112.ua

Влащенко: Сьогодні у нас у студії відомий шоумен, телеведучий Сергій Притула.

Доброго дня, Сергію.

Ви у 18 років поїхали в Лондон, щоб заробити собі грошей на квартиру. Досвід раннього відриву від мами і тата, від коріння, який у вас був, що він дає у подальшому?

Притула: Коли тобі 18 і ти далеко від мами з татом – ти сам за себе відповідаєш. Ти робиш помилки і набиваєш власні гулі. Досвід, який я отримав у Лондоні, заставив мене дуже сильно думати – з якими людьми підтримувати стосунки, а з якими не підтримувати, чого варте твоє слово і слово інших людей, які наслідки можуть бути, якщо ти слова не дотримуєш. Я навчився цінувати фізичну працю – я був в Англії офіціантом, посудомийником, вантажником, різноробочим на будові. Я побачив, що таке – коли ти живеш не в своїй країні з паспортом з тризубом. Коли до англійця напідпитку поліцейський може сказати: "Сер,  де ви проживаєте, може вам викликати таксі?", а такого як ти, з тризубом, просто заламують і мордою об капот. Коли мені нанесли травму ті хлопчики, темношкірі, і я лежав у калюжі крові 20 хвилин у квартирі, поліцейські, коли приїхали, першим ділом запиталися не що трапилося, не хто скоїв злочин, ні де ті бандити, а поки я лежав у крові на підлозі - зібрали паспорти і перевіряли, чи я тут легально.

- У вас самоідентифікація сталася досить рано. Сьогодні ви себе ким відчуваєте?

- Мені здається, що зараз я - корисний. Мені 34 роки. Це вже той вік, коли ти трохи спокійніше дивишся на якісь речі, не так швидко адресуєш до якогось людського хамства, а головне – ти маєш певний багаж. У мене є певний багаж знань і кредит людської довіри. Я маю можливість дітися своїми знаннями – 5,5 роки я розвиваю перше україномовне гумористичне шоу. З україномовним гумором у цій країні проблема. А людська довіра трансформується в моєму випадку в матеріально-технічне забезпечення певних підрозділів ЗСУ, тому що в мене на "Фейсбуці" є понад 100 тис. підписників. Я кидаю клич – "нам треба купити джип для цього підрозділу або тепловізор" - і люди скидаються. Крім того, мені зараз більше почало вдаватися займатися вихованням дитини - я став більш терплячий.    

- Гумору неможливо навчитися. Як ви вважаєте, людину можна натаскати, щоб вона робила гарне шоу?

- Якщо людина – нуль, ти її не натаскаєш ні в якому випадку. Якщо людина щось тямить – розвинути це можна. Основна проблема українського гумористичного ринку полягає в тому, що там певні люди відірвалися, не залишивши по собі якогось наслідку, традицій не залишили, а певні люди не встигли до їхнього рівня дорости. Процвітає така собі "карпенко-карівщина" на сцені. Наприклад, якщо говорити про Comedy Club, у якому я працював, чи "Варьяти-шоу", яким я зараз займаюся, головна задача була – вивівши людей на сцену комерційно виправданого гумористичного проекту, забрати з їхніх голів КВН-щину. Це два різних абсолютно замисли. КВН - це геніальна структура Маслякова, який придумав неймовірне – люди зі всього світу з’їжджаються і платять йому гроші за те, щоб виступати на сцені. А все має бути навпаки. Людина має вийти на сцену й отримати гроші за те, що зробила людям смішно, як це відбувається в усьому світі. КВН-івський цей дух треба було з людей потихесеньку вигнати, залишивши їхню практику роботи, вміння,  навички, трошки  їх трансформувавши.

- Ви сказали, що в країні ніколи не було україномовних шоу. Чому все-таки досі наймодніше і рейтингове телевізійне шоу - шоу Зеленського російською мовою?

- Зі всіх гумористичних проектів, які зараз є на українському екрані, дійсно, "Квартал" найрейтинговіший. Але давайте дивитися на цільову аудиторію.    

- У них "50+".

- Це, дійсно, найкрутіший продакшн в Україні гумору, якщо не в східній Європі. Крутіше за них тільки Comedy продакшн у Москві. У країні ніхто не займався україномовним гумором виключно по одній простій причині – толковий проект має приносити гроші. Все, що гроші не приносить, у нас на УТ-1 було. Якщо це приносить гроші, значить це повинно бути цікаво телепродюсеру. Коли я приходив до телепродюсера і просив взяти моє "Вар’яти-шоу" в ефір, мені казали: "Возьмите к себе в структуры еще два-три актера, русскоязычных, и тогда ваш проект будет интересен для жителей юго-востока". Східна і південна Україна більш густо заселена, і на рейтинги телевізійні у більшій мірі впливає саме ця аудиторія. Хоча приклад "Файна Юкрайна" показував, що, якщо продукт хороший, то в останню чергу хтось задумується, якою мовою цей продукт зроблений. Але, на жаль, я мушу константувати той факт, що за 24 роки незалежної України якихось цікавих, потужних, регулярних україномовних  проектів, про які б говорили, практично не існує. За винятком ВРУ. Я час від часу дивлюсь канал "Рада" і з задоволення ржу з тої купки людей, стан яких я переживав, приблизно коли мені було 17 років. Я тоді прийшов працювати на радіо. Попавши в 90-ті на радіо – ти автоматично ставав "звєздою".  І коли я зараз дивлюся на цих "дядів", яких ще вчора в зад хтось копав, а вони сьогодні дорвалися до влади – у них реально від того така ейфорія!

- Як ви бачите свою аудиторію?

- Я її дуже просто бачу – у залі. Ми поки що не маємо телеверсії. Наша аудиторія - це жінки віком 25-45 і чоловіки віком 30-50, середній клас. Це те, що я бачу по залах. Мажорів нема. Ми теж не корчимо з себе "гламурних подонків". Мені завжди було важко це робити. Всі люди народжуються номінально з нульовим балансом всіх якостей, які в них є. Потім,  залежно від виховання, оточення, школи і власних задатків, людина йде або на сторону світла, або на сторону тьми.

- Що в гуморі можна, а що не можна? Для вас - над чим можна сміятися?

- Єдина тема, на яку я не заходжу, – це фізичні вади людей. Сміятися над цим - ницо і неправильно. Ще років п’ять тому я намагався уникати жартів на релігійну тематику.

Новини за темою: Ексклюзив. Андрій Куликов у програмі "Hard Talk" з Наталією Влащенко на каналі "112 Україна"

- А жарти з приводу якихось національностей або "голубих" - це може бути?

- В українця не закладено такої шовіністичної натури, як у нашого східного брата. Сидіти вдома, жерти ковбасу і ржати, тому що по тєлєку рєбята насміхаються над Джамшудом і Равшаном - це певний зріз суспільного затребування. Люди, виявляється, хотіли, очікували такого, ніхто їм цього не нав’язував – їм запропонували, люди  проперлися. Коли я знімав "Файна Юкрайна", у нас була аналітика, ми вичислили, які дійові особи, які сюжетні лінії людям більше подобаються, які менше. Джамшуда і Равшана крутили надцять років, і всіх це влаштовувало. Я і хлопці в своїй творчості не ставили на меті здобувати якісь додаткові бали за рахунок образи честі і гідності інших народів та націй. Так, є якісь певні шаблони, які стосуються того, що є українець і є москаль. І є коньюктура ринку, що іноді можна на цій темі попаратизувати.

- А як сприймають гумор чоловіки і жінки?

- Чоловіки глибше розуміють, а жінки більше приходять. Аудиторія ділиться приблизно 60-65 на 40-45. Зважаючи на те, що більшість нашої аудиторії  - жіноча, це провокує написання більш лайтового матеріалу.

- А різниця в аудиторії є на заході України і в центрі?

- Взагалі нема. Є певна різниця – Україна дуже велика,  дуже різна, але є нюанси, які зводять нас під спільний знаменник. Таке питання, як мовне, і все, що навколо цього, – це виключно робота політиків над стравлюванням людей. Я приїжджаю в Харків – мені ніколи в житті там ніхто не робив зауваження про мою україномовність. У Тернополі зі мною вчились дівчата з Севастополя, і я знав лише одного полудурка з нашої академії, який поставив дівчинці два, бо вона не знала вірш Шевченка. Насправді, він був доволі упереджений. Нікому це не заважало - люди любляться, створюють сім’ї, східняки з західниками. Нє, треба упирям зверху вкидувати це, какашечки на вентилятор, воно роздмухується все. Люди дуже маніпульовані, рідко вмикають мізки. Треба трошечки користуватися власними мізками, не виймати їх на полку і телевізор вставляти собі в голову. Само собою, що їдучи в той чи інший регіон, ми трохи видозмінюємо програму. Везучи її на схід, можливо, ми її не так видозмінюємо, як на деякі регіони західної України. Тому що програма написана у Львові, коли ти її везеш в Ужгород - міняється на 50%. А коли ти її везеш у Харків, можливо, відсотків на 30. Є певні теми жартів, які я, можливо, не піднімаю у східній Україні. Наприклад, Московський патріархат. 

- Як ви вважаєте, це правильно, що армію тримають волонтери, а не держава?

-Час волонтерів, дрібних, дійсно, добігає кінця. Люди почали кратно менше давати волонтерам грошей. Причина №1 – багато людей в армії, пішли адресні допомоги. Якщо раніше люди давали волонтерам гроші, то тепер вони пересилають особисто те, що потрібно родичам на фронт. Держава зараз дійсно багато робить. І волонтерам треба віддати належне  - вони на своєму горбу витягнули весь 2014 рік. У 2015 році, принаймні, по тих підрозділах, що я ними опіукуюся, я помітив, що зникли певні запити. Якщо влітку минулого року я тратив страшні гроші на закупку шоломів, форми – то зараз у мене не має таких запитів. Єдиний запит, який у мене є від прикордонників, нашої морської охорони, бюрократія заважає, і в них не встановлений зразок зимової форми.

- У вас на "Фейсбуці" 112 тис. підписників. Що для вас "Фейсбук"?

- Сторінка була заведена в період анексії Криму і стала для мене дуже серйозним помічником у зборі коштів.

Новини за темою: Журналіст і телепродюсер Оксана Соколова - гостя ток-шоу "Люди. Hard Talk". Випуск від 27.05.2015

- Як змінило ваше життя народження сина й одруження?

- Коли народився син, у мене з’явилося нове почуття – вторинність. Ти сам для себе стаєш другорядним, у тебе з’являється зовсім інша мотивація того, що ти робиш. Коли раптом уявиш собі, що замість малого по хаті бігає п’яний Іван з калашом, то відразу з’являються і час, і бажання, і гроші, і все решта. Завдяки моєму сину в мене з’явилася така риса, як терплячість.

- Який гумор ви любите, якщо говорити про книги?

- Ільфа і Петрова можна перечитувати безліч разів. З іншого боку – всьому свій вік. Коли я читав Носова – "Незнайка на луні" - я думав, що смішнішої книжки в житті немає. Це була дуже сильна конкуренція з "Тореадорами з Васюківки". Я, взагалі, дуже люблю цинічний, чорний гумор, і іноді я вмію цинічно жартувати.

- У вас є запитання?

-Кому належить канал, на якому виходить наше інтерв’ю?

- Я ніколи не цікавилася цим питанням. Для мене найголовніше, що мені ніхто не заважає вести авторську програму. А офіційно канал належить Андрію Подщипкову.

Велике спасибі.