Письменниця Лариса Ніцой в студії "112 Україна". 30.01.2017
112.ua

Влащенко: Сьогодні у нас в гостях письменниця, вчителька Лариса Ніцой.

Доброго вечора. Виходячи з соціологічних опитувань, наприкінці 2016 року серед десяти перших питань, які хвилюють людей, мовного питання немає. Можливо, ми перебільшуємо значення цього питання? Навіщо нам зараз включати цю таку вибухову кнопку?

Ніцой: Я не вірю, що мова не важлива для людей, тому що мова - це найперше питання, з якого будь-яка держава починає свою розбудову.

- Я не кажу, що це питання не важливе. Я кажу, що це питання не називали люди серед перших десяти питань, які їх, дійсно, турбують. 

- Давайте не забувати про те, що нас ще і бомбують кожного дня, з ранку до ночі, що мова це не важливе питання. А насправді, це надважливе питання. Якщо ви зайдете у соціальні мережі, то ви побачите, що як тільки на порядок денний піднімається питання мови, то ви самі назвали це вибуховим питанням. Якщо воно не важливе, якщо воно не стоїть на порядку денному, чому ж воно тоді таке вибухове?

- Зрозуміло, що воно дуже важливе, що воно зачіпляє не тільки інтереси державні, а і почуття людей. Коли один з депутатів в ефірі одного з каналів сказав, що люди, які говорять російською мовою, мають виїхати з країни, ви розумієте, що це відверта провокація? Це питання вибухове тому, що воно провокує людей на дуже проблемні стосунки один з одним. Якщо його не піднімають політики - нічого не відбувається.

- Ми не зможемо піднімати це питання без політиків. Тому що мова - це політика. І це ключове питання будь-якої політики, будь-якої країни. В даному разі питання підняли громадські активісти і хвиля почалася саме з громадськості, тому що людям, українцям, уже несила терпіти.

- Їм несила терпіти, що поряд з ними живуть люди, які розмовляють російською мовою?

- Це не так, це перекручена інформація, тому що ми, українці, вимагаємо, щоб у нас в Україні існував паралельно з вашим, російським світом, український світ. Щоб мене, українку, обслуговували в Україні українською мовою. Так, як француза у Франції французькою мовою обслуговують, німця в Німеччині - німецькою. Так у всіх країнах у світі. Коли я приходжу в магазин, я хочу отримати послуги в своїй країні своєю мовою, а якщо паралельно в магазин приходить російськомовний громадянин і касир теж володіє російською мовою, то нехай собі між собою спілкуються.

Новини за темою: Політики знову почали ділити українців на сорти

- Російськомовних людей дуже багато в країні. В 1991 році вони теж проголосували за незалежність країни. Російськомовні люди вийшли на Майдан 2014 року, і коли сьогодні їх називають п’ятою колонною…

- Не всіх російськомовних називають п’ятою колоною, а тільки тих російськомовних, які будують в Україні російський світ.

- Російський світ можна будувати і українською мовою.

- Ні, так не буває.

- Оці люди, які сьогодні розкрадають Україну і говорять на українській мові, будують тут російський світ, штовхаючи Україну до загибелі.

- А російськомовні, які розкрадають, не штовхають до загибелі?

- І вони теж.

- Тому давайте відділимо окремо полову і зерна. Розкрадання і мова - це дві різні теми, паралельні.

- Ви, як представник інтелігенції, маєте розуміти, які можуть бути наслідки вашої позиції. Хтось використовує вас для того, щоб доводити це все до абсурду.

- У мене є своя ідеологія. Я - радянська зразкова відмінниця. Я дуже захоплювалася російською літературою, дуже любила вірші, улюбленим моїм поетом був Сергій Островой. Я читала Пушкіна, Лермонтова і в один прекрасний момент, уже в інституті, мені попадає поезія Костенко. Мені дали зошит з віршами на ніч, тому що на цей зошит вже велика черга, бо її вже 15 років видавати заборонено. Я переписую ці вірші і не розумію, чому ці вірші видавати заборонено. Потім мені дали почитати вірші Стуса. Я прочитала Куліша, Курбаса. А потім я дізнаюся, що Стус - зек, який сидів в тюрмі. І в мене розрив шаблону: я розумію, що в тюрмі повинні сидіти бандити, а оце такі бандити? А потім я дізнаюся, що Куліша і Курбаса однією кулею вбили в таборі, бо це два друга - один писав, а інший ставив постановки. В 1930 році видавалося в Україні 236  поетів. А в 1938 році їх вже було близько 30, бо всіх інших розстріляли. Я питаю - за що? А тільки за те, що вони думали по-українськи. Не по-радянськи, не по-російськи - по-українськи. Вони жили Україною - їх розстріляли, їх знищили. Потім нам дали в інституті завдання поїхати додому і розпитати у старих людей, що таке Голодомор. І це був ще один шок, тому що це було знищення України. Так от, склавши оцей весь біль, я хочу в ім’я усіх цих людей, які загинули ні за що, а тільки за те, що вони були українцями, вони творили Україну - їх знищили. Ми сьогодні повинні збудувати українську Україну в ім’я оцих людей, але в цій українській Україні повинно жити комфортно всім меншинам. Як у чеській Чехії, у французькій Франції живуть комфортно всі меншини і розмовляють своєю мовою. Чому ви говорите, що якщо я вимагаю до себе української мови у відповідь, то я порушую ваші права? Яким чином?

- Про те, що не маємо нічого спільного мати з державою Росія, я писала задовго до того, як у вас виник конфлікт з маленькою касиркою. Задовго до того, як на державному рівні про це стали говорити. Але держава Росія - це одне, а культура - це зовсім інше.

- Диявол в дрібницях. У мене конфлікт з касиркою - і як подають конфлікт журналісти, які несуть відповідальність і перекручують дрібниці. Дрібниця перша - велика письменниця прийшла до маленької касирки і кинула їй в "лицо" гроші. А так не було. Це ви перекрутили цю деталь. Персонально ви перекрутили цю деталь. По-перше, це було не "лицо". Якщо ви не знаєте, навіщо ви перекручуєте?

- Якби ви, будучи помічником народного депутата і маючи доступ у ВР, набралися би мужності і цю решту швирнули би в Бойка або в Авакова, які розмовляють в державній установі російською мовою, а ви це не зробили. Ви знайшли жінку, яка за своїм ситуаційним становищем нижча, ніж ви, бо вона вас обслуговує. Ви не знаєте, що в її житті відбувалося.

-  Це не повинно нікого турбувати. В моїй країні - моєю мовою.

Новини за темою: У питаннях релігії і мови політики часто діють за принципом "хотіли як краще, вийшло як завжди"

- В 20-30 роки Польща проводила політику: "одна мова - одна культура". Українська заборонялася, переслідувалася. Далі була ОУН-УПА, волинська різня. Далі Польща загубила Литву, західну Білорусь, західну Україну, вигнала німців з західної Польщі, а українців - зі східної. Такою була ціна перетворення на монокраїну. Для нас така ціна прийнятна для вас?

- У нас що, є плани на когось нападати?

- Якщо ми загубимо частину територій внаслідок агресивної мовної політики.

- А де вона? В законопроекті 56-70 немає жодної агресії. У цьому законі прописані права як україномовних, так і російськомовних. Там написано, що обслуговування в Україні відбувається державною мовою - за згодою сторін обслуговування може відбуватися іншою мовою. Де дискримінація російськомовних?

- Внаслідок цього закону російськомовні викладачі, журналісти можуть залишитися без роботи. 

- Ця сама проблема була в Литві, Латвії, Естонії, Чехії. Вони її пройшли. Хай вивчать мову і працюють далі.

- Як ви ставитесь до російської частини літературного насліддя Т. Шевченка, М. Вовчок? Чи ми маємо заборонити цю частину?

- Ні, як і нічого російського забороняти не збираємося. Ніхто не збирається забороняти російськомовних авторів і їхні тексти. Так само ми не збираємося забороняти російськомовну частину наших геніїв. Це ж їхня творчість.   

- Чи вважаєте ви гетьмана Скоропадського тою фігурою, яка принесла користь Україні?

- Звичайно. Його досвід до кінця не вивчений. Це був дуже успішний прем’єр-міністр. Найуспішніший в Україні.

- А ви знаєте, що він не знав української мови? І вивчив її тільки в еміграції, в Берліні.

- Ключове слово - вивчив.

- Я. Грицак каже, що "моделлю нації стають україномовні люди і це гарно, але Європа рухається в іншому напрямку". Він каже, що ця проблема не є проблемою № 1 в Україні.

- Грицак вважає так, а я і багато моїх прихильників вважаємо інакше. А от з Європою цікаво,  як зараз, коли там немає кордонів, відділити одну країну від іншої? Тільки по мові.  

- Скажіть чесно, якби ви зайшли в МВД до Авакова і він би з вами говорив російською мовою - ви би зробили з ним те, що ви зробили з касиркою?

- Я, взагалі, емоційна людина. Все б залежало від обставин. Я думаю, що так, змогла би.

- Ви себе вважаєте віруючою людиною?

- Так.

- Основа Біблії - толерантність і любов до ближнього. Віруюча людина може так вчинити, як ви вчинили з цією продавчинею? А ви допускаєте, що вона просто не знає української мови?

- Я допускаю, що вона могла не знати, тому моє перше питання було: "Чи знаєте ви українську мову?" У відповідь я отримала: "Знаю". Оце до питання толерантності. А тепер про християнство. Чи знаєте ви такий випадок, що сам Ісус прийшов у церкву і батогами випхав звідти торговців? А як же толерантність? Він же проповідує любов, але він батогами тих торгашів випхав.

- Я впевнена, що десь там, далеко, ви розумієте, що ви були неправі.

- Ні. Якщо б вона мені ввічливо пояснила, що ще не знає, або вчить - вона вперто дивилася на мене і вперто наді мною знущалася.

- У людей в житті бувають такі обставини…

- І в мене були обставини. В нас обох були обставини - це був збіг обставин.

- Ваше питання?

- Чому ви вважаєте, що коли я прошу, щоб мене обслуговували українською мовою, а в магазині це всього чотири фрази, що оці чотири фрази вас дискримінують?

- Я абсолютно впевнена, що життя коротке, і витрачати його потрібно на любов, а не на ненависть.