Народний депутат Володимир Литвин в ефірі "112 Україна"
112.ua

Влащенко: Сьогодні наш гість – народний депутат України Володимир Литвин.

Доброго вечора, Володимире Михайловичу. Що саме робить група "Воля народу" в парламенті? Що ви робите в парламенті в складі групи "Воля народу"?

Литвин: Вибори в нас відбувалися за змішаною системою. 50% депутатів обиралися за партійними списками, а 50% - безпосередньо в мажоритарних округах. Я - депутат-мажоритарник. Я думаю, що такі депутати, як я, вони найкраще відчувають настрої людей, бо доводиться постійно бути на окрузі, сприймати на себе проблеми, біль, крик душі людей. Разом з тим поставили сьогодні роботу в ВР таким чином, що депутат-мажоритарник, якщо він не входить в зграю товаришів, тобто не примикає до політичної фракції, або не переймається тим, щоб утворити окрему групу, він не має можливості, абсолютної, виступити в ВР, внести пропозицію, висловити зауваження, оскільки у нас виступи зараз відбуваються "два -за, два - проти" тільки від політичних фракцій.

- Депутатів-мажоритарників послали в ВР не для того, щоб вони ремонтували школи чи дороги, а щоб відремонтували систему, в якій можна було б побудувати Україну. Багато мажоритарників зізнаються, що вони голосують за гроші, які виділяють на їх округ. Це така узаконена форма хабара.  

- Якщо людина хоче продатися, вона обов’язково знайде аргументи для того, щоб продатися. Подивіться результати голосування за ключовий документ - державний бюджет. Я жодного разу не голосував за цей документ, тому що вважав, по-перше, що не можна в такий спосіб приймати, а по-друге, не можна за            йматися ошуканством людей під гаслами, що країна без бюджету жити не може. В 2012 році, коли відбулися вибори, до ВР зайшла низка молодих депутатів. Частину з них я знав і підтримував, деяких намагалися зарубати при підрахунку голосів, за двох з них я бився. Тоді ще аргументацію деякі представники тодішньої влади сприймали. Утворилася неформальна група депутатів, в яку входив нині покійний І. Єремеєв, і оця група трималася в найскладніші часи. ЇЇ намагалися поламати, примусити голосувати. Мені навіть пропонували, що я буду підтриманий на посаду голови ВР при умові, що ці 10 людей зайдуть в тодішню правлячу депутатську фракцію. Я сказав, що я людьми не торгую. Відповідь була така: "Якщо ні, то ні". І ми вистояли в найскладніші часи, і коли 20 лютого 2014 року, вранці, коли вся ВР розбіглася, охорона, яка була навколо урядового кварталу, розбіглася, то саме ми і ваш покірний слуга почали звертатися публічно до депутатів повернутися в ВР і взяти на себе відповідальність за країну. І тоді ці півтора десятка людей, а до нас почали вже приставати і інші депутати, по суті справи, зіграли ключову роль, щоб ВР відновила свою роботу і прийняла ті рішення, які вона прийняла. Інакше в країні повністю домінував би конфлікт. Ми мали б всеосяжну громадянську війну. Трагічно пішов з життя І. Єремеєв, який сам себе зробив, і я навіть в пам’ять хотів би, щоб ця група, "Воля народу", збереглася. Її є за що критикувати - більшість депутатів не ходить на засідання.

- Хто сьогодні формальний лідер групи?

- Фактично і формально - Я. Москаленко.

Новини за темою: Нардеп Развадовський вийшов зі складу групи "Воля народу", поставивши її під загрозу розпаду

- Що таке для української політики втрата І. Єремеєва? Чи він міг стати представником іншої конфігурації української політики, якби він залишився живий?

- Я переконаний, що в нього була політична перспектива, економічна. І я думаю, що це був би великий плюс для України. Він був людиною розумного компромісу, надзвичайно чутливий. Так трапляється, що Бог завжди першими забирає кращих. В перспективі він був такого калібру, як Разумков.   

- Ви з Л. Кучмою прийшли на зміну команді Кравчука. Сьогодні кажуть, що Кучма був батьком олігархічної системи, яка, в принципі, сама себе зараз і поховала. Я думаю,  що в цьому є певна закономірність.   

- У свій час я працював і під командою Л. М. Кравчука. Я можу себе назвати практикуючим істориком. Спочатку я написав декілька книг з приводу розвитку політичного процесу, щодо політичної арени України, дійових осіб і виконавців, а потім у мене була можливість брати участь у практичній адміністративно-політичній роботі. Я мушу сказати, що наше життя вирізняється від інших країн тим, що в нас вміють навішувати ярлики на тих чи інших людей. Л. Кучму охрестили батьком олігархічної системи. Я думаю, люди, які трішки розуміються на історії, розбираються в політиці, підтвердять, що будь-яка країна проходить етап первісного нагромадження капіталу. Країни Європи пережили це 200-300 років тому назад. Тоді все інакше сприймалося - люди жили за принципом: "Все від Бога". Не було таких інформаційних можливостей. А Україна, на превеликий жаль, оцей етап переживала на кінці 20 - початку 21 століття.

- В Європі чи Америці люди за допомогою зброї, власних сил, інтелекту, накопичували той первісний капітал. Тут первісне накопичення капіталу проходило через можливість вкрасти у держави, через можливість спілкування з чиновниками. І це істотна різниця.

- Коли Україна була проголошена, як незалежна держава, зразу поставлено було на порядок денний питання: "А що робити з державною власністю?" І не без підштовхування Заходу виникла ідея, яка була матеріалізована: розподілити за справедливими вимірами все те, що було нагромаджено багатьма поколіннями. Була запропонована ідея ваучерної приватизації. А потім ці ваучери спритні люди скупили за безцінок у людей і таким чином, отримавши контрольний пакет, вони отримали величезні підприємства у свою власність. Держава від самого початку, я думаю, несе відповідальність за те, що в такий спосіб державна власність дуже швидко перейшла в групи людей, яких згодом почали іменувати "олігархами", оскільки ці люди, відчувши смак і маючи доступ до пера керівника, вони захотіли взяти в свої руки ще більше. А для цього їм потрібно було мати можливості впливу на політичні процеси, на політичну владу. І вони прийшли в ті кабінети, в яких вирішувалося питання власності.

- Чи є у нас історична перспектива закрити справи Гонгадзе, Кирпи, Кравченка, Шеремета? Мені здається, що поки ці двері розкриті, ми ніколи не отримаємо знову правову державу.

-  Дійсно, ми не будемо цивілізованою державою, поки в нас не буде встановлена істина. Разом з тим, як тільки країна починала ставати на ноги, як тільки тих людей, які намагалися впливати на політичні рішення, маючи величезні економічні статки, пробували витіснити на узбіччя політичного життя, в Україні з’являлися такі трагічні моменти, які, по суті справи, повертали все назад, і влада падала, за великим рахунком, до них в обійми. В 1999 році, після других президентських виборів, в інаугураційній промові президента України була така резонансна фраза: "Ви побачите нового президента". Я думаю, що ті перші кроки, які були зроблені після тієї тези, вони призвели до появи касетного скандалу.

Новини за темою: У поліції продовжують розслідування вбивства Шеремета, обіцяють поінформувати, коли будуть результати

- Як ви вважаєте, які історичні перспективи є сьогодні у П. О. Порошенка? Ви мабуть краще, чим багато хто з нас, могли спостерігати за його змінами. Чи може він стати тим державним діячем, який побудує нову Україну?

- У мене таке відчуття, що я не знав Петра Олексійовича, тому мені важко спрогнозувати, з огляду на різні моменти, в тому числі з огляду на ті процеси і той момент, який переживає Україна. Я читаю прогнози, оцінки, вони, здебільшого, песимістичного характеру. І я повинен сказати, що я намагаюся проглядати зарубіжні основні видання через відповідні сайти, насамперед в частині політичних оцінок, розкладів, прогнозів відносно того, що відбувається в світі, що очікує світ, і місце України в цьому жорстокому мінливому світі. Мушу вам сказати, що оцінюють процеси в Україні, а відповідно, майбутнє України песимістично, а особливо після президентських виборів у США. 

- Коли ви останній раз особисто розмовляли з Порошенком?

- Не менше року.

-  Коли ви говорите, що ви його не знали, що ви маєте на увазі? Чим він вас здивував за ці три роки?

- Людина, яка не наділена владою - це одна людина. Політик завжди намагається бажане видати за дійсне. Але це повинно бути адресоване суспільству для того, щоб вселити віру в людей, в країну. А коли обговорюється питання, коли ти дієш не на публічній арені, ти повинен демонструвати реалізм, 100% реалізм. Навіть за таких обставин краще перегнути, ніж недогнути.

- В 2014 році люди, які ненавидять Україну, скористалися мовними питаннями. Сьогодні поданий новий мовний закон. Наскільки він на часі?

- Найкращий був закон щодо мовного питання, який був прийнятий в останні роки радянської влади. Тобто коли вже говорили про суверенітет України. На мою думку, той закон відповідав всім стандартам. Його потрібно тільки виконувати. Другий момент, на якому вважаю за необхідне акцентувати увагу, що в питання міжнаціональних стосунків, релігії і мови політикам треба заборонити втручатися. Бо, як правило, вони діють за правилом: "Хотіли, як краще - вийшло, як завжди". Третій момент, чому зараз знову з’явилися відповідні законодавчі ініціативи (до речі, мені пропонували під однією з них підписатися), на моє переконання, це пов’язано з очікуванням дострокових парламентських виборів. Ставка робиться на те, щоб захопити, 100%, оту реактивну частину суспільства, яка підтримує підхід, закладений в цій законодавчій ініціативі.

Новини за темою: Немає відчуття, що законопроекти про мову пройдуть парламент, - нардеп від БПП

- А будуть дострокові вибори?

- На моє переконання, питання лише в часі, і за яким виборчим законом. 

- Ви все життя були чиновником, політиком. А ваша електронна декларація говорить про те, що ви людина досить небідна. Ви займалися бізнесом, чи члени вашої сім’ї займалися?

- Коли мені було до 20 років і я носив на маніфестаціях портрети членів політбюро, я точно так думав про них, як сьогодні молоді журналісти думають про мене - це перше. По-друге, я чомусь ніколи не бачив тих людей, які б прийшли і запитали, як я до 1994 року, будучи кандидатом наук, доцентом, і навчаючись в докторантурі, їздив на "шабашку". Починаючи з 1974 року, не спав на дивані, не пив пиво, не читав вчорашні газети і не розповідав, як все погано: я знав, що треба утримати сім’ю. Перші гроші, які були зароблені в студентському будівельному загоні, в 1974 році - це було 950 карбованців. І до 1994 року я цим займався. Будучи доцентом, я працював сторожем, будучи викладачем - грачував. Я - муляр, штукатур, і постійно працював. Великих статків я не заробив. Крім того, на початку 90-их років ще платили гонорари за видання, причому непогано. Треба просто жити і працювати. На моє переконання, якщо є якесь питання, то його треба просто вивчити, а не викликати у людей оцих низьких почуттів невдоволення.

- Ви все життя читаєте. Яка книга справила на вас найбільше враження за останній рік?

- Це та книга, яку я читаю в даний момент. Наприклад, коли я читаю книгу внука Молотова Ніконова, який написав два томи про свого діда, я намагаюся аналізувати, щось почерпнути для себе, в тому числі і в плані критичної оцінки. Коли я читаю останню, перевидану вкотре, роботу сина Хрущова про свого батька "Реформатор", мені багато чого не подобається, але я читаю для себе, як історик. Але для себе роблю висновок, що онуки більш критично ставляться до своїх дідів, бо вони вже відійшли від їх ідеології. Сини, вони є ближчими, і вони 100% виступають апологетами своїх батьків.

- Коли ця відстань збільшиться, як ви думаєте, що буде написано в підручниках історії  про вашу команду, команду Кучми, Литвина, Разумкова, Табачника і т.д.?

- Для того, щоб було написано правильно, треба самому писати підручник історії. І я повинен вам сказати, що мій підручник з історії України для студентів і для викладачів історії витримав вісім видань. Я думаю, що буде більше об’єктивності.

- Дякую, Володимире Михайловичу.