Віталій Малахов
112.ua

30-річна історія, кілька тисяч зіграних вистав і численні нагороди – це все Театр на Подолі. Але не завдяки цьому він ось вже який місяць є найбільш обговорюваним об'єктом у місті. Про нього пишуть ЗМІ, на нього ходять подивитися туристи, йому присвячують емоційні пости і меми в соцмережах. Про те, як один незакінчений фасад створив головну театральну сенсацію міста і що майбутній будинок може дати киянам, в інтерв'ю редакції "Київ 112.ua" розповів засновник та керівник Театру на Подолі Віталій Малахов.

- Тридцять років тому ви створили Театр на Подолі. Чому обрали саме це місце на Андріївському узвозі? Здається, там раніше був купецький дім.

Ми цей майданчик для театру не вибирали. Взяли, так би мовити, те, що нам тоді запропонували. Раніше тут був маленький купецький клуб. Ми зберегли загальну концепцію: залишили два входи, один – центральний, другий – бічній, який, мабуть, був побудований, щоб не бентежити великосвітських дам, які таємно відвідували цей клуб. Потім тут працювали працівники автобази. Пам'ятаю, коли вперше прийшов сюди, все нагадувало сцену з книги "Процес" Кафки: просто на сцені сидів бухгалтер, у залі працювали рахівники. І я їм вдячний, що вони виселилися культурно: косметичний ремонт зробили, туалети не виривали. Хоча світлі місця від картин, що висіли раніше, залишилися.

Мені прикро, коли активісти зараз пропонують переїхати нам на Троєщину. Це до нас спочатку стали ходити люди. Раніше тут не було ані ярмарків, ані художніх галерей – звичайна порожня вулиця. Переїхавши сюди, ми першими стали влаштовувати вернісажі на День міста і рок-концерти. Це за рік вже з'явився музей Булгакова, театр "Колесо", галерея "Карась".

- Але все ж міг би ваш театр існувати, припустимо, на Троєщині? Можливо, для місцевих жителів таке сусідство було б більш корисним, адже на Лівому березі є тільки один великий театр.

Ось дивіться, на Бродвеї всі театри розташовано в одному місці, і це не зменшує, а збільшує відвідування кожного театру. Рідко хто хоче вийти з дому і в капцях піти до театру. Ні, людина бажає святково одягнутися, взяти сім'ю, виїхати подалі від дому. Це помилкова теорія: давайте побудуємо в спальному районі театр. Я радий, що Андріївський узвіз – це місце, куди їдуть за розвагами, де хочуть витратити гроші. І важливо, щоб його забудовували різними культурними закладами. Прийшов в один театр – немає квитків, так пішов в інший. А крім того, я прожив майже 35 років на Подолі і думаю, що мені близькі його проблеми та радості. Так, напевно, я б міг організувати театр в іншому районі, але туди ходив би зовсім інший контингент глядачів, і довелося б підбирати зовсім інший репертуар. Хоча ми часто граємо на виїздах, виїжджаємо, приміром, на Теремки і збираємо там повний зал.

Презентація фасаду "Театру на Подолі", 29.11.16
112.ua

- Київська письменниця Лада Лузіна вважає, що біля Лисих гір небезпечно щось будувати, тому що вони люблять "скидати" із себе будівлі. Чи стикнулися ви з якимись містичними проявами? Адже зовсім поруч Старокиївська гора, яку також називають Лисою.

Всі містичні історії, напевно, існують. Нічого випадкового не буває. Це пов'язано з енергетикою людей, Які живуть тут. З одного боку, можна сказати: подивіться, ось вони 25 років будують театр, бо він поруч з подібною точкою. А з іншого боку, наш, хоч і довго, але народжується. Тож тут питання підходів і поглядів. Я більше жалкую, що духом Андріївського узвозу є розруха. Із 38 будинків 20 стоять завішеними банерами і руйнуються всередині. Я готовий раз на тиждень давати безкоштовну виставу, а гроші надсилати на відновлення спуску. Хай вже краще ті активісти, які зібрали 10 тис. підписів проти нас, здали б по 20 грн, і ми пофарбували б кілька будинків.

- Реконструкція театру триває вже близько 20 років. Не було у вас бажання самому займатися пошуками меценатів? Чи ви прислухались до поради вашого "сусіда" Булгакова про те, що не треба нічого просити – самі прийдуть і дадуть?

Зі мною ніхто з чиновників не виявляв особливого бажання зустрічатися. Практично першою стала Діана Попова (директор Департаменту культури КМДА, - ред.). Саме вона знайшла нинішнього мецената. Хоча, знаєте, побудувати театр – це не мета мого життя. Головне для мене - щастя моєї сім'ї. Ми з колегами-акторами працювали як пересувний театр багато років і, якщо знадобиться, готові ще продовжувати. Адже свій театр ми вже створили, решта – цегла.

- Давно ніхто в Україні не обговорював так активно театр. Ви припускали, що новий вигляд будівлі викличе такий резонанс?

Коли ще в молодості я вперше зіткнувся з підступами проти себе, мені дали пораду: ти все одно програєш, адже вони борються з тобою в свій робочий час, а ти після роботи відповідаєш. Моя робота – ставити спектаклі. Я не розумію, як ці люди можуть о другій годині дня строчити пости в соцмережах! Я в цей момент працюю і можу відповідати тільки прийшовши додому о восьмій вечора. Ось, наприклад, активісти хвилюються, що у нас жахливий протипожежний стан, мовляв, як же ми погасимо пожежу, якщо вона трапиться. А я відповідаю, що для нас це найважливіше питання. Для цього було побудований бак на 180 тонн води в приміщенні нового театру. Також ми візьмемо на себе охорону Замкової гори, де палять "містичні багаття", яке потім ніхто не гасить. Трава горить, а пожежні машини не можуть туди дістатися. Потім нам закидають, що "ось побудуєте ви такий величезний резервуар, а якщо він вибухне, то заллє весь Поділ". Що б я не відповів, вони продовжують писати і писати.

"Театр на Подолі", проект Олега Дроздова
drozdov-partners

- Якими були ваші емоції, коли ви вперше побачили фінальний проект нинішнього будинку авторства Олега Дроздова?

Я припускав, що будуть проблеми, і сам багато сперечався з архітектором. Ось і зараз з ним активно сперечаємося. Він хоче барну стійку на всю довжину у фойє, а я категорично проти перетворення фойє театру на бар або ресторан.

- Як ви почали співпрацювати саме з архітектором Олегом Дроздовим?

Цей вибір належить меценату. До цього було взагалі затверджено варіант гарненького "пряникового" будиночка, але це передбачало величезний фонтан біля входу, який нікуди не вписувався. Архітектура Дроздова, безумовно, сучасна і сьогоднішня, і хоча я хотів чогось іншого, але я, поважаючи Олега як досвідченого і титулованого фахівця, приймаю те, в чому сам дилетант. Просто у нас зовсім різні темпераменти: він - "норвежець", а я - "італієць".

По секрету скажу: вважаю, що його проект театру вийшов недостатньо агресивним! Он у Тбілісі на берегах річки Кура побудували концертний зал у вигляді винних пляшок, і я очікував чогось такого особливого. Наприклад, театр міг би бути продовженням гори і зливатися із зеленню. Можна було влаштувати так, що крізь скляні стіни було б видно механізми, як рухається сцена. Або я запропонував асоціацію з вертепом. Але я не фахівець в архітектурі. З приводу різних питань, що стосуються сценічного простору і "нутрощів" театру, ми багато сперечалися. Знаєте, мені один шановний архітектор сказав, що Андріївський узвіз потребує шедевра, а Олег спробував професійно й акуратно вписати нове за старе. Думаю, йому це вдалося. Російський режисер Кирило Серебренніков сказав, що Росія - країна фасадної культури. Боюся, що і у нас так. Якщо громада вирішить, що потрібно перебудовувати, ми готові до цього.

- Захисники нової будівлі театру багато говорять про те, що він пристосований під людей з особливими фізичними потребами та маломобільних глядачів, але сама будівля розташована у важкодоступному місці – на досить крутому схилі, далеко від громадського транспорту. Як ви плануєте вирішувати цю проблему?

Поставлю зустрічне питання: а де стоянки біля Молодого театру або Російської драми? Ми розробили спеціальний проект відвідування театру людьми з обмеженими можливостями пересування. Туди входить і питання проїзду через болларди і парковка. Для них з вулиці до фойє та з фойє до буфету, а потім на третій поверх до глядацької зали курсуватимуть спеціальні ліфти. А в партері будуть місця, щоб коляски могли безперешкодно в'їхати туди. Для людей з поганим слухом буде окремий балкон, а навпроти нього - електронна панель з текстом вистави. Також ми плануємо випускати програмки з азбукою Брайля.

- Які ще нововведення чекають на глядачів?

Актори будуть хороші! (сміється). І дивовижна акустика – ми збираємося сумістити живі голоси артистів з електронним звучанням для загальної чутності. Також буде дуже багато відеопроекцій. Наприклад, ми робимо підйомну сцену, щоб навіть з партеру глядач зміг побачити проекцію на підлогу. Адже в тому ж оперному театрі роблять прекрасну доріжку, а бачать тільки ті, хто сидить на балконі. Крім цього, вперше в Україні з'являться жорсткі куліси, як в європейських театрах. Адже зазвичай лаштунки являють собою просто тканини, що висять. У нас це буде жорстко натягнута матерія, яка може обертатися і перетворювати весь простір на куб або повертатися і випускати актора, а потім знову повертатися на місце. Верхні технічні галереї буде затягнуто чорною сіткою, щоб монтувальник бачив сцену, але глядачі його не помічали. Також у сцені буде багато провалів, в кі ми вмонтуємо бігові доріжки, освітлювальні прилади і поворотні круги, щоб артист міг крутитися. Крім цього, у нас буде діяти окрема зона – галерка з лавками, без крісел. Квитки туди коштуватимуть близько 50 грн. Ось такий бюджетний варіант.

- Ви самі казали, що комфорт розслабляє артистів. Не боїтеся, що нова будівля, виконана за всіма сучасними вимогами, вплине на вашу загартовану спартанськими умовами трупу не в кращий бік?

Ой, та це понти, що у них суперумови. Просто людські умови, яких у них ніколи не було. Так, ось з'явився буфет, дивани, гардеробна, умивальник у гримерці, в коридорі - туалет і душова. Ось і все, мабуть. Адже ніхто не знає, що зараз під час виступів у Палаці "Україна" нам для 22 артистів надають дві гримерки, де можуть вміститися лише восьмеро артистів. Решта – і жінки, і чоловіки – всі разом переодягаються просто в коридорах, і при цьому грають там по 20 вистав на місяць. Тож просто те, що вони тепер зможуть по-людськи роздягнутися в гардеробі, вже викликає у них ейфорію. Раніше у них були гримерки нижче рівня каналізації Подолу! Жінкам доводилося користуватися біологічним туалетом, а чоловіки мились у відрах.

Я зараз, навпаки, готую акторів до того, що нам багато чого прощалося раніше – всі ж знали про наші поневіряння. Тепер потрібно відпрацьовувати механізм перфекціонізму. Вже неприпустимо, щоб артист вийшов у невипрасованому костюмі або не потрапив у світлову схему. При наявності двохсот спеціально збудованих приладів нам такого не пробачать. Загалом до всіх автоматично підвищаться вимоги.

- Порадьте ідеальну виставу для походу з усією родиною?

Пропоную "Звідки беруться діти". До речі, зараз пишемо продовження цієї історії. Також раджу "Фараони" і сучасну інтерпретацію "Ромео і Джульєтти".

Розмовляла Ліза Данилівська