому враховано пропозиції, зауваження громади. Він стоїть у порядку денному цієї ВР, і це найкращий досвід Британії і прибалтійських країн, де відрахування від азартного бізнесу йдуть на фонд, який започатковано, згідно із законом, у парламенті країни. Цей фонд розподіляє фінансування на грантових засадах на широкі соціокультурні потреби країни. У Британії за 20 років 40 млрд фунтів стерлінгів було інвестовано в соціокультурну сферу. Це сотні тисяч відреставрованих пам’яток архітектури, десятки тисяч модернізованих музеїв, тисячі збудованих нових музеїв. Створено десятки тисяч спортивних залів, будинків культури.  Якщо модернізуються музеї – прокладаються нові туристичні маршрути. Це оздоровлення.

- Скільки депутатів вас підтримало?

- Автори закону  - 19 депутатів. Під номером один у ньому стояв М. Томенко, який отримав "вовчий квиток". Там є когорта "єврооптимістів", представники різних груп і фракцій, в тому числі О. Ляшко, Б. Береза, В. Литвин, І. Крулько. Цей закон ще не виносився до зали для голосування, і він дуже не подобається тим, хто хоче легалізувати азартний бізнес.

- Хто ці люди?

- Закон про легалізацію азартного бізнесу робився на базі фракції БПП. Там дуже багато фігурантів. Є п’ять законів про детінізацію азартного бізнесу, які разом з нашим законом про гуманітарний фонд було поставлено одночасно в порядок денний цієї сесії, саме на грудень.   Я знаю, що головний закон про детінізацію грального бізнесу – це закон, який було зареєстровано в перші дні каденції нового прем’єр-міністра В. Гройсмана. Це абсолютна омана, що економіку врятує легалізація азартного бізнесу. Для нас це порівняно з отрутою. З таким пострадянським, поствоєнним синдромом люди будуть ставити на чудо.

- Як ви гадаєте, чому частина ваших колег, частина журналістів не дуже доброзичливо налаштовані щодо вас?

- У нас суспільство, яке не любить успіху інших. Думали, що мене вже "поховали", надійно, надовго, але, можливо, не мене потрібно "ховати". Я не та людина, яка буде сидіти і чекати чуда. Я – абсолютний фаталіст. Інколи здається, що Бог нас покарає, а насправді він нас рятує і, можливо, дає шанс. Я відчуваю в собі сили, я знаю, що потрібно цій країні. Я переконана, що нашій країні потрібна не імітація культурного процесу. Я переконана, що сила нашої країни саме в культурі.  

- Як вам вдалося знайти таке чудове приміщення для галереї? Де ви берете гроші, щоб її оплачувати?

- Для мене змінилася місія, тому що раніше я займалася тільки тим, що просувала мистецтво, і ми з моєю командою дали путівку в життя багатьом митцям. Зараз для того щоб жити, я могла маскувати галерею під культурний центр, але потрібно речі називати своїми іменами. Галерею названо іменем журналу "Art Ukraine", який я видаю, ї йому 10 років наступного року виповниться. Моя нове завдання на сьогодні – продавати мистецтво. І мені це складно. А щодо приміщення, то я  просто йшла ва-банк, позичала гроші, які мені потрібно тепер віддавати. Я дуже вдячна тим людям, які мені хоча б позичили ці гроші, щоб якось стати на ноги. 

- В усьому світі галереї – це центри культурного життя, де формуються нові тренди, відбувається багато чого цікавого крім продажу картин. Чи буде у вас це?

- Ми тільки-но відкрилися, але так багато було людей, так багато було різних проектів! У нас вже було два фестивалі. Але я ловлю себе на думці, що продавати мистецтво – аномально складно, тому що люди заходять і дивуються – для них це досі шок. Якщо сучасне мистецтво для світу – це вже тренд, зрозумілий, то для нашої країни – це шок. Це також говорить про рівень культури політикуму і можновладців. Дуже вузька ніша попиту на сучасне мистецтво саме у нас у країні.   

- У вас є запитання?

- Якби ви були народним депутатом, ви би проголосували за закон про "Державний фонд гуманітарного розвитку"?

- Беззаперечно.

Вельми дякую.